Презентація на тему:
Основні норми літературної вимови

Основні норми літературної вимови

Вивченням правильної вимови звуків займається розділ науки про мову орфоепія. Вступ Предметом орфоепії є звукові особливості мовлення, однак усне мовлення розглядається в цьому випадку не взагалі, а тільки з погляду його відповідності сучасним літературним нормам. Першим почав використовувати М. В. Гоголь.

В українській мові найбільш поширеним є фонетичний принцип «пишу, як чую». Але існує багато випадків, коли вимова не збігається з написанням слів. Труднощі можуть виникнути при написанні ненаголошених голосних, адже на відміну від наголошених, які вимовляються чітко і виразно, ненаголошені голосні можуть наближатися у вимові один до одного: звук [е] у вимові може наближатися до [и]: [веисна]; звуки [и] — до [е]: [стрие м’іти]; звук [о] — до [у] в позиції перед складом з наголошеними [і] або [у]: [коужух], [поув’ітр’а]. Вимова наголошених і ненаголошених голосних

Серед правил вимови приголосних звуків варто запам’ятати такі: 1) звуки [дж], [дз] вимовляються злито: [джм’іл΄], [дзиґа]; Вимова приголосних звуків

2) звуки [ж], [ч], [ш], [дж], [щ], [б], [п], [в], [м], [ф], [г], [ґ], [к], [х] завжди вимовляються твердо. Вони можуть лише напівпом’якшуватися у позиції перед [і] та в деяких іншомовних словах перед я, ю, є; Вимова приголосних звуків

3) уподібнення відбувається в позиціях: — глухі перед дзвінкими (одзвінчення): [проз΄ба], [бород΄ба]; — при зміні дієслів у буквосполученнях: -шся: [см’ійес΄:а], -ться: [молие ц΄:а], ‑жся: [найіз΄с΄а], -чся: [вибац΄с΄а]; — в іменниках: -жці вимовляється як [з΄ц΄і]: ложці [лоз΄ц΄і], -шці вимовляється як [с΄ц΄і]: кішці [к’іс΄ц ΄і], дошці [дос΄ц΄і], -чці вимовляється як [ц΄:і]: качці [кац΄:і], дочці [доц΄:і], ‑тці вимовляється як [ц΄:і]: повітці [пов’іц΄:і]; — всередині слова та на межі двох слів у буквосполученнях: -зж- вимовляється як [ж:]: розжувати [рож:увати], з жару [ж:ару]; Вимова приголосних звуків

4) уподібнення не відбувається в позиціях: — дзвінкі перед глухими: [казка], [гадка], [допомогти]. В и н я т к и: [н΄іхт΄і], [к’іхт΄і], [лехко], [вохко], [дьохт΄у]; — дзвінкі в кінці слова (оглушення не відбувається, на відміну від російської мови): [дуб], [зуб], [плід]; — [в] в кінці слова або перед глухими (уподібнення до глухого [ф] не відбувається ні в якому разі): [шоўк], [воўк]. Вимова приголосних звуків

5) Дзвінкі приголосні в кінці слова й перед глухими в середині слова вимовляються дзвінко: [народ], [хліб], [тридцат']. Примітка. 3 усіх дзвінких приголосних тільки глотковий звук [г] вимовляється як [х]: [лехко], [во'хкий], [д'охт'у] (орфографічне: легко, вогкий, дьогтю). Вимова приголосних звуків

впливом правопису — мовці намагаються відтворювати написання слів (наприклад, сміється: (правильна вимова — [с'м’ійе ц:'а], неправильна — [с'м'ійе т'с'а]) впливом на вимову близькоспорідненої мови — зокрема, під впливом російської мови вимовляють м'яко шиплячий [ч]: [н'і ч’ка], [руч’ка], [ч’аǐ] тощо. відсутністю до 1990-их років в українській мові літери ґ, у зв'язку з чим поширеною є ненормативна вимова слів аґрус, ґанок, ґелґотати та подібних зі звуком [г] замість [ґ], і навпаки: вимова [ґ] замість [г] у словах іншомовного походження (ґазета, ґаз тощо). Порушення правил норм української літературної вимови спричинена переважно:

uk.wikipedia.org e-ranok.com.ua Джерела