Презентація на тему:
9 листопада - День української писемності і мови

Історія встановлення 6 листопада 1997 року було підписано Указ Президента України, у якому говориться: "На підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливості ролі української мови в консолідації суспільства постановляю: "Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця".

Сьогодні наше свято – це свято української мови та писемності. З часу винайдення писемності фактично почався період документальної історії людства, тому стало можливим не тільки передавати мовну інформацію на відстані, але й закріпити її в часі.

Молитва Гріховний світ вирує неспроста , Підступний демон, що керує нами, Та піднімається нетлінно над віками Велична постать вічного Христа. О Господи ! Знайди нас всіх, знайди, Бо ми блукаєм хащами ще й нині, Прости гріхи й провини безневинні, І до спасіння всіх нас поведи.

О Господи ! Зціли нас всіх, зціли, Всели в серця неопалиму мрію, Щоб ми, пізнавши віру і надію, Жорстокий світ добром перемогли. Моя прекрасна українська мово, Найкраща пісня в стоголоссі трав. Кохане слово, наше рідне слово, Яке колись Шевченко покохав.

Ти все знесла насмішки і зневаги, Бездушну гру ворожих лжеідей, Та сповнена любові і відваги З-за грат летіла птахом до людей. Ти наш вогонь на темнім полі битви, Невинна кров пролита в боротьбі. Тебе вкладаєм тихо до молитви І за спасіння дякуєм тобі.

Святі Кирило і Мефодій

Брати Кирило та Мефодій

Святі Кирило та Мефодій

Нестор Літописець

Рідна мова – це мова, що першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою на все життя. Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків, яка пов’язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями.

Мова — це скарбниця духовних надбань нації, досвіду співжиття, праці і творчості багатьох поколінь. У її глибинах — філософський розум, витончений естетичний смак, поетичне чуття, сила надзвичайної чутливості до найтонших переливів людських почуттів і явищ природи. Разом із тим мова — це і своєрідний оберіг звичаїв і традицій, запорука інтелектуального зростання, розвою та поступу народу в загальносвітовому житті.

Мова – це єдина, цілісна, складна система знаків: фонем (звуків), морфем (частин слова), слів, речень, яка служить для називання предметів, явищ об'єктивної дійсності та понять, є засобом спілкування, обміну думками і формування думок.

Мова – явище фізичне, фізіологічне, антропологічне, суспільне. Умова його існування – людське суспільство. Мова – засіб спілкування, мислетворення, інтелектуального та естетичного освоєння світу, нагромадження і збереження людського досвіду, а також умова подальшого поступу усього людства.

Найбільше і найдорожче добро в кожного народу - це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування. Панас Мирний

Мова - це серце нації і канва, на якій людина вишиває узори свого буття. Мова – це особистість, вона має обличчя, свій характер, темперамент, свою культуру, мораль, честь і гідність, своє минуле і майбутнє. Мова - це невичерпна духовна скарбниця, до якої народ безперервно докладає свій досвід, розум і почуття.

Функції мови: — комунікативна — це функція спілкування; — номінативна функція або функція називання; — мислетворча функція мови — функція формування і формулювання думки; — гносеологічна або пізнавальна функція мови: вона полягає в тому, що світ людина пізнає не стільки власним досвідом, скільки через мову; — експресивна або виражальна функція мови; — волюнтативна функція є близькою до експресивної: вона полягає в тому, що мова є засобом вираження волі співрозмовників; — естетична функція; — культуроносна функція мови. Мова є носієм культури народу — мовотворця; — ідентифікаційна функція мови полягає в тому, що мова виступає засобом ідентифікації мовців; — магічно-містична функція мови.

Єдиний скарб у тебе - рідна мова, Заклятий для сусіднього хижацтва. Вона твого життя міцна основа, Певніша над усі скарби й багатства. П. Куліш Мова - найбільший скарб будь-якого народу. Тисячоліттями, віками, роками плекала її земля предків, передавала з покоління в покоління, вкладаючи дедалі більше народну душу і водночас формуючи її. Досвід людства упродовж тисячоліть переконливо доводить, що занепад мови - це зникнення нації. Якщо ж мова стає необхідною і вживається насамперед національною елітою - сильною і високорозвиненою стає нація і держава.

Мова така ж жива істота, як і народ, що її витворив, і коли він кине свою мову, то вже буде смерть задля його душі, смерть задля всього того, чим він відрізнявся від других людей... Панас Мирний Поглянути на історію свого народу, збагнути роль рідної мови в утвердженні української державності дають змогу писемні документи, праці істориків, етнографів, громадських діячів та лінгвістів. Із сивої глибини віків бере початок наша мова. Українська мова була ще до того, як українські князі (починаючи від Аскольда та Діра) почали об’єднувати руські землі. Ще в 448 році візантійський мандрівник та історик Пріск Палійський записав у таборі гунів три слова: мед, страва, квас.

Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе. Олесь Гончар Шлях її розвитку - це тернистий шлях боротьби. Багато жорстоких століть пережила невмируща українська мова, мужньо витерпівши наругу і найлютіших царських сатрапів та посіпак шляхетно-панських, і своїх панів та підпанків. Перетерпіла вона і дикунський циркуляр царського міністра Валуєва, який заборонив друкувати книги українською мовою, окрім творів художніх, і ганебний Емський указ 1876 року, який заборонив друкувати книги українською мовою. Нараховують 22 заборони української мови, 8 з них - у радянський час.

Без мови нашої, юначе, й народу нашого нема. Володимир Сосюра Українська мова - це велика культура та історія. Українською мовою написані невмирущі твори Котляревського і Шевченка, Франка і Лесі Українки, Нечуя-Левицького і Коцюбинського.

Заговори, щоб я тебе побачив

Навіщо мові бур’янини? Чудова думка втрачає цінність, коли вона погано висловлена. Вольтер

Я — украинец Я — украинец до седьмых колен. Прапрадед мой шелками шит на Сечи. И ни чужбина, ни турецкий плен Его козацкой не лишили речи. Мне этот клад передавал отец, И мама с молоком передавала. И пил я нежность их родных сердец, И их любовь стихом во мне звучала. Но закружило. На моей щеке Густой щетиной прорастали годы. И стих на украинском языке Я не пою, и не в угоду моде. Я растерял, как воду из горсти, Тот клад, что сохранил в неволе прадед, — Не знаю языка, сказать по правде... Простите, сыновья, и дочь, прости. Прости мене, прапрадіде-козаче, Прости мене, мій споконвічний краю, За те, що на російській мові плачу Об тім, що мови рідної не знаю... В. Шовкошитний

Клятва Мова кожного народу неповторна і — своя; в ній гримлять громи в негоду, в тиші — трелі солов’я. На своїй природній мові і потоки гомонять; зелен-клени у діброві по-кленовому шумлять. Солов’їну, барвінкову, колосисту — на віки — українську рідну мову в дар мені дали батьки. Берегти її, плекати буду всюди й повсякчас, — бо ж єдина — так, як мати, — мова в кожного із нас! О. Забужко