Презентація на тему:
Моє рідне село “Вербовець”

Катеринопільський район

МОЄ СЕЛО – МОЯ КОЛИСКА Моє рідне село “Вербовець”

Історії та міфи мого рідного села “Вербовець” На світі є багато сіл, міст, містечок, але для мене є один рідний край, який я буду пам’ятати все соє життя… Батьківщина – це земля на якій я народився, де народилися мої батьки,усі ми. Батьківщина – це рідна мова, якої мене навчили тато й мама. Батьківщина у нас єдина, як мама. Батьківщина – казки, які розповідали мені бабуся, це зелена травичка і блакитна річка Дніпро. Батьківщина – це моє село, вулиця, будинок, в якому я живу. Батьківщина – хліб і сіль. Батьківщина – втіха й біль. Батьківщина – батько й мати і поріг біля хати. Батьківщина – це мама й тато, це твої найщиріші друзі, це бджола у веснянім лузі. Батьківщина – це рідна мова, це дотримане слово.

Легенда про моє рідне село - Вербовець Давно-давно українська земля стогнала під копитами чужинських коней, людей гнали у неволю,а захистити не було кому – зла цариця розігнала славне козацьке військо. І пішли козаки кращої долі шукати. Хто куди… Троє друзів Кожух, Тупчій та Гірник зупинилися перепочити під вербами біля річки. Задрімали… А коли проснулись та роззирнулися довкола: ой леле! Як же гарно скрізь! Прозора річечка тече завивисто, гнучкі верби полощуть у ній свої коси, а ліщина яка гарна. І вирішили друзі тут залишитися. Річку вони назвали Вербівкою – верб було багато по її берегах, а село Вербівець. Пізніше його назву переіменували на Вербовець. А ось і ще одна легенда про село: Вербовець (село, Катеринопільський район ). Давно це було, за кріпаччини. Ти знаєш, що тоді прості люди належали панам і ті могли робити з мужиками, що хотіли. Отож на Волині жив пан. А в одного кріпака була на виданні дуже красива дочка Марія. Покохала вона хлопця-кріпака Василя. Та щоб одружитися, треба було брати дозвіл у пана. Пішли Василь з Марією до нього за тим дозволом. Пан як побачив таку красиву дівчину, не дозволив їй одружитися з коханим, а наказав забрати до себе у двір. Стало зрозуміло, чому пан не погодився віддати Марію за Василя. І вирішили молоді втікати від кріпацької неволі. Йшли вони, йшли – і побачили красиву долину, серед якої текла невеличка річечка, а обабіч неї верби та верболози. Отут вони й оселилися першими. Минав час. Приходили сюди й інші втікачі, будували тут свої домівки. Село ж за те, що потопало у вербах назвали Вербовцем, а річечку – Вербівкою. За річкою люди заселили куток Загреблю. А центр села, де мало було дерев, назвали Голошівкою. Куток Кукілівка довго не заселявся. Там були великі зарослі, а найбільше ріс кукіль.

Вербівка Через наше село протікає Вербівка – маленька синя доля Південного Бугу. Вона бере початок з джерела і впадає в р. Гнилий Тікич в с. Бродецькому. Гнилий тікич зливається з водами Гірського Тікича і утворюють річку Синюху, а Синюха несе свої води у води Південний Буг, який впадає в Чорне море…

Легенди про кутки Вербовця: Праворуч від річки Вербівки утворився куток Коржова, бо тут земля не родюча, після дощу береться кіркою, ніби корж.

За річкою заселили куток Загреблю (бо живуть за греблею)

А центр села назвали Голошівкою (від слова “голос”), бо далеко линули голосні пісні молодіжних гулянок.

Куток Кукулівка утворився від назви трави кукіль, який ріс на цьому пагорбі. Цей куток довго не заселявся і став густонаселеним за часів Столипіна.

Куток Піщанівка, бо грунти піщані, розміщений на околиці, що межує з селом Бродецьким.

У нашому селі є: школа, церква, пам’ятник Голодомору, пам’ятник солдатові. лікарня, два магазини, бар, клуб, пекарня. А ось наша школа.

Пам’ятник солдатові.

Лікарня

Пам’ятник Голодомору

Церква

Сільська рада

Ми маленькі помічники рідної землі. Ми – майбутне нашого села. Доля його саме в наших руках. Можливо хтось залишиться, буде вирощувати хліб на рідній землі, цим примножуватиме багатство нашої країни. Хтось залишить село, але стане відомим на всю Україну, як наприклад М. А. Гірник, і цим добавить слави нашому селу. Я вірю в це! Обов’язково відвідайте наше село!