Презентація на тему:
Сучасні аспекти усунення больового синдрому у хворих

Сучасні аспекти усунення больового синдрому

Термін «біль» походить від латинського «poena», що перекладається як покарання. Біль — своєрідне відчуття, яке виникає внаслідок сильних подразнень нервової системи. Больові подразнення сприймаються периферичними нервовими рецепторами і передаються по нервових провідниках до головного мозку. Біль являє собою захисну реакцію організму, яка виникла в процесі еволюційного розвитку. Іноді біль є першою ознакою хвороби або сигналом небезпеки, що загрожує організмові від навколишнього середовища.

При надмірній інтенсивності і тривалості біль перетворюється на хворобливе явище За тривалістю розрізняють гострі та хронічні больові синдроми; за місцем виникнення – вісцеральні, віддзеркалені, центральні чи периферичні синдроми; за локалізацією – глибокі чи поверхневі.

Патофізіологічні механізми виникнення болю поділяють на два типи: ноцицептивний – внаслідок ушкодження тканин (шкіри, кісток, суглобів, м’язів тощо) Клінічно серед них розрізняють: посттравматичний і післяопераційний больові синдроми, біль при запаленні суглобових структур, шкіри, м’язів, біль в онкологічних хворих, при ураженні внутрішніх органів. невропатичний, зумовлений ураженням чи втягненням у патологічний процес нервових структур на різних рівнях нервової системи (корінці, стовбури, ганглії, сплетіння). Прикладами таких больових синдромів є невралгії (тригемінальні, міжреберні), фантомно-больовий синдром та ін.

Відвіку лікарі прагнули позбавити хворого від болю. Гіппократ 400 років до н.е. писав: “... видалення болю є праця божественна". Наркотичні анальгетики; Ненаркотичні анальгетики. Виходячи з фармакодинаміки сучасні знеболюючі засоби підрозділяють на 2 великі групи:

Анальгетики (грец. an — заперечення, відсутність ознаки і algos — біль) — це лікарські засоби, що зменшують або повністю усувають відчуття болю. Інші форми чутливості, а також свідомість при цьому зберігаються. Вони здатні тимчасово зняти не тільки біль, але і лихоманку та м'язову напругу. Причому, анальгетики не впливають на причину нездужання, а лише полегшують стан людини, якщо біль нестерпний. Пам'ятайте!!! Анальгетики не лікують причинне захворювання, що викликає біль, а їх прийом - екстрена міра!

Наркотичні анальгетики це лікарські засоби природного (рослинного і тваринного), напівсинтетичного і синтетичного походження, що мають значний болезаспокійливий ефект з переважним впливом на ЦНС, а також здатність викликати психічну і фізичну залежність (наркоманію). Механізм дії наркотичних анальгетиків полягає у взаємодії їх з опіатними рецепторами. Типи опіоїдних рецепторів: 1. Мю-рецептори (анальгезія, пригнічення дихання, ейфорія, формування залежності, седативний ефект, пригнічення просування вмісту по травному каналу, міоз); 2. Дельта-рецептори (анальгезія, ейфорія, зміни поведінки); 3. Капа-рецептори (анальгезія, седативний ефект, психотоміметична дія); 4. Сігма-рецептори (манія, почащення дихання, галюцінації, мідріаз).

З відкриттям опіатних рецепторів усі наркотичні анальгетики поділяють на агоністів, антагоністів і анальгетиків з властивостями агоністів та антагоністів (часткові агоністи). Як наркотичні агоністи застосовують морфін, кодеїн і синтетичні анальгетики морфіноподібного ряду – оксикодон, леворфанол, крім того, промедол і похідне промедолу – фенадон. Часткові агоністи (які не викликають психоміметичного ефекту) – пропірам, профадол і бупренорфін. Бупренорфін тривало перебуває у плазмі крові, і до нього повільно розвивається толерантність та фізична залежність. Анальгетичний ефект у 10 разів слабший, ніж у морфіну. До часткових агоністів належить пентазоцин. Чистими антагоністами опіатних рецепторів є налоксон і налтрексон. Вони не володіють анальгетичною активністю, але дозволяють успішно боротися з гострим отруєнням морфіном та його аналогами. При хронічному отруєнні ці антагоністи не проявляють лікувальної дії, блокують рецептори, можуть викликати абстиненцію.

ОПІОЇДИ

ЗАСТОСУВАННЯ НАРКОТИЧНИХ АНАЛЬГЕТИКІВ профілактика і лікування больового шоку травми опіки гострий інфаркт міокарда для премедикації, для потенціювання дії наркозних речовин, для анальгезії в післяопераційному періоді при кольках для полегшення страждань онкологічних хворих 4 клінічної групи (не підлягають радикальному лікуванню) при гострому животі (сильний біль у черевній порожнині, зумовлений перфорацією виразки, гострим апендицитом, гострою кишковою непрохідністю тощо) - лише від моменту встановлення діагнозу

Еталоном групи наркотичних анальгетиків є морфін. Його отримують з опію. Тому препарати цієї групи мають також назву опіатів (що містяться в опію) і опіоїдів (їх синтетичних аналогів). Наркотичні анальгетики іноді називають морфіноподібними засобами. Опій (грец. opos — сік) — це молочний сік з недостиглих коробочок снодійного маку (Papaver somnilerum), висушений на повітрі. Опій може вміщувати до 10-20 % морфіну. Деяка кількість його міститься у маковій соломці і, можливо, в інших видах маку. Опій є одним із найстародавніших лікарських засобів. Про його застосування знайдено записи у єгиптян і шумерів (4000-5000 років тому). Про цей засіб розповідають Гіппократ, Авіценна. Уперше морфін було виділено в 1803 р. з опію німецьким фармацевтом Сертюрнером, який встановив снодійний ефект препарату і дав йому назву за ім'ям бога сну Морфея. Синтез морфіну було здійснено тільки в 1952 p., але цей метод не мав поширення внаслідок складності і низької економічності.

Морфіну гідрохлорид “мозаїчність дії” на центральну нервову систему Ефекти пригнічення анальгезія зменшення частоти та глибини дихання пригнічення центральних ланок кашльового рефлексу з боку психічної сфери – сонливість, загальмованість Ефекти стимуляції блювота (збудження трігерної зони блювотного центру) брадикардія (підвищення тонусу ядер блукаючого нерва) міоз (підвищення тонусу ядер окорухового нерва) ейфорія (стан повного психічного благополуччя з приємними емоційними переживаннями та відчуттям фізичного комфорту) зростання активності вставочних нейронів спинного мозку із пожвавленням сухожилкових рефлексів

Аналгетичний ефект розвивається через 5-15 хв, після підшкірного і внутрішньом’язового введення, триває 4-5 годин. Спосіб застосування та дози. Режим дозування індивідуальний. Як правило, дорослим вводять підшкірно і внутрішньом’язово по 1 мл (10 мг морфіну), внутрішньовенно повільно – по 0,5-1 мл (5-10 мг морфіну).

Препарати морфіну

Побічні ефекти морфіну блювання (збудження пускової зони блювотного центру) брадикардія (підвищення тонусу ядер блукаючого нерва) спазм сфінктерів шлунково-кишкового тракту, що супроводжується закрепами підвищення тонусу гладкої мускулатури сечовивідних і жовчовивідних шляхів (затримка сечопуску, застій жовчі) бронхоспазм залежність толерантність

ПРОТИПОКАЗАННЯ ДО ЗАСТОСУВАННЯ МОРФІНУ при болю, який супроводжує хронічні захворювання. У виняткових випадках його вводять (не більше 1-2 ін’єкцій) при болю, що загрожує виникненням больового шоку, при загостренні виразкової хвороби. дітям до 2 років у віці від 2 до 6 років та старшим людям препарат треба призначати дуже обережно (можливе пригнічення дихання) під час вагітності і лактації для знеболювання пологів (пригнічення дихання плода) при травмах черепа, крововиливах у мозок (підвищення внутрішньочерепного тиску) при пригніченні функції дихального центру, ураженні органів дихання, при бронхіальній астмі

МОРФІЛОНГ Лікарська форма морфіну, що володіє пролонгованою дією; При внутрішньом'язовому введенні відбувається повільне всмоктування морфіну; Болезаспокійливий ефект розвивається зазвичай через 30-40 хв. і продовжується до 22-24 год.; Переважно застосовують при вираженому больовому синдромі в онкохворих.

ОМНОПОН містить суміш алкалоїдів опію (з них морфіну 48-50 %) краще переноситься, ніж морфін, не викликає спазмів гладкої мускулатури, оскільки містить алкалоїди ізохінолінового ряду Використовується для знеболювання за всіма показаннями, що й морфіну гідрохлорид, зокрема, при кольках.

ПРОМЕДОЛ Тривалість анальгезуючої дії - 3-4 год. помірний спазмолітичний вплив на гладку мускулатуру внутрішніх органів стимулює ритмічні скорочення матки не пригнічує дихання можна використовувати для знеболювання та стимуляції пологів у випадку больового синдрому, що пов’язаний із спазмами гладкої мускулатури

ФЕНТАНІЛ синтетичний наркотичний анальгетик короткої дії анальгезуюча активність у 300 разів вища, ніж у морфіну Знеболюючий ефект після внутрішньовенного введення – через 1-3 хв, триває 15-30 хв застосовується разом з нейролептиком дроперидолом (комплексний препарат - “таламонал”) для нейролептанальгезії – різновиду загального знеболювання

КОДЕЇН алкалоїд опію анальгезуюча дія невелика, але значний протикашльовий ефект використовується як протикашльовий засіб центральної дії як анальгетик слабкої дії використовується у поєднанні з ненаркотичними анальгетиками (парацетамолом) для потенціювання ефекту

Кодеїн + парацетамол

БУПРЕНОРФІН частковий агоніст мю-опіоїдних рецепторів діє довше, ніж морфін (близько 6 год.) анальгезуюча активність вища, ніж у морфіну, тому використовується у дозах 0,3-0,6 мг при пригніченні дихання, яке він спричиняє, налоксон менш ефективний, тому що бупренорфін повільно вивільняється із зв’язку з мю-рецепторами показаний для зменшення болю в тих же ситуаціях, що й інші наркотичні анальгетики може бути використаний при детоксикації та підтримуючому лікуванні осіб, які зловживають героїном

ТРАМАДОЛ Неселективный агоніст мю-, сигма- і каппа опіатних рецепторів з більш високою спорідненістю до мю-рецепторів; За анальгетичним ефектом у 5-10 разів слабший за морфін ; При внутрішньовенному введенні ефект розвивається через 5-10 хв, при застосуванні всередину – через 30-40 хв, дія продовжується 3-5 год.; У терапевтичній дозі не пригнічує дихання, моторику кишечнику, не має негативного впливу на кровообіг; Виявляє легку седативну дію.

ПЕНТАЗОЦИН агоніст–антагоніст опіоїдних рецепторів порівняно з морфіном, дещо безпечніший в плані розвитку залежності показаний при болю середньої інтенсивності у тих випадках, що й інші наркотичні анальгетики. При сильному болю його застосування обмежене, оскільки при підвищенні дози препарату з’являються тривога, збудження може викликати підвищення артеріального тиску і тахікардію, тому його не радять застосовувати при гострому інфаркті міокарда при його введенні особам із наркотичною залежністю виникають явища абстиненції

Антагоністи наркотичних анальгетиків лікарські речовини, які знімають ефекти морфіну та інших наркотичних анальгетиків, діють головним чином як конкурентні антагоністи. Класифікація антагоністів наркотичних анальгетиків: 1. Чисті антагоністи (налоксон, налтрексон); 2. Часткові агоністи напівсинтетичні (налорфін). При внутрішньовенному введенні 1 мл налоксону конкурентно знімаються ефекти 5 мг морфіну. Тривалість дії налоксону 3 – 4 години. Налоксон є чистим опіатним антагоністом конкурентного типу. Не володіє морфіноподібною активністю. При тривалому введенні не спостерігається розвитку толерантності до нього. Зменшує важкість абстинентного синдрому, будучи введеним при відміні морфіну. Є препаратом вибору при лікуванні отруєнь наркотичними анальгетиками.

Налорфін – напівсинтетична сполука, похідне морфіну. У людей, які не отримували попередньо морфіну, налорфін у терапевтичних дозах викликає явний аналгетичний ефект, подібний з ефектом морфіну. На відміну від морфіну, не викликає лікарської залежності. При введенні налорфіну на фоні лікування морфіном або його аналогами, налорфін швидко знімає зпровоковані ними ейфорію, аналгезію, сонливість, пригнічення дихання, міоз, порушення координації, блювання. Механізм антагонізму налорфіну з морфіном полягає в тому, що налорфін діє як частковий агоніст – викликає аналгезію і пригнічення дихання, витісняє морфін із зв’язку з опіатними рецепторами (конкурентний антагонізм) у ЦНС.

Ненаркотичні анальгетики це група лікарських засобів, що здійснюють болезаспокійливу дію поряд із протизапальною та жарознижувальною. Вони відрізняються від наркотичних анальгетиків тим, що не мають здатності викликати наркоманію (фізичну і психічну залежність), ейфорію, сон, не пригнічують дихання. Історія відкриття цих речовин починається з використання саліцилатів (1864), антипірину (1884), фенацетину (1886). До ненаркотичних анальгетиків належать дві групи препаратів: 1. Анальгетики-антипіретики; 2. Нестероїдні протизапальні препарати. Види дії ненаркотичних анальгетиків: - анальгезивна; - жарознижуюча; - протизапальна ( крім парацетамолу)

Класифікація ненаркотичних анальгетиків: І. Похідні кислот: 1. Арилкарбонові кислоти: Препарати саліцилової кислоти – саліцилати(кислота ацетилсаліцилова, метилсаліцилат, саліцилат натрію, трисаліцилат, дифлунісал, бенорилат); Похідні фенілантранілової кислоти(мефенамова, флуфенамова, меклофенамова кислоти). 2. Арилалканові кислоти: Препарати арилоцтової кислоти – диклофенак (вольтарен, ортофен); аклофенак, фенклофенак, фентіазак; Препарати арилпропіонової кислоти – ібупрофен, флурбіпрофен, кетопрофен, напроксен, оксапрозин, фенопрофен, індопрофен, бенаксопрофен. Препарати гетероарилоцтової кислоти – зомепірак, кеторолак трометамін, клоперак, толметин; Препарати індол/інденоцтової кислоти – індометацин, суліндак, етодолак. 3. Енолінові кислоти: Препарати піразолідиндіони – азапропазон, фенілбутазон (бутадіон), оксифенілбутазон, фепразон; Препарати оксиками – піроксикам, ізоксикам, лорноксикам, судоксикам; Препарати ізонікотинової кислоти(амізон). ІІ. Не кислотні ненаркотичні анальгетики: Похідні піразолону(анальгін, амідопірин); Похідні аніліну(парацетамол, фенацетин); Препарати інших груп – проквазон, тіарамід, буфексамак, епіразол, набуметон, флюрпроквазон, флуфізон, тинорид, колхіцин. ІІІ.Комбіновані препарати –“артротек” (диклофенак+мізопростон), “цитрамон”, “пенталгін”, “ седалгін”, “ темпалгін”, “ цитропак”.

Механізм дії В основі анальгезуючої дії більшості речовин цієї групи лежить здатність їх пригнічувати синтез простагландинів внаслідок пригнічення ферменту циклооксигенази. Простагландини викликають підвищену чутливість больових рецепторів до хімічних і механічних подразнень. Центральний компонент анальгезуючого ефекту пов'язують з підвищенням порога таламічних центрів до больових імпульсів. Пригнічення ексудативної фази запалення є наслідком зменшення кількості і зниження активності медіаторів запалення — простагландинів, гістаміну, брадикініну, серотоніну, гіалуронідази, що викликає зменшення проникності судинної стінки. Цей ефект зумовлюється гальмуванням під впливом анальгетиків таких ферментів, як арахідонатциклооксигеназа, простагландинсинтетаза, фосфодіестераза. Зменшення концентрації простагландинів (особливо простагландину Е) викликає усунення сенсибілізації рецепторів кровоносних судин до біогенних речовин. Блокада фосфодіестерази спричинює нагромадження цАМФ і стабілізацію клітинних мембран, у тому числі лізосомних, і зменшене звільнення медіаторів запалення.

Ненаркотичні анальгетики пригнічують також активність Т-лімфоцитів і знижують утворення лімфокінів. Протизапальний ефект ненаркотичних анальгетиків сприяє зменшенню гіперергічного ревматоїдного запалення. Вони пригнічують окисне фосфорилювання, що порушує синтез глікозаміногліканів (мукополісахаридів) і гальмує процеси проліферації. Завдяки цьому зменшується утворення ревматичних гранульом, пригнічується розвиток фібриноїдної фази ревматичного запалення. Анальгетична дія ненаркотичних анальгетиків здійснюється також внаслідок усунення запального набряку і запобігання сенсибілізації простагландинами больових рецепторів. Поряд з периферичним деякі ненаркотичні анальгетики виявляють центральний ефект, блокуючи дію простагландинів у ЦНС і знижуючи збудливість больових центрів. Можливий непрямий опосередкований вплив ненаркотичних анальгетиків на опіатні рецептори, завдяки посиленому вивільненню Р-ендорфіну. Жарознижувальний ефект ненаркотичних анальгетиків здійснюється завдяки підвищенню тепловіддачі за незміненого стану теплопродукції. Ефект відбувається виключно в умовах гіпертермії, яка розвивається під впливом ендогенного піро-гену, інтерлейкіну-1 і викликає продукцію простагландину Е2 в гіпоталамусі. При нормотермії речовини цієї групи не впливають на стан теплорегуляції.

Показання до застосування ненаркотичних анальгетиків Головний біль Зубний біль Радикуліти Неврити, невралгії Міозити, міалгії Артрити, артралгії При болю, що пов’язаний з органами малого тазу (дисменорея) Для потенціювання їх дії – комбінації парацетамол з кодеїном, анальгін з димедролом, анальгін з кодеїном

Похідні кислоти саліцилової Показання до застосування саліцилатів: Похідні кислоти саліцилової призначають при запальних процесах і больових синдромах помірної сили (міозит, міальгія, артральгія, невральгія, зубний біль, біль голови, дисменорея). Їх використовують при ревматизмі, під час гарячки тощо. Застосовують при тромбоемболічній хворобі, діареї, викликаній радіаційним ураженням, при стенокардії, інфаркті міокарда.

Побічна дія Ускладнення терапії саліцилатами пов'язані з подразненнями слизової оболонки шлунка. Виникає нудота і блювання. Блокада простагландинів слизової оболонки, які пригнічують секрецію хлороводневої кислоти і підвищують виділення слизу, призводить до загострення виразкової хвороби шлунка (протипоказання до їх призначення). Іноді розвиваються алергічні реакції у вигляді висипу, можливі напади бронхіальної астми, анафілактичний шок. У вагітних жінок саліцилати можуть спричинитися до затримки пологів. Проникаючи крізь плаценту, можуть викликати судинні захворювання легень плода. Можуть призводити до мутагенного ефекту. У випадках тривалого застосування розвивається саліцилізм — хронічна інтоксикація, яка характеризується болем голови, запамороченням, зниженням слуху.

Ацетилсаліцилова кислота При больовому синдромі слабкої та середньої інтенсивності різного генезу; Як анальгезивний засіб - по 0,25 г, 0,5 г на прийом

Похідні піразолону До цих речовин належать бутадіон, анальгін. Раніше використовувались, але зараз втратили своє значення амідопірин (пірамідон) і антипірин (феназол) у зв'язку з їх токсичністю. Поряд з протизапальним, болезаспокійливим, жарознижувальним ефектом похідним піразолону властивий антикоагулюючий ефект внаслідок пригнічення тромбоксансинтетази.

Показання до застосування: призначають хворим на артрит різного походження, подагру, тромбофлебіт, радикулоневрит, при деяких шкірних захворюваннях (псоріаз, червоний системний вовчак), ревматизмі, головних болях. Побічна дія. Основними ускладненнями є порушення гемопоезу: агранулоцитоз, апластична анемія, тромбоцитопенія, профілактика яких потребує систематичного дослідження крові. Викликають диспепсичні явища, стоматит, мають ульцерогенну дію. Можуть призводити до ураження печінки і нирок, алергічних явищ (екзантема, свербіння, гарячка). Інколи розвиваються неврит, міокардіодистрофія. Викликають зростання хромосомних аберацій у лімфоцитах. Ці порушення обмежують застосування бутадіону.

Анальгін (метамізол-натрій) Больовий синдром: головний та зубний біль, невралгія, радикуліт, міозит, артралгії, біль під час менструації, опіки; ниркова і печінкова коліки (у комбінації із спазмолітичними засобами). Як допоміжний засіб може застосовуватися для зменшення болю після хірургічних і діагностичних втручань.

Похідні аніліну До цієї групи належать парацетамол, фенацитин. Фармакодинаміка. Жарознижувальний і болезаспокійливий ефекти за силою не менші, ніж у кислоти ацетилсаліцилової. Проте протизапальна дія парацетамолу незначна: майже не впливає на периферичну простагландинсинтетазу, пригнічуючи дію ферменту в центральній нервовій системі.

Показання для застосування: больовий синдром слабкої та помірної інтенсивності різного генезу (головний біль, мігрень, зубний біль, невралгія, міалгія, альгодисменорея, біль при травмах, опіках). Лихоманка при інфекційно-запальних захворюваннях. Побічна дія. Можливі нудота, біль в епігастрії; алергічні реакції (висипання на шкірі, свербіж, кропив’янка, набряк Квінке). Рідко – анемія, тромбоцитопенія, метгемоглобінемія. При тривалому застосуванні у високих дозах можлива гепатотоксична дія.

Препарати індолоцтової кислоти Найпоширенішим представником цієї групи є індометацин отриманий у 1963 р. ФАРМАКОДИНАМІКА. Має значний протизапальний ефект, що перевищує дію всіх інших ненаркотичних анальгетиків. Індометацин пригнічує синтез тромбоксану А2, агрегацію тромбоцитів, рухливість лейкоцитів, зменшує виділення серотоніну. Має значну болезаспокійливу (переважно при запаленні) і жарознижувальну дію, за якою зрівнюється і навіть перевищує кислоту ацетилсаліцилову і парацетамол.

Показання для застосування: гострі і хронічні запальні захворювання суглобів (ревматоїдний поліартрит, анкілозуючий спондиліт, псоріатичний артрит); ревматизм м’яких тканин (тендовагініт, бурсит, фіброзит, періартрит); активований артроз, дископатії, неврити, плексити, радикуліти; постопераційний набряк, контузії, вивихи, розтягнення. Побічна дія. Переносимість препарату звичайно добра. Можлива поява симптомів підвищеної чутливості з боку шкіри – свербіж, еритема, шкірний висип, відчуття печіння в місці застосування. Є небезпечним ульцерогенним чинником, що зумовлено порушенням синтезу простагландинів, які сприяють кровопостачанню слизової оболонки шлунка. Може виявляти гепато- і панкреотоксичність, уражувати систему гемопоезу (агранулоцитоз, тромбоцитопенія).

Похідні арилалканових кислот Найпоширеніші представники цієї групи – препарати арилоцтової кислоти: диклофенак натрію (вольтарен, ортофен) та препарати арилпропіонової кислоти: ібупрофен, напроксен.

ФАРМАКОДИНАМІКА. Це група активних протизапальних засобів, яким властива тріада ефектів ненаркотичних анальгетиків. За силою протизапальної дії перше місце займає диклофенак-натрій, який навіть перевершує індометацин. Ібупрофен викликає значний, але менш виразний протизапальний ефект, який зрівнюється з бутадіоном. Напроксен за силою дії наближається до ібупрофену. Аналгезуюча дія напроксену виявляється через 15-30 хвилин після прийому препарату внутрішньо. Показання для застосування: для лікування ревматоїдного артриту, деформуючого остеоартрозу, анкілозуючого спондилиту тапри різних формах суглобових і поза суглобових ревматоїдних захворювань. Для зняття зубного, менструального, головного болю, при мігрені, невралгії. Диклофенак застосовується для лікування запальних захворювань, що супроводжуються больовим синдромом, та ниркової коліки. Диклофенак призначений для лікування м’язового болю при синдромі Стейнброккера, тендинітах і синовітах, ішіалгії, невралгіях.

Побічна дія. Можливі гастралгія, печія, нудота, блювання, метеоризм, головний біль, шкірні алергійні реакції . У деяких ослаблених хворих після прийому ібупрофену можливі шлунково-кишкові кровотечі, бронхоспазм. В окремих випадках можуть виникнути порушення кровотворення (анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз). В поодиноких випадках – порушення функції зору (порушення сприймання кольорів, скотома, амбліопія).

Кеторолак (Кетанов) Нестероїдний протизапальний препарат; За анальгезуючою дією переважає ефект кислоти ацетилсаліцилової, індометацину і прирівнюється до опіоїдних анальгетиків; На відміну від наркотичних аналгетиків не має пригнічувальної дії на дихальний центр і не спричиняє підвищення кінцевого РСО2, не впливає на психомоторні функції; Помірні протизапальний, жарознижувальний та антиагрегантний ефекти; Показання до застосування: Купірування помірного і сильного болю: після операційний біль – загальна хірургія, гінекологічні, ортопедичні, урологічні, стоматологічні, отоларингологічні операції та інші оперативні втручання; гостра травма м’язів, кісток та м’яких тканин, у тому числі розтягнення, вивихи, переломи. Нетривале знеболювання при таких станах, як больовий синдром відміни наркотиків, ниркова та печінкова коліки (в поєднанні з спазмолітиками), післяпологовий біль, отит, ішіалгія, фіброміалгія, остеоартрити, онкологічний біль, радикуліт, остеоартроз, остеохондроз.

НЕ показаний при хронічному больовому синдромі

Кетопрофен (Кетонал) Нестероїний протизапальний препарат; Має аналгезуючу, протизапальну та жарознижуючу дію; Виражена анальгезуюча дія кетопрофену зумовлена двома механізмами: периферичним (опосередковано, через пригнічення синтезу простагландинів) і центральним (зумовленим інгібуванням синтезу простагландинів у центральній та периферичній нервовій системах); Показання до застосування: симптоматичне лікування запальних, запально-дегенеративних і метаболічних захворювань суглобів, що супроводжуються вираженим больовим синдромом: ревматоїдного артриту, анкілозуючого спондиліту, псоріатичного артриту, реактивного артриту, остеоартрозу, подагричного артриту. Позасуглобовий ревматизм (тендиніт, бурсит, капсуліт).

Комбіновані препарати ЦИТРАМОН (ацетилсаліцилова к-та + парацетамол) Комбінований препарат, що має анальгетичну, протизапальну, жарознижувальну дії; Компоненти, що входять до його складу, посилюють ефекти один одного; Ацетилсаліцилова кислота зумовлює жарознижувальну та протизапальну дії, послаблює біль, особливо той, що викликаний запаленням, гальмує агрегацію тромбоцитів, поліпшує мікроциркуляцію у вогнищі запалення; Парацетамол зумовлює анальгетичний і жарознижувальний ефекти. Застосовують при головному болю різного походження, у тому числі при мігрені, зубному болю, невралгіях, артралгіях, ревматичних захворюваннях, первинній дисменореї та захворюваннях, що супроводжуються пропасницею різної етіології.

Солпадеїн (парацетамол + кодеїн) Комбінований препарат, що має знеболювальну та жарознижувальну дію; Парацетамол має знеболювальну і жарознижувальну дію внаслідок селективного пригнічення синтезу простагландинів у центральній нервовій системі (ЦНС); Кодеїн збуджує опіатні рецептори головного мозку, змінює характер сприйняття болю; Показання до застосування: біль середньої та сильної інтенсивності (головний біль, мігрень, біль у спині, невралгія, біль у м’язах, суглобах, зубний біль, біль у горлі, періодичний біль під час менструації)

Спазми гладких м’язів внутрішніх органів, судин часто є одним із компонентів виникнення больового синдрому, для лікування якого використовують комбіновані препарати, що у своєму складі, крім анальгетиків, містять СПАЗМОЛІТИКИ.

Спазмолітичні засоби в комбінації з анальгетиками (Метамізол натрію + пітофенон + фенпіверин) До цієї групи належать: Спазмалгон, Максиган, Триналгін, Ревалгін, Баралгетас, Баралгінус, Ренальган, Спазмогард, Брал та ін. До складу препаратів входять три діючих компоненти: аналгетик (метамізол натрію), спазмолітик (пітофенону гідрохлорид) і холіноблокатор (фенпіверинію бромід); Мають анальгетичну, жарознижувальну та протизапальну дії; Метамізол виявляє виражену аналгетичну та жарознижуючу дію в комбінації з менш чіткою протизапальною та спазмолітичною активністю. Його ефекти є результатом пригнічення синтезу простагландинів і ендогенних алгогенів, підвищення порогу збудливості в таламусі і проведення больових екстеро- і інтероцептивних імпульсів у ЦНС, а також він впливає на гіпоталамус і формування ендогенних пірогенів.

Пітофенону гідрохлорид подібно папаверину спричиняє пряму міотропну дію на гладенькі м’язи внутрішніх органів та викликає їх розслаблення; Фенпівериній має помірну гангліоблокуючу та парасимпатичну дію, зменшує тонус і моторику гладкої мускулатури внутрішніх органів; Комбінація трьох компонентів препаратів сприяє взаємному підсиленню їх фармакологічної дії, що виявляється у полегшенні болю, розслабленні гладеньких м’язів; Препарати викликають швидкий і довготривалий аналгетичний ефект; Показання до застосування: Помірно виражений больовий синдром при спазмах гладеньких м’язів внутрішніх органів: ниркова та жовчна колька, спазми кишечнику, шлункові та кишкові коліки, жовчнокам'яна хвороба, дискінезії жовчних шляхів дисменорея. Головний біль, мігрень, короткотривале симптоматичне лікування при болю в суглобах, невралгії, ішіалгії, міалгії. Як допоміжний засіб для зменшення болю після хірургічних втручань та діагностичних досліджень.

У купіруванні больового синдрому особлива роль відводиться препаратам, що впливають на вісцеральну чутливість і механізми сприйняття болю. Це стосується, в першу чергу, хворих з функціональними захворюваннями і психогенними болями. В даний час широко обговорюється можливість використання антидепресантів, антагоністів 5-НТ3, агоністів κ-опіоїдних рецепторів, аналогів соматостатину (октреотиду). З них найкраще вивчені антидепресанти, реалізують протибольовий ефект двома шляхами: 1) за рахунок зменшення депресивної симптоматики, враховуючи той факт, що хронічна біль може бути маскою депресії, 2) за рахунок активації антиноцицептивних, серотонінергічних і норадренергічних систем.

Амітриптилін – інгібітор зворотного нейронального захвату медіаторних моноамінів, включаючи норадреналін, серотонін та дофамін. Має значно виражену внутрішню холінолітичну активність, що вимагає обережності при призначенні хворим із аритміями, ішемічною хворобою, артеріальною гіпертензією, після перенесених інсультів. У комбінованій терапії больового синдрому достатньою вважається добова доза 50-75 мг у три прийоми. Форми випуску: таблетки по 0,025 г та ампули по 2,0 мл 1% розчину (20 мг). Менше побічних ускладнень спричиняють селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну флуоксетин та пароксетин, що призначаються в середньодобовій дозі 20 мг. І.С. Зозуля та співавт. (2011) у комплексному лікуванні нейропатичного болю рекомендують використовувати карбамазепін (Фінлепсин, TEVA, Ізраїль). Цей препарат має помірну антидепресивну дію та виявляє анальгетичний ефект. Максимальна концентрація в крові після перорального вживання спостерігається через 4-16 год. Період напіввиведення – 36 год.

Фінлепсин спочатку призначають у добовій дозі 200-300 мг, поступово підвищуючи її до 600-1200 мг. Препарат короткої дії вживають три рази на добу, а пролонгованої – 1-2 рази. Тривалість прийому антидепресантів повинна становити не менше 4-6 тижнів. Препарати ефективні в комплексній терапії. Лікування больового синдрому повинно бути спрямоване на нормалізацію структурних та функціональних порушень ураженого органу, а також на нормалізацію функцій нервової системи, що відповідають за сприйняття болю.

ВИСНОВОК Біль – це неприємний сенсорний та емоційний стан, обумовлений існуючою або можливою пошкоджуючою дією на тканини. Анальгетик – це лікарський засіб, що зменьшує біль різного генезу. Анальгетики класифікуються як наркотичні, які діють на структури ЦНС і викликають сонливість, ненаркотичні, які діють головним чином на периферичні структури У купіруванні больового синдрому можуть використовуватись антидепресанти, антагоністи 5-НТ3, агоністи κ-опіоїдних рецепторів, аналоги соматостатину

ПИТАННЯ ДЛЯ ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ: Покази до застосування наркотичних анальгетиків Ускладнення при терапії саліцилатами Приклади застосування спазмолітичних засобів у лікуванні больового синдрому Відповідь у вигляді прикріпленого файлу Microsoft Word, прошу відправити на мою електронну адресу: meretskyy@tdmu.edu.te.ua: тема: Лекція “Сучасні аспекти усунення больового синдрому”. Студент (ПІБ)

ЛІТЕРАТУРА Клиническая фармакология. В.Г. Кукес. Клиническая фармакология и фармакотерапия- Белоусов Ю.Б., Моисеев В.С, Лепахин В.К. Клиническая фармакология.Гудман и Гилман. В 4-х книгах. Справочник лекарственных средств. ВИДАЛЬ 2010  Лекарстенные средства. Машковский М.Д.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!!!!!