Презентація на тему:
Українська графіка та орфографія як учення про систему загальноприйнятих правил написання слів

Українська графіка та орфографія як учення про систему загальноприйнятих правил написання слів ( 8 годин)

Створила вчитель - методист Лукашівського НВК Ратушна Наталія Миколаївна З історії становлення і розвитку української графіки і орфографії

Що таке графіка? Графіка (від грецького grafo— пишу, креслю, малюю) — це розділ мовознавства, який вивчає сукупність умовних знаків для передачі на пись- мі усного мовлення. Під цим терміном також розуміють систему співвідно-шень між звуками і буквами.

Букви алфавіту Графічний знак, що служить для позначення на письмі звука, називають буквою, або літерою (від латинського litera), або графемою.

З історії українського алфавіту Сучасний український алфавіт — це видозмінена давня слов'янська азбука, яку називають кирилицею.

Таку назву вона дістала від імені Кирила, грецького місіонера, що разом зі своїм братом Мефодієм склав цю азбуку (IX ст.).

Брати та їхні послідовники перекладали грецькі релігійні книги старослов'янською мовою. Кирилиця лягла в основу болгарського, македонського, українського, російського, білоруського та сербського письма.

Інші ж слов'яни (поляки, чехи, словаки, хорвати, словенці, лужичани) використовують латиницю.

У Київській Русі ця азбука особливо поширилася після офіційного прийняття християнства в 988 р. Кириличний алфавіт складався із 43-х літер, що мали словесні назви.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА За тисячолітнє існування кирилиці в український алфавіт уведено лише кілька додаткових літер — й, ї, ґ, є. Сучасна українська кирилиця проти первісної кириличної системи змінила звукову вартість літер г (укр. [h], а не [g]), є (укр. [je], а не [e]), и (укр. звук високо-середнього підняття, а не [j]), щ (укр. [шч], а не [шт]), ь (знак м'якшення, а не короткий голосний переднього ряду). Буква ї , хоч і відома з літописних пам'яток давніх часів як позначення звука [ї], у сучасному алфавітному значенні вживається з кінця XIX ст. Літери ю, я графічно видозмінені букви (юс малий) і (юс великий), тому їх не вважають новими.

У зв'язку з тим, що в кириличній азбуці було вісім грецьких літер, які не відповідали звуковому складові української мови, їх вилучено з алфавіту. Це літери — омега, ксі , псі, фіта, іжиця. Літери з (земя) і S(зело) передавали один звук, тому залишилася тільки одна літера. Зайвими в українській графіці виявилися літери (єр (йор)) і (єри (йори)). Пізніше замість довгих назв літер були прийняті сучасні — короткі: «а», «бе», «ве» тощо .

Сучасний український алфавіт складається з 33 букв, кожна з яких має своє місце, свою форму (буває великою і малою, писаною і друкованою) та назву.

Що таке орфографія? Орфографія- це система загальноприйнятих правил про способи передачі усного мовлення в писемній або друкованій формі.

Терміну грецького походження « орфографія» відповідає українське слово « правопис» , але воно ширше за значенням, оскільки включає ще й « пунктуацію»

Отже,

Принципи української орфографії Принцип — це те, що лежить в основі правопису (від латинського prinсіріит — основа).

Відповідно до цього визначають такі принципи: фонетичний морфологічний історичний (традиційний) смисловий (диференційний)

Фонетичний — написання слова точно відображає його літературну вимову. Морфологічний — написання слова розходиться з його звучанням. Значущі частини (морфеми) у споріднених словах або граматичних формах того самого слова вимовляються по-різному, але пишуться однаково.

Традиційний (історичний) — написання слова не можна пояснити ні вимовою, ні аналізом морфем. Слова пишуться так, як прийнято за усталеною традицією: яблуко (біл. яблык, рос. яблоко), щока (біл. шчака,рос. щека); левада, лимон, кишеня; фізика, факт, формула, фея (запозичені); хвилина, хвіртка, хвороба, хвастун (українські); журі, тонна, бароко, Гюго, Голландія; митець (хоч мистецтво), натхнення (хоч надихати).

Заувага! Запам'ятовуйте правопис окремих слів! У разі потреби скористайтеся порадою М. Рильського: «Не бійтесь заглядати у словник...»

Смисловий (диференційний) — написання однозвучних слів залежить від їхнього значення. Наприклад: написання великої чи малої літери: Любов (ім'я) — любов (почуття); Орел (місто) — орел (птах); написання слів разом чи окремо: з гори (з пагорба) — згори (зверху); на пам'ять подарувати (прийменник + іменник) ;напа-м'ять вивчити (прислівник); про те (прийменник + займенник) — проте (сполучник). Розрізняйте значення слів у контексті !

З історії українського алфавіту Першою працею, у якій закладалися основи українського правопису, була «Грамматика малороссийского наречия» (1818 року) О. Павловського. Згодом на Наддніпрянській Україні набула значного поширення т. зв. кулішівка — фонетичний правопис, укладений П. Кулішем, а в Галичині й на Буковині — пристосований до місцевої вимови фонетичний правопис Є. Желехівського, т. зв. желехівка. Історико-етимологічний правопис розробив М. Максимович (дуже складний для вживання, був мало популярний).

У XIX ст. функціонувало кілька україн - ських правописних систем (А. Метлинсько- го, М. Гатцука, М. Драгоманова та ін.), які відіграли певну роль у становленні націо- нальної орфографії. Проте в 1863 та 1876 рр. царський уряд заборонив використання українського правопису, тому аж до 1905 р. на територіях підросійської України україномовні тексти друкувалися т. зв. ярижкою — російською абеткою та згідно з тодішньою чинною російською орфографією.

Офіційно схваленого й обов'язкового для вжитку українського кодексу орфографії не було аж до 1921 року, коли вийшли друком «Найголовніші правила українсько-го правопису», створені Українською АН під керівництвом академіка А. Кримського. Новий повний орфографічний кодекс, яким і тепер в основному послуговується українська діаспора, вийшов у 1928 році, відомий в історії як «скрипниківський», бо його затвердив нарком освіти УРСР М. Скрипник.

Наступне видання правопису 1933 р. фактично відкидало попереднє як ідеологічно неправильне. Він був обов'язковим до 1946 року, коли вийшов новий «Український право-пис», друге його видання здійснено в 1960 році, третє — у 1990, а четверте — у 1993. Нині триває робота над новою редакцією «Українського правопису».

Новий довідник: Українська мова та література.- К.: ТОВ « Казка» , 2005.- 864 с. Українська мова та література.Комплексний довідник: 2-ге вид., зі змінами./ укладачі Марченко А.С.,Марченко О.Д. та ін.- Харків: ФОП Співак В.Л. 2010.- 704 с. Використана література