Презентація на тему:
БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ

БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ Підготувала учениця VIІ-A класу Ріпич Владислава

Богдан-Ігор Антонич — український поет, прозаїк, який справив значний вплив на сучасну українську поетику. Його філософська лірика містить релігійні, космічні мотиви, разом із тим у ній - відгомін лемківського фольклору і поганської символіки.

Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року в селі Новиця Горлицького повіту на Лемківщині. Його батько — греко-католицький священик Василь Кіт, що змінив прізвище незадовго перед народженням єдиного сина. Дитячі роки Антонича припали на час Першої світової війни, коли його батьки були змушені 1914 року переселитися до Відня, а 1919 року — на Пряшівіщину, до Чехословаччини. Із середини 1920-х років жили в с. Бортятин (тепер Мостиського району Львівської області), де о. Василь був місцевим парохом.

Хлопець спочатку навчався вдома, а з 1920 року — у Сяноцькій гімназії, яку він за кінчив 1928 року. Після закінчення гімназії Богдан-Ігор вступив на гуманітарний факультет Львівського університету за спеціальністю «Польська філологія» (1928-1933 pp.). Цей етап мав вирішальне значення для розвитку його творчої особистості: хоч університет був польський, тут вчилося чимало українських інтелігентів. Вони заохочували молодого поета писати по-українськи й допомагали вивчити українську літературну мову.

Уперше прилюдно з читанням власних творів Антонич виступив 20-річним юнаком 1929 року як член товариства студентів-україністів у «Живій літературній газеті». Після закінчення університету Б.-І. Антонич здобув ступінь магістра філософії та магістра польської філології. На державну службу Б.-І. Антонич не пішов, бо за часів польського панування українцеві влаштуватися туди було дуже важко. Він почав співпрацювати із львівськими українськими журналами, збірниками, виступав з поезіями і статтями на літературні та мистецькі теми.

Гурток студентів-україністів у Львові, червень 1931р. 2 ряд знизу, перший зліва  — Б. І. Антонич, поряд— Ірина Пеленська, посередині — лектор О. Шемлей.

Перший свій вірш поет опублікував 1931 року у пластовому журналі «Вогні». А вже 31 січня 1934 року Антоничеві була вручена літературна премія Львівського товариства письменників та журналістів за збірку «Три перстені».

Поет друкував свої твори у журналах різних політичних спрямувань («Вогні», «Дзвони», «Вісник», «Назустріч», «Наша культура», «Ми» тощо). Не бажаючи обмежувати свою поетичну творчість якоюсь певною ідеологією, Б.-І. Антонич з 1934 року припинив публікуватися у «Віснику», що його редагував Д. Донцов, та релігійному часописі «Дзвони», віддаючи перевагу позапартійному часописові «Назустріч».

Антонич вважав, що письменник має бути насамперед професіоналом, а не обслугою тих чи інших партій чи груп: «Я не мандолініст ніякого гуртка. Не вистукую верблін на барабані дерев’яного пафосу. Знаю добре, що криця й бунтарство, котурни й сурми наших поетів - це здебільше векслі без покриття». Така думка йшла врозріз із традиційним уявленням про роль і місце національного митця в культурі, адже, за браком національно свідомих фахівців, письменники мусили виконувати роль політиків, педагогів, проповідників тощо. Антонич же прагнув застосовувати талант відповідно до своєї внутрішньої природи, не розпорошувати його у позахудожніх сферах. «Мистецтво не відтворює дійс ності, ані її не перетворює, як хочуть другі, а лише створює окрему дійсність», - наголошував він у статті «Національне мистецтво». Разом із тим Антонич не відділяв себе від суспільства, брав активну участь у громадському й мистецькому житті Західної України: він створює поезії громадянського спрямування («Листопад», «Просвіті», «Франко», «Угору стяг!» та ін.), бере участь у роботі львівської «Просвіти» як композитор і художник, входить до літературного об’єднання «Листопад».

Якийсь час він редагував молодіжний часопис «Дажбог». Перша збірка поезій Б.-І. Антонича «Привітання життя» вийшла 1931 p., коли авторові було 22 роки. Згодом з’явилися ще дві: «Три перстені» (1934 р.) та «Книга Лева» (1936 p.). Уже після смерті поета побачили світ «Зелена євангелія» (1938 р.) та незакінчена збірка «Ротації» (1938 p.).

Антонич був різнобічно розвиненою особистістю: окрім поетичної творчості, він займався переклада цькою справою, писав рецензії під псевдонімом Зоїл, вів літературну хроніку, пробував себе як прозаїк і драматург, мріяв стати композитором, виявив себе як вправний художник.

Смерть настигла його несподівано. Богдан захворів на апендицит. Після вдалої операції вже мав намір виписуватися з лікарні додому. Але одразу друга важка недуга — запалення легенів — підкосила його навіки.  Він тривалий час перебував у лікарні. Його стан поліпшувався: він навіть став працювати над переробкою лібрето опери «Довбуш». Та раптом все змінилося: не витримало змалку слабке серце, до того ж перевтомлене високою температурою. 6 липня 1937 року Богдан-Ігор Антонич помер. Похований у Львові.

Пам'ятник Б.-І. Антоничу в Новицях