Презентація на тему:
Іван Багряний - Ми є, були і будем ми

"Ми є. Були. І будем ми! Й Вітчизна наша з нами." (Іван Багряний)

2 жовтня 2006 р. виповнилось 100 років від дня народження  Івана Павловича Багряного –  поета, прозаїка, драматурга, публіциста, громадсько-політичного діяча. Цей ювілей занесено до переліку пам’ятних дат ЮНЕСКО, тобто його відзначала вся світова спільнота. Вийшов Указ Президента України В.Ющенка від 15 вересня 2006 р. (за № 755/2006) про відзначення 100-річчя  Івана Багряного.

Народився Іван Павлович Багряний (справжнє прізвище – Лозов’яга, русифіковане – Лозов'ягін) 19.09 (2.10). 1906 р. в с.Куземин на Полтавщині (тепер Сумська обл.) у родині робітника-муляра. Це село поблизу Груні, де народився відомий гуморист Остап Вишня, у тому ж Охтирському повіті. Навчався Іван спочатку в церковно-парафіяльній школі в Охтирці, а з 1916 по 1919 рр. у так званій Вищій початковій школі. В 1920-1921 рр. він навчається слюсарській справі в Охтирській технічній школі, але, не закінчивши її, переходить до Краснопільської художньо-керамичної школи (1922). З 1926 р. Багряний – студент Київського художнього інституту, але до захисту дипломної роботи не був допущений з огляду на національні переконання.

У кожної людини є така подія, котра залишає відбиток на все життя і обумовлює подальші вчинки. Була така подія і в житті Івана Багряного, про що він згадує в памфлеті “Чому я не хочу вертати на “родіну?”: “Я був ще маленьким... хлопцем як більшовизм вдерся в мою свідомість крівавим кошмаром, виступаючи як кат мого народу. Це було в 1920 році. Я жив тоді в дідуся на селі,  на пасіці. Дідусь мав 92 роки і був однорукий каліка, але трудився на пасіці, доглядаючи її. Він нагадував мені святого Зосіму і Савватія, що були намальовані на образку, який висів під старою липою посеред пасіки. Аж ось одного дня  над вечір прийшли якісь озброєні люди, що говорили на чужій мові і на моїх очах та на очах інших дідових онуків, під наш несамовитий вереск замордували діда, а з ним й одного сина (а мого дядька). Вони довго штрикали їх штиками і щось допитували, стріляли в скрівавлені тіла з пістолів і щось реготались… Під старою липою посеред пасіки, коло ікони святих Зосіма і Савватія все було забризкане кров’ю. Кров все життя стоятиме в мене в очах” (Багряний І. Чому я не хочу вертати на “родіну”?

Багряний І. Чому я не хочу вертати на “родіну”? /І.Багряний. – Лондон, 1946 Багряний І. Чому я не хочу вертатись до СССР?. – Виннипег: Накладом Українців Канади, 1946

Літературні здібності виявилися у Багряного ще  в дитячі роки: одинадцятирічним хлопцем він редагував шкільний рукописний журнал „Надія”. У 1925 році Багряний тимчасово працював у друкарні м.Охтирка, де під псевдонімом Іван Полярний вийшла його збірка новел “Чорні силуети”, в яких йдеться про розруху, сиротство, злидні.  1926 року в журналі „Глобус” було надруковано вірш “В місто”.

У 20-ті роки вийшли збірка віршів “До меж заказаних”  (1927), поеми “Монголія” і  “Ave Maria” (1929), роман у віршах “Скелька” (1929). Поему “Ave Maria” автор видав власноруч за свій рахунок. На цій маленькій книжечці, яка мала 106 сторінок, значилося: Видавництво “Сам”. Це видання було конфісковано, але більшість накладу встигли розкупити. Вражає присвята до поеми: Вічним бунтарям і протестантам, Всім, хто родився рабом і не хоче бути ним, Всім скривдженим і зборканим і своїй бідній матері крик свого серця присвячую

Роман у віршах “Скелька” перегукується з поемою Т.Шевченка “Гайдамаки”. Івана Багряного було заарештовано 16 квітня 1932 року за  звинуваченням у контрреволюційній пропаганді та агітації (ст. 54-ІІ та 54-6 КК УРСР, слідча справа №343). Півроку перебував у в’язниці, в камері самотнього ув’язнення, а з 1933 р. –  у засланні на Далекому Сході. 1936 р. він тікає і живе нелегально.

У 1938 р. Багряний був заарештований вдруге і просидів два роки і чотири місяці в камері смертників у харківській в’язниці на Холодній Горі. На волю вийшов тяжко хворою людиною у перші дні війни. Під час німецької окупації працював у газеті “Голос Охтирщини”, художником-декоратором у харківському театрі, друкувався в газеті “Нова Україна”.  1943 року переїздить до Львова, бере активну участь у національно-визвольному русі УПА. На Галичині (в м.Моршин) Іван Багряний за два тижні написав роман “Тигролови”. Українське підпілля допомагає йому надрукувати роман (близько 400 машинописних сторінок), який спочатку мав назву “Звіролови”. Цей роман отримав першу нагороду на літературному конкурсі, організованому “Українським видавництвом”.

Багряний І. Тигролови/ І.Багряний. – Детройт: Видання  фундації ім. Івана Багряного, 1991. Багряний І. Тигролови /І.Багряний . – Детройт: Прометей, 1955. Багряний  І. Тигролови/ І.Багряний . – Нью-Йорк: Шкільна Рада, 1992.

Цей роман виходить  на Заході трьома виданнями українською мовою в 1947, 1955, 1991 рр. Цей роман було видано багатьма мовами. В Австрії та Німеччині його було визнано  найкращим твором для молоді.   

У воєнні і повоєнні роки написані поема  “Гуляй-поле”,  роман  “Люба” (1944), поетична збірка  “Золотий бумеранг”, сатирична комедія  “Генерал” (1948) повість-вертеп “Розгром” (1948), роман “Сад Гетсиманський” та повість  “Огненне коло” (1953),  поема “Антон Біда – герой труда” (1956), романи «Маруся Богуславка”,  “Людина біжить над прірвою” (1965), твори для дітей та ін.

У романі “Сад Гетсиманський” знайшов відображення харківський період життя письменника, його в‘язничні поневіряння. Цей твір задовго до “Архіпелагу Гулагу” О.Солженіцина на автобіографічно-документальному матеріалі викрив злочини тоталітарної системи. В романі простежуються біблійні паралелі. В Саду Гетсиманському, де молився Ісус Христос, чудова природа, сонечко, маслини, але все дихає зрадою. Це місце, де, за біблійною легендою, Іуда зрадив Ісуса. Є в романі згадки про Каїна і Авеля. “Сад Гетсиманський” був виданий у США, Канаді, Англії, Німеччині, Голандії, Франції, Австралії. Передмова належить перу  Володимира Винниченка, котрий у своєму листі до Багряного зазначив, що “Сад Гетсиманський” –  “великий, вопіющий і страшний документ…Я зроблю все, що сила моя буде , для Вашої великої книги і для істини”. (Лист В.К.Винниченка до Багряного // Українські вісті. – 1961. – 2-9 квітня. – С.1).

Свою творчу діяльність Іван Багряний починав в Україні, але  більшість його творів була видана за кордоном. В 1944 році Багряний емігрував до Словаччини, згодом до Австрії (Інсбрук), звідки перебрався до Баварії (Новий Ульм). Постійно Багряний жив у Німеччині, де вів активну громадську і творчу діяльність Як публіцист Багряний написав понад дві сотні статей . Більшість  надрукована під прізвищем Багряний,  інші –  під псевдонімами: Іван Рябовіл, С.Рябовіл, С.Дорошенко, П.Січинський та ін.  Фундацією ім. Івана Багряного  було видано публіцистику письменника.

Іван Багряний пробував себе як маляр, він автор портретів Михайла Грушевського, Симона Петлюри,  Докії Гуменної, Григорія Китастого, якому належить музична обробка “Гімну української молоді”, Гімну ОДУМ-у, Об’єднання демократичної української молоді, ініційованого Іваном Багряним ,“Маршу української молоді”, написаних Іваном Багряним Ми об’їхали всю землю навколо, Пропливли океани й моря, Та тебе не зрікались ніколи, Україно ясна, як зоря! (І.Багряний Марш української молоді)

 Багряний працював як маляр-ілюстратор. Під псевдонімом Б.Залуцький він оформив обкладинки книг Уласа Самчука “Юність Василя Шеремети”, Юрія Косача “Еней і життя інших”, Тодося Осьмачки “Старший боярин”, під псевдонімом О.Турчин – збірку новел Павла Маляра. Іван Багряний власноруч  ілюстрував свою книгу “Антон Біда – Герой Труда: повість про ДІ-Пі”.  

  Помер Іван Багряний  25 серпня 1963 року у  Шварцвальді в санаторії Блазієн (Німеччина). Поховано митця у Новому Ульмі в Німеччині. На могилі Багряного встановлено пам’ятник  (1965, скульптор Лев Молодожанін).

Коли Україна здобула незалежність, Івана Багряного було посмертно реабілітовано (1991). Відтоді  на Батьківщині почала видаватися його творча спадщина. У 1992 році Багряному було посмертно присуджено Шевченківську премію за твори “Сад Гетсиманський” і  “Тигролови”.  Сьогодні ці твори є програмними: їх вивчають у школах і вищих навчальних закладах. Не можна не згадати канадського маляра – Івана Яціва, який має українське походження.  Він надіслав нам свій ескіз пам’ятної монети до 100-річчя Івана Багряного.

У 1989 році за однойменним романом Івана Багряного «Тигролови» було знято фільм та 1993 року фільм « Сад Гетсиманський»

Багряний мріяв, що настане  “Епоха всесвітньої справедливості, що зійшла, як сонячний ранок, після жаскої, макабричної ночі минулого. ЕПОХА шанування людської гідності і людського права – дихати, жити, думати і одверто говорити... Епоха культу матері і дитяти... Епоха торжества людського щирого серця, вільного, незтероризованого, не зганьбленого, не підгорненого  ні під чий  брудний чобіт... ”

Роботу виконала Гриценко Наталія Іванівна, вчитель української мови та літератури ліцею № 293 Деснянського району м.Києва