Презентація на тему:
Богдан-Ігор Антонич - Життя та творчий шлях поета

Богдан-Ігор Антонич (1909-1937)

Портфоліо поета: Дата народження: 5 жовтня 1909 Місце народження: Новиця, Австро-Угорщина Дата смерті: 6 липня 1937 (27 років) Місце смерті: Львів, Польща Рід діяльності: поет, прозаїк, перекладач, літературознавець Роки активності: 1931-1937 Напрямок: література Жанр: поезія, проза, переклад, стаття

Мої пісні – над рікою часу калиновий міст. Я – закоханий в життя прочанин. Б.-І. Антонич

З вітром століть приходимо до поета й беремо його у вітер століть. Мине небагато часу,і в мисль про українську поезію ввійде ім’я закоханого в життя прочанина, творчість якого буде засвоєна його Батьківщиною, тією «вічною землею, куди ведуть усі стежки і всі дороги». Д.Павличко

Антоничева поезія – це негаснучий перстень життя, який передаватимуть із покоління в покоління здивовані читачі, щоб зачудування сонцем і людиною не пропало ніколи. Д.Павличко

Духовний світ Антонича розпросторений на весь обшир української та праслов’янської міфосвідомості, він прапервісний, язичницький, народний і водночас органічно зрощений з європейською культурою і мистецтвом ХХ століття. М. Жулинський

Девіз життя Богдана – Ігоря Антонича: «ВСЕ МОЄ ЖИТТЯ – ОДНЕ ЗМАГАННЯ, ЗА ГАРМОНІЮ ЛЮДИНИ Й БОГА…»

Творча спадщина митця:   1931 р.- перша збірка " Привітання життя ". 1934 р.- збірка " Три перстені ". 1936 р.- збірка " Книга Лева ". 1938 р.- посмертні книги "Зелена Євангелія " і " Ротації. Прозові твори: "На другому березі "(незакінчений роман ) . "Політик" ( сатиричний гротеск ). "Три мандоліни" (новела) Літературно - критичні статті: " Національне мистецтво», " Між змістом і формою «, " Становище поета «, " Як розуміти поезію «, " Сто червінців божевілля ".

Основні проблеми, порушені в творах митця: перемога добра над злом; утвердження духовної краси; гармонія фізичного й духовного в людині; відданість Вітчизні; гармонія між людиною та природою.

Словник: Автопортре т — портрет художника, виконаний ним самим. «Автопортрет» (збірка «Три перстені») Червоні клени й клени срібні, над кленами весна і вітер. Дочасності красо незглибна, невже ж тобою не п’яніти? Я, сонцеві життя продавши за сто червінців божевілля, захоплений поганин завжди, поет весняного похмілля. «Я все — п’яний дітвак із сонцем у кишені». «Я — закоханий в житті поганин»

«Автопортрет» (збірка «Три перстені») Тема : роздуми поета над своїми пракоренями, намагання змалювати свій рідний край як землю, де переплелись язичницькі вірування з чарівним світом природи. Ідея: уславлення природи, захоплення її красою, прагнення показати своє світобачення й світовідчуття. Вид лірики: філософська Жанр: вірш-медитація Віршовий розмір: ямб

Епітети: червоні клени, клени срібні, красо незглибна, весняне похмілля; Риторичне звертання: дочасності красо незглибна; Метафора: сонцеві життя продавши, поет весняного похмілля, сто червінців божевілля; Інверсія: клени срібні, красо незглибна.

Ліричний герой вірша Богдана-Ігоря Антонича «Автопортрет» — як дитина, що відкриває для себе світ. Він радіє сонцю, весняному буянню природи. У нього клени чомусь червоні і срібні, а під ними гуляють, як дітлахи, взявшись за руки, «весна і вітер». З іншого боку — він не дитина, а поет, поганин, що поклоняється Сонцю, Вітру, Блискавиці, Зеленому Дереву. І цей вірш — відображення його душі, закоханої у красу, справді «автопортрет».

Медитація (лат. meditatio — роздум) — вірш філософського змісту, в якому автор передає свої глибокі роздуми про деякі важливі проблеми, інколи глобального значення (жит тя і смерть, дружба і кохання, людина і природа). Словник:

Міфоло гія — сукупність міфів, переказів, оповідань, де в наївно персоніфікованій, наочно-образній, несвідомо-художній формі подавалися явища природи й суспільного життя. Словник: Міфологізм – певна пов’язаність із міфами, відображення в літературному творі давніх міфологічних уявлень. Асоціативність – наявність наведеного чи використаного за подібністю до чогось. Пантеїзм – обожнення природи, відчуття присутності Бога в усьому довкіллі.

Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. Моя країно зоряна, біблійна й пишна, квітчаста батьківщино вишні й соловейка! Де вечори з Євангелії, де світанки, де небо сонцем привалило білі села, цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко,як за Шевченка, знову поять пісню хмелем. «ВИШНІ» Вірш написано 16 квітня 1935 р.

Вишня – символічне для українців дерево. Про нього складено багато пісень, балад, на його гілочках ворожили. Вишневий сад – це й окраса сільського подвір’я, й ознака заможності, потягу господарів до краси. Образ вишні – архетип рідної оселі, краю, України – до вершин національної символіки підніс у поезії «Садок вишневий коло хати» Т. Г. Шевченко.

Словник: Архетип – прообраз, закономірний у глибинах колективної свідомості. Символ – художній образ, який умовно відбиває певну думку, ідею, почуття, поняття. Сфрагіда – уживання імені чи прізвища певного автора у написаному ним творі. Метаморфоза – перевтілення.

Тема: показ краси природи рідного краю навесні, яка асоціюється у поета з Шевченківським віршем «Садок вишневий коло хати», намагання автора не віддаляти природу від себе, а стати її органічною частиною. Ідея: уславлення глибокої любові автора до свого рідного краю, де дорога йому кожна комашка й квіткова пелюсточка. Вид лірики: філософська Віршовий розмір: шестистопний ямб

Епітети: країна зоряна,країна біблійна й пишна, квітчаста батьківщино,білі села, натхненні вишні; Метафори: Антонич був хрущем, жив на вишнях; вечори з Євангелії; небо сонцем привалило білі села; вишні поять пісню хмелем ; батьківщина вишні й соловейка; цвітуть вишні кучеряво й п’янко; Риторичні звертання: моя країно зоряна; квітчаста батьківщино Сфрагіда: що їх оспівував Шевченко; вишні цвітуть ,як за Шевченка; Метаморфоза: Антонич був хрущем.

Образи поезії «Вишні» Образ   Значення Художній засіб Антонич - хрущ Ліричний герой відчуває себе скромним малим створінням, невіддільним від природи, яку оспівав Шевченко. Підкреслюється спадкоємність поколінь Метаморфози Україна Пряме значення, рідний край, у який разом з автором залюблений ліричний герой. Епітети, інверсія, поетичне звертання Вишні Символічне значення рідного дому, краю, батьківщини, природи; Образ має життєрадісний, життєстверджуючий пафос Символ, епітети, інверсія, метафора

Лiричний герой назвав себе хрущем,бо усвiдомлює себе не паном природи, а рiвним будь-якiй iстотi чи рослинi. Цей образ уводить його у свiт Шевченкої лiрики. Поет чітко вказує на джерела своєї творчості, тому завжди «цвітуть натхненні вишні, кучеряво й п’янко».

Сучасні Богдану-Ігорю Антоничу митці, передовсім авангардиста, вважали такі образи, як «вишня», а відтак «калина», «тополя» і т. ін., застарілими штампами, невідповідними урбанізованому світові. Поет не поділяв подібних думок, знаходив у традиційних, народнопісенних тропах невичерпний зміст, бо вони символізували істотні риси національної свідомості.

Реалії одуховленої української дійсності, на погляд Богдана-Ігоря Антонича, осяяні божественним світлом, що асоціюється із Святим Письмом. Тому не випадково наголошується: «моя країно зоряна, біблійна й пишна». Тому в ній неминучі таємничі «вечори з Євангелії».

«ЗЕЛЕНА ЄВАНГЕЛІЯ» Весна — неначе карусель, на каруселі білі коні. Гірське село в садах морель, і місяць, мов тюльпан, червоний.  Стіл ясеновий, на столі слов’янський дзбан, у дзбані сонце. Ти поклоняйся лиш землі, землі стобарвній, наче сон цей!  

Словник: Морель – заметіль із пелюсток квітучих абрикосів. Дзбан – глечик.

Тема: зображення приходу весни в далекому гірському селі; показ незримих взаємин людини і природи. Ідея: уславлення незнищенності матерії , величавої пісні про вищі істини людини й природи. Вид лірики: філософська Віршовий розмір: ямб

Епітети:білі коні, червоний місяць, ясеновий стіл, слов’янський дзбан, стобарвна земля; Метафори: у дзбані сонце Порівняння: весна – неначе карусель; місяць, мов тюльпан, червоний; землі стобарвній, наче сон цей! Алітерація звуків Е, А, І

Рослина має недосяжну вірність місцеві народження, дитячу безвідповідальність за своє життя, мінливу зовнішність і вищий смак у створенні своєї індивідуальності. У рослин немає звірячої брутальності й хитрості при відстоюванні своїх прав на життя, зате вони мають мовчазну терпеливість і загадкову витривалість у лютих не сприятливих для життя місцинах. Та найважливіше — це їхня краса, така відмінна від краси людини як тваринної істоти, і божевільна щедрота та безкорисливість, ніби розрахована на людський пожиток, на допомогу людині. Чому Антонич так часто й так пристрасно «вивчає» взаємини людини й рослини?

«ДОРОГИ» Розгорнулась земля, наче книжка (дороги, дороги, дороги). Зашуміла трава і принишкла, простелилась нам юним під ноги. *************** Бо в дорогах звабливая врода (о зелень! о юність! о мріє!). Наша молодість, наче природа, колосистим ще літом доспіє. (1933)

Тема: зображення романтичної й алегоричної картини дороги, що простелилась «юним під ноги». Ідея: возвеличення життєвої дороги кожної людини , що сповнена привабливості й таємниць; побажання пройти її, не схибити, побачити красу й досконалість життя. Вид лірики: філософська Віршовий розмір: анапест Римування: перехресне

Епітети:конюшина пахуча,залізиста вода, дивний місяць, місяць мідянорогий, звабливая врода, колосисте літо; Метафори:розгорнулась земля; далеч іскриться; безвість вітає вітрами;голубінь, золотавість і зелень розспівались; молодість літом доспіє; трава зашуміла, простелилась під ноги;цвіркуни розспівались; Порівняння: розгорнулась земля, наче книжка; наша молодість, наче природа. Повтори: дороги, дороги, дороги; над нами, над нами, над нами; Риторичний оклик: О, відкрий нам свої таємниці! О зелень! О юність! О мріє! Риторичне звертання: відкрий таємниці, дивний місяцю мідянорогий! Звуконаслідування: «Дзінь-дзелень» ; Неологізми: залізиста вода, мідянорогий місяць.

Дорога в поезії є символом незворотності часу, його плинності й невблаганності лету, вічності людського пориву до пізнання світу й свого місця в ньому. Автор убачав у дорозі втечу від повсякденного життя, від загалу, від загальноприйнятих норм; цей образ допомагає відірватися від сьогодення й пірнути в минуле та майбутнє, у потойбічне. Образ дороги дає можливість глибше відтворити стан людини, для якої постійний рух стає джерелом енергії, постійним пошуком істини.

Небо й пшениця ніби відтворюють кольори національного прапора: «Тільки небо і тільки пшениця (над нами, за нами, під нами)».

«Різдво» Народився бог на санях в лемківськім містечку Дуклі. Прийшли лемки у крисанях і принесли місяць круглий. Ніч у сніговій завії крутиться довкола стріх. У долоні у Марії місяць — золотий горіх.

Тема: розповідь біблійної легенди про народження Христа з власною інтерпретацією цієї події; перемежування християнського таїнства народження Спасителя з язичницькими мотивами. Ідея: уславлення Сина Божого , який взяв на себе гріхи людства й постраждав за нього; наближення Спасителя до людей, єдність із ними. Вид лірики: філософська Віршовий розмір: хорей Римування: перехресне

Епітети: місяць круглий, снігова завія, золотий горіх; Метафори: прийшли лемки і принесли місяць; народився Бог на санях; ніч крутиться довкола стріх; у долоні у Марії місяць – золотий горіх.

Літературознавці про вірш «Різдво»: Богдан-Ігор Антонич не вдавався до «оязичнення християнства» чи — навпаки. Він уміло взаємодоповнював дві одна ково рідні українцям релігійні системи. У вірші «Різдво» християнське таїнство народження Спасителя тонко помережане язич ницькими мотивами. Саме воно відбувається в українському, лемків ському середовищі. І навіть волфи уподібнюються до лемків: «Прийшли лемки у крисанях і принесли місяць круглий». Образ місяця, що проймає увесь твір, — теж праукраїнський, язичницький символ Різдва, народ ження нового світу. Отже, залучаючи творчу фантазію, уяву, автор щільно переплітає християнську й українську традиції, робить інтим ним переживання віри.

Меморіальна дошка на батьківщині в Новиці Могила Богдана-Ігора Антонича на Янівському кладовищі.

Тестові завдання: 1.Яка збірка митця була видана після його смерті: А) «Привітання землі»; Б) «Три перстені»; В) «Книга Лева»; Г) «Ротації». 2.Автор отримав літературну премію за збірку: А) «Привітання землі»; Б) «Три перстені»; В) «Книга Лева»; Г) «Ротації». 3. У якому із запропонованих віршів Б.-І. Антонич порівнює весну з каруселлю? А) «Вишні»; Б) «Зелена Євангелія»; В) «Дороги»; Г) « Автопортрет».

4. Картини апокаліпсису постають у збірці Б.-І. Антонича: А) «Привітання життя»; Б) «Зелена Євангелія»; В) «Книга Лева»; Г) «Ротації». 5.У якому вірші Б.-І. Антонич визначає власне духовне походження й обирає традицію, пам’ятаючи, що навіть найоригінальніший митець може породити тільки частину самого себе, решту він свідомо успадковує від попередників: А) «Привітання життя»; Б) «Зелена Євангелія»; В) «Дороги»; Г) «Різдво». 6. У якій поезії Б.-І. Антонича постає образ «п’яного дітвака із сонцем у кишені»? А) «Вишні»; Б) «Зелена Євангелія»; В)»Дороги»; «Автопортрет».

7. Образ «мідянорогого місяця» поет вплітає в тканину вірша А) «Вишні»; Б) «Зелена Євангелія»; В) «Дороги»; Г) «Двтопортрет». 8. У якому вірші поета постає біблійний сюжет? А) «Вишні»; Б) «Зелена Євангелія»; В) «Різдво»; Г) «Автопортрет». 9. Який художній засіб використав Б.-І. Антонич у рядках: Гірське село,всадах морель, І місяць, мов тюльпан,червоний? А)«порівняння; Б) епітет; В) синекдоху: Г) метафору.

10. Установіть відповідність між поетичними рядками і назвами творів: Червоні клени й клени срібні, А) «Дороги» Над кленами весна і вітер. Б) «Автопортрет» 2. Весна – неначе карусель, В) «Різдво» На каруселі білі коні. Г) «Вишні» О, відкрий нам свої таємниці, Д) «Зелена Євагнелія» Дивний місяцю мідянорогий! 4. Ніч у сніговій завії крутиться довкола стріх.