Презентація на тему:
Життєвий і творчий шлях Григіра Тютюнника

Життєвий і творчий шлях Григіра Тютюнника Виконала учениця 11 класу Мамина Анастасія

«Мало — бачити. Мало — розуміти. Треба любить»

Сім'я Народився в родині селян хліборобів — Тютюнника Михайла Васильовича і Тютюнник Ганни Михайлівни, які працювали в колгоспі.У 1937 році, його батька було заарештовано органами НКВС з політичних мотивів, і пущено по сибірських етапах (У 1957 році Михайла Васильовича було реабілітовано посмертно).Після того, як батька забрали в тюрму, письменника до себе на Донбас взяв батьків брат Филимон Васильович Тютюнник. Він і його дружина, Наталя Іванівна Рябовецька, з хутора Троянівка, вчили й виховували малого Григора,прагнучи замінити батьків. Обоє працювали в школі:дядько був бухгалтером, тітка викладала українську мову й літературу. В цій сімї Григір уперше почув вірші Лесі Українки,Павла Тичини,полюбив українські народні казки,з яких найбільше вподобав «Котигорошка».

Навчання та робота У 1938 р. Дядько зі своєю дружиною віддали Григора до школи в український перший клас, який нараховував сім учнів, а тому через два тижні був розформований, і хлопця перевели в російський клас. З того часу і до 1962 року, як зазначав сам Тютюнник, він розмовляв, писав листи (іноді оповідання) виключно російською мовою. З початком війни дядько пішов на фронт, тітка залишилася з двома дітьми і Григорієм,сусіди порадили хлопчакові повернутися до матері на Полтавщину,бо в Донбасі почався голод.Його мандрівка виявилася тяжкою і небезпечною.До рідного села дістався через два тижні стомлений,голодний,обідраний.По війні, в 1946 році, він разом із матірю подалися до Зінькова,щоб вступити до Зіньківського ремісничого училища №7.Повоєного 1947 року одержував 700 грамів хліба і 20 грамів масла на день,частину якого ніс додому.

Восенни 1947 закінчивши училище працював на Харківському заводі ім. Малишева, але захворів на легені, повернувся до Шилівки, не відпрацювавши належних трьох років, за що відсидів 4 місяці в колонії. Як вийшов, повернувся у Донбас, будував Миронгрес, слюсарював,працював в колгоспі, на відбудові шахт у Донбасі.У 1951 р. Тютюнник пішов до армії, служив у морфлоті радистом на Далекому Сході чотири роки. Після демобілізації закінчив вечірню школу, працював токарем у Щотовському вагонному депо. У 1957–1962 pp. майбутній письменник навчався в Харківському університеті на філологічному факультеті. Саме тут він захопився літературною працею і самоосвітою. Після служби вперше пробує писати (російською мовою). Значний вплив на формування його літературних смаків, на ставлення до літературної праці справив його брат — письменник Григорій Тютюнник.

Творча діяльність Першу новелу «В сумерки» написав російською мовою і за підписом «Григорий Тютюнник-Ташанский» надрукував її в журналі «Крестьянка» у 1961 р. Після смерті старшого брата Григорія Тютюнника переклав свої «Сумерки» українською мовою і з того часу писав лише нею.Після закінчення Харківського університету (1962) Гр. Тютюнник учителював у вечірній школі на Донбасі. В 1963 р. Григір Тютюнник переїхав до Києва, редакції газети «Літературна Україна», публікує в ній кілька нарисів на різні теми та перші оповідання: «Дивак», «Рожевий морок», «Кленовий пагін», «Сито, сито…». Молодіжні журнали «Дніпро» та «Зміна» вміщують новели «Місячної ночі», «На згарищі», «У сутінки», «Чудасія», «Смерть кавалера»..

1966p. вийшла перша його книжка «Зав'язь» (вид-во «Молодь»). «Зав'язь» була однією з тих книжок, які засвідчили новий злет української прози і зробили популярним ім'я Гр. Тютюнника, воднораз вирізнивши його серед творчої молоді.

У 1968 р. «Литературная газета» оголосила всесоюзний конкурс на краще оповідання. Григору Тютюннику було присуджено премію за оповідання «Деревій». Твір дав назву збірці (1969), до якої увійшли повість «Облога» та кілька оповідань.У 1970-ті роки з'являються у пресі — республіканській («Вітчизна», «Дніпро», «Ранок») та всесоюзній («Дружба народов», «Сельская молодежь», «Студенческий меридиан») нові твори Григора Тютюнника. У Таллінні виходить збірка його оповідань естонською мовою (1974). Журнал «Сельская молодежь» у 1979 р. (№ 1) повідомляє, що його нагороджено медаллю «Золоте перо» — за багаторічне творче співробітництво. Виходять друком збірки «Батьківські пороги», «Крайнебо», «Отчие пороги», «Коріння».

Кінематограф Зацікавившись кінематографом, Гр. Тютюнник працює у сценарній майстерні Київської кіностудії ім. О. Довженка, — створює літературний сценарій за романом Григорія Тютюнника «Вир», рецензує твори колег-кінодраматургів та фільми. Переходить на редакторсько-видавничу роботу, а згодом повністю віддається літературній творчості.

На початку 1970-х років Гр. Тютюнник працював у видавництві «Веселка». Серед його продукції — настільна книга-календар для дітей «Дванадцять місяців» (1974), у підборі матеріалів до якої виявився його літературний смак, мистецька вимогливість, повага до юного читача. Пише він і сам твори для дітей, видає збірки оповідань «Ласочка» (1970), казок «Степова казка» (1973), які по-новому розкрили талант письменника.

Самогубство В останні місяці життя письменник працював над повістю «Житіє Артема Безвіконного». Не будучи в змозі в усій повноті реалізувати свій талант в атмосфері чиновницького диктату над літературою, 7 березня 1980 р. Григір Тютюнник покінчив життя самогубством. Поховано письменника на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 33). Було холодно і в Україні, і в душах.Падав сніг,засліплював очі й не танув.У памяті бриніло Тютюникове кредо:«Мало — бачити. Мало — розуміти. Треба любить»

Надгробок Г. М. Тютюнника на Байковому кладовищі в Києві.

Меморіальна дошка на будинку на Андріївському узвозі де в 1963–1967 роках мешкав письменник

Екранізації За мотивами його оповідання «Син приїхав» створено фільм «Скляне щастя» (1981), за однойменною повістю автора й творами «Дід Северин» і «Вогник в степу» — кінокартину «Климко» (1983), 1993 р. екранізовано його твір «Три плачі над Степаном».

За книги «Климко» (1976) і «Вогник далеко в степу» (1979) Григорові Тютюннику присуджено республіканську літературну премію ім. Лесі Українки 1980 p. 1989 р. його творчість була посмертно відзначена Державною премією ім. Т. Г. Шевченка.

Твори Вогник далеко в степу Климко Лісова сторожка На згарищі Зав'язь Син приїхав Три зозулі з поклоном