Презентація на тему:
Особливості слововживання

Особливості слововживання Користуйтесь багатствами рідної мови!!!

Поля, береги, краї, риси “На полях книжки було багато дрібно писаних олівцем нотаток”, читаємо в одному сучасному оповіданні. Чому написано “на полях”, а не на берегах? Адже білі краї книжки чи зошита звалися і звуться по-українському береги: “Одну по одній перегортав сторінки. Плями на берегах таїли в собі приємні і неприємні згадки” (Н.Рибак) “Книжка з золотити берегами” (словник Б.грінченка)

Поля, береги, краї, риси Словом береги інколи позначають краї чогось: “Пофарбовані в біле береги тротуарів здава-лися примарною стрічкою” (О.Донченко); часом це відповідає російському кайма: “…Одарка мережила крайки, Маланка гаптувала береги” (К.Гордієнко)

Поля, береги, краї, риси Часто помиляється тепер, називаючи краї капелюха або бриля полями: “Поля його капелюха намокли від дощу й сумно звисали”. По-українському вони звуться криси: “Солом’яний бриль широкими крисами ховав од сонця його смагляве обличчя” (Ю.Яновський) Слово криси виступає іноді як синонім іменника краї: “Синє полум’я хитнулось, хлюпнуло в чорні криси цис-терни”

Становище, вихід із становища, рада, дати раду, зарадити

Становище Часто чуємо з уст і читаємо: “Він опинився в безвихідному становищі”; “Вона не бачила виходу з цього становища” Жодного з цих висловів ми не знайдемо ні в українській класичній літературі, ані почуємо з уст народу, їх штучно створили нашвидкоруч люди далекі від народної мови й не обізнані з класичними зразками.

Натомість бачимо: “Розмова вкрай схвилювала його, хлопець був безпорадний” (К.Гордієнко) “Мною не турбуйтесь: я собі дам раду” (М. Коцюбинський) “Рідний брат так не зарадив би мені в тій скруті, як Іван” (із живих уст)

Із цього випливає, що в наведених на початку фразах треба було висловитись так: “опинився в безпорадному становищі (ста-ні)”; “не бачила ради в цьому становищі”; “зарадив собі в скруті”.

Виключний, винятковий, надзвичайний

У сучасного письменника, мова творів якого справляє загалом добре враження, читаємо: “Земля в житті Ванди відігравала виключну роль”, а через сторінку: “І потрібно було виключного факту, щоб прихильність Ванди зламалася”

Прикметник виключний не тільки часто поглинає інші, більш схожі слова, як бачимо у наведених фразах, а часом траплявся й у нашій класичній літературі: “Йому, либонь, траплявся на сей раз якісь виключні вражіння” (Олена Пчілка) У сучасній українській літературній мові, відповідно до російського слова исключительный, є прикметник винятковий, надзвичайний, що їх дає тритомний Російського-український словник. Наприклад: “Це траплялось рідко, при виняткових випадках” (І.Нечуй-Левицький); “Перед від’їздом стояли завдання виняткової ваги” (“Радянська Україна”)

З цього випливає, що й письменникові, з твору якого процитовано на початку дві фрази, слід було написати “виняткову роль”, “надзвичайного (виняткового) факту”

Чи то, не то – чи то, чи… Часто трапляється помилка навіть у сучасних художніх творах типу: “Не то справді хотів спати, не то тільки вдавав, що хоче”. Але такого вислову немає в українській мові – його механічно перенесли з російської. Український відповідник такий: “Чи ти так сонечко сіяло, чи так мені чого було! Мені так любо, любо стало” (Т.Шевченко) Отже, й у фразі, наведеній на почтатку, треба було писати: “ Чи то , справді, хотів спати, чи тільки вдавав, що хоче”.

Слава, браво, ура Слово слава здебільшого виступає в функції іменника: “Гей ну, хлопці, до зброї – на герць погуляли, слави здобувати!” (історична пісня). Але це слово буває й вигуком, що відповідає російським вигукам ура, браво. Слід пам’ятати й цей давній український вигук слава, щоб користуватися ним під час різних урочистих моментів – на мітингах, концертах, виставах і зборах, коли хочеться висловити свій захват.

Дітище, дитя, виплід, плід Не тільки в статтях, а навіть у сучасних віршах натрапляємо на слово дітище, поставлене в поважному, ба навіть, урочистому плані, а не с нюансом іронії, глузування чи лайки, як то звучать українські пісні з суфіксом –ищ-: хлопчище, бабище, ручище, кулачище … Слово дітище, яке українець, за аналогією до наведених слів, вимовляє з наголосом на другому складі, може означити тільки зневажливу або глузливу форму, а зовсім не те ніжне або врочисте поняття, що має російський іменник із наголосом на першому складі – детище в розумінні “дитя, виплід, плід” Близьким до іменника дитя в переносному значенні є слова виплід, плід: “Ці припущення є виплід його фантазії”.

Заступник і замісник Ці слова часто плутають . Наприклад, читаємо в однім наказі: “На час моєї відсутності призначаю своїм заступником тов. Педашенка”, - а тут саме слід було написати замісником, цебто “тим, хто працюватиме замість мене”. В іншій фразі, у взятій із сучасного художнього твору, бачимо протилежне – “Комісаром у тебе буде Яременко, а замісником Новиков”, - тимчасом як тут саме було б на місці слово заступник, цебто “людина, що заступає начальника, командира чи взагалі керівника в певній галузі або на якійсь ділянці роботи постійно”.

Лівша і шульга Слово лівша майже витиснуло давнє українське шульга Скільки разів ми натрапляли на слово шульга в класичній літературі й живій народній мові, ба навіть у сучасного українського письменника О.Ільчена, доброго знавця української мови, читаємо: “Він, шаблюкою вхопивши по-татарському, лівицею, хоч і не був шульгою, рубався люто”. Навряд чи є підстави виводити це слово “за штат” і не послуговуватися ним унашій сучасній літературній мові.

Знаючий – що (який, котрий) знається (розуміється, тямить), тямущий, тямовий, тямкий “Тут треба знаючої людини”, - прочитав я в оповідання, де автор допустився подвійної помилки, незугарно переклавши російську фразу: “Здесь нужен знающий человек”. Передусім упадає в очі невластива українській мові форма активного дієприкметника – знаюча, а по-друге, її створено від дієслова знати, хоча треба виходити від дієслова знатися, цебто – “тямитись у чомусь”. Цю фразу можна було б змінити описовою формою: “Тут треба людини, що (яка, котра) знається (розуміється, тямить)”, а можна скориставшись близькими за значенням прикметника, й так висловитися: “Тут треба людини, що (яка, котра) знається (розуміється, тямить)”, а можна, скористав-шись близькими за значеннями прикметника, й так вислови-тися: “Тут треба тямущої (тямучої, тямовитої, ямкої)людини”

Відпускати, пускати, видавати, продавати “Тепер я вашу зброю всю у закладі лишаю, а вас додому відпущу”, - читаємо ми в Лесі Українки й розуміємо, що йдеться тут про те, щоб пустити людей на волю, а не тримати їх у полоні. Похідним іменником від дієслова відпускати є відпустка, а не відпуск, наприклад: “Треба брати вудпустку на місяць і десь відпочити” (І.Ле) Дієслово відпускати може означати ще “зменшувати тиск, послаблювати”: “Оце наївся, треба й очкур відпустити” (Б.Грінченко); це ж дієслово й похідні від нього, зокрема іменник відпуск, трапляються в технічній термінології відпускати болт, відпускати сталь, попускати гальмо