Презентація на тему:
ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ТРАНЗИТУ ГАЗУ ТЕРИТОРІЄЮ УКРАЇНИ

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ТРАНЗИТУ ГАЗУ ТЕРИТОРІЄЮ УКРАЇНИ (тези доповіді на міжнародній конференції «Нафтогазовий комплекс України: надійність, стабільність і перспективи») Л Уніговський

Українська газотранспортна система є, безумовно, стратегічною складовою енергетичного комплексу України. Від ефективної її роботи залежать не тільки доходи державного бюджету країни, стабільність газопостачання населення, промисловості, а й значною мірою енергетична безпека багатьох країн Європи. Тому дуже важливо спробувати оцінити її можливості використання для транзиту природного газу в Європу в середньо та довгостроковій перспективі. Базою такого аналізу були матеріали європейських дослідницьких центрів, офіційні документи ЄС, матеріали ВАТ «Газпром», геополітичні оцінки експертами стану справ на євразійському та суміжних ринках видобування та постачання природного газу. Перед початком аналізу сформулюємо важливі принципи, які, на наш погляд, значною мірою визначають ситуацію з імпортом (транзитом) природного газу в Європейський Союз. Постачання вуглеводнів у великих обсягах завжди буде пов’язано з політичними інтересами і завжди буде мати політичну складову. Недарма існує навіть такий термін «петрополітика». Країни Європи зацікавлені в диверсифікації не тільки джерел, але й маршрутів імпортування природного газу в Європейський Союз. Для країн Європейського Союзу надійність газопостачання значить не менше, а мабуть і більше, ніж його вартість, безумовно, в розумних межах. Кожний новий конфлікт між Росією та Україною, який зачіпає надійність транзиту природного газу, незалежно від того, хто в цьому буде винний, знижує шанси України на збереження нинішнього «майже монопольного» становища країни в транзиті.

Оцінка завантаженості української газотранспортної системи в середньо та довгостроковій перспективі залежить від прогнозованих обсягів російського (середньо азійського) газу, який буде постачатися в Європейський Союз. Ці обсяги, в свою чергу, залежать від потреб імпорту природного газу в країни Євросоюзу. На рис. 1 наведено різні прогнозні оцінки імпорту природного газу в європейські країни. Рис.1 Прогнози провідних енергетичних агентств, наукових центрів та консалтингових компаній щодо попиту на газ у Європі на період до 2025 року

Слід зазначити, що тільки за кілька останніх років було виконано цілу низку робіт у цьому напрямі. Серед них дослідження Афінського технічного університету на моделі PRIMES, які проходять під егідою Генерального департаменту енергетики та транспорту Європейської комісії, роботи асоціації ОМЕ, нідерландського центру енергетичних досліджень та інших. Майже всі прогнози базувалися на помірних оцінках зростання цін на нафту – до 40-50$ за барель. В 2006 році вийшло нове дослідження на базі моделей PRIMES, в якому враховувалося більш значне зростання цін. Динаміка цін, покладена в основу прогнозних оцінок споживання та імпорту, наведена на рис. 2. Рис. 2 Міжнародні ціни на енергетичні ресурси для Європейського енергетичного ринку за альтернативним ціновим сценарієм

В цьому новому прогнозі попит в газі в Європі у 2030 році зменшений на 130 млрд.м3, порівняно з прогнозом DG TREN 2003 року. Цікаво, що в цьому прогнозі з 2020 року очікується зниження споживання газу в Європі зі швидкістю 0,2% на рік. Власний видобуток у Європі в 2028 році знизиться , за оцінкою DG TREN, 2006 до 114 млрд.м3, за оцінкою ОМЕ,2007 до 66 млрд.м3. Прогнози DG TREN (2006) та ОМЕ (2006,2007) оцінюють потребу в імпорті в ЄС-27 у наступних обсягах: В 2010 році 353-358 млрд.м3 в 2030 році 552-636 млрд.м3 Аналіз проектів, в тому числі будівництва терміналів регазифікації, та їх співставлення з прогнозами додаткового імпорту дав змогу ОМЕ зробити висновок, що в 2010 році можливості газової інфраструктури в Європі будуть перевищувати потребу в імпорті на 153 млрд. м3 - 187 млрд.м3 (40% - 53%), а в 2030 році, відповідно, на 194 млрд.м3 - 278 млрд.м3 (30% - 50%). Така ситуація не тільки створює конкурентні умови в транзиті, а й дозволяє постачальнику маневрувати, «перекидаючи» обсяги газу з одного маршруту на інший. Наприклад, за оцінкою фахівців словацького газотранспортного підприємства «Preprava» будівництво першої черги газопроводу Ямал-Європа призвело до втрати словацькою газотранспортною системою 18 млрд. м3 щорічно протягом п’яти років. Слід зазначити, що підвищення конкурентності транзитних шляхів спричинить і заплановане компанією RWE будівництво газопроводу «GAZZELE» (рис. 3), завдяки якому газ із Північноєвропейського газопроводу потрапить в центральну та південну Європу.

Тепер - яким чином все це впливає чи може вплинути на завантаженість української газотранспортної системи. Співставлення результатів моделювання транзитних газопотоків, результатів досліджень закордонних наукових центрів, наші розрахунки дозволили оцінити можливий обсяг транзиту через українську газотранспортну систему, який становитиме: у 2010 році - 113,5-139 млрд.м3, у 2020 році - 82-90,5 млрд.м3, у 2030 році - 56-90,5 млрд.м3. Рис. 3 Газопровід “GAZELLE” як розширення маршруту “Північний потік” в Чехії

При цьому враховано нинішній стан ГТС України, те, що транзит через ГТС України є менш економічно ефективним, з огляду на її вік та більшу протяжність, ніж через білоруську систему. Хоча реальний розподіл потоків між цими системами буде залежати, крім вищеназваних чинників, і від тарифної політики, районів кінцевого споживання в Європі, а також політичної ситуації. Також необхідно враховувати, що за умови високих цін на нафту та, відповідно, на природний газ, впровадження в Європі заходів енергозбереження, застосування альтернативних джерел вже в 2020 році в Європі може відбутися стабілізація споживання природного газу, що підтверджено прогнозом DG TREN. У цьому разі мінімальні оцінки транзиту через Україну в 2020 – 2030 роках можуть іще погіршитися. Отже, постає традиційне для нас запитання: «що робити далі?». Перед нами два шляхи розвитку подій (рис. 4). Рис. 4 ГТС України (транзитна складова) – можливі шляхи розвитку

Перший – залишити існуючий стан речей в управлінні системою. Другий – створити багатосторонній консорціум, або акціонерне товариство. Обидва ці шляхи потребують серйозного вивчення. Основні етапи такого аналізу наведені на рис. 5. Рис. 5 Багатосторонній консорціум, акціонерне товариство. За чи проти?

Висновки про доцільність того чи іншого варіанта необхідно робити не на підставі фактичних «сьогоднішніх» обсягів транзиту, а на підставі їх прогнозу хоча б на середньострокову перспективу, аналізу можливих відмінностей кожного із варіантів. Якщо вже створювати консорціум, то він повинен бути багатостороннім. Як країна - транзитер, ми зацікавлені, щоби в цьому консорціумі був і наш конкурент – транзитна білоруська система, можливо, фірми, представники країн – постачальників середньо-азійського газу, можливо, фінансові інституції, і, обов’язково, ВАТ «Газпром». Консорціум може бути доцільний для української сторони за умови гарантії певних обсягів транзиту. Крім того, залучення механізму «золотої акції» дозволить гарантувати вплив держави на найбільш важливі аспекти діяльності консорціуму.

ВИСНОВКИ Існують серйозні ризики в подальшому економічно доцільному функціонуванні газотранспортної системи України. Перш за все, це ризик суттєвого зниження обсягів транзиту газу територією України. Для пом’якшення цих ризиків потрібна продумана, послідовна політика взаємовідносин з постачальниками газу на сході: Росією, Туркменістаном, іншими середньо-азійськими країнами. Необхідно створити спільну платформу дій в газовій сфері. Тільки це дозволить стабілізувати обсяги транзиту через територію України. Для зменшення конкурентних переваг Білорусі стосовно транзиту перед українською ГТС необхідно терміново, за короткий проміжок часу, здійснити повну реконструкцію головних транзитних магістралей: Уренгой - Ужгород, Союз, Братерство. Перспективи зменшення/збільшення обсягів транзиту російського газу до Європи через ГТС України залежать від трьох найбільш важливих чинників: по-перше, рівня видобутку газу в Росії та країнах Середньої Азії (які експортують свій газ територією Росії та не мають прямого доступу до ринку газу Європи); по-друге, можливих обсягів експорту російського газу до Європи, з огляду на прогнозоване (і не прогнозоване) збільшення внутрішнього попиту на газ в РФ і попит в Європі; по-третє, введення в дію нових шляхів транспорту газу до Європи поза територією України («Північний потік», «Ямал-Європа-2», «Південний потік» тощо). В цілому слід очікувати збільшення експорту російського газу до Європи. За різними оцінками він може скласти 166-171 млрд.куб.м. в 2010 році та 166-207 млрд.куб.м – у 2015-2030 рр. Разом з тим, подальше суттєве збільшення експорту з РФ є проблематичним, з огляду на обмежений видобуток, збільшення внутрішнього попиту та диверсифікації джерел постачання газу як з боку ЄС (пошук нових постачальників), так і з боку Росії (пошук нових ринків збуту). Вищенаведені можливості збільшення експорту є реальними, перш за все, за рахунок експорту середньо-азійського газу.

Незважаючи на всі відомі недоліки української ГТС, Росія потребуватиме її потужності для виконання власних контрактних зобов’язань перед європейськими споживачами. Проте, залежність РФ від транзиту газу до Європи через територію України буде зменшуватися. За умови зростання експорту російського газу до Європи втрати обсягів транзиту для України будуть носити поступовий характер. Це буде залежати від темпів розбудови альтернативних маршрутів, перш за все, «Північного потоку», а також політики України щодо забезпечення транзиту російського газу до Європи. Досить небезпечним з точки зору потенційного зменшення обсягів транзиту російського газу через ГТС України може бути будівництво другої черги газопроводів «Ямал-Європа» та «Північний потік», за умови стабілізації обсягів експорту до Європи. Саме така ситуація прогнозується після 2020 року. У цьому контексті певну небезпеку для України становить проект GAZELLE, який передбачає транспортування "зайвих" обсягів газу з півночі Німеччини на південь, до Центральної Європи, в Чехію. Додатковою небезпекою може стати реалізація проекту «Південний потік» для експорту російського газу в Італію (та/або Австрію), що може «забрати» весь газ із прикаспійського газопроводу (який планується збудувати) і значно обмежити постачання російського газу через ГТС України. Ще одним ризиком може стати зростання споживання СПГ на користь трубопровідного газу, для чого існують інфраструктурні передумови (вільні регазифікаційні потужності). В цьому контексті важливим є ціновий фактор. За будь-яких умов слід підкреслити важливість зваженої тарифної політики щодо транзиту російського газу з боку української держави, оскільки в певний момент часу перед Україною може постати загроза втрати значних обсягів транзиту. Оптимізація тарифів на транзит газу може бути важливим та ефективним інструментом впливу на перспективні проекти.