Презентація на тему:
Акторське мистецтво

ЗОВНІ АКТОРСЬКА МАЙСТЕРНІСТЬ ПЕДАГОГА - це вирішення різноманітних педагогічних завдань, успішна емоційно насичена організація навчально-виховного процесу й отримання відповідних результатів, але її сутність полягає в певних професійних і особистісних якостях, які породжують цю діяльність і забезпечують її ефективність. Тому справжній педагог повинен бути в постійному творчому пориві, оптимізації як професійного так і особистісного потенціалу, оскільки педагогічна майстерність - це своєрідний сплав особистої культури, знань і світогляду педагога, його всебічної теоретичної підготовки з досконалим володінням прийомами навчання і виховання, педагогічного технікою і досвідом, що передається.

...Мистецтво актора вимагає високої майстерності, розвиненої техніки. Виконавець повинен уміти використовувати виразні засоби: голос, слово, рухи, бути пластичним тощо. ...Найважливішим засобом впливу сценічного образу є слово, яке вводить глядача у сутність думок і почуттів, які переживаються героєм. ...Виходячи з творчої індивідуальності й світогляду, актор надає виконуваній ним ролі те чи інше тлумачення. ...Як форма суспільної ідеології, театр та акторське мистецтво зумовлені рівнем розвитку суспільства, характером пануючих у ньому уявлень про життєві закономірності та вплив цих закономірностей на людські долі". З ЕНЦИКЛОПЕДИЧНОГО ВИЗНАЧЕННЯ АКТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА ВИПЛИВАЄ, ЩО ПЕДАГОГІЧНА ТА АКТОРСЬКА ДІЯЛЬНОСТІ НЕ ТІЛЬКИ МАЮТЬ БАГАТО СПІЛЬНИХ РИС, АЛЕ Й ЖОДНА З ПЕРЕЛІЧЕНИХ ЯКОСТЕЙ АКТОРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НЕ ВХОДИТЬ У ПРОТИРІЧЧЯ З ДІЯЛЬНІСТЮ ПЕДАГОГІЧНОЮ

ПЕДАГОГІЧНА ТЕХНІКА – це система добре відпрацьованих професійних навичок і вмінь: інтелектуальних, поведінкових і комунікативних, завдяки яким учитель-професіонал виконує необхідну роботу швидко, чітко й максимально результативно, витрачаючи на це мінімум часу й зусиль.

культура спілкування педагога із учнями; саморегуляція технічної діяльності (самоконтроль, витримка), управління внутрішнім самопочуттям; оволодіння увагою аудиторії; виразний показ почуттів і відношень (міміка, пантоміміка, зовнішній вигляд педагога); володіння мовою (голос, дихання, дикція, грамотність, інтонаційна гнучкість, емоційна виразність, тощо). При будь-якому підході до визначення змісту педагогічної техніки постійно зберігається ряд елементів, а саме:

увага; психофізична свобода (вивільнення м'язів від скутості); уява і фантазія; спілкування; дія. Елементи акторської діяльності, придатні для розвитку необхідних педагогічних якостей майбутнього вчителя, які, з одного боку, є провідними в театральній педагогіці, а з іншого — є засадовими стосовно виконавської майстерності:

Кінесіка — наука про комунікацію жестом і виразом обличчя. Головна гіпотеза полягає в тому, що тілесна виразність підпорядкована закодованій системі, яка засвоєна індивідом і яка незначно варіює залежно від різних культур. Вивчення рухів включає низку галузей: вивчення форм і функцій індивідуальної комунікації; природу взаємодії руху та словесної мови; спостереження за взаємодією мови жестів двох або кількох індивідів. Проксеміка вивчає спосіб структурування людського простору, висуваючи такі орієнтири: 1. Загальне розташування тіла (залежно від статі). 2. Кут орієнтації партнерів. 3. Тілесна дистанція, визначувана рукою. 4. Тілесний контакт залежно від форми та інтенсивності. 5. Обмін поглядами. 6. Відчуття теплоти. 7. Нюхові сприйняття. 8. Сила голосу. У ПСИХОЛОГІЇ Є ДВІ НАУКОВІ ДИСЦИПЛІНИ, ЯКІ ДОЗВОЛЯЮТЬ АНАЛІЗУВАТИ ОБЛИЧЧЯ (МІМІКУ, МІКРОМІМІКУ) ТА ПРОСТОРОВІ СПІВВІДНОШЕННЯ (ПЛАСТИКУ, ЖЕСТ).

Емоційно насичений матеріал завжди добре сприймається дітьми, легко усвідомлюється, засвоюється ними. У роботі з дітьми можна використовувати жести вертикальні, стверджувальні; горизонтальні, заперечувальні; вказівні (вказують на предмет); описові (вимовив «кавун» - і описав рукою коло, сказав «душею відчуваю» - і поклав руку на серце); ті, що вказують на прохання, благання, емоційні (передають різноманітні почуття: гнів, розпач, розгубленість, безпорадність, радість; їх вважають психологічними - вони тісніше пов'язані з підтекстом, аніж з текстом); ритмічні (зливаються з ритмікою звука, слова, підкреслюють не окремі моменти мовлення, а весь його ритм - відбивання такту, диригування). ЖЕСТ І МІМІКА, ЯК ПРАВИЛО, «ПРАЦЮЮТЬ» У ПАРІ. НАПРИКЛАД, ВИЯВ ЗАХОПЛЕННЯ, НАДЗВИЧАЙНОЇ ВТІХИ СУПРОВОДЖУЄТЬСЯ СПЛЕСКОМ У ДОЛОНІ, ПІДНЕСЕННЯМ РУК «РОЗКРИЛЕНИМИ» ВГОРУ І ПОСМІШКОЮ; ПОЧУТТЯ БРИДЛИВОСТІ ВИЯВЛЯЄТЬСЯ ЖЕСТОМ СТРИМУВАННЯ-ВІДКИДАННЯ РУКОЮ І ПОХМУРИМ, СКРИВЛЕНИМ У ГРИМАСІ ОБЛИЧЧЯМ.

Отже, щоб належним чином формувати навички гри на уроках, слід акцентувати увагу на наступному: вчити дітей інтонувати речення, визначати головних героїв і читати твір в особах; вчити інсценувати отриману інформацію; навчати складати сценарії на основі прочитаного; збагачувати словниковий запас школярів; удосконалювати навички акторської гри; розвивати акторські здібності дітей, творчу фантазію; виховувати любов до рідного слова, підтримувати пізнавальний інтерес.

ВПРАВИ ДЛЯ РОЗВИТКУ УВАГИ (зорової, слухової, дотикової, нюхової, комплексної): розповідь має бути про предмети, які знаходяться в аудиторії (зорова); учні розповідають, що вони чули (бачили, відчували) на попередньому занятті; за командою педагога впродовж однієї хвилини учні перелічують усі предмети, наявні в класі, назви яких починаються на певну літеру ("п", "с", "д" та ін.); перший учень називає один предмет, наприклад, підлогу, другий — підлогу, стелю, третій — підлогу, стелю, стіну й так далі, додаючи по одному слову, повторюючи попередні слова партнерів. Дійшовши до останнього учасника, вправа продовжується вдруге. Тему пропонує педагог.

Педагог дає одному учневі м'яча (повітряну кульку). Учень, обравши партнера, кидає йому м'яча зі словом (іменником). Партнер, спіймавши м'яча, додає до іменника дієслово, яке підходить, відтак кидає м'яча третьому партнерові, назвавши свого іменника, і так далі. Слова не повинні повторюватися. Перший учень кидає м'яча й називає якусь цифру. Педагог негайно називає "ключ", припустимо, "плюс сім". Партнер, якому кинули м'яча, спіймавши його, називає результат додавання. Наприклад, якщо перший сказав "п'ять", то другий каже "дванадцять" і кидає м'яча далі. Третій, спіймавши його, має сказати "дев'ятнадцять" і т.д. Коли число стає тризначним, педагог змінює ключ, припустимо, каже "мінус чотири", й вправа триває далі. На більш складній стадії, мірою вільного оволодіння пропонованими навичками, можна впровадити такі математичні операції, як ділення або множення.

Фізична або м'язова свобода (використовуємо цей термін, хоча позначуване ним явище можна назвати й інакше — звільнення від "м'язового панцира", релаксація, здобуття творчого самопочуття тощо) педагога залежить від правильного розподілу м'язової енергії. М'язова свобода — це такий стан організму, за якого на кожне положення тіла в просторі або рух витрачається рівно стільки м'язових зусиль, скільки це положення або рух вимагають.

Партнер тримає в руці коробку сірників донизу долонею. Рука другого учасника лежить на кисті партнера. Перший розжимає руку. Другий намагається зловити коробку, що падає. Партнери стоять один позаду іншого. Задній кидає коробку сірників так, щоб вона падала перед очима першого. Передній учасник ловить коробку. Подати пальто й допомогти вдягнутися: — дівчині; — другу; — директору та ін.

відтворювати (відновлювати) образи, раніше пережиті в дійсності; комбінувати (схематизувати, типізувати) частини й усе пережите в різний час, поєднуючи ці образи в новій послідовності, групуючи їх як нове ціле.

Педагог пропонує абревіатури, наприклад МАЛС, КІГА, ШАРП та ін., учні дають свої тлумачення (розшифровку) тієї чи тієї абревіатури. Придумати й логічно пов'язати дві дії: — шукати — знищити; — підслухати — читати; — розглядати — подерти та ін. Розповісти "навпаки" відому казку, історію або розповідь. Персонажі повинні радикально мінятися ролями — добрі повинні стати злими та ін. (фантазія)

Процес спілкування, у свою чергу, містить такі стадії: орієнтування в довколишніх умовах, вибір об'єкта; привертання уваги до себе за допомогою дії; підготовка об'єкта для сприйняття думок, почуттів, бачень; передача своїх думок, почуттів, бачень за допомоги мовлення, міміки та інших засобів виразності з метою змусити об'єкт зрозуміти, побачити або почути трансльоване; момент відгуку об'єкта.

Практичні вправи на розвиток мовлення ВПРАВИ ДЛЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІВ ДИХАННЯ: На видиху і вдиху промовляти звуки: "ба-ба-ба-ба, бо-бо-бо-бо, бу-бу-бу-бу, бі-бі-бі-бі, би-би-би-би, бе-бе-бе-бе, бє-бє-бє-бє". Серії з чотирьох звуків промовляються в одному регістрі й на однаковій висоті. Наступна серія — вище і так далі по всьому голосовому діапазоні.

ВПРАВИ ДЛЯ РОЗВИТКУ ГОЛОСУ “Малюйте” голосом лінію руху стрибка у висоту:

ВПРАВИ З ВИКОРИСТАННЯМ РУХІВ промовляння з рухами: Тато тут, тато там, Тато, тато тут і там. Мама тут, мама там, Мама, мама тут і там. Тато тут, мама там, Тато, мама тут і там; Йшли, йшли, йшли (йти по кругу, крок-слово); Ми (широкий жест по кругу) пиріг знайшли (злегка нахилитися вперед, руки протягнуті вниз). Сіли, поїли (сісти на підлогу і зробити природний жест рукою) і далі пішли (встати, помах рукою вперед).

ВПРАВИ З ДИКЦІЇ Вимовляти сполучення приголосних у словах, не допускаючи "ковтання" закінчень: "шторм, корм, горн, сонм, нерв, спазм, цикл, ритм, скарб, горб, корж, шарж, гонг, корд, торф, ферзь, ямб, ромб, стенд, з'їзд, дрозд, спорт, фант, перс, толк, франк, транс, танк, торф, темп, френч, харч, вольт, гольф, дерть, парк, культ, кварц, марш, цинк, борщ, вовк, брязк, блиск, міст, хист, хвіст, бюст, вість, шість, свист, кокс, мопс, такт, фрукт, путч, банк, текст, перст, центр, шерсть, пункт".

Не ходи по полю, не топчи куколю, не лупай очима — не твоя дівчина. Млин меле — мука буде, язик меле — біда буде. Тишком, нишком вийшла мишка із нори, в шкряботушки ніс і вушка догори. Оженився дурень, та взяв біснувату, та не знали, що робити, — підпалили хату. Прийшов хтось, та пішов туди, не знаю куди, а я за ним, та не знаю за ким. Ченчик, ченчик невеличкий, на ченчику черевички, шапочка-кіпчаточка, добрий вечір, дівчаточка. СКОРОМОВКИ