Презентація на тему:
"Міжнародні організації"

виконала учениця 10-А класу Йордан Христина

Загальна інформація Класифікація Представники

Міжнародні організації — об'єднання трьох або більше незалежних держав, їхніх урядів, інших міжурядових організацій, спрямоване на вирішення певних спільних питань чи організації проектів. Уряди діють від імені своєї держави і представляють її інтереси, дотримуючись поваги її суверенітету.

Ознаки міжнародних організацій: членство 3 і більше країн; наявність установчого міжнародного договору; постійні органи і штаб-квартира; повага суверенітету членів-держав; невтручання у внутрішні справи; встановлення порядку прийняття рішень і їх юридичної сили;

Організа ція Об'є днаних На цій (ООН) — міжнародна організація, заснована 24 жовтня 1945 на конференції у Сан-Франциско на підставі Хартії Об'єднаних Націй. Декларованою метою діяльності організації є підтримання і зміцнення миру і міжнародної безпеки та розвиток співробітництва між державами світу. Головні органи ООН: Генеральна Асамблея (ГА) Рада Безпеки (РБ) Секретаріат (генеральний секретар обирається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки на 5 років) Міжнародний Суд Економічна і соціальна рада Рада з Опіки; штаб-квартира розташована у Нью-Йорку. Адреси представництв ООН Постійне представництво України при ООН Адреса: 20 East 51st Street, New York, NY 10022. Режим роботи: 09:00 - 18:00 окрім суботи та неділі. E-mail: uno_us@mfa.gov.ua, mail@uamission.org Веб-сайт: www.un.int/ukraine. Тел.: (8-10-1212) 759 70 03. Факс: (8-10-1212) 355 94 55.

Члени-засновники — 51 держава (в т. ч. Україна). Станом на 1998 рік ООН нараховувала 185 держав-членів. З 14 липня 2011 року має 193 держави-члени. Західна Сахара та інші маленькі держави не приєднались до ООН через їх невизнання. Організація фінансується з обов'язкових та добровільних внесків від своїх держав-членів, і користується шістьма офіційними мовами: арабська, китайська, англійська, французька, російська та іспанська. прапор герб

Ліга арабських держав – одна з регіональних організацій арабських держав Південно-Західної Азії, Північної і Північно-Східної Африки. Створена в Каїрі 22 березня 1945 Єгипетом, Сирією, Іраком, Ліваном, Трансіорданією, Саудівською Аравією. Ємен приєднався 5 травня 1945. Наразі нараховує 22 члени. Провідна мета Ліги: “залучення тісніших відносин між державами-членами і координація взаємодії між ними, задля захисту своєї незалежності і суверенітету, і вирішення загальних питань й інтересів арабських країн.”

Ліга арабських держав бере участь в політичних, економічних, культурних і соціальних програмах, направлених на сприяння реалізації інтересів своїх держав-членів. Вона виступає як форум для держав-членів в цілях координації їх політичних позицій, за для обговорення питань, що мають загальний інтерес, за для врегулювання суперечок, і вирішення проблем на кшталт Ліванської кризи у 1958. Ліга виступає як платформа для розробки і висунення багатьох епохальних документів сприяння економічній інтеграції. Одним з прикладів є Об'єднана Арабська хартія економічної діяльності, яка визначає принципи економічної діяльності в регіоні. Кожна держава-член має один голос при голосуванні в Раді Ліги, а рішення мають обов'язкову силу лише для тих держав, які проголосували за них. Мета ліги в 1945 році, була укріпити і координувати політичні, культурні, економічні і соціальні програми, її учасників, а також посередництво суперечок між ними або між ними і третіми сторонами.

Організація Американських Держав (ОАД) — міжнародна організація на американському континенті. ОАД була заснована в 1948 році для виконання переважно комерційних функцій. Метою діяльності ОАД було проголошено, зокрема, мир і процвітання країн Західної півкулі. Власне під теперішньою назвою Організація американських держав була створена на основі Панамериканського союзу навесні 1948 року. До складу ОАД входять 35 держав. У 1971 році при організації був установлений інститут постійних спостерігачів. Станом на 2009 рік правом спостерігачів наділені країни Євросоюзу, а також ще 51 держава, зокрема Україна, Росія, Казахстан, Азербайджан, Грузія і Вірменія. Найвищим органом є Генеральна Асамблея, що складається з представників держав-членів. Генеральна Асамблея ОАД скликається щорічно. Сесії відбуваються почергово у столицях держав-учасниць. Виконавчий орган — Постійна рада (в окремих джерелах — Генеральний секретаріат), розташована у Вашингтоні (США).

Штаб-квартира ОАД в Вашингтоні

Організація Африканської Єдності (англ. Organization of African Unity, OAU) — міжнародна організація африканських держав, створена для подолання колоніалізму на континенті та сприяння внутрішнього і міжнародного співробітництва. Створена у 1963 році на конференції голів урядів держав, що звільнилися. У 2001 році перейменована в Африканський союз. Створення Організації Африканської Єдності тісно пов’язана з еволюцією ідей Пан-Африканізму та Руху Неприєднання на африканському континенті. Пан-Африканизм став тим „позитивним націоналізмом” в континентальному масштабі, який дозволив африканським країнам та народам усвідомити необхідність єднання та взаємодії заради звільнення з-під колоніального гніту та подальшого розвитку. Шейх Анта Діод з цього приводу зазначав, що тільки наявність федерації африканських країн з центральним демократичним урядом, від Середземноморського узбережжя до Мису Доброї Надії і від Атлантичного океану до Індійського, дозволить Африці якомога повніше розвинутися і зробити себе поважаємою в світі.

Цілі ОАЄ: Укріплення єдності і солідарності африканських держав; Координувати і посилювати співробітництво між ними, і їх зусилля спрямовані на створення кращих умов життя для народів Африки; Захищати їх суверенітет, територіальну цілісність і незалежність; Знищити всі види колоніалізму в Африці; Сприяти міжнародному співробітництву згідно зі Статутом ООН та загальною декларацією прав людини. Для досягнення поставлених цілей держави-учасниці декларували необхідність взаємної координації у сферах зовнішньої політики та дипломатії, економіки, транспорту, зв’язку, оборони та безпеки, науки й культури. Принципи ОАЄ: Суверенна рівність всіх держав-членів; Невтручання у внутрішні справи держав; Повага до суверенітету, територіальної цілісності та права кожної держави на окреме існування; Мирне врегулювання спірних питань шляхом переговорів, посередництва, примирення та арбітражу; Засудження всіх форм вбивства з політичних мотивів, а також підривної діяльності з боку сусідніх або будь-яких інших держав; Відданість справі звільнення всіх африканських територій, що досі є залежними; Підтвердження політики неприєднання до будь-якого блоку. Членом організації може стати будь-яка незалежна африканська країна.

Співдружність Незалежних Держав (СНД) — регіональна міжнародна організація, до якої входять більшість пострадянських країн. СНД було засновано главами БРСР, РРФСР і Україною шляхом підписання 8 грудня 1991 року в Віскулях (Біловезька пуща, Білорусь) «Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав» (відомо в ЗМІ як Біловезька угода). Організаційні основи СНД були визначені Біловезькою Угодою про утворення СНД і Протоколом до неї, Алмаатинською декларацією, а також Статутом СНД від 22 січня 1993 р. В угоді про створення СНД зазначалося, що на території держав, які його підписали, не допускається застосування норм права третіх держав, у тому числі й Союзу РСР, а діяльність його органів влади припиняється. Три країни проголосили недоторканість кордонів у рамках Співдружності, гарантували їхню відкритість і свободу пересування громадян. Сторони вирішили зберегти об'єднане командування спільним військово-стратегічним простором. Угода проголошувалась відкритою для приєднання всіх держав колишнього СРСР.

СНД засновано на засадах суверенної рівності всіх його членів, тому всі держави-члени є самостійними суб'єктами міжнародного права. Співдружність не є державою і не володіє наднаціональними повноваженнями. Основні цілі організації: Співпраця в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній та інших галузях; Всебічний розвиток держав-членів в рамках єдиного економічного простору, міждержавної кооперації та інтеграції; Забезпечення прав і свобод людини; Співпраця в забезпеченні міжнародного миру і безпеки, досягнення загального і повного роззброєння; Взаємна правова допомога; Мирне вирішення суперечок і конфліктів між державами організації. До сфер спільної діяльності держав-членів відносяться: Забезпечення прав і основних свобод людини; Координація зовнішньополітичної діяльності; Співпраця у формуванні і розвитку спільного економічного простору, митної політики; Співпраця в розвитку систем транспорту, зв'язку; Охорона здоров'я та навколишнього середовища; Питання соціальної і міграційної політики; Боротьба з організованою злочинністю; Співпраця в галузі оборонної політики і охорони зовнішніх кордонів.

Організа ція Північноатланти чного до говору (ОПАД), "НАТО", або Північноатлантичний Альянс, ПАА (англ. North Atlantic Treaty Organization — NATO, фр. L'Organisation du Traité de l'Atlantique Nord — OTAN) — міжнародна політично-військова організація, створена 4 квітня 1949. Сьогодні 28 держав є членами НАТО. Головним принципом організації є система колективної оборони, тобто спільних організованих дій всіх її членів у відповідь на атаку з боку зовнішньої сторони. НАТО народилася як результат нездатності ООН того часу забезпечити мир у світі, тоді, коли СРСР ветувало багато постанов Ради безпеки цієї організації. Для легітимізації нової організації скористалися 51-м пунктом Статуту ООН, у частині 5 у рамках легітимного колективного захисту. Створений у 1955 році так званий Варшавський договір став фактично геополітичною противагою НАТО, і конфронтація між цими блоками (а також активна пропаганда СРСР проти НАТО) сформувала упереджене ставлення населення як України, так і інших пострадянських країн до цілей і засобів діяльності організації Північноатлантичного договору.

Головні органи: Рада НАТО (на рівні глав держав і урядів, або міністрів), Генеральний секретар, Комітет планування оборони (міністри оборони), Військовий комітет (начальники штабів), Регіональні командування.

Західноєвропейський союз (англ. Western European Union) — організація, створена на основі Брюсельського договору 1948 року про співпрацю в економічній, соціальній і культурній галузях та колективну самооборону, який підписали Бельгія, Великобританія, Люксембург, Нідерланди та Франція. Включає 28 країн з чотирма різними статусами: країни-члени, асоційовані члени, спостерігачі та асоційовані партнери. Всі держави Європейського Союзу мають статус країн-членів, крім Австрії, Данії, Фінляндії, Ірландії та Швеції, які належать до спостерігачів. Асоційовані члени — Ісландія, Норвегія, Польща, Туреччина, Угорщина та Чехія; асоційовані партнери — Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина та Словенія. В березні 2010 року було оголошено про плани припинення діяльності Західоєвропейського Союзу до 2011 року[1]. 30 червня 2011 року ЗЄС офіційно припинив існування.

«Вели ка Ві сімка» або G8 (від англ. Group of Eight, у минулому G6 та G7 — група із семи економічно високорозвинених країн світу (США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія, Канада) та Росія, економіку якої Міжнародний валютний фонд станом на квітень 2012 року відносить до числа тих, «що розвиваються». Лідери цих країн регулярно зустрічаються для обговорення спільних економічних проблем і намагаються узгоджувати свою економічну політику. Крім них у зустрічах бере участь і Європейський Союз, проте він не має права голосувати та проводити щорічні збори. Щороку група проводить зустріч глав урядів та численні допоміжні зустрічі і політичні дослідження. Міністри країн G8 зустрічаються протягом року. Зокрема, міністри фінансів G8 проводять зустрічі чотири рази на рік. Також мають місце щорічні зустрічі міністрів з питань зовнішньоекономічної політики та міністрів з питань охорони навколишнього середовища.

Велика Вісімка (G8) створювалась як неформальний форум, тому у неї немає адміністративної структури, на відміну від інших міжнародних організацій, таких як ООН чи Світовий Банк. Група G8 не має постійного секретаріату чи кабінетів для своїх учасників. Після самміту Великої Вісімки 2008 року група могла б змінити назву на G9, оскільки президент Єврокомісії брав участь як рівний учасник у всіх заходах самміту.

Європе йський Сою з (ЄС, Європе йська У нія, Європе йська Співдру жність) — союз держав-членів Європейських Спільнот (ЄВС, ЄОВіС, Євратом), створений згідно з Договором про Європейський Союз (Маастрихтський Трактат), підписаним в лютому 1992 року і чинним із листопада 1993 р. Мета ЄС – створення економічного союзу (спільна зовнішня економічна політика, спільний ринок послуг, матеріальних благ, капіталу і праці), монетарного (валюта (Екю), від 1999 року — Євро) і політичного (спільна зовнішня політика) союзу, а також впровадження спільного громадянства. Для вступу до Євросоюзу країна-кандидат повинна відповідати Копенгагенським критеріям. Копенгагенські критерії — критерії вступу країн в Європейський союз, які були прийняті в червні 1993 року на засіданні Європейської Ради в Копенгагені і підтверджені в грудні 1995 року на засіданні Європейської Ради в Мадриді. Критерії вимагають, щоб в державі дотримувалися демократичні принципи, принципи свободи і пошани прав людини, а також принцип правової держави. Також в країні має бути конкурентоздатна ринкова економіка, і повинні признаватися загальні правила і стандарти ЄС, включаючи прихильність цілям політичного, економічного і валютного союзу.

Девіз: In varietate concordia (Єдність у різноманітті)

Організація Чорноморського економічного співробітництва — субрегіональне об'єднання 12 країн Чорноморського регіону (Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Сербія, Туреччина, а також Україна). З 1992 до 1998 називалася просто «Чорноморське Економічне Співробітництво» — ЧЕС, причому ця абревіатура так і закріпилася в засобах масової інформації і офіційних документах. Організація була створена з метою тісного економічного співробітництва країн-учасниць, вільного пересування товарів, капіталів, послуг і робочої сили і інтеграція економік цих країн в світову економічну систему. Штаб-квартира організації розташована в Стамбулі. Умовно виділяються чотири компоненти організаційної структури ОЧЕС: урядовий (самміти і сесії Ради міністрів закордонних справ); підприємницький (Ділова рада ЧЕС — орган координації підприємницьких ініціатив); фінансовий (Чорноморський банк торгівлі і розвитку); академічний (формується єдина регіональна академічна мережа держав Чорноморського басейну, яку передбачається інтегрувати з аналогічними європейськими мережами).

Блакитним — країни-учасниці, зеленим — країни-спостерігачі Туреччина і Україна надають особливе значення ОЧЕС як організації, яка підвищує їх статус в переговорах про майбутній можливий вступ до ЄС. Населення країн, що входять до ОЧЕС становить більше 330 млн. чол. Регіон багатий на ресурси, має потужну виробничу базу, кваліфіковану робочу силу. Статус спостерігачів мають Франція, Німеччина, Австрія, Єгипет, Ізраїль, Італія, Польща, Словаччина, Туніс, а також такі міжнародні організації, як Конференція енергетичної хартії, Чорноморський клуб. ОЧЕС співробітничає з Євросоюзом, організаціями Балтійського регіону.

Організація за демократію та економічний розвиток ГУАМ — регіональне об'єднання чотирьох держав: Грузії, України, Азербайджанської Республіки та Республіки Молдова. В основі утворення цієї форми співробітництва лежить єдність позицій країн із подібними політичними й економічними зовнішніми орієнтаціями. Організація була створена 1997 року для протистояння впливу Росії в регіоні й отримала підтримку Сполучених Штатів. У 1999 організація була перейменована у ГУУАМ завдяки вступу Республіки Узбекистан до неї, яка, однак, вийшла з організації 5 травня 2005, викликавши повернення початкової назви. Штаб-квартира розташована у Києві на Майдані Незалежності. Секретаріат ГУАМ у Києві Українська поштова марка випущена до Саміту ГУАМ у 2006 році.

Структура: Найвищим органом об'єднання ГУАМ є щорічна зустріч глав держав країн-учасниць ГУАМ. Виконавчим органом ГУАМ є Рада міністрів закордонних справ країн ГУАМ. Робочим органом ГУАМ є Комітет національних координаторів (КНК ГУАМ), до складу якого входять координатори по одному від кожної країни-учасниці ГУАМ. Виконання функцій інформаційного центру ГУАМ покладено на Інформаційний офіс ГУАМ у Києві. *Координацію співробітництва між країнами ГУАМ на галузевому рівні покладено на вісім Робочих груп — з питань енергетики, транспорту, з торговельно-економічних питань, з питань інформатики та телекомунікацій, культури, науки та освіти, туризму, боротьби з тероризмом, організованою злочинністю і розповсюдженням наркотиків. Міжвідомчі органи: Робоча група з торговельно-економічних питань. Робоча група з питань енергетики. Робоча група з питань боротьби з тероризмом, організованою злочинністю та розповсюдженням наркотиків. 24 квітня 1999 року під час Вашингтонського саміту президентів країн-членів до ГУАМ приєднався Узбекистан. Розширене таким чином об'єднання держав отримало назву ГУУАМ. 5 травня 2005 року президент Республіки Узбекистан оголосив про вихід з ГУУАМ, що спричинило повернення старої назви.

Міжнародна організація праці (МОП) — спеціалізована установа Ліги Націй, а після Другої світової війни — Організації Об'єднаних націй (ООН), що була заснована у 1919 році урядами різних країн для підтримки міжнародного співробітництва у справі забезпечення миру в усьому світі й зменшення соціальної несправедливості за рахунок поліпшення умов праці. У 20 столітті першочерговими завданнями діяльності Міжнародної організації праці є підтримка демократії і соціального діалогу, боротьба з бідністю і безробіттям, заборона дитячої праці. В роботі МОП беруть участь представники роботодавців, організацій трудящих та представники урядових структур. У 1946 році МОП стала першою спеціалізованою установою ООН. Сьогодні членами МОП є 183 країни. МОП приймає різні конвенції і розробляє рекомендації, а також встановлює міжнародні стандарти у сфері праці, зайнятості, професійної підготовки, умов праці, соціального забезпечення, безпеки праці й здоров'я.

Security and Co-operation in Europe, OSCE) — до 1995 р. називалася Нарадою з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ). Абревіатура: ОБСЄ. Країна штаб-квартири: Австрія. Місто штаб-квартири: Відень. Нарада з безпеки та співробітництва в Європі, що проходила з 3 липня 1973 р. до 1 серпня 1975 р. за участю 33-х європейських держав, США і Канади, завершилася підписанням главами держав і урядів в Гельсінки Заключного акту, який став довгостроковою програмою дій з будівництва єдиної, мирної, демократичної і процвітаючої Європи. Нараду було започатковано як політичний консультативний орган, до якого ввійшли країни Європи, Центральної Азії та Північної Америки. 1 січня 1995 р., у відповідності з рішенням Будапештського саміту, Нарада з безпеки та співробітництва в Європі змінила свою назву на Організацію з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) і набула статусу міжнародної організації.

зеленим – країни-члени ОБСЄ помаранчевим – партнери по співробітництву

Організа ція Об’є днаних На цій з пита нь осві ти, нау ки і культу ри, скорочено ЮНЕСКО — міжнародна організація, спеціалізована установа Організації Об’єднаних Націй, яка при співпраці своїх членів-держав у галузі освіти, науки, культури сприяє ліквідації неписьменності, підготовці національних кадрів, розвиткові національної культури, охороні пам’яток культури тощо. На 2011 вона охоплювала 193 країн-держав; консультативний статус при ній мають неурядові організації (приблизно 250). Головний осередок ЮНЕСКО знаходиться в Парижі. ЮНЕСКО має видавництво Office des Presses de l’Unesco (різними мовами), в якому з являються 26 періодичних видань, серед них «Кур'єр ЮНЕСКО» (35 мовами), «Культури», «Музеум», «Перспективи освіти» та ін. Україна є членом ЮНЕСКО від 1954. Крім штаб-квартири організації в Парижі, існує цілий ряд регіональних, кластерних і національних офісів ЮНЕСКО, створених в рамках стратегії децентралізації і забезпечують її ефективне присутність у всіх регіонах та областях, а також зв’язок з агентствами ООН та іншими організаціями-партнерами.