Презентація на тему:
Нормативно – правова база цивільного захисту. Надзвичайні ситуації."

МОНІТОРИНГ НЕБЕЗПЕК, ЩО МОЖУТЬ СПРИЧИНИТИ НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ ХАРЬКОВСКИЙ НАЦИОНАЛЬНЫЙ ЭКОНОМИЧЕСКИЙ УНИВЕРСИТЕТ Кафедра технологии, экологии и безопасности жизнедеятельности Доцент Буц Юрий Васильевич

ПЛАН Основні положення міжнародного права з питань захисту людини 2. Державна політика у сфері цивільного захисту України в умовах надзвичайних ситуацій 3. «Цивільна оборона» і «Цивільний захист» 4. Правові й організаційні основи та принципи цивільного захисту

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ Конституція України. Основний закон. – К., 1996. Кодекс цивільного захисту Закон України “Про правові засади цивільного захисту” . – К. 24 червня 2004 року N 1859-IV - відмінено Закон України “ Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”. - К. 16.09.2000. - №1809. - відмінено Закон України “Про цивільну оборону України”. – К.Голос України, 06.03.1993.(додаток – 24.03.1999р). - відмінено Закон України “ Про зону надзвичайної екологічної ситуації”. – К.13.07.2000.-№1908- III. Закон України “ Про об’єкти підвищеної небезпеки”. – К.18.01.2001.-№2245- III. Постанова КМ України “ Про Державну комісію з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій” від 16.02.98 №174 (Із зм. і доп., внесеними постановами КМ України від 24.09.99 №1763, від 21.10.99 №43. Постанова КМ України “Про затвердження Порядку класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями” від 24 березня 2004 р. N 368 Національний Класифікатор України «Класифікатор надзвичайних ситуацій ДК 019:2010 ДСТУ 3891-99 “Безпека у надзвичайних ситуаціях”. Київ. Держ. Стандарт.1999р.

Закони, що втратили чинність у зв’язку з прийняттям Кодексу цивільного захисту 1. Цей Кодекс набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 липня 2013 року. 2. Визнати такими, що втратили чинність, з дня введення цього Кодексу в дію: 1) Закон України «Про Цивільну оборону України» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 14, ст. 124;1999 р., № 19, ст. 171; 2001р., № 32, ст. 172; 2004 р., №19, ст. 259; 2007 р., № 33, ст.442); 2) Постанову Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про Цивільну оборону України» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 14,ст. 125); 3) Закон України «Про пожежну безпеку» (Відомості Верховної Ради України, 1994р., № 5, ст. 21 із наступними змінами); 4) Постанову Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про пожежну безпеку»(Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 5, ст. 22); 5) Закон України «Про загальну структуру і чисельність військ Цивільної оборони» (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 5-6, ст. 40); 6) Закон України «Про війська цивільної оборони України» (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 19, ст.172); 7) Закон України «Про аварійно-рятувальні служби» (Відомості Верховної Ради України, 2000 р.,№ 4, ст. 25; 2001 р., № 9, ст.38; 2006 р., № 22, ст. 184;2009 р., № 9, ст. 117; 2011 р.,№ 6, ст. 41; із змінами, внесеними законом України від 5липня 2012 року № 5081-VІ); 8) Закон України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 40,ст. 337; 2004 р., № 19, ст.259; 2006 р., № 22, ст. 199;2009 р., № 9, ст. 117); 9) Закон України «Про правові засади цивільного захисту» (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 39, ст.488; 2005 р., №№ 17-19, ст.267; 2006 р., № 51, ст. 519;2007 р., № 33, ст. 442; 2008р., №№ 5-8, ст. 78; 2009 р., № 15, ст. 188; 2010 р., № 5,ст. 42; 2011 р., № 34, ст. 343;із змінами, внесеними Законом України від 5 липня 2012року № 5081-VІ).

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА З ПИТАНЬ ЗАХИСТУ ЛЮДИНИ 24.10.1945 р. була заснована Організація Об’єднаних націй (ООН). 10.12.1949 р. ООН прийняла Загальну Декларацію прав людини (Хартію прав людини), яка зобов’язала держави, що підписали її, гарантувати „Кожній людині право на життя” (ст.3), а також „Прав на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці” (ст.23).

Женевські Конвенції від 12 серпня 1949 року ООН у Женевських Конвенціях від 12 серпня 1949 р. зобов’язала держави, що ведуть війну, дотримуватись норм гуманізму і порядку їх реалізації. Це зафіксовано: перша Женевська Конвенція: „З поліпшення становища поранених і хворих у діючих арміях”; друга Женевська Конвенція: „З поліпшення становища поранених, хворих і осіб зі складу збройних сил, що зазнали аварії корабля”; третя Женевська Конвенція: „З поводження з військовополоненими”; четверта Женевська Конвенція: „Із захисту цивільного населення під час війни”.

8 червня 1977 року з ініціативи Міжнародного Комітету Червоного Хреста у Женеві представниками 102 країн на дипломатичній конференції були прийняті два Додаткових Протоколи до Женевської Конвенції 1949 року, що розширили діапазон захисту осіб, які постраждали від збройних конфліктів. За основу у Женевських Конвенціях береться принцип поваги до людської особистості та людської гідності. Конвенціями висуваються вимоги: осіб, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях, а також осіб, недієздатних внаслідок хвороби, поранення, взяття у полон – потрібно поважати, надавати захист від наслідків війни, а також усім, хто потребує, надавати необхідну допомогу чи необхідний догляд. Через Додаткові Протоколи цей захист поширюється на кожну особу, що постраждала через збройний конфлікт. Сторони, які беруть участь у конфлікті, зобов’язані утримуватись від нападу на цивільне населення та цивільні об’єкти, а також вести свої воєнні операції відповідно до загальновизнаних правил та законів гуманності. Усі чотири Женевські Конвенції та Додаткові Протоколи спрямовані на захист жертв війни. Але кожний із цих документів має свої повноваження та сфери застосування.

З метою захисту цивільного населення забороняється: напад, не спрямований на конкретні військові об’єкти; напад на цивільне населення і цивільних осіб з метою репресій; використовувати присутність чи пересування цивільного населення та окремих цивільних осіб з метою захисту військових об’єктів від нападу. Велика увага приділяється питанням захисту цивільних об’єктів. Всі цивільні об’єкти не повинні бути об’єктами нападу і репресій. Відносно цивільних об’єктів забороняється: здійснювати будь-які ворожі акції проти історичних пам’яток, творів мистецтва та місць відправлення культу, які є культурною і духовною спадщиною народів; нападати на об’єкти, необхідні для виживання цивільного населення та використання голоду серед цивільного населення у вигляді методу ведення війни.

ВИСНОВОК - Міжнародне гуманітарне право, яке захищає людину від наслідків війни, стосується кожного з нас, однак воно ще недостатньо відоме людям. Гуманітарне право є гілкою міжнародного суспільного права, воно проникло духом людяності та зосереджене на захист особи. Мета цього права – пом’якшити страждання всіх жертв збройних конфліктів, які потрапили до рук ворога – поранені, хворі, потерпілі корабельної аварії, військовополонені та цивільні особи. - Держави, що підписали або приєдналися до Женевських Концепцій, зобов’язані дотримуватись їх вимог і консолідовано впливати на інші країни по виконанню ними вимог міжнародного гуманітарного права. Для людства це стало значним кроком вперед.

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ УКРАЇНИ В УМОВАХ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ Під час надзвичайних ситуацій потенційні небезпеки для життя і здоров'я людей проявляються в більшій кількості, з більшою ймовірністю негативних наслідків. Загрози життєдіяльності під час НС поділяються на зовнішні та внутрішні. Зовнішні загрози пов'язані з безпекою життєдіяльності населення і держави у разі розв'язання сучасної війни або локальних збройних конфліктів, виникнення глобальних екологічних катастроф. Внутрішні загрози пов'язані з НС техногенного і природного характеру або спровоковані терористичними діями.

Кожен громадянин відповідно до Конституції України має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха, застосування зброї та на вимогу гарантованого забезпечення реалізації цього права від органів виконавчої влади, керівників підприємств, організацій, установ незалежно від форм власності і підпорядкування. Наслідки НС можуть бути значно зменшені при здійсненні своєчасно належних заходів щодо попередження і реагування на НС. Держава як гарант цього права створює і розвиває Єдину загальнодержавну систему цивільного захисту (стаття 8 КЦЗ).

ТЕРМІНИ «ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА» І «ЦИВІЛЬНИЙ ЗАХИСТ» Виникнення цивільної оборони, як системи, відбулося у 1931 р. З ініціативи декількох держав французький генерал медичної служби Жорж Сен-Поль заснував у Парижу «Асоціацію Женевських зон» – «зон безпеки» для створення за допомогою двосторонніх і багатосторонніх угод локальних зон безпеки у всіх країнах. Згодом Асоціація була перетворена в Міжнародну організацію цивільної оборони (International Civil Defence Organisation, ICDO). У 1972 р. ICDO одержала статус міжурядової організації.

Цивільна оборона (ЦО) у міжнародному гуманітарному праві (МГП) розглядається як комплекс заходів, що приймаються в межах МГП з метою обмежити збитки і страждання, заподіяні цивільному населенню внаслідок драматичного розвитку методів і засобів ведення війни. Вона вписується в загальну систему заходів обережності, які визначаються в Додатковому протоколі I 1977 р. до Женевських Конвенцій 1949 р. щодо захисту цивільного населення від наслідків війни.

Україна після розпаду СРСР для реалізації прав людини по захисту її життя і здоров’я від небезпечних наслідків надзвичайних ситуацій мирного і воєнного часу на підставі Постанови Верховної Ради України «Про Концепцію Цивільної оборони України» (1992 р.) 3 лютого 1993 р. прийняла Закон України «Про Цивільну оборону України» (із змінами протягом наступних років). Згідно ст.1 Закону, «Цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру». Цивільна оборона України «створюється як складова частина загальної оборони України і державної системи попередження надзвичайних ситуацій та дій у разі їх виникнення…».

У напрямку створення цивільної оборони була розроблена законодавча і нормативна база, до складу якої увійшли також Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Цивільну оборону України» (1994 р.) і Закон України «Про війська Цивільної оборони України» (1999 р.). Цивільна оборона існує в багатьох країнах світу: США, Росії, Німеччині, Великій Британії, Франції, Ізраїлю і т.д. Вона є важливою складовою діяльності воєнно-політичного блоку НАТО.

Цивільна оборона – це важлива складова загальнодержавних оборонних заходів будь-якої держави, що проводяться в мирний та воєнний часи. Вони спрямовані на вирішення трьох основних завдань: захист населення від вражаючих факторів, які викликаються стихійними лихами, техногенними аваріями (катастрофами), а також від дії сучасних засобів ураження в ході воєнних конфліктів; забезпечення стійкої роботи (живучість) економіки в надзвичайних ситуаціях; проведення рятувальних і невідкладних аварійних робіт з метою ліквідації викликаних ними наслідків.

Існуючий рівень розвитку цивілізації не завжди забезпечує спроможність своєчасно й ефективно реагувати на високі темпи розвитку техногенної сфери, посилення соціальних протиріч, зростання техногенної інфраструктури, що стає причинами аварій і катастроф. Необхідним стало застосування системного підходу, який передбачає врахування зв’язків і взаємозв’язків явищ і процесів, вжиття дієвих заходів одночасно по низці існуючих проблемних ситуацій і проблем. Це стало однією з передумов створення в світі єдиних державних систем попередження й ліквідації надзвичайних ситуацій. Ця тенденція притаманна й Україні, внаслідок чого було створене Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Був прийнятий Закон України «Про правові засади цивільного захисту» (2004 р.).

Під цивільним захистом розуміється «система організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів з метою запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій, які загрожують життю та здоров’ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період».

Кодекс цивільного захисту З 1 липня 2013 року набув чинності Кодекс цивільного захисту (http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/5403-17). У зв’язку з цим було відмінено ряд нормативно-правових актів серед яких: 1) Закон України «Про Цивільну оборону України» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 14, ст. 124;1999 р., № 19, ст. 171; 2001р., № 32, ст. 172; 2004 р., №19, ст. 259; 2007 р., № 33, ст.442); 2) Постанову Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про Цивільну оборону України» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 14,ст. 125); 3) Закон України «Про пожежну безпеку» (Відомості Верховної Ради України, 1994р., № 5, ст. 21 із наступними змінами); 4) Постанову Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про пожежну безпеку»(Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 5, ст. 22); 5) Закон України «Про загальну структуру і чисельність військ Цивільної оборони» (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 5-6, ст. 40); 6) Закон України «Про війська цивільної оборони України» (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 19, ст.172); 7) Закон України «Про аварійно-рятувальні служби» (Відомості Верховної Ради України, 2000 р.,№ 4, ст. 25; 2001 р., № 9, ст.38; 2006 р., № 22, ст. 184;2009 р., № 9, ст. 117; 2011 р.,№ 6, ст. 41; із змінами, внесеними законом України від 5липня 2012 року № 5081-VІ); 8) Закон України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 40,ст. 337; 2004 р., № 19, ст.259; 2006 р., № 22, ст. 199;2009 р., № 9, ст. 117); 9) Закон України «Про правові засади цивільного захисту» (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 39, ст.488; 2005 р., №№ 17-19, ст.267; 2006 р., № 51, ст. 519;2007 р., № 33, ст. 442; 2008р., №№ 5-8, ст. 78; 2009 р., № 15, ст. 188; 2010 р., № 5,ст. 42; 2011 р., № 34, ст. 343;із змінами, внесеними Законом України від 5 липня 2012року № 5081-VІ).

Стаття 4 (КЦЗ). Цивільний захист 1. Цивільний захист - це функція держави, спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період.

ВИСНОВКИ: – «цивільна оборона» є визначальним терміном, який був запропонований для використання ще у ХХ ст., а термін «цивільний захист» є похідним унаслідок зменшення глобальної воєнної небезпеки в світі наприкінці ХХ ст. – початку ХХІ ст. і зростання кількості й складності надзвичайних ситуацій у мирний час; – на початку ХХ ст. створена і функціонує на правах міжурядової організації (1972 р.) Міжнародна організація цивільної оборони (International Civil Defence Organisation, ICDO), до складу якої входять десятки країн світу; - Прийнято Верховною Радою України – Кодекс цивільного захисту, який набрав чинності з 1.07.2013р.

Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, ліквідація їх наслідків, максимальне зниження масштабів втрат та збитків набули статусу загальнодержавної проблеми. Стратегічні напрями та засоби вирішення проблеми захисту населення і територій в Україні спираються на основні положення Женевських конвенцій (1949 р.) щодо захисту жертв війни та Додаткових протоколів, з імовірного характеру воєнних дій, реальних можливостей держави щодо створення матеріальної бази захисту. Метою державної політики у сфері цивільного захисту є зниження ризику і пом'якшення наслідків НС природного і техногенного характеру, підвищення гарантованого рівня безпеки особистості, суспільства та навколишнього середовища в межах показників прийнятного ризику. ПРАВОВІ Й ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ТА ПРИНЦИПИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Основу державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій становлять: Конституція України, відповідні Закони, Укази Президента України і Урядові рішення. Зокрема ст.3 Конституції України декларує: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Основними нормативно-правовими актами з питань цивільного захисту є Кодекс цивільного захисту, Указ президента України «Про концепцію захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій», а також відповідні Постанови Уряду.

Вирішення проблем природно-техногенної безпеки України забезпечується проведенням на державному рівні таких заходів: 1. Здійснення управління техногенними ризиками, що забезпечить стале, гарантоване зменшення кількості та наслідків НС техногенного і природного характеру. 2. Створення цілісної міжвідомчої системи моніторингу і налагодження державної служби прогнозування та попередження природних і техногенних НС. 3.Створення загальнодержавного реєстру потенційно-небезпечних об'єктів і територій та механізмів їх моніторингу. 4.Підвищення ефективності роботи органів державного нагляду за станом і функціонуванням потенційно небезпечних виробництв.

Засобом розв'язання проблеми захисту від техногенних і природних НС є створення в Україні Єдиної державної системи цивільного захисту населення і територій, основним завданням якої є запобігання та реагування на надзвичайні ситуації. Запобігання виникненню НС передбачає підготовку та реалізацію заходів спрямованих на регулювання техногенної та природної безпеки, проведення оцінки ступенів ризику, завчасне реагування на події, що становлять загрозу виникнення НС з метою запобігання лиху або пом'якшення його можливих наслідків. Реагування на НС – це скоординовані дії підрозділів Єдиної державної системи цивільного захисту щодо реалізації планів локалізації та ліквідації аварій (катастроф) з метою усунення загрози життю та здоров'ю людей, надання невідкладної допомоги потерпілим.

ЦИВІЛЬНИЙ ЗАХИСТ здійснюється за такими принципами : – гарантованість конституційного права громадян на захист життя, здоров'я та їх майна; – добровільність залучення людей до здійснення заходів у сфері цивільного захисту; – комплексність підходу до вирішення завдань цивільного захисту; – раціональність економічно обґрунтованого зменшення ризику виникнення НС і мінімізації їх наслідків; –територіально-функціональний принцип організації Єдиної державної системи цивільного захисту; – гласність , вільний доступ населення до інформації з цивільного захисту відповідно до чинного законодавства.

Адреса веб-сайту ДСНС України: www.mns.gov.ua

Державна служба з надзвичайних ситуацій 14