Презентація на тему:
Українські народні балади

БАЛАДА (з французької – “танцювати”) – це ліро-епічні твори на родинно-, рідше соціально-побутову тематику з динамічним сюжетом, що закінчується трагічно, часто з фантастичною розв'язкою. Першим записом балади вважають пісню про Стефана-воєводу “Дунаю, Дунаю, чом смутен течеш?”, яку чеський учений Ян Благослав у середині ХVІ століття вніс до своєї рукописної граматики.

ТЕМАТИКА БАЛАД туга дівчини за коханим вбитий на війні козак осміяне кохання довірливої дівчини чарівництво свекрухи зрада і помста нещасливе кохання шлюб з нелюбом нещасливе життя одруженої жінки

ПОЕТИЧНА СИСТЕМА БАЛАД символічні загальнопісенні образи постійні епітети пестливі слова гіперболізація тавтологія нарощування ефекту

У містечку Богуславку Каньовського пана, Там гуляла Бондарівна, Як пишная пава. Ой, в містечку Богуславку Сидить дівок купка, Межі ними Бондарівна, Як сива голубка. Прийшов до них пан Каньовський Та й шапоньку ізняв, Обійняв він Бондарівну Тай поцілував. "Ой, не годен пан Каньовський, Мене цілувати, Тільки годен, пан Каньовський, Мене роззувати". Ой шепнули люди добрі Бондарівні тихо: "Тікай, тікай, Бондарівно, - Буде тобі лихо!". Ой, тікала Бондарівна З високого мосту, Сама ж вона хорошая, Хорошого зросту.

Ой, тікала Бондарівна Помежи домами, А за нею два жовніри З голими шаблями. А на тій Бондарівні Червонії стрічки, - Куди вели Бондарівну - Скрізь криваві річки. А на тій Бондарівні Червона спідниця, - Де стояла Бондарівна - Кривава криниця. Ой повели Бондарівну Помежі крамниці. Прицілився пан Каньовський З срібної рушниці: "Ой, чи хочеш, Бондарівно, Ізо мною жити? А чи волиш, Бондарівно, В сирій землі гнити?" "Ой, волю я, пан Каньовський, В сирій землі гнити, Ніж з тобою по неволі На цім світі жити". Ой, як тільки Бондарівна Та цеє сказала, Ой, вистрелив пан Каньовський - Бондарівна впала.

“Ой, ідіте до Бондаря, Дайте батьку знати, Нехай іде свою дочку На смерть наряжати', Ой, посунув пан Каньовський По столу таляри: "Оце ж тобі, старий Бондар, За личко рум'яне. Ой, на ж тобі, старий Бондар, Таляриків бочку - Оце ж тобі, старий Бондар, За хорошу дочку". Ой, вдарився старий Бондар В стіну головою: "Дочко ж моя, Бондарівно, Пропав я з тобою!" Ой, поклали Бондарівну На тесову лавку, Доки сказав пан Каньовський Викопати ямку. Лежить, лежить Бондарівна Сутки ше й годину, Поки сказав пан Каньовський Зробить домовину. Ой, вдарили усі дзвони Музики заграли, А вже дівку Бондарівну Навіки сховали.

Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси, Чия ж то дівчина розпустила коси? Коси розпустила, ні з ким не ходила, Молода дівчина козака любила. Виряджала мати сина у солдати, Молоду невістку в поле жито жати. Жала ж вона, жала, жала-вижинала, Поки край дороги тополею стала. Їде син додому та й матір питає: - Де ж моя дружина, чом-бо не стрічає? Не питайся, сину, де твоя дружина, Бери топір в руки, рубай тополину. Перший раз ударив – вона похилилась, Другий раз ударив – вона попросилась: Не рубай, козаче, я ж твоя дружина, А в моєму листі спить твоя дитина. Як будеш, козаче, другу жінку брати, Розкажи, козаче, яка в тебе мати.

Ой на горі огонь горить, А в долині козак лежить. Накрив очі китайкою, Заслугою козацькою. Що в головах ворон кряче, А в ніженьках коник плаче. Біжи, коню, дорогою, Степовою, широкою, Щоб татари не піймали, Сіделечка не здіймали, Сіделечка золотого З тебе, коня вороного. Як прибіжиш під ворота, Стукни-грюкни біля плота. Вийде сестра – розгнуздає, Вийде мати – розпитає: Ой, коню мій вороненький, А де ж мій син молоденький? Не плач, мати, не журися, Та вже твій син оженився, Та взяв собі паняночку – В чистім полі земляночку.

Козака несуть І коня ведуть, Кінь головоньку клонить. А за ним, за ним Його дівчина Білі ручки ломить. Ой, ломи, ломи Білі рученьки До єдиного пальця! А не знайдеш ти, Та дівчинонько, Над козака коханця!

ДУМА – ПІСНЯ – БАЛАДА