Презентація на тему:
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЕПІДЕМІОЛОГІЇ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

“ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЕПІДЕМІОЛОГІЇ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ” Доповідач: д.мед.н. ДОАН Світлана Іванівна Заступник директора з наукової роботи ДУ “Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім.Л.В.Громашевського АМН України”

НАЙВАЖЛИВІШІ НАУКОВІ ВІДКРИТТЯ, ЩО СПРИЯЛИ ПРОГРЕСУ В БОРОТЬБІ З ІНФЕКЦІЙНИМИ ХВОРОБАМИ

НАЙВАЖЛИВІШІ НАУКОВІ ВІДКРИТТЯ, ЩО СПРИЯЛИ ПРОГРЕСУ В БОРОТЬБІ З ІНФЕКЦІЙНИМИ ХВОРОБАМИ

НАЙВАЖЛИВІШІ НАУКОВІ ВІДКРИТТЯ, ЩО СПРИЯЛИ ПРОГРЕСУ В БОРОТЬБІ З ІНФЕКЦІЙНИМИ ХВОРОБАМИ Л.В.Громашевський(1887-1981) закони епідеміології; вчення про механізм передачі, що покладено в основу класифікації інфекційних хвороб; положення і критерії ліквідації інфекційних хвороб.

ІНТЕГРАЦІЙНИЙ ЗВ’ЯЗОК ЕПІДЕМІОЛОГІЇ З ІНШИМИ НАУКАМИ

НАУКА ВИЗНАЧАЄТЬСЯ

Еволюція епідеміології як науки

ОБ'ЄКТОМ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕПІДЕМІОЛОГІЇ

ГОЛОВНІ РУШІЙНІ СИЛИ ЕПІДЕМІЧНОГО ПРОЦЕСУ ОПОСЕРЕДКОВАНІ РУШІЙНІ СИЛИ ЕПІДЕМІЧНОГО ПРОЦЕСУ

Вчення Л.В. Громашевського про епідемічний процес і його рушійні сили

ДЖЕРЕЛО ІНФЕКЦІЇ – організм людини або тварини, абіотичне середовище, в якому збудник у результаті тривалої еволюції знайшов природне середовище перебування (розмноження, накопичення, виділення) Екологічна класифікація інфекційних хвороб

Вчення Л.В. Громашевського про МЕХАНІЗМ ПЕРЕДАЧІ

Вчення Л.В. Громашевського про МЕХАНІЗМ ПЕРЕДАЧІ

Вчення Л.В. Громашевського про МЕХАНІЗМ ПЕРЕДАЧІ покладено в основу раціональної природно-наукової класифікації інфекційних хвороб Інфекційні хвороби Відповідний механізм передачі Кишкові Фекально-оральний Дихальних шляхів Крапельний Кров'яні Через кровосисні членистоногі Зовнішніх покровів Через різні предмети, а при деяких хворобах шляхом безпосереднього контакту

Особливості фекально-орального механізму передачі Багатофакторність у реалізації; Наявність поряд з специфічними факторами, неспецифічних; Значна роль естафетного процесу передачі збудника, коли останній доводиться до сприйнятливого організму через 3 та більше факторів; Тривале виживання в об'єктах довкілля; Як правило формування нестійкого імунітету

Особливості крапельного механізму передачі Наявність єдиного фактору передачі – повітря; Низька тривалість виживання збудника поза організмом людини; Формування стійкого тривалого імунітету після інфікування; Гострий характер поширення

ПАРЕНТЕРАЛЬНИЙ МЕХАНІЗМ ПЕРЕДАЧІ

Збільшення кількості інвазивних медичних маніпуляцій 1930 1940 1950 1960 1970 1980 1990 2000 2010 2020 0 2 4 6 8 10 12 14

Парентеральний механізм передачі збудників інфекції Природній шляхи Штучні шляхи Перинатальний Статевий Гемоконтактний (побутові гемоперкутанні контакти) Лікувально- діагностичні та профілактичні маніпуляції Професійні контакти с кров’ю та іншими біосубстратами Ін'єкційне введення наркотичних речовин Косметичні, гігієнічні ритуальні процедури (Гураль А.Л., 2009)

Структура шляхів передачі вірусу гепатиту В (м. Київ) (За даними Гураля А.Л., 2007)

СПРИЙНЯТЛИВІСТЬ – основний гальмувальний чинник розвитку епідемічного процесу

Захворюваність на краснуху в Україні за 1994-2008 (8 міс.) р. р. (в пок. на 100 тис.нас.) Наказ МОЗ №.14 від 25.01.96 МОЗ 68,3% 96,0 %,

природний фактор епідемічного процесу – це елементи географічного середовища (ландшафт, рельєф, клімат, грунт та ін.), що взаємодіють з паразитарною системою і регулюють процеси, що в ній відбуваються .

Соціальний фактор це сукупність соціальних умов, що впливають на біологічний компонент епідемічного процесу (взаємодію популяцій збудника і людини) і сприяють або перешкоджають проявам паразитизму збудників інфекційних хвороб.

ФОРМУВАННЯ СПРИЯТЛИВИХ УМОВ ДЛЯ РЕАЛІЗАЦІЇ МЕХАНІЗМУ ПЕРЕДАЧІ

Біологічний фактор епідемічного процесу – це біологічні властивості популяції збудника інфекції, переносника і хазяїна, що взаємодіють у складі паразитарної системи.

Теорія внутрішньої саморегуляції епідемічного процесу (В.Д. Бєляков, 1984)

Боротьба з інфекційними хворобами здійснюється шляхом організації та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів і ґрунтується на двох принципах: комплексність — одночасна дія на всі три ланки епідемічного процесу: джерело збудників інфекції, механізм передачі збудників та сприйнятливий організм; вибір головного напряму впливу на епідемічний процес, що забезпечує найбільшу ефективність боротьби з даною інфекцією в конкретних умовах (вплив на провідну ланку). Провідна ланка – це один з компонентів первинних рушійних сил епідемічного процесу, щодо якого на даному етапі існують найраціональніші підходи на його блокування.

епідеміологічний нагляд

ЦІЛІСНА СИСТЕМА ЕПІДЕМІОЛОГІЧНОГО НАГЛЯДУ

Епідеміологічний нагляд

Кінцева мета боротьби з інфекційною хворобою

СОЦІАЛЬНО-ЕКОЛОГІЧНА КОНЦЕПЦІЯ Б.Л. ЧЕРКАСЬКОГО Паразитарна система є хоча і найважливішою, але лише складовою частиною, одним з рівнів цілісної системи епідемічного процесу. Паразитарна система за допомогою механізму передачі зв'язана з природним середовищем перебування, утворюючи в сукупності епідеміологічну екосистему, чи екосистемний рівень системи епідемічного процесу. Екосистемний рівень віддзеркалює екологію паразита в популяціях біологічних хазяїв і на об'єктах навколишнього середовища, що є регуляторами життєдіяльності, гетерогенності та мінливості структури популяції паразита. На цьому рівні соціальні фактори впливають на паразитарну систему ззовні, відіграючи роль зовнішніх умов її функціонування.

Сутність теорії Є.Н. Павловського зводиться до того, що збудники ряду хвороб, загальні для людини і тварин, тривалий час циркулюють у природі незалежно від людини, передаючись від одних тварин до інших. Людина в цьому циклі може бути випадковою, найчастіше епідемічно тупиковою ланкою. Є.Н. Павловський ввів в теорію природної осередковості поняття антропургічних осередків. Природні осередки еволюційно сформувались та існують незалежно від людини. Однак природні осередки деяких хвороб переміщуються в зону, яка освоєна людиною і стають антропургічними осередками, тобто такими, що залежать від господарської діяльності людини. В цьому випадку в природник осередках заражаються синантропні гризуни і домашні тварини, а від них заражається і людина.

Теорія відповідності Ю.П. Солодовникова виконує роль наукового підґрунтя, покладеного в основу сучасного санітарно-гігієнічного напрямку в профілактиці кишкових інфекцій і боротьбі з ними. Розвиток епідемічного процесу при шигельозах та інших кишкових інфекціях визначається активністю процесу передачі збудників, а не імунітетом населення, який обумовлює зміни біологічних властивостей збудників. Всі конкретні прояви епідемічного процесу (у часі, просторі та серед різних груп населення), що знаходять реальне відображення в рівні захворюваності (бактеріоносійства), детермінуются інтенсивністю реалізації процесу передачі.

ОЗНАКИ ІНФЕКЦІЙ, ЩО НЕ ДОЗВОЛЯЮТЬ ВІДНЕСТИ ЇХ ДО ТРАДИЦІЙНИХ одужання хворого не супроводжується елімінацією збудника з організму; відсутність фазовості в перебігу інфекційного та епідемічного процесу; у результаті зустрічі сприйнятливого організму й інфекційного агенту розвивається не маніфестна форма хвороби, а атипова; початок захворювання з носійства збудника один і той же збудник може викликати різні клінічні прояви хвороби; один і той же клінічний синдром може бути наслідком інфікування вірусами різних видів і типів неспроможність формування напруженого специфічного імунітету.; суттєвий вплив на епідеміології інших інфекційних хвороб.

Дякую за увагу!