Презентація на тему:
Празька школа поетів

“Якщо в нації вождів нема, тоді вожді її поети!” Євген Маланюк

Празька школа — це група українських поетів та письменників, які після Громадянської війни 1920-х років опинилися за кордоном, переважно у Європі, і тривалий час мали своїм культурно-організаційним центром Прагу. До неї вхо дили: Ю. Дараган, Є. Маланюк, Олег Ольжич (Кандиба), Л. Мосендз, О. Теліга, Н. Лівицька-Холодна, О. Лятуринська, О. Стефанович та ін.

Леонід Мосендз Юрій Дараган Євген Маланюк Олег Ольжич Поети “празької школи” стали своєрідним творчим клубом, у якому циркулювалася низка художніх, філософських, ідеологічних, політичних ідей

Оксана Лятуринська Юрій Липа Юрій Клен Олена Теліга Олекса Стефанович

Це поєднання письменників вважати літературною організацією можна лише умовно, адже воно не мало ні статуту, ні членства, ні структури, як, ска жімо, «Гарт» чи ВАПЛІТЕ. Чимало представників організації жило не тільки у Празі, а й у Варша ві, Львові та інших містах Європи.

Після того як Польща почала надто неприязно ставитися до українців, більша їх частина пода лася до Чехословаччини. Вони формувалися на межі українського та європейського світів, тобто під впливом західної культури та стимульованої ними історичної пам’яті рідного народу. На підставі цього й виникла їхня історіософічна (тобто позначена мудрістю історії) лірика.

Євген Маланюк «СТИЛЕТ ЧИ СТИЛОС ?» Стилет чи стилос? — не збагнув. Двояко Вагаються трагічні терези. Не кинувши у глиб надійний якор, Пливу й пливу повз береги краси. Там дивний ліс зітхає ароматом І ввесь дзвенить од гимнів п'яних птиць Співа трава, ніким ще не зім'ята, І вабить сном солодких таємниць, Там зачарують гіпнотичні кобри Під пестощі золототілих дів... А тут — жаха набряклий вітром обрій: Привабить, зрадить і віддасть воді. Та тільки тут веселий галас бою — Розгоном бур і божевіллям хвиль Безмежжя! Зачарований тобою, Пливу в тебе! В твій п'яний синій хміль!

Стиле т — колюча холодна зброя, кинджал італійського походження. Стилос — старовинний прилад для писання у вигляді загостреної на кінці металевої, дерев'яної або кістяної палички. Призначався головним чином для нанесення знаків на навощену дощечку. 

Щастя згублені ключі. Якби їх знайти хутчій! Пошукати в лісі, в полі, запитать, зустрівшись, Долі: “Ти горою, Доле, йшла, чи мої ключі знайшла з золотими обідками? Щоб пізнати, що ті самі, там намітку під кісник накарбовано з весни. Чом я пояс попустила? Не інакше — вража сила. Чом цяцькований обруч не тулила обіруч?” Посміхнеться оком Доля: “Довгі, довгі луки поля і темніший ночі гай. Як згубила, то й шукай!” Оксана Лятуринська

Поети «празької школи» поділяли намагання Д. Донцова сформувати новий тип українця з чіткими національними та державотворчими настановами, з волею до життя на противагу традиційним, розслаблено-чуттєвим типам національ ного характеру (надмірна емоційність, ліризм, сентиментальність тощо).

«Пражани» витворили довкола себе потужні силові поля «аристократизму духу», стали осере дком формування нового типу українця, який зумів інтелектуалізувати чуттєву стихію української ментальності, дисциплінував її, надав українському ру хові чіткого спрямування. Яскравим документом такої якісної зміни в культурі та літературі була їхня історіософічна лірика.