Презентація на тему:
Пісня життя Христі Алчевської

Виконала учениця 10 класу Єгорова Карина та Учитель світової літератури Харченко Д.М. «Пісня життя Христі Алчевської» До 130-річчя від дня народження Христини Олексіївни Алчевської (1882‒1931), української письменниці, поетеси, педагога, перекладача 2013 рік

Сто тридцять років тому, 16 березня 1882-го, у Харкові в родині Алчевських народилася донька, яку нарекли іменем святої Христини на честь матері, що також носила це ім’я.

Самітня Золотисті квіти днів моїх осінніх – Пісень здобутих спомини мої, Химерний сон під листя тихий шепіт І меду дух, як вмерли вже гаї! Журливий спів в осіннім тужнім серці, Хмарок рожевих танучий привіт – Останній знак колишнього спокою, Останній згук з пісень минулих літ... І я сама! Сама в широкім світі! Де ясний день і сонце де моє?! Це вечір мій...Вже сутінь ночі близько, Моє життя поволі розтає!... (02.08.1920.)

Родина Алчевських Олексі й Кири лович Алче вський (*1835, Суми — †7 травня 1901, Санкт-Петербург) — український промисловець, банкір, громадський діяч, меценат. Христи на Дани лівна Алче вська (4 (16) квітня 1841, Борзна — 27 жовтня 1920, Харків) — український педагог, організатор народної освіти мати батько Григо рій Олексі йович Алче вський (*1866—†1920) — український композитор, педагог-вокаліст, піаніст. Алчевський Іван Олексійович (*1876, Харків — †1917, Баку) — український співак (ліричний тенор), громадський діяч; організатор, голова українського літературно-мистецького товариства «Кобзар» (Москва). брати поетеса і педагог Христина Олексіївна Алчевська

Олексій Кирилович Алчевський — (народився у м. Суми 1835 р., помер 07.05.1901 р. у Санкт-Петербурзі). Відомий український промисловець, банкір, засновник металургійних заводів, благодійник, меценат. У 1868 р. заснував Харківський торговий банк, 1871 р. — Харківський земельний банк, (головою правління якого був понад 30 років)банк субсидував зі своїх прибутків школу глухонімих, Благодійне товариство, у закладах якого виховувалося 200 сиріт, утримувалося 80 літніх людей, діяло 19 дільничних піклувальних організацій про бідних; надавав фінансову підтримку різним закладам і церквам, за його участі влаштовувалися сільськогосподарські виставки, народні читання з агрономії, створювалися дослідні поля. На його кошти було відкрито недільну школу у Харкові, школи для сільських дітей. Серед його друзів були відомі українські письменники, вчені, театральні діячі. Людина честі і совісті, він покінчив життя самогубством, бо не зміг врятувати своїх робітників від безробіття під час криз в кінці ХХст.(кинувся під потяг). Похований у Харкові (могила не збереглася). Батько

Христина Данилівна Алчевська народилася 4(16).ІV.1841 р. в місті Борзна Чернігівської обл., померла 15.08.1920 р. у Харкові, де й похована. Відомий український педагог, письменниця. з 18 річного віку була кореспондентом «Колокола» Герцена, брала участь у роботі гуртка «Громада», була президентом Всесвітньої ліги освіти. У 1862 р. заснувала харківську жіночу недільну школу, де й викладала; 1870 р. домоглася офіційного дозволу відкриття школи для дорослих, у якій за 57 років навчалося понад 17 тис. Зустрічалася й листувалася з І. Франком, М. Павликом, Л. Толстим, Ф. Достоєвським, І. Тургенєвим, А. Чеховим, В. Короленком. Удостоєна високих міжнародних літературних і педагогічних нагород за поширення в народі письменності. Мати

В цьому будинку, в талановитому українському роді виросли ще двоє старших братів Христі, які склали славу українській культурі. Тут в атмосфері любові до рідного слова, української пісні, звичаїв та обрядів формувалися естетичні смаки дівчинки, що й визначило її подальшу життєву путь. Христя розпочала свою освіту в першій харківській гімназії. Ще змалку дівчинка починає віршувати. Разом зі своїми шкільними подругами видає рукописний дитячий журнал «Товариш» (їй тоді усього 10 років), де вміщуються і її перші поезії, й оповідання.

У 1901 році помирає батько, і родину утримує брат Іван Олексійович. За його матеріальної підтримки Христя має змогу навчатися на вчительських курсах у Франції (1902 рік). Тут, у Сорбонні, вона захоплюється історією Паризької комуни, вивчає її архівні матеріали. Повернувшись на батьківщину закінчує Харківську художню школу, викладає українську та французьку мови у вищих та середніх навчальних закладах рідного міста. На урочистому відкритті в 1903 році в Полтаві пам’ятника Івану Котляревському — зустрілася з видатними українськими діячами культури: Михайлом Коцюбинським, Лесею Українкою, Василем Стефаником, Михайлом Старицьким. У 1904-у знайомиться з Ольгою Кобилянською, і це знайомство переходить у теплу і сердечну дружбу на довгі роки.

«До Кобилянської» Лебеді білі над морем летіли, Над морем безкраїм до теплих країв; Лебеді з сонцем єднатись хотіли, Кричати про волю, про любих братів; Срібнії хвилі на морі здіймались, Бажали піднятись у ясну блакить, З променем сонця палким обіймались, Світилися радістю, щастям в ту мить… Люди тих лебедів всіх постріляли, Надії закинули в хвилі життя, Мрії і думи мої осміяли, До сонця спинили нове вороття… Ольга Кобилянська та Христя Алчевська

Як і О. Кобилянська , Христя активно займалася і громадською роботою, зокрема у жіночих організаціях, ведучи серед народу активну просвітянську та культурологічну пропаганду української мови і культури, що відображено у її численних статтях та листах до відомих її сучасників І. Франка, О. Олеся, Н. Кобринської та інших. У 1907 році виходить перша збірка поезій Христі Алчевської «Туга за сонцем», вона активно друкується у багатьох тогочасних українських альманахах і часописах: «Українська Муза», «Літературно-науковий вісник», «Рідний край», «Хлібороб», «Українська хата», «Громадська думка» тощо. Основний пафос її творів цього періоду —життєдайні мотиви, заклики до волі, свободи, братерства. Особливістю творчої манери Христі Алчевської є те, що тонкий ліризм її поезії може поєднуватися з громадянським пафосом, а її пейзажні замальовки пронизують суспільні мотиви

Події 1905—1907 рр. стали для Христини Олексіївни поштовхом для створення поезій, пройнятих громадянським пафосом, виразно публіцистичних за стилем. Піднесено привітавши революцію, письменниця згодом тяжко переживала наступ реакції. Тривога і смуток, роздуми про майбутнє оволоділи нею. Кращі вірші цього періоду — «Воля», «Угорі яро сяють зорі», «Хвиля» та інші — своєрідне звернення до народу, який уособлюється в «людському морі», а його боротьба уявляється як змагання хвиль з ніччю, як грандіозна буря. У них — надія на духовне розкріпачення людини, на щасливе майбутнє рідного краю.

Я прозріла давно! І для нас бачу я, Що за хмарами сонце не згасло, Вже зібралась докупи народна сім’я, Залунало відродження гасло!

1912 року світ побачила велика збірка ліричних поезій «Вишневий цвіт», у якій поетка опублікувала вірш, присвячений 50-й річниці з дня смерті Тараса Шевченка «Співець великий, син народу». 1914 вийшли збірки «Пісні серця і просторів» та «Моєму краю»,які сповнені алегоричними образами, в основі яких — реальна дійсність і реальні дійові особи. Типовим їх образом-символом стає образ сонця як джерела духовної енергії, символу жаданої волі, очікуваного щасливого майбутнього народу, злету його творчої думки у багатьох поезіях. Потім виходять «Туга за сонцем», «Встань, Сонце!», «Сонце з-за хмар». Лірична поезія Христі Алчевської надзвичайно мелодійна(низкаїї віршів стали піснями).

Душа — се конвалія ніжна, Сокрита у темному лісі; В ній мрія таїться кохана… Для неї вона й розцвітає Нікому незнана... Душа — се безсилая квітка, Що пахощі ллє, але гине, Що з тихого смутку зав’яне… І в лісі ніхто в оту пору На неї не гляне…

Ярослав Гнатюк – «Душа се конвалія ніжна»

У перші пожовтневі роки Христя Алчевська переживає один удар долі за іншим: у 1917-у не стає брата Івана, у 1920-у помирають мати і брат Григорій. Деякий час вона нічого не може писати. Але згодом публікує збірку «Clematis» (1922), а через кілька років з-під її пера виходить драматична поема «Луїза Мішель», яку вона написала 1926-го (опублікована у 1930-у) — твір про паризьку комунарку, побудований на історичному матеріалі, з використанням реальних персонажів (недарма ж колись так ретельно вивчала архіви Паризької комуни). Цим твором Христя Алчевська розпочала у своїй творчості розробку революційно-історичної тематики. У 1927 році Христя Алчевська знайомиться з Анрі Барбюсом — відомим французьким письменником, автором знаменитих на той час романів про Першу світову війну «Вогонь», «Правдиві історії», «Ясність». Під впливом цих творів Барбюса пише драматичну поему про подвиг 26 бакинських комісарів «Загибель юнака» (1931), яку присвячує своєму французькому другові.

Христя Алчевська збагатила світову культуру і як перекладач творів українських письменників на російську мову і навпаки — з російської та французької на українську. Хоча значна частина цих перекладів залишилася, на жаль, у рукописах, але світ побачили такі її переклади, як збірка «З галицької і нашої літератури» (1915) російською мовою. Вона переклала на російську ліричні вірші та поему І. Франка «Мойсей». Українською мовою переклала вірші О. Пушкіна, І. Нікітіна, О.К. Толстого, Я. Полонського, М. Огарьова, уривок з поеми К. Рилєєва «Наливайко». Високо оцінені її переклади українською романів Віктора Гюго «Бюг-Жаргаль» (1928), «93 рік» (1929), «Трудівники моря» (1931), а також поезій Вольтера та П. Корнеля. Вона також переклала французькою мовою поезії Тараса Шевченка, Івана Франка, Павла Тичини.

«Пісня життя» Се сонцю всміхатись, боротись зі злом, Се серцеві й думам не дати заснути, Се здирству й неволі не бити чолом. Мертві й бездушні, що з благом не в згоді, Ви злі і нікчемні, ви всі хробаки, Ви смерті і темряві тільки в пригоді, Ви гасите світло, життя і думки. Жити — се з моря глибинного пити, Гірке коштувати, пить щастя до дна, То серцем до сонця палкого стреміти, Кайдани скидати, не відати сна. Христя Алчевська Слово.

Померла Х.О. Алчевська 27 жовтня 1931 р. в Харкові. Христина Алчевська невтомно втілювала все нові й нові задуми до останніх днів життя, друкувалася у харківських газетах і журналах, була членом Українського товариства драматургів і композиторів, готувала двотомне видання творів, яке після її смерті з різних причин не побачило світ. Вона залишила величезну рукописну спадщину (близько 4 тисяч творів), значна частина якої зберігається у відділі рукописів Інституту літератури НАН України та у Національній бібліотеці ім. В. Вернадського.

«Мене не викреслите при всьому бажанні з історії ніяк...», — писала Христя Алчевська на схилі своїх літ, добре розуміючи ціну здобутого, дбаючи про багатство духовного потенціалу свого народу. І справді, «пісня життя» Х. Алчевської не змовкла, не загубилась у плині часу, як залишилася живою і нетлінною краща частина її літературної спадщини, як завжди лишаються для вічності найкоштовніші витвори людського духу.

Використані джерела та посилання: Енциклопедія сучасної України. — К., 2001. т. I. — С.402—403.; Матеріали Людмили ТАРНАШИНСЬКОЇ, старшого наукового співробітника Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, члена оргкомітету ХХ Міжнародних Шмельовських читань; Сохань, А. Люди и судьбы: Алчевские [Текст] / А. Сохань // ВЕЧЕРНИЙ ЛУГАНСК . - 2010 . - 12-18 июля (№ 28). - С. 19. Грузинская Л. М. Украинская писательница Христя Алчевская и русская литература [Текст] / Л. М. Грузинская // Огни. - 1996.- 31 янв., 7 фев. • Костенко В. В. Христя Алчевська. «Радянське літературознавство», 1982, № 3 Тетяна АНАНЧЕНКО, стаття «Пісня життя»; інтернет-джерела