Презентація на тему:
«Шістдесятництво» як явище культурологічне й соціальне

Київ (60-ті роки) Тема. Нова хвиля відродження української літератури на початку 1960-х років. «Шістдесятництво» як явище культурологічне й соціальне. Його зв’язок із дисидентським рухом. Ідейно-стильове розмаїття, тематична й формотворча новизна творчості «шістдесятників».

Дисидентство ( від лат. dissident ) – виступ проти існуючого державного ладу чи загальноприйнятих норм певної країни, протистояння офіційній ідеології й політиці. Виділяють 3 основні напрямки течії дисидентства: правозахисне; релігійне; національно орієнтоване характерною рисою усіх трьох напрямів була боротьба за національні інтереси українського народу, тобто органічне включення у сферу своєї діяльності національного фактора.

Левко Лук'яненко Олекса Тихий ВячеславЧорновіл Юрій Литвин Матвій Шестопал Василь Овсієнко

Поширення дисидентства в 1960–80-х рр. в СРСР, у т. ч. і в Україні реакція на згортання процесу десталінізації рад. суспільства, утиски національного культ.-духовного життя, серйозні порушення конституційних норм щодо свободи совісті та віросповідань, істотні прорахунки в галузі соціально-економічної політики. Помітний вплив на формування укр. дисидентства справила поразка нац.-визвол. боротьби 1940–50-х рр. у Зхідній Україні Зародження дисидентського руху Характерною рисою укр. дисидентського руху була боротьба за нац. інтереси укр. народу, яка поєднувала найрізноманітніші форми громадян. протесту: від інтелектуального опору, що виражався як у написанні й поширенні через "самвидав" публіцистичних, прозових, поетичних тв., в яких викривалися вади рад. сусп-ва ("Інтернаціоналізм чи русифікація?" І. Дзюби, "Право жити" Ю. Бадзьо, "Етноцид українців в СРСР" С. Хмари, публіцистика В.Чорновола, В.Мороза, В Марченка, Є.Свестюка та ін.), а також у ствердженні нерегламентованих культ. ініціатив (подвижницька діяльність Л.Ященка, І.Гончара, А. Горської та інших у розбудові непідконтрольних органам влади неофіц. музеїв, б-к, неформальних об-нь), до створення орг. структур для боротьби з існуючим держ. та сусп. ладом. У 2-й пол. 1950-х – на поч. 1960-х рр. в Україні виникає мережа таємних орг-цій і осередків антирад. спрямування.

А. Алла Горська; Б. Євген Сверстюк; В. Назарій Яремчук; Г. Юрій Іллєнко; Д. Іван Дзюба; Е. Іван Світличний; Є. Сергій Параджанов; Ж. Іван Миколайчук; З. Володимир Івасюк; И. Лесь Танюк 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Ліна Костенко Василь Симоненко Василь Стус Іван Драч Микола Вінграновський Григір Тютюнник Борис Олійник Дмитро Павличко

Шістдесятники — творче молоде покоління 60-х XX ст., сформоване в період тимчасового "потепління" радянського режиму, осудження сталінізму та часткової реабілітації деяких представників "розстріляного відродження". Виникнувши спочатку у вигляді культурницького руху (Клуб творчої молоді в Києві, 1959; "Пролісок" у Львові, 1961 тощо), це явище невдовзі перетворилося на опозицію владним структурам, набуло загальнонаціонального значення. Найповніше, найяскравіше воно проявилося у літературі, що зазнала оновлення художніх форм, патетики романтизованого гуманізму, пожвавлення неонародницьких тенденцій та усвідомлення тяглості національних цінностей. 

Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Микола Вінграновський, Алла Горська та Іван Дзюба. Пізніше до них приєдналися Василь Стус, Михайло Осадчий, Ігор та Ірина Калинці, Іван Гель та брати Горині. Усі вони зразковий продукт радянської системи освіти й швидко робили собі багатообіцяючу кар'єру. Деякі були переконаними комуністами. Хоча дисиденти діяли переважно в Києві та Львові, вони походили з різних частин України. Більшість складали східні українці, проте багато з них мали ті чи інші зв'язки із Західною Україною, де свого часу навчалися чи працювали. Інша варта уваги риса полягала в тому, що чимало інтелігентів були в своїх сім'ях першими, хто залишив село й приєднався до лав міської інтелігенції. Звідси й той наївний ідеалізм та складна аргументація, часто притаманні їхнім заявам. Загалом вони становили дуже аморфний і неорганізований конгломерат людей. В Україні налічувалося не більше тисячі активних дисидентів.

Основи світогляду "шістдесятників": Культурництво - відстоювання справжньої (а не спрощеної згідно з радянськими постулатами) культуротворчості; Лібералізм - свобода у всіх виявах; Патріотизм - любов до рідної землі; Гуманізм; Етичний максималізм та моралізм - мораль як мірило людських вчинків; Духовний аристократизм; Духовний демократизм.

На думку літературознавця Богдана Тихолоза, художнє новаторство шістдесятників не було безкорінним. 1. Зарубіжна культура. До настання «відлиги» найкращі здобутки зарубіжної культури надходили до українців у «відфільтрованому» вигляді. Шістдесятникам пощастило дослідити і пропустити крізь призму власної творчості найкращі зразки світового мистецтва. На літературне шістдесятництво вплив мала новітня американська та західноєвропейська поезія (Ф.Г. Лорка, В. Вітмен, Г. Аполінер), інтелектуальна, емоційно наснажена проза ХХ століття (Е. Хемінгуей, Дж. Джойс, А. де Сент-Екзюпері). Художники-шістдесятники черпали натхнення в модерністичному зарубіжному живописі (В. Ван-Гог, С. Далі, П. Пікассо) Джерела творчості шістдесятників С. Далі "Вечірній павук...надія", сюрреалізм

2. Творчість реабілітованих українських письменників Імена і творча спадщина відомих представників національного ренесансу 20-их років стали доступними після довгих років замовчування. Заборонені раніше скарби рідної культури стали надійними орієнтирами у творчих шуканнях шістдесятників.  3. Народна творчість.  З українського фольклору, давньої міфології та демонології шістдесятники черпали і по-новому переосмислювали одвічні символи і мотиви, використовували народно-пісенні образно-тропеїчні засоби.  1 2 3 4 А. Зеров; Б. Косинка; В. Куліш; Г. Хвильовий; Д. Лесь Курбас

5. Прийом градації та апосіопези (умовчання) З метою посилення або ж, навпаки, зниження емоційно-експресивної напруги вірша  градації:  Найшли, налетіли, зом'яли, спалили, побрали  З собою в чужину весь тонкоголосий ясир. В.Стус послуговується висхідною градацією, кожне наступне слово містить у собі підсилене інтонаційно-емоційне значення, автор підкреслює картину цілковитого спустошення рідного краю після нападу загарбників.Дієслівна висхідна градація не лише сприяє посиленню експресивності твору, а й надає поезії динамізму, зокрема в І.Драча читаємо:  Пропало, пройшло, пролетіло, Минулося, щезло, спливло,  Лишень головешками тліло,  Лишень попелищем цвіло. Використання іменникової спадної градації надає поезії спокійної, врівноваженої інтонації, її емоційно-експресивного вичерпання:  Скоро ходором заходить  щирим злотом кута брама  лісу, залісу, узлісся  і розтане благовість. (В. Стус) Градація – стилістична фігура, яка утворюється розташуванням мовних елементів у напрямі поступового наростання чи спадання їх семантичних якостей або їх ваги у певному висловлюванні.

Антитеза, оксиморон і катахреза Шістдесятники часто вдаються до стилістичних фігур, які творяться на основі антонімів – антитези й оксиморону. Прийом антитези широко використовує у своїй творчості В.Стус, завдяки чому досягається стислість і лаконічність вислову, його емоційність, афористичність звучання. Катахреза (грецьк. зловживання) — різновид гіперболічної метафори, в якій сполучаються слова, логічно між собою не узгоджені («червоне чорнило», «пекучий лід» тощо). Частіше подібні тропи називають оксиморонами, оскільки вони створюються завдяки незвичайному використанню епітетів(назва збірки В. Стуса «Веселий цвинтар»). Подеколи К. вживається і в ширшому розумінні — як сполучення несумісних понять: «Я вже човен в снігах. Я в сніги вже гребу» (М.Вінграновський). Риторичні фігури Використання риторичних фігур у поетичній мові шістдесятників надає висловлюванням більшої емоційності, сприяє встановленню контакту із читачем. Зокрема, риторичні звертання привертають увагу до того чи того явища, спонукають до роздумів.

Тавтологія й анафора як засіб поетичного синтаксису шістдесятників Для поетичного синтаксису шістдесятників характерне використання тавтологій, які вживаються зі стилістичною метою увиразнення тих чи тих явищ, предметів дійсності:  На кричаний крик мій – мовчазне мовчання…  Я прагну спочатку почути ячання.  І всесвіту розум поставлю на чати –  Я хочу спочатку початок почати… Фігури безсполучниковості та багатосполучниковості в поезії шістдесятників Окрім еліпсиса, динамізм висловлювання може посилюватися завдяки стилістичній фігурі безсполучниковості:  Десь вибух. Десь вулкан. Руйновище. Заглада.  Хтось цілиться. Хтось впав. Хтось просить: «Не стріляй».

Творчість: -         перша збірка «Тиша і грім» -         цикл «Мандрівка по цвинтарю» -         цикл «Заячий дріб» -         оповідання «Вино з троянд» -         оповідання «Кукурікали півні на рушниках» -         оповідання «Весілля Опанаса Кровки» -         казка «Подорож у країну Навпаки» -         казка «Цар Плаксій і Лоскотон» -         щоденник «Окрайці думок» -         посмертна збірка «Земне тяжіння»

Творчість: -         збірка «Круговерть» -         збірка «Зимові дерева» -         збірка «Веселий цвинтар» -         збірка «Палімпсести» -         збірка «Свіча в свічаді» -         збірка «Птах душі» -         збірка «Дорогаболю»

Творчість: -         збірка «Проміння землі» (1957р.) -         збірка «Вітрила» (1958р.) -         збірка «Мандрівка серця» (1961р.) -         збірка «Зоряний інтеграл» -         збірка «Княжа гора» -         збірка «Над вічними берегами вічної ріки» (1977р.) -         роман «Маруся Чурай» -         збірка «Неповторність» (1980р.) -         збірка «Сад нетанучих скульптур» (1987р.) -         збірка «Вибране» (1989р.) -         роман «Записка українського сумашедшого» (2011р.)