Презентація на тему:
Історіографія фашизму в Італії

Історіографія фашизму в Італії Підготувала: студентка І курсу магістратури історико-філологічного факультету групи – УМЛ(І) Мусійовська Надія Романівна

Ідеї Б.Кроче послугували підставою для формування і поширення ліберального світогляду.  Фашизм- своєрідне відхиленням від "нормального" демократичного шляху розвитку. На розвиток марксистського світогляду значний вплив мали праці одного з лідерів італійської компартії Антоніо Грамши. У 50-ті роки сформувалися два основні підходи до генезису фашизму - крочеанський і марксистський. Історична думка в Італії Бенедетто Кроче (1866-1952) Антоніо Грамши  (1891-1937)     Проблема фашизму залишалася в полі зору італійської історіографії та суспільно-політичної думки впродовж усього XX ст. Історики і публіцисти розглядали її в широкому контексті з розвитком Італії у новий та новітній час, прагнучи дати відповіді на причини його виникнення і поширення.

Цей підхід був обґрунтований в книжці Л. Сальватореллі і Д. Міра "Історія Італії періоду фашизму" (1956). Автори вбачали передумови зародження фашизму в ідеології націоналізму, який посилився внаслідок незадоволення результатами Першої світової війни, страху перед комунізмом. Ці погляди розвивали Ф. Шабо, П. Матурі, Р. Ромео, котрі звертали увагу й на соціально-економічні чинники. Крочеанський підхід генезису фашизму Бенедетто Кроче

Марксистський підхід генезису фашизму Марксистська версія фашизму спиралася на теоретичні погляди А. Грамши, який розглядав фашизм як своєрідне поєднання різних соціально-політичних сил і верств, зацікавлених у збереженні і стабільності своїх позицій та впливів у державі. Серед істориків-марксистів відзначалися праці Е. Серені, П. Алатрі, В. Фоа. Ці автори намагалися довести, що фашистський режим був тісно пов'язаний з інтересами великих промисловців та земельної аристократії, котрі тільки на словах закликали до демократії та свободи, а насправді прагнули будь-що забезпечити свої соціальні інтереси від замаху з боку лівих сил. У зв'язку з цим марксисти доводили, що італійський капіталізм до Першої світової війни досягнув високого розвитку і намагався посилити свій вплив на політику. Антоніо Грамши  (1891-1937)

Ренцо де Феліче (1929-1996) «Нова» історіографія Найбільш вагомий вплив на формування "нової“ історіографії фашизму мали професор Римського університету Ренцо де Феліче та його послідовники, які наприкінці 60-х років згуртувалися навколо часопису "Сучасна історія". Найбільш знаною роботою Р. де Феліче стала багатотомна біографія Б. Муссоліні. Цей вчений вважав, що постать лідера італійських фашистів має ключове значення для розуміння феномена фашизму в цілому. На його думку, італійський фашизм був різновидом "лівого тоталітаризму" Головним постулатом фашистської ідеології та державності він вважав ідею "солідарності" і консенсусу на базі національних цінностей. Ідеологія фашизму була спрямована на формування та утвердження міфу "нової" держави, який засновувався на "свідомості, добровільності, волі, культі нації та держави, у відносинах між людьми, соціальній і посадовій ієрархії".

«Історія і сучасність» Небезпека повернення фашистської ідеології спонукала італійських та європейських інтелектуалів розпочати дискусію на тему "історія і сучасність", матеріали якої були опубліковані в книзі "Італія Берлусконі - Італія проти Берлус коні" (2004). У 90-х роках, коли внаслідок демократичних виборів 1994 р. в Італії при владі опинилися праві сили з неофашистським відтінком, а уряд очолив бізнесмен С. Берлусконі. Більшість знаних вчених та інтелектуалів, серед яких були Умберто Еко, Джованні Сарторе, Ніколо Транфалья, виступили з тривожними думками з приводу зростання впливів тоталітарної ідеології у свідомості італійців

У 2002 р. вийшла друком книжка відомого історика Еміліо Джентіле "Фашизм: історія та інтерпретації", в якій він підбив підсумки понад тридцятирічного дослідження теми. Учений наголосив на особливостях італійського фашизму, який більшість людей сприймала як "високий патріотизм" і тому, не будучи фашистами, ці люди, тим не менше, підтримали Муссоліні. Еміліо Джентіле 1946 Е. Джентіле констатував, що фашизм - "це політичний феномен, націоналістичний і революційний, антиліберальний і антимарксистський, що організований у дієву партію з тоталітарною концепцією політики і держави". Італійський фашизм послугував взірцем для німецького нацизму та інших диктатур націоналістичного типу в Європі.