Презентація на тему:
Іван Багряний - письменник і громадянин

Іван Багряний - письменник і громадянин

Багряний Іван Павлович 1906 - 1963 Ім’я при народженні: ІВАН ПАВЛОВИЧ ЛОЗОВ’ЯГА Псевдоніми: Полярний, Багряний Дата народження: 2 жовтня 1906 року Місце народження: місто Охтирка Сумської області Національність: українець Громадянство: Російська імперія, СРСР Мова творів: українська Рід діяльності: прозаїк, поет, драматург, публіцист Жанр: романи Премії: Шевченківська Дата смерті: 25 серпня 1963 року Місце смерті: Новий Ульм, ФРН

"Ми є. Були. І будем ми! Й Вітчизна наша з нами." В сім'ї, крім Івана, виховувалися також син Федір і дочка Єлизавета. Шестирічним хлоп'ям Іван почав навчатися в церковнопарафіяльній школі, потім закінчив в Охтирці вищу початкову школу. Майбутній письменник народився в сім'ї муляра Павла Петровича Лозов'яги. Мати майбутнього письменника − Євдокія Іванівна Кривуша − походила із заможного селянського роду із села Куземин біля Охтирки. 1920 року хлопець вступив до технічної школи слюсарного ремесла, потім — до Краснопільської школи художньо-керамічного профілю. 1922 року починається період трудової діяльності і активного громадсько-політичного життя: він то завполіт цукроварні, то окружний політінспектор в Охтирській міліції, то вчитель малювання в колонії для безпритульних і сиріт. 1925 року вийшов із комсомолу. Щоб «збагатитись враженнями» (вислів Івана Багряного), побував на Донбасі, в Криму, на Кубані.

1925 року Іван працював у Кам'янці-Подільському ілюстратором у газеті «Червоний кордон», надрукував у ній свої перші вірші. Того ж 1925 року Іван під псевдонімом І. Полярний видав в Охтирці невеличку збірку «Чорні силуети: П'ять оповідань». 1926 року Іван вступив до Київського художнього інституту, який через матеріальну скруту та упереджене ставлення керівництва, закінчити інститут йому не вдалося. Навчаючись в КХІ, він виходить зі спілки «Плуг», вступає до опозиційного літературного об'єднання МАРС («Майстерня революційного слова») де зближується з Валер'яном Підмогильним, Євгеном Плужником, Борисом Антоненком-Давидовичем, Григорієм Косинкою, Тодосем Осьмачкою та іншими.

Пізніше всіх їх було піддано нищівній критиці з боку офіційної радянської критики і всіляко переслідувано. В цей період Іван Багряний активно працюав і друкувався в журналах «Глобус», «Всесвіт», «Життя й революція», «Червоний шлях» та інших. Друкуватися Багряний почав 1926 року в журналі «Глобус». Був членом опозиційного літературного об'єднання МАРС, до якого належали такі самовимогливі митці слова, як Підмогильний, Антоненко-Давидович, Плужник, Косинка, Осьмачка, Галич. У 1920-х роках видає низку поетичних творів: збірку віршів «До меж заказаних», поеми «Монголія» та «Ave, Марія» (невдозі була заборонена цензурою і вилучена з книготоргівлі), написано п'єсу «Бузок» про графоманів. 1930 року побачив світ роман у віршах «Скелька». Офіційною реакцією на роман стала стаття О. Правдюка «Куркульським шляхом» в журналі «Критика», де автор говорить: «Від самого початку поет став співцем куркульської ідеології і до сьогодні залишається таким…»

В ув'язненні та на засланні 16 квітня 1932 року його заарештували в Харкові й звинуватили «в проведенні контрреволюційної агітації» за допомогою його літературних творів, таких як поема «Ave Maria», історичний роман «Скелька», поеми «Тінь», «Вандея», «Гутенберг», соцсатира «Батіг». Багряний пробув 11 місяців у камері одиночного ув'язнення у внутрішній тюрмі ГПУ. А 25 жовтня 1932 року його звільнили з-під варти і на три роки відправили до спецпоселень Далекого Сходу. Про період перебування Івана Багряного на Далекому Сході в 1932−1937 роках сьогодні ще є мало відомостей. Охотське море. Тайга. Життя серед українців Зеленого Клину. Втеча на Україну і арешт у дорозі. Новий термін (3 роки) − тепер уже в таборі БАМТАБу.

Точних даних про час повернення Івана Багряного із заслання немає, а 16 червня 1938 року повторно заарештований й сидів у Харківській в'язниці УГБ-НКВС на Холодній горі. Багряному пред'являють нове звинувачення, тепер уже як учаснику, чи навіть керівникові, націоналістичної контрреволюційної організації. Потяглись довгі дні знущань та допитів. Акт про закінчення слідства 26 березня 1939 року з висунутими проти нього обвинуваченнями І. Багряний не підписав. 1 квітня 1940 року було прийнято постанову, в якій відзначалося, що всі свідчення про контрреволюційну діяльність відносяться до 1928 — 1932 років, за що він уже був засуджений, а «…інших даних про антирадянську діяльність Багряного-Лозов'ягіна слідством не добуто». Майже два роки прознущались, а «…інших даних» не добули. І ніякої відповідальності. Хворий, знесилений, але нескорений Іван Багряний повертається в Охтирку. Автобіографічні подробиці про ці п'ять років життя − арешт, тортури, втечу із заслання й повернення на Батьківщину − письменник використав у романі «Сад Гетсиманський».

Під час війни Радянсько-німецька війна застала письменника в Охтирці. Він одразу пішов в українське підпілля, передислокувався до Галичини. Іван Багряний працював у референтурі пропаганди, писав пісні на патріотичні теми, статті різноманітного характеру, малював карикатури й плакати агтаційного призначення. Одночасно він брав участь у створенні Української Головної Визвольної Ради (УГВР), у розробці її програмових документів. Попри таку завантаженість Іван Багряний не покинув літературу працю. 1944 року він написав один із найталановитіших творів− роман «Звіролови» (згодом відомий як «Тигролови»).  

В еміграції 1945 року Багряний емігрував до Німеччини. Як свідчить у «Листах до приятелів» Юрій Лавріненко, «в еміграції теж не було свободи. Не менш, ніж заборонами, перешкоджала гітлерівська Німеччина сформуванню політичної еміграції усілякими „розенбергівськими штабами“, в яких псувалися і компромітувалися навіть і дуже пристойні люди. Наскільки не помиляюся, Багряний пішов на Захід і в еміграцію через оунівське підпілля». Іван Багряний написав брошуру  − програмний для нього памфлет «Чому я не хочу повертатися до СРСР?», де виклав політичну декларацію національної гідності й прав людини, яка пережила примусову репатріацію, насильство, тортури, приниження як колишній в'язень, остарбайтер, полонений, позбавлений власного імені. Він логічно обґрунтував закономірність еміграції з Радянського Союзу  − батьківщини-мачухи, котра пішла на геноцид проти власного народу. 1948 року Багряний заснував Українську революційно-демократичну партію (УРДП) і звідтоді цілих 17 років  − до самої смерті редагував газету «Українські вісті». Письменник був головою Виконавчого органу Української Національної Ради і заступником президента УНР. Помер Іван Багряний 25 серпня 1963 року. Похований у місті Новий Ульм (Західна Німеччина). Цвинтар, на якому похований письменник, розташований на вулиці Ройттір (Neu — Ulmer Friedhof, an der Reuttier Str.). Могила Івана Багряного знаходиться на вул. Фіннінгер (Finninger Str.), з лівої сторони  − це перша могила (auf der linken Seite — das erste Grab).

Характеристика творчості Західні дослідники творчості Івана Багряного відзначали унікальну здатність письменника до «кошмарного гротеску», неабиякого гумору серед відчаю, оптимізму − серед трагедії в глухій війні, що проводиться на величезних просторах євразійської імперії. Юзеф Лободовський твердить, що «Сад Гетсиманський» перевищує силою вислову все, що дотепер на цю тему було написано, з другого ж боку  − є виразним свідченням глибокого гуманізму автора, що на самому дні пекла зумів побачити людські прикмети навіть у найозвіріліших осібняків". Популярність іншого роману «Тигролови», що його Ю. Шерех вважав утвердженням жанру українського пригодницького роману,− «українського всім своїм духом, усім спрямуванням, усіми ідеями, почуттями, характерами», спричинилася до пародіювання Мосендзом та Кленом образу багрянівського Григорія Многогрішного. Так з'явився гумористичний Горотак, що на думку Лавріненка, читався радше як беззлобний дружній шарж. Зате незадовго до смерті письменника, а саме 1963 року, з'явився друком плід заздрості й ненависті до Багряного, схоже, що витвір аноніма, бо псевдонім і досі не розшифровано  − брудна книженція «На літературному базарі. Поезія, проза і публіцистика Івана Багряного».

Твори поетична збірка «До меж заказних» (Київ, 1927) поема «Монголія» (1927) поема «Ave, Марія» (Харків, 1928) п'єса «Бузок» віршований роман «Скелька» (Харків, 1929) оповідання «Крокви над табором» (Харків, 1930) Гуляй Поле Рідна мова «Звіролови» (Львів-Краків, 1944) «Тигролови» (Новий Ульм, 1946) збірка поезій «Золотий бумеранг» (1946) сатирична поема «Антон Біда, герой труда» (Новий Ульм, 1947) п'єса «Генерал» (1947) п'єса «Морітурі» (1947) п'єса «Розгром» (1948) роман «Сад Гетсиманський» (Новий Ульм, 1950) «Огнене коло» (Новий Ульм, 1953) «Маруся Богуславка» − перша книга роману «Буйний вітер» (Мюнхен, 1957) «Людина біжить над прірвою» (посмертно, Новий Ульм  − Нью-Йорк, 1965)

Премії 1963 року філія Об'єднання демократичної української молоді (ОДУМ) в Чикаго розпочала акцію за надання Нобелівської премії Іванові Багряному, але його несподівана смерть перешкодила офіційному висуненню на цю нагороду. 1992 року постановою Кабінету Міністрів України Іванові Багряному посмертно присудили Державну премію України імені Тараса Шевченка за романи «Сад Гетсиманський» і «Тигролови».

Вшанування пам'яті 1965 року на могилі Івана Багряного встановлено пам'ятник (скульптор Леонід Молодожанин). 23 вересня 1996 року Кабінет Міністрів України видав постанову «Про 90-річчя від дня народження І. П. Багряного ». Організаційний комітет очолив Леонід Кравчук. 1996 року засновано Фундацію імені Івана Багряного. 1996 року, з нагоди 90-річчя з дня народження письменника, засновано премію імені Івана Багряного. Серед її перших лауреатів − Іван Дзюба. 1 серпня 2006 року Верховна Рада України відхилила проект Постанови про відзначення 100-річчя від дня народження видатного українського письменника, громадсько-політичного діяча, непохитного борця за незалежність України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Івана Багряного. Під час обговорення думки щодо відзначення ювілею видатного українського письменника розійшлися. Депутати з фракцій «Наша Україна» і БЮТ висловлювалися за вшанування пам'яті Івана Багряного. Депутати з фракцій Партії регіонів, КПУ та СПУ були проти. У підсумку за проект Постанови проголосувало всього 73 депутати  − і він був відхилений. 15 вересня 2006 року Президент України Віктор Ющенко видав Указ «Про відзначення 100-річчя від дня народження Івана Багряного». 25 вересня 2007 року введено в обіг ювілейну монету «Іван Багряний» із серії «Видатні особистості України» номіналом 2 гривні з нейзильберу, якість  − «спеціальний анциркулейтед », тираж  − 35 000 штук у капсулах.