Презентація на тему:
Моє село, ти для мене єдине в світі!

Моє село, ти для мене єдине в світі! Ставчани – моє рідне село

Вдивляюся в обриси України на географічній карті. Вона мені нагадує людське серце, що великою аортою Дніпра ділиться на дві частини – Правобережжя і Лівобережжя.

Моє село – це маленька судинка цього серця, крапелька житейського моря України.

Як приємно проїхати його дорогами. Легкі тепловії лоскочуть лице, фіалкові волошки кивають тобі з узбіччя шляху.

Як хороше пройтися селом. Городи, сади, поля… Над гречками мелодійними арфами гудуть невтомні бджоли, жайворон літає у блакиті, а соняшники під подихом вітру б'ють у литаври.

Як гляну від млина у долину, бачу, як у вечірні тумани заступають хороводи русалок. А зорі так близько над землею, що можна говорити до них.

Моє село розташоване на горбах, звідки відкривається прекрасний краєвид. Довкола нього багато ланів. А саме воно потопає у зелених садах.

Особливо примітне наше село ставками, серед яких є один великий. Тому, напевне, недарма воно називається Ставчанами.

Багате наше село своєю історією. На сільському кладовищі стоїть високий курган – могила . Тут спочивають вічним сном російські воїни, що загинули в бою з турецькими поневолювачами. Звідси відкривається широка панорама на ближні долини – місце битви, яка ввійшла в історію під назвою Ставчанська.

В нашому селі є нова школа,

торгівельний центр,

медична амбулаторія.

У 2012 році відзначала своє 160-річчя найдавніша побудова – Божий храм.

В тінистому парку, серед вікових дерев, стоїть декілька багатоповерхових споруд Ставчанського професійного ліцею. З його стін вийшли тисячі комбайнерів, механізаторів, трактористів, шоферів, електриків, кухарів. До послуг учнів навчальні кабінети, бібліотека, спортивний та актовий зали, їдальня, навчальна техніка.

В пам'ять про воїнів-односельчан, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни, захищаючи наш край від німецько-фашистських загарбників, стоїть в центрі села пам'ятник воїну-визволителю.

Давно мовчать гарматні жерла, Гарячі кулі одсвистали, Та слава тих років не вмерла, Вона зійшла на п'єдестали.

Щоб увічнити пам”ять полеглих, щоб повернути до життя 129 воїнів-односельчан, які поклали свої голови за свободу, учні Ставчанської неповної середньої школи з ініціативи директора Василя Миколайовича Максимчука в травні 1995 року заклали молодий сад . Він став символом Пам”яті по полеглих і водночас символом життя, яке продовжується.

Ставчани – моє рідне село. Тут я народилася і виросла, тут уперше побачила сліпучу синь неба, золоті розливи пшеничних ланів. Так і хочеться сказати: “Моє село, ти для мене єдине в світі!"