Презентація на тему:
Павличко Дмитро

Презентація на тему: “Життя та творчість Дмитра Павличка”

Майстер слова Павличко Дмитро Васильович 28.09.1929

Біографія Народився поет 28 вересня у с.Стопчатові на Івано-Франківщині у багатодітній родині,»коли копати картоплю мати з батьком йшли»-»тверда земля Дмитрові була за ліжко,шорсткий киптар за пелюшки. Початкову освіту здобув у польській школі в с.Яблунів,продовжив навчання в Коломийській гімназії,далі у радянській дестирічці. Коломийська гімназія

Біографія 1948 р. Дмитро Павличко вступає на філологічний факультет Львівського університету .Очолює відділ поезії журналу “Жовтень”(1957-1959).Вже 1 січня у газеті “За Радянську владу” публікується перший вірш “Дві ялинки”.1953 року вступає до аспірантури. Львівський університет імені Івана Франка

Біографія 1964 р. Дмитро Павличко переїхав до Києва і очолив сценарну майстерню кіностудії ім. О. Довженка. За його сценаріями поставлені фільми "Сон" (1965 р.) — у співавторстві з В. Денисенком та "Захар Беркут" (1970 р.) З 1966 р. по 1968 р. поет працює у секретаріаті Спілки письменників України, а з 1971 р. по 1978 p. редагує журнал "Всесвіт". 1977 р. Д. Павличко стає лауреатом Державної премії України ім. Т. Шевченка. Далі працює секретарем СП СРСР із 1986 р., а з 1988 р. — секретарем правління СПУ. Кіностудія імені Олександра Довженка

Нагороди 1997 р. поета нагороджено орденом "За заслуги" III ст., а 1999 р. - орденом князя Ярослава Мудрого V ст. Орден князя Ярослава Мудрого Орден “За заслуги”

Політична діяльність . У 1990 році був обраний депутатом Верховної Ради України. 3 червня 1990 року Голова Комісії у закордонних справах.Входив до Народної ради. Лідер парламентської фракції Демократичної партії України Верховної Ради України. З 26 лютого 1999 по 11 січня 2002 року – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Польща. Указом Президента України Леоніда Кучми № 1140/2004 від 27 вересня 2004 року за визначний особистий внесок у розвиток української літератури, створення вершинних зразків поетичного слова, плідну державну і політичну діяльність письменнику, громадському діячу Дмитру Васильовичу Павличко присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави. У 2004 році став Народним депутатом України ІV скликання від блоку В.Ющенка "Наша Україна" (№ 99 у виборчому списку)  У 2012 році балотувався до Верховної Ради України від партії Всеукраїнське об'єднання "Батьківщина" (№ 150 у виборчому списку), але до парламенту не пройшов.       Дипломатичний ранг – Надзвичайний і Повноважний Посол (07.1999). Державний службовець 1-го рангу (06.1994).

Творчість ОСНОВНІ ТВОРИ: Збірки : «Любов і ненависть», «Таємниця твого обличчя»; Твори : «Коли умер кривавий Торквемада», «Погляду криницю», «Голгофа», «Два кольори», «Ти зрікся мови рідної...», «Якби я втратив очі, Україно...», «О рідне слово, що без тебе я?!.», «Лист до одного знайомого в справах філологічних...», «Золоторогий Олень», «Дядько Дощ», «Де найкраще місце на землі», «Пригоди кота Мартина», цикл «Покаянні псалми».

«Любов та ненависть» Перша книжка «Любовь і ненавість» (1953) тому й стала першорядним явищем молодої музи, що принесла поезію громадянськи стривожену і гострокутну.

“Моя Земля” В усіх ліричних темах Д.Павличка пульсував пафос всеможності, невичерпної сили молодечого духу, бриніла висока оптимістична нота руху через «терні до зірок». В голосі молодого поета  було щось неструджене, неперемерхле, щось від святого неофітського захвату. Все те, що згодом вигартується в усвідомлене і невідступне служіння Правді, в оце освячене її підбадьорливим горішнім доторком «Людино - ти можеш!».

«Чорна нитка” Поет зображує ліричного героя в багатьох психологічних станах, кожен з яких суб'єктивно остаточний, але несправді переходить в інший. Так, у вірші  «Ти мене гуцулом називала» юнацька нетерплячість серця обертається очманілою, закоханістю, що перегорає на гіркоту зневажених почуттів і, здавалося б, цілковиту внутрішню випорожненість, яка заповнюється цілющим трунком досвіду: «У багатті другого кохання // Першого завжди іскринка тліє».

Вірш “В хаті” Згадаймо вірш «В хаті» (1955): стара баба обурюється на онуків, які в атеїстичному запалі наміряються винести з хати ікону пречистої. У когось вона викличе усмішку, в когось жаль. Але ж парадокс у тім, що ця стара жінка сама вітає і розуміє нову ідеологію як можливість для молоді витворити щось краще, мудріше за те, чим жила вона, а не як право на знищення її малого світку, її уявлень, тобто її самої як наївної, «темної», але ж людини. Не сьогодні-завтра вна піде на вічні строки, й та ікона, що є часткою її життя, стане мальовидлом, і по всьому. Але й комсомольцям наче ж не личить обідати під образами. Так суб'єктивна правота героїв конфлікту змушує читача дати йому власну оцінку, зробити наступний крок в осмисленні ситуації. В даному разі ним є тільки гуманістична ідея про те, що все справді плідне  й тривале народжується з доброти та уваги до людини, а не безоглядності та поспіху. Ця ідея не нав'язується читачеві, навіть не висловлюється, а мріє за поетичною картиною.

“Правда кличе!” «Правда кличе!» (1958), книга, яка стала духовним порогом «шестидесятників», - слава і сором свого часу, дитя мужності і жертва напівправди. Вісімнадцятитисячний її тираж було вилучено з обігу й знищено.

“Два кольори” Як  я  малим  збирався  навесні   Піти  у  світ  незнаними  шляхами,   Сорочку  мати  вишила  мені   Червоними  і  чорними  нитками.   Два  кольори  мої,  два  кольори,   Оба  на  полотні,  в  душі  моїй  оба,   Два  кольори  мої,  два  кольори:   Червоне  —  то  любов,  а  чорне  —  то  журба.   Мене  водило  в  безвісті  життя,   Та  я  вертався  на  свої  пороги,   Переплелись,  як  мамине  шиття,   Мої  сумні  і  радісні  дороги.   Два  кольори  мої,  два  кольори,   Оба  на  полотні,  в  душі  моїй  оба,   Два  кольори  мої,  два  кольори:   Червоне  —  то  любов,  а  чорне  —  то  журба.   Мені  війнула  в  очі  сивина,   Та  я  нічого  не  везу  додому,   Лиш  горточок  старого  полотна   І  вишите  моє  життя  на  ньому.   Два  кольори  мої,  два  кольори,   Оба  на  полотні,  в  душі  моїй  оба,   Два  кольори  мої,  два  кольори:   Червоне  —  то  любов,  а  чорне  —  то  журба.  

“Два кольри мої, два кольори” У сучасному виконанні зірок: Д.Гантюк “Два кольори” Єлка “Два кольори” Таїсія Повалій “Два кольори” “Два кольори” у народному виконанні

Людину все життя супроводжують два кольори: червоний — то любов, а чорний — то журба. Такими ж нитками, за народною традицією, вишивали рушники та сорочки. Проводжаючи сина в дорогу, мати дала вишитий рушник, як оберіг, як символ своєї любові. І це була найдорожча річ, яку він зберігав протягом довгих років, бо мати ніби вгадала синову долю, вишила її на полотні. Поет підібрав такі задушевні слова, так зумів виразити почуття багатьох людей, що вірш став улюбленою народною піснею для багатьох поколінь

“Божевільна” БОЖЕВІЛЬНА В  дворі  тюрми,  в  містечку  Яблунові, Лежали  вбиті  воїни  УПА. На  їх  очниці,  на  калюжі  крові Спадала  з  неба  снігова  крупа. З  гір  жінку  привели  чужі  солдати. -  Впізнай  своїх!  З  лиця  крупу  змахни! І  їм  відповіла  скорботно  мати: "Я  бачу  й  так,  що  це  мої  сини! Тут  п'ятеро,  а  в  мене  тисяч  триста, І  всі  вони  живі  і  молоді". І  страх  з'явився  в  голосі  чекіста: "Ты  баба  сумашедшая,  уйди!" 20.ІХ.2006

“Коли ми йшли удвох з тобою” Коли  ми  йшли  удвох  з  тобою Вузькою  стежкою  по  полю, Я  гладив  золоте  колосся, Як  гладить  милому  волосся Щаслива,  ніжна  наречена...   А  ти  ішла  поперед  мене, Моя  струнка,  солодка  згубо,— І  я  помітив,  як  ти  грубо Топтала  колоски  пшениці, Що  нахилились  до  землиці. Немов  траву  безплідну,  дику Топтала  і  не  чула  крику Тих  колосочків.  Без  оглядки Ти  йшла  собі,  а  в  мене  —  згадки Про  те,  як  на  чужому  полі Збирав  я  нишком  колосочки В  поділ  дитячої  сорочки. О,  я  хотів  тобі  сказати, Що  те  колоссячко  вусате  — То  невсипущий  труд  мозільний, То  молодим  калач  весільний, То  для  дітей  пахуча  булка, То  хліб,  що  матінка-гуцулка З  долівки  вчила  піднімати, Як  батька  в  руку,  цілувати; Та  я  змовчав.  Я  йшов  покірно, Бо  я  любив  тебе  надмірно, Але  мені  тоді  здалося, Що  то  не  золоте  колосся, Що  то  любов  мою  безмежну Стоптали  так  необережно.

Тема України в творчості Тема рідної землі, Вітчизни, України посідає в творчості Дмитра Павличка особливе місце. У поетовому серці Україна жила з дитинства. Втративши матір, він ані хвилини в житті не відчував себе сиротою, бо "вела мене в світ Україна моя!" Для поета Україна - це земля Франка, земля Шевченка, яка і його діла і думки надихнула снагою, "вічно молодою жагою правди й доброти". Вірш Павличка "Батьківщині" розкриває його безмірну любов до України, яка для нього - "всенародиця", "світла безсмертного лоно", "кохання... лебедине". У рідної землі набирається поет сили, у водах Дніпра він умиває свої очі, "щоб у темряві дух... не згас". Україна - то зірниця, що світить у непроглядну ніч і не дає загинути в імлі. Вона, як мати, благословляє свого сина любов'ю і снагою на творчість.

Використана література ЛІТЕРАТУРА Новиченко Л. Творчий світ письменника – К. Рад. Школа. 1982. с. 246. Малишко А. Грані таланту. У кн.: Павличко Хліб і стяг К. 1968, с. 3. Земляк В. Павличко сьогодні – Літ. Україна, 1977 р. 22 лютого. Олександр Непорожній – височінь поетового слова. Видавництво "Радянський письменник", 1986 р. Ільницький М.М. Поезія любові і ненависті. В. кн.: Ільницький М. На вістрі серця і пера. К. Дніпро. 1980 р. ст. 33-91.

* Виконав Учень 27 групи Бородайкевич Віталій