Презентація на тему:
Особливості роботи з різними категоріями дітей, які мають потенційну схильність до труднощів у навчанні

Особливості роботи з різними категоріями дітей, які мають потенційну схильність до труднощів у навчанні

Термінологія у позначенні дітей із труднощами у навчанні Діти зі зниженою навченістю; Відстаючі у навчанні; Діти з затримкою психічного розвитку; Соматично ослаблені; Нервові; “Групи ризику”; Педагогічно занедбані

Особливості роботи з ліворукими дітьми

У ліворуких дітей значно частіше, ніж у праворуких, фіксуються порушення почерку, дзеркальне письмо. У шестирічної ліворукої дитини слабко розвинені пальці руки, відсутня координація рухів, що утруднює точне відтворення букв та їх з’єднань за зразком.

Ось деякі вимоги, які необхідно ставити до письма ліворукої дитини: правильне написання форм букв та їх з’єднань; однакова відстань між буквами і словами; збереження лінійності і ритмічності; пряме письмо з невеличким нахилом у ліву сторону.

Для укріплення і розвитку руки та координації рухів у період навчання написанню цілих літер дітям можна запропонувати наступні вправи: застібання і розстібання ґудзиків; зав’язування и розв’язування стрічок; перекладання дрібних іграшок трьома пальцями, які тримають ручку при письмі тощо.

Вирізнити „істинного” лівшу серед інших ліворуких дітей можна за такими ознаками: Образна пам’ять, яка надовго зберігає яскраві враження; Підвищена здатність чітко сприймати звуки та інтонації, відрізняти найтонші відтінки кольору, що не дано правшам; Легкість орієнтування у просторі; Потяг до парадоксів.

Рекомендації щодо навчання ліворуких дітей Початок заняття. Його потрібно організовувати, спираючись на попереднє. Атмосфера. Необхідно створювати психологічно комфортну, творчу атмосферу Формування образу. Важливо давати дитині можливість поринути в атмосферу того, що відбувається, і самостійно сформувати певний образ. Важливість повторення. Мова. Під час взаємодії з дитиною мова батьків має бути образною, емоційною; бажано підкріплювати слова наочними образами. Заучування. Щоб завчити будь-який новий термін, його краще проспівати або проговорити як який-небудь образ. Зміна видів діяльності. Краще займатися різноманітними, але близькими за своєю сутністю видами діяльності, що не вимагають постійної зміни місця й положення в просторі. Самостійність. Якщо дитина не просить, батьки не повинні втручатися в роботу: ставити запитання, цікавитися чим-небудь, оскільки дитина глибоко поринає у творчий процес. Відпочинок. Сугестивність. Релаксацію краще проводити з елементами сугестії (навіювання) Переучування. Необхідно застерегти батьків і вихователів ліворуких дітей від бажання переучити дитину „на праву руку”.

Особливості роботи з тривожними дітьми

Ознаки тривожності: Дитина швидко втомлюється. Їй важко зосередитися на чому-небудь. Будь-яке завдання викликає надмірне занепокоєння. Під час виконання завдань дитина дуже напружена, скута. Дитина бентежиться частіше за інших. Часто говорить про можливі неприємності. Як правило, у незнайомій обстановці червоніє. Скаржиться на те, що їй сняться страшні сни. Руки зазвичай холодні і вологі. Нерідко спостерігаються розлади шлунка. Рясно пітніє, коли хвилюється. Не має доброго апетиту. Спить неспокійно, важко засинає. Полохлива, багато чого викликає в неї страх. Зазвичай неспокійна, легко засмучується. Часто не може стримати сльози. Погано переносить очікування. Не любить братися за нову справу. Не впевнена в собі, у своїх силах. Боїться труднощів. Опрацювання отриманих результатів: за кожну відповідь „так” – 1 бал. Висока тривожність – 15-20 балів. Середня тривожність – 7-14 балів. Низька тривожність – 1-6 балів.

Поради щодо подолання тривожності в дитини Витісняйте відчуття занепокоєння постійною зайнятістю дитини. Активна діяльність – найкращий засіб лікування. Нехай дитина відвідує різні гуртки, секції, постійно спілкується з однолітками, дорослими. Навчіть дитину не перейматися через дрібниці. Поясніть дитині, що трапляються ситуації, у яких обставини залежать не від вас і не від неї, тому ані дитина, ані ви не можете нічого змінити чи виправити.

Рекомендації для подолання тривожності Якомога частіше хвалити дитину в присутності інших дітей та дорослих (для підвищення самооцінки); Відзначати досягнення дитини; Доручати дітям виконання престижних у даному колективі доручень; По можливості не порівнювати виконання завдань одних дітей з іншими. Можна порівняти результати даної дитини з її результатами, яких вона досягла вчора, тиждень, місяць тому; Бажано уникати завдань, які виконуються протягом фіксованого часу; Створювати відчуття просування вперед, відчуття успіху в діяльності (для цього добирати завдання, з якими дитина зможе легко впоратися).

Деякі прийоми подолання тривожних ситуацій (за Г.М.Прихожан, М.М.Толстих, А.І.Захаровим) „Лист об’єктові, що викликає тривогу або страх” „Розумове тренування” „Репетиція” „Доведення до абсурду” „Зелений виноград” „Виконавець ролі” „Переінтерпретація симптомів тривоги”

Особливості роботи з гіперактивними дітьми

Гіперактивність найяскравіше проявляється у дітей у старшому дошкільному та молодшому шкільному віці. У цей період здійснюється перехід до провідної – навчальної – діяльності, та у зв’язку з цим збільшуються інтелектуальні навантаження: від дітей вимагається концентрувати увагу протягом більш тривалого відрізку часу, доводити почату справу до кінця, добиватися необхідного результату.

Ознаки, які є діагностичними симптомами гіперактивних дітей: Збуджені рухи у кистях та стопах. Сидячи на стільці, корчиться, бешкетує. Не може спокійно сидіти на місці, коли від нього це вимагають. Легко відволікається на сторонні стимули. Ледве чекає на свою чергу під час ігор та в різних ситуаціях в колективі (на заняттях, під час екскурсій та свят). На питання часто відповідає не замислюючись, не вислухавши його до кінця. При виконанні запропонованих завдань зазнає труднощів (не пов’язані з недоліками розуміння). Ледве зберігає увагу при виконанні завдань або під час ігор. Часто переходить від однієї незавершеної дії до іншої. Не може грати тихо, спокійно. Балакучий. Часто заважає іншим, чіпає оточуючих (наприклад, втручається в ігри інших дітей). Часто виникає враження, що дитина не слухає звернення до неї. Часто загублює речі, необхідні в дитячому садку, школі, вдома, на вулиці. Іноді здійснює небезпечні дії, не замислюючись про наслідки (наприклад, вибігає на вулицю, не озираючись по сторонах).

Гіперактивним дітям властива нестійка працездатність, що є причиною збільшення кількості помилок в усних відповідях та під час виконання письмових завдань тоді, коли настає стан втомленості. Навички читання і письма у гіперактивної дитини значно нижчі, ніж в однолітків, і не відповідають її інтелектуальним здібностям.

Психологи рекомендують дорослим, які працюють з гіперактивними дітьми, дотримуватися таких правил: Тренування слабких функцій проводити в ігровій формі, щоб зацікавити дитину (тоді їй легше буде сфокусуватися на завданні). Добираючи ігри, брати до уваги, що гіперактивній дитині важко одночасно бути уважною, контролювати свою поведінку й сидіти нерухому. Тому на початкових етапах роботи необхідно добирати ігри на тренування лише однієї функції, наприклад, такі, що сприяють розвитку уваги. Надалі можна ускладнити роботу, переходячи до ігор, що сприяють розвитку двох (а згодом і трьох) функцій одночасно, наприклад, розвитку уваги й контролю поведінки.

Особливості роботи з дітьми з пасивною поведінкою

Основні причини пасивності дітей: знижена інтелектуальна активність; недоліки фізичного здоров’я; дефекти розвитку. На думку вчених, інтелектуально пасивні діти мають такі психологічні особливості: недостатня сформованість інтелектуальних умінь і навичок; негативне ставлення до інтелектуальної діяльності; відсутність пізнавального ставлення до навколишнього світу.

Відомий психолог Н.О.Менчинська виділяє такі причини інтелектуальної пасивності: недоліки у вихованні дієвих мотивів навчання; ускладнення навчального матеріалу; небажання старанно займатися навчальною працею у зв’язку із завищеною самооцінкою й легкістю оволодіння знаннями або із заниженою самооцінкою; ослаблення контролю батьків за дітьми або, навпаки, занадто прискіпливий контроль. Крім зазначених причин пасивної поведінки можна назвати, наприклад, неправильне ставлення батьків до дитини. По-перше, пасивна поведінка зазвичай виникає унаслідок надмірної опіки дітей з боку батьків, а по-друге, через вимагання безумовного підкорення батькам.

Особливості роботи з інфантильними дітьми

Основною причиною ЗПР є слабко виражені (мінімальні) органічні ушкодження мозку дитини чи вроджені, чи отримані у внутрішньоутробному та ранньому періодах її життя. Однією з характерних рис ЗПР є нерівномірність формування різних сторін психічної діяльності дитини. Встановлено, що усім дітям з ЗПР властиве зниження уваги і працездатності.

Як зазначають багато авторів, діти з ЗПР ефективно приймають і використовують допомогу дорослого і під час будь-яких завдань. Причому залежність від ступеня затримки психічного розвитку та матеріалу, з яким працює дитина, допомога за своїм характером може бути різною. Здатність приймати допомогу дорослих, засвоювати принцип дії і переносити його на аналогічні завдання істотно відрізняє дітей із ЗПР від розумово відсталих, виявляє вищі потенційні можливості їх психічного розвитку та є основою, на яку можна спиратися для організації коригувальних заходів.

Дітям з психічним інфантилізмом властиві загальна жвавість, підвищений інтерес до оточення, відсутність інертності психічних процесів. Їх ігрова діяльність характеризується самостійністю, активністю. Вона має елементи творчості, фантазії, уяви.

Невід’ємною частиною коригувального навчання дітей із ЗПР є нормалізація їхньої навчальної діяльності, що характеризується неорганізованістю, імпульсивністю, низькою продуктивністю.

Особливості роботи з дітьми з недостатньою мотивацією навчання

Негативне ставлення дітей до навчання визначається такими ознаками: дріб’язковість та звуженість мотивів; пізнавальні мотиви вичерпуються інтересом до результату; несформовані вміння ставити цілі, долати труднощі; несформовані навички навчальної діяльності; відсутнє вміння виконувати дію за розгорнутою інструкцією дорослого; відсутня орієнтація на пошук різних способів дії.

Виокремлюють п’ять типів ставлення до навчання: Негативне; Байдуже (або нейтральне); Позитивне аморфне; Позитивне пізнавальне, усвідомлене; Позитивне відповідальне, особистісне.

АУТИЗМ: Хвороба чи геніальність? Більшість аутистів – талановиті та обдаровані люди. У народі цю хворобу часто називають “Хвороба геніїв”, хоча заради справедливості слід відзначити, що в кожного конкретного аутиста рівень інтелекту може бути від мінімального до найвищого. Доказом того є всесвітньо відомий Білл Гейтс. До речі, у США родина, яка має дитину з діагнозом «аутизм», отримує від компанії «Microsoft» 10 тисяч доларів на рік на коригувальне лікування. А майже 45% провідних програмістів «Microsoft» - аутисти. Багато видатних особистостей страждали різними формами аутизму. Серед них: Альберт Ейнштейн, Ісаак Ньютон, Джордж Оруелл , Герберт Уеллс, Моцарт, Кант, Сократ, Дарвін, Льюїс Керролл, Леонардо да Вінчі, Вінсент Ван Гог, Мікеланджело, Пікассо, Йетс та інші видатні люди.

Що допомагає аутичним дітям? СЕНСОРНА КІМНАТА Сенсорна кімната представляє собою приміщення, обладнане за стандартним або індивідуальним проектом, де дитина, перебуваючи в безпечному, комфортному середовищі, наповненому різноманітними стимулами, самостійно або за допомогою спеціаліста досліджує оточуючий світ. Основа сенсорної кімнати – світло, оскільки більш ніж 90% інформації людина отримує через очі, й саме через вплив спеціального світла можна добитися найбільш повної релаксації, психологічного розвантаження та відновлення сил людини. Поєднання різних стимулів (музики, кольору, запахів, тактильних відчуттів) впливає на психічний та емоційний стан людини. Сенсорна кімната дозволяє активізувати різні функції центральної нервової системи: 1) Стимулює всі сенсорні процеси. 2) Створює позитивний емоційний фон та допомагає подолати порушення в емоційно-вольовій сфері. 3) Пробуджує інтерес до дослідницької діяльності. 4) Коригує порушені вищі кіркові функції. 5) Розвиває загальну та дрібну моторику та коригує рухові порушення. 6) Розширює кругозір дитини, просторові уявлення, сприймання різноманітних властивостей предметів. 7) Розвиває уяву та творчі здібності тощо.

Що допомагає аутичним дітям? СЕНСОРНА ІНТЕГРАЦІЯ Сенсорна інтеграція або гімнастика для мозку - це здатність людини організовувати відчуття, для здійснення рухів, навчання та нормальної поведінки. Діти, які страждають на аутизм, часто мають труднощі з відчуттями. Вони можуть бути надто або недостатньо чуттєвими, а також не вміти інтегрувати свої відчуття. Терапія сенсорної інтеграції, яка проводиться зазвичай спеціалістами з трудотерапії, фізіотерапевтами або логопедами, фокусується на зниженні чуттєвості дитини та наданні їй допомоги в реорганізації чуттєвої інформації. Наприклад, якщо дитина має труднощі з чуттям, терапія може включати маніпулювання з великою кількістю на дотик предметів. Дитина поступово вчиться інтерпретувати сенсорні відгуки й адаптуватися на нових, більш досконалих рівнях. Так, аутист спочатку чує розрізнений набір звуків. Потім, разом з почуттям ритму приходить короткочасна пам'ять та можливість організувати звуки в послідовність. Вона навчається сприймати декілька звуків одночасно та Розпізнавати, звідки йде кожний. Сенсорна інтеграція являє собою упорядкування відчуттів.

Що допомагає аутичним дітям? РОЗВИТОК ДРІБНОЇ МОТОРИКИ Одна з методик розвитку дрібної моторики аутичних дітей, яка добре себе зарекомендувала, - гончарні майстерні. Без розвитку дрібної моторики неможливий нормальний розвиток інтелекту дитини. Протягом усього раннього дитинства чітко виступає ця залежність - по мірі удосконалення дрібної моторики відбувається розвиток мовленнєвої функції. Чим краще дитина працює пальчиками, тем швидше вона розвивається, краще говорить та мислить. У процесі ліплення з глини у дитини розвивається творча уява, фантазія, покращується дрібна моторика рук та, найголовніше, дитина набуває навичок взаємодії з іншими дітьми.

Основні завдання роботи з дітьми, які мають потенційну схильність до труднощів у навчанні: Розвиток пізнавальної сфери дитини (розвиток уваги, пам'яті, мислення, уяви, сприймання, мовлення). Формування у дітей позитивних рис характеру, які сприяють кращому взаєморозумінню під час спілкування. Підготовка дітей до навчання в школі. Індивідуальна допомога дітям, які мають проблеми інтелектуального розвитку, корекція розвитку. Психолого-педагогічне просвітництво та допомога батькам.