Презентація на тему:
дмитро павличко два кольори

ТВОРЧІСТЬ Т.Г. ШЕВЧЕНКА У СВІТЛІ СУЧАСНИХ ПОДІЙ В УКРАЇНІ     Роботу виконав: Губаль Олександр Олександрович, учень 11 класу Фанчиківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів     Науковий керівник: Семен Надія Юріївна, вчитель української мови та літератури Фанчиківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів  

Зміст ВСТУП 3 ТАРАС ШЕВЧЕНКО І НАША СУЧАСНІСТЬ 6 ХУДОЖНЯ ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ПОЛІТИКИ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ В ТВОРЧОСТІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА 13 ВИСНОВКИ 20 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 22 ДОДАТКИ 24

Мета роботи – довести, що вірші Т. Шевченка не піддаються впливу часу: вони були гострими і актуальними в царській Росії, потім - в СРСР, і залишаються такими ж актуальними у незалежній Україні.

Вступ Уся світова спільнота у минулому році відзначала 200-ту річницю з дня народження Тараса Шевченка, хто чи не єдиний серед світочів людства, який мав цілковите право сказати про себе: «Історія мого життя становить частину історії моєї Батьківщини». Ще не так давно, у березні 2011 року, газета інтелектуалів «День» писала: «В Україні культ святкування Шевченка – абсолютно формальний. Шевченко, на жаль, мертвий для наших сучасників, його не прочитують, його меседжі до сучасних українців не достукують. І оці дні – 9 та 10 березня – показують, що Шевченко у нас – не в головах, а на п'єдесталах. І він не говорить з сучасниками своїми текстами». Та вже у березні 2014 року Михайло Андрусяк, письменник, у газеті «Галичина» пише: «Сьогодні Шевченків вірш, з огляду на те, що діється в Україні, вельми і вельми актуальний. Кому з українців може нині бути однаково стосовно подальшої долі української нації? Якою буде Україна? Яким шляхом вона піде? У зв’язку з політичними подіями в Україні, та зокрема – в Києві на Майдані, ім’я Т.Г. Шевченка та його творчість стали всеукраїнською об’єднавчою силою. Його слова «борітеся – поборете» стали девізом Майдану. У період Євромайдану жартували, що українська Революція гідності – найкращий подарунок Шевченкові. Рядки з його віршів розміщували на плакатах. Шевченка зображали на них у касці та з палаючими шинами. Мовляв, якби поет жив нині, неодмінно був би на барикадах, а не в парламенті. «Шевченко першим вийшов на Майдан, коли там нікого не було, коли самого Майдану ще не було. Він став першим українцем і першим європейцем», – вважає Богдан Тихолоз, український літературознавець і викладач Львівського національного університету імені Івана Франка.

Шевченко завжди сучасний, бо кожне покоління бере від нього те, що здужає взяти. «Це стосується як окремих людей, так і поколінь, як суспільства, так і певної доби, її прагнень, її духу». «Роки і віки намагаються віддалити Шевченка від нас, а він не піддається, він щодень стає ближчим, дорожчим, зрозумілішим. І щодень потрібнішим... Лірична сила його генія – неперевершена. Сила уяви – небачена. Чуття слова – приголомшливе. Природність, невимушеність стилю – дивовижні. Простота – граничнопрекрасна... Його поезії... далі чарують своєю відкритістю навіть і там, де героїзм намагаються замінити комфортом, силу духу – монотонністю загальної освіченості, революційні прагнення – буденними дбаннями про підвищення продуктивності праці, шукання істини – безсилим борюканням із примарами нез’ясованих міжнародних конфліктів». Актуальність нашої роботи зумовлена тим, що Тарас Шевченко знову постав перед нами не тільки як геніальний поет, а й як національний символ і водночас жива людина з плоті і крові, наш сучасник і сподвижник у боротьбі за гідність і свободу. Адже Тарас Шевченко був великим революціонером і бунтарем, слово якого могло знищити ворога і воскресити багатостраждальний народ. Але радянська пропаганда зображала його тільки як сентиментального мученика, який постійно страждав. Та не такою була людина, життєве кредо якої: «Караюсь, мучусь, але не на каюсь ».

Уже два століття незгасним вогнем усеперемагаючого патріотизму палахкотить могутня і ніжна Шевченкова поезія. І незмінно слово великого Кобзаря надихає нас, українців, на героїчні діяння в ім’я рідної землі, на подвиги заради її блага. Сьогодні, через події на Євромайдані особливо загострено сприймається його знаменитий «Кавказ», бо це мірило людяності і моральної висоти; це ставлення до так званих нецивілізованих «малих народів», яке в епоху Пушкіна і Шевченка навіть для найосвіченіших і найгуманніших європейців взагалі було не на часі.

Над Майданом виділяються півметрові літери поетичного звернення Тараса Шевченка: Борітеся – поборете, Вам Бог помагає! Цей заклик – із поеми «Кавказ», в якій поет ще до свого десятирічного заслання в солдати «в степи безкраї за Уралом», в листопаді 1845 року, висловив біль і співчуття народам Кавказу, свою солідарність, закликаючи їх боротися за свободу і вірити Божій «силі і духу живому».

Тарас Шевченко перестає бути поетом однієї доби, – він наш повсякчасний провідник. Він виступав у той час проти поневолювачів, проти ворогів нашого народу серед своїх земляків. Його гнівні слова й сьогодні спрямовані проти брутальних і підступних українофобів на нашій землі, які діють скрізь: і у Верховній Раді, і в органах самоврядування, і в багатьох партіях, прикриваючись інтересами народу. У листі до Кухаренка він пише: «Був я торік на Україні – був у Межигірського Спаса, і на Хортиці був, і скрізь був, і все плакав, сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями, – бодай вони переказилися»…

Чи не найважливішим у сьогоденні є його заклик до єднання всіх здорових сил української нації ім’я утвердження нашої незалежної держави: … Обніміте ж, брати мої, Найменшого брата, – Нехай мати усміхнеться, Заплакана мати. Благословить дітей своїх Твердими руками І діточок поцілує Вольними устами. І забудеться срамотна Давняя година, І оживе добра слава, Слава України. І світ ясний, невечірній Тихо засіяє… Обніміться, брати мої, Молю вас, благаю!

Ми всі хотіли б дожити до часу здійснення Шевченкових ідеалів свободи і любові, коли справді нарешті: … на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син і буде мати, І будуть люди на землі… Геніальність Тараса Шевченка полягає в тому, що він зумів простим живим словом охопити до самих глибин мудрість життя з його вічними законами, за короткий вік злучити філософськими узами живих, мертвих і ненароджених українців і цим забезпечити вічність українській нації. Шевченкове «Посланіє» «І мертвим, і живим і ненародженим землякам... в Украйні і не в Украйні... », скероване поза часові межі і географічний простір, заставляє нас задуматись над тим, як писав би поет нині, коли не треба рвати ненависні чужі кайдани, а лише не дати закувати себе в нові?!

У Шевченка багато можна знайти такого, що пояснює наші реалії і може послужити орієнтиром. Треба тільки уважно читати його твори. У контексті дня сьогоднішнього варто поглянути на ставлення Кобзаря до Росії. Мотиви загребущості, агресивного ставлення до України з боку Російської імперії, неготовність і небажання прийняти її вільною, розцінення її як загрози поваленню споконвічного деспотизму звучать сьогодні не менш гостро й злободенно. Сцени ненависницьких випадів щодо нашої держави, про які писав і томився в тюрмах Тарас Шевченко, вражають не лише українців, але й весь цивілізований світ. Тож творчість українського митця тим і є такою важливою для нас, що він, пишучи про минуле України, передрік нам наше майбутнє. Здавалось, пройшло майже двісті літ, а в Росії залишилось майже те саме – лише набуло нових сучасних форм. Своє несприйняття Російської імперії Шевченко чи не найкраще висловив у поемі-комедії «Сон». Початок твору в контексті нинішніх подій видається як пророцтво: Той мурує, той руйнує, Той неситим оком За край світа зазирає, Чи нема країни, Щоб загарбать і з собою Взять у домовину.

Гнівно викриває і засуджує поет всю сутність російського царизму, його загарбницьку політику. Шевченко пояснює, що причиною національного нещастя українців є російський царизм, який «…козаками болота засипав… Поставив столицю На їх трупах катованих! І в темній темниці …вольного гетьмана, Голодом замучив У кайданах.» Російського царя називає «людоїдом», «змієм», «лютим катом», який «Загнав, голих і голодних. У сніг на чужину. Та й порізав…».

Своє ставлення до російського самодержавства Шевченко висловив і в мiстерiї «Великий льох». Протягом часу публікації цієї поеми супроводжувалися фальшивими примiтками, коментарями, в яких викривлено, фальсифіковано тлумачився її ідейний змiст. І все це тому, що поема «Великий льох» має виразно антимосковське політичне спрямування й перейнята глибоким болем поета за втратою української державності. Причина того – Переяславська угода, колоніальна політика російських царів та зрада національних iнтересiв частиною правлячої еліти. Як у «Снi» дає нам Шевченко поетичний образ своєї поїздки з України в Петербург, так «Великий льох» є наслідком того перебування поета вiч-на-вiч з українською старовиною, того оглядання i малювання руїн i могил, того дотику його теплої руки до зимної, трухлої домовини, у якій похована наша минувшість. Шевченко здавна прислухався до голосу могил i руїн. І в мiстерiї «Великий льох» промовив до нас образами й враженнями, якi вони йому навіяли.

Шевченко Т. у 1843 р. звертає увагу на трагічні наслідки після укладення Б. Хмельницьким Переяславської угоди з Московією: Ой Богдане! Нерозумний сину, Подивись тепер на матір, На свою Вкраїну… Ой Богдане, Богданочко! Якби була знала, У колисці б задушила, Під серцем приспала. А після заслання під час короткого перебування в Україні в серпні 1859 р. пише: Якби - то ти, Богдане п’яний, Тепер на Переяслав глянув! Та на замчище подививсь! Упився б, здорово упивсь! (…) Амінь тобі, великий муже! Великий, славний! Та не дуже… Якби ти на світ не родивсь Або в колисці ще упивсь… То не купав би я в калюжі Тебе преславного. Амінь.

Висновки Як бачимо, геpоїчне минуле укpаїнського наpоду займає пpовідне місце в твоpчості Т.Г.Шевченка і виконує головне завдання його поезії, яке він сам сфоpмулював у словах: «Возвеличу малих отих pабів німих! Я на стоpожі коло їх поставлю слово». Шевченкове слово чинило глобальний поділ, абсолютно не співмірний із реальністю: на живих та мертвих у значенні ідеальних, що одержимі Словом-Духом, та матеріяльних, визначених словом як номінацією та комунікацією. Це найкраще найгострішими почуттями висловив Григорій Квітка-Основ’яненко: «Шевченко широко обняв Україну з її могилами кривавими, з її страшною славою, і з того часу всі у нас поділилися на живих і мертвих, непрозрілих і на воскреслих…». Т. Шевченко й сьогодні здійснює святу роботу заради воскресіння людини зокрема й України в цілому, відродження гідності свого стуманілого люду, бо лише такими вони можуть бути інтегровані у світове співтовариство, «явити своє діло в общому ділі чоловічества». Почуймо ж врешті його заклик, його «дружнєє посланіє». «До вас слово моє, о братія моя українськая возлюбленая… Горе нам! Но, братія, не вдавайтесь в тугу, а моліться Богу і трудіться розумно, во ім'я матері нашої України безталанної. Амінь». Неможливо переоцінити внесок Великого Кобзаря у справу служіння Україні, українській нації, захисту бідних і принижених. На світі, напевно, немає іншої людини, крім Тараса Шевченка, яка б, народившись майже два століття тому, передбачила в поетичній формі долю своєї нації і Батьківщини. Саме тому, шануючи пам'ять Шевченка, слід зробити все для втілення у життя його мрії про вільну Україну. Нам потрібно керуватися геніальними ідеями Великого Кобзаря у власному житті і діяльності. Тільки в цьому разі ми зможемо успішно вирішити екологічні, економічні, політичні, демографічні, культурологічні проблеми сьогодення.