Презентація на тему:
Повсякденне життя у Міжвоєнний період 1918-1932р.

Повсякденне життя у Міжвоєнний період 1918-1932р.

Становище країни після Першої світової війни Перша світова війна, до якої Румунія вступила в серпні 1916 р. на боці держав Антанти, завдала народові величез-ного лиха, Слабо підготовлена до війни й погано озброєна румунська армія терпіла поразки, і вже 6 грудня німецькі війська зайняли Бухарест. Лише перекидання на Румун-ський фронт півмільйонної російської армії дало змогу зупинити наступ і затримати деградацію румунської армії. Окупанти грабували країну, вивозячи зерно, нафту, худобу та інші багатства. Війна заподіяла Румунії збитки у 31 млрд. золотих лей, 800 тис. чоловік (10% населення) загинуло. В країні різко загострилася внутрішньополітична обстанов-ка, розгорнувся революційний рух. У пошуках виходу із становища, що склалося, румунський уряд вирішив піти на укладання 9 грудня 1917 угоди з Німеччиною та Австро-Угорщиною про припинення військових дій. У березні-квітні 1918 р. в Бухаресті було обговорено та 24 квітня (7 травня) підписано остаточний текст сепаратного миру з Німеччиною.  

12 червня 1812 Румунська армія переправилася через р.. Неман Румунська армія: «велика армія» - 600 тисяч, 1372 гармати, до складу входили військові частини підвладних Наполеону країн. Генерали і маршали були талановиті і мали великий бойовий досвід. Безліч інонаціональних частин йшли на війну з примусу, загарбницькі плани Наполеона були їм чужі. Це робило «Велику армію» роз'єднаної, не спаяні єдиним духом. Російська армія: 220 тисяч (рекрути). Захист рідної землі згуртовувала солдатів і офіцерів, піднімала їх патріотичний дух. Російські війська були роздроблені

У березні-квітні 1918 р. в Бухаресті було обговорено та 24 квітня (7 травня) підписано остаточний текст сепаратного миру з Німеччиною. Бухарестський мир ще більше загострив внутрішньополітичне становище в країні. Окупанти підда-ли Румунію методичному розграбовуванню. Навіть сам прем’єр-міністр Маргіломан визнавав згодом, що окупа-ційна влада "відбирала у селян майже все продовольство, залишаючи на прожиток лише по одному мішку зерна на родину". Однак несприятливий для Центральних держав перебіг війни справив безпосередній вплив на позиції румунських германофілів. Поразка Німеччини та союзни-ків потягла за собою нове перегрупування сил у правлячо-му таборі Румунії.

В листопаді 1918 р. Австро-Угорщина й Німеччина капітулювали, підписавши перемир'я з краї-нами Антанти. За цих умов румунський уряд висунув 10 листопада ультиматум командувачу окупаційними військами генералу Макензену, зажадавши негайного звільнення від німецьких військ румунської території, й заявив про денонсацію Бухарестського миру. Так за день до закін-чення війни Румунія, повернувшись до табору Антанти, опинилася серед країн-переможниць. 29 листопада уряд Коанди оступився місцем кабінетові Бретіану, створеному з представників Націонал-ліберальної партії. Внаслідок приєднань, а також анексій територія Румунії на кінець 1918 р. збільшилася з 137 903 до 294 967 кв. Км, а населення — з 8 до 16 млн. Чоловік. Відносно рівня 1915 р. провий потенціал країни збільшився на 23,5%, кількість робітни-ків, зайнятих в індустрії, на будівництві та транспорті, зросла до 550 лис. Найбільш розвиненим в промисловому відношенні регіоном була Трансільванія на її території було зосереджено більше половини промислового вироб-ництва й понад 80 % потенціалу металургійної промисло-вості.

Економіка В економіці зберігалося панування іноземного капіталу, що інвестував 78 % всіх промислових підприємств. Значно змінилися адреси іноземних фірм. Якщо до війни в Румунії переважав німецький та австрійський капітал, то після 1918 р. панівне місце посіли англійський і французький. Частка національного капіталу в промисло-вості Румунії зросла незначно: у нафтодобуванні вона збільшилася з 8,1 % В 1914 р. до 16 % у 1920 р. Навально зростав зовнішній борг. Після війни Румунія перетворилася на державу, де національні меншини (угорці, німці, українці та ін.) скла-дали більше чверті населення. 

Анексія Бессарабії й Буковини У січні 1918 р. Румунія розпочала інтервенцію в Бесса-рабії, де перед тим було встановлено радянську владу. Селянський з'їзд, що зібрався в умовах румунської окупа-ції в Кишиневі, одностайно висловився за радянську владу. Румунський уряд уклав угоду з радянським урядом березень 1918, за умовами якої румунська влада була зобов'язана залишити протягом двох місяців територію Бессарабії й не вживати жодних дій проти Радянської Росії. Однак у квітні 1918 р., скориставшись з окупації України австро-німецькими військами після підписання Брестського миру, Румунія відмовилася від виконання щойно підписаної угоди й анексувала Бессарабію. Румунська окупаційна влада інсценувала “волевиявлення” насе-лення про приєднання до Румунії за умови надання тери-торіальної автономії. В листопаді 1918 р. до складу Румунії було введено й Буковину, що належала перед тим до австрійської частини монархи Габсбургів. Національні збори румун, що переважали в Південній Буковині, висловилися за приєднання до Румунії. Навпаки, населення Північної Буковини, що головним чином складалося з українців, за рішенням народного віча у Чернівцях від 26 листопада 1918 р. висловилося за возз'єднанням з Україною. Румунські війська, заручившись підтримкою Антанти, окупували Північну Буковину, ігноруючи волевиявлення її населення.

Конституція 1923 року   Політичні реформи 20-х років, спрямовані на закріп-лення панування правлячих класів в країні, були спробою стабілізації суспільства в умовах певного пожвавлення економіки. Найбільш важливою з них було створення нової конституції (березень 1923 р.). Подібно до багатьох кон-ституцій інших країн, румунська декларувала демократич-ні права для всіх жителів Румунії незалежно від їхнього етнічного походження, мови або віросповідання, проголошувала національну й соціальну рівність, формально га-рантувала свободу праці та основні громадянські свободи. Законодавча влада згідно з Конституцією 1923 р. формаль-но належала двопалатному парламенту (палата депутатів і сенат). Однак влада парламенту була обмежена правом короля санкціонувати закони й накладати на них дворазове вето. Виконавча влада повністю належала королю, що мав право призначати та усувати міністрів, розпускати невгодний йому парламент, а також повністю або частково переглядати текст самої конституції. Король Румунії, та-ким чином, мав значну владу в країні. Втім, зміни сталися й при королівському дворі. Напри-кінці 1925_р. націонал-лібералам вдалося домогтися позбавлення принца Кароля прав на престол, використавши негаразди у його родинних справах. 1927 р., після смерті престарілого короля Фердинанда, главою держави було проголошено 6-річного сина Кароля Міхая, а регентську раду очолив брат прем'єр-міністра В. Братіану. Румунія продовжувала залишатися монархією.

Внутрішньополітичне становище в Румунії Економічна криза вразила Румунію вже 1928 р., коли різко скоротився обсяг промислового виробництва майже всіх галузей. Найбільшої глибини криза досягла в 1931-1932 рр. Тільки добування нафти з 1928 по 1933 рр. зросло з 4,8 до 7,3 млн. тонн. Багато банків і підприємств збанкрутували, тоді як великі монополії, пов'язані з іноземним капіталом, зміцнили свої позиції. За роки кризи значно погіршилася внутрішньополітична обстановка, ознакою якої була часта зміна урядів: з 1929 по 1933рр. змінилося 10 кабінетів, майже всі вони очолювалися націонал-цараністами 1930 р. до країни повернувся принц Кароль, що коронувався на престол як король Кароль ІІ. Новий монарх не приховував свого прагнення до встановлення режиму особистої диктатури. У 1934-1936 рр. ліві сили Румунії, усвідомлюючи фашистську небезпеку, прагнули консолідувати свої сили, але їхні зусилля внаслідок різноманітних політичних ідеалів були розрізненими. Уряд великого промисловцями фінансиста (Т. Татареску, одного із лідерів Націонал-ліберальної партій, що прийшов до влади 1934 р., взяв курс на зближення з нацистською Німеччиною "Залізна гвардія" що отримала після приходу до влади Гітлера матеріальну й моральну допомогу з Німеччини, ставала дедалі впливовішою фашистською пар-тією в Румунії.

Встановлення режиму І. Антонеску Віденський диктат був останньою краплею, що переповнила чашу невдоволення народних мас політикою ко-ролівської диктатури. 30 серпня 1940 р. у день підписання “віденського арбітражу", відбулися масові демонстрації в Клужі, Араді, Бухаресті, багатьох містах Трансільванії. Демонстранти виступали з антикоролівськими гаслами й ви-магали відміни угоди у Відні. Не володіючи ситуацією та прагнучи придушити народний рух, зміцнити монархію, Кароль II вирішив доручити формування нового уряду генералові Іону Антонечку, запеклому реакціонеру, що був, відомий як дина "твердої руки". Діставши опівдні 5 вересня пропозицію сформувати новий уряд, І. Антонеску надвечір того ж дня заявив королю, що не зможе цього зробити, якщо Кароль II не зречеться престолу на користь свого дев’ятнадцятирічного сина Міхая. Опинившись у цілковитій ізоляції, король вранці 6 вересня 1940 р. підписав акт про самозречення й передав керування державою генералові Антонеску, що став "кондукеторулом” — фюрером, керівником румунської держави. Саму державу було проголошено легіонерською за вимогою "залізногвардійців", що були висунуті гітлерівцями на авансцену румунського політичного життя.

Дякую за увагу!!!