Презентація на тему:
Методи клінічного обстеження хворого

Методи клінічного обстеження хворого

Клінічне обстеження Розпитування (interrogatio). Опитування проводять у такій послідовності: загальні відомості про хворого, скарги хворого та їх деталізація, історія розвитку захворювання, розпитування за системами органів, історія життя. Загальні відомості про хворого (prefatio). Важливо знати вік пацієнта. Одна і та ж скарга хворого може бути ознакою різних захворювань, залежно від віку пацієнта. Від віку також може залежати перебіг захворювання. Є професійні захворювання (антракоз, силікоз, вібраційна хвороба), як наслідок впливу шкідливих професійних факторів, чи геобіохімічних особливостей місцевості (ендемічний зоб при нестачі йоду, флюороз при надлишку фтору). Тому важливо з’ясувати професію, місце роботи, місце проживання хворого. Стать пацієнта також має певне діагностичне значення

Суб’єктивне обстеження. Скарги хворого (mollestia aegroti) і їх деталізація. Скарги – це неприємні відчуття, що виникають при порушенні функції або структури функціональних систем. Скарги хворого необхідно деталізувати. Розпитування за системами органів (status praesens subsectivus). З тих чи інших причин важливі для діагностики ознаки чи симптоми захворювання можуть бути незгаданими хворим. У хворого виявлять скарги, які б вказували на ураження системи дихання, органів серцевосудинної системи, травлення, сечовиділення, кістково-м’язової та нервової системи. Історія виникнення захворювання (anamnesis morbi) У процесі розпитування хворого необхідно детально вияснити з якого часу він вважає себе хворим, як починалось захворювання (раптово, поступово); з чим пов’язує його виникнення; чи звертався за медичною допомогою, яке лікування проводилося і його ефективність.

Історія життя (anamnesis vitae). Починають розпитувати про життя самого хворого: де і в якій сім’ї народився пацієнт, вік батьків при народженні, як хворий ріс, чи не відставав від своїх ровесників у фізичному та інтелектуальному розвитку, у якому віці пішов до школи і як давалось навчання, заняття фізкультурою. Розпитують про побутові і житлові умови, чи проживає на радіаційно забрудненій території та участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, виясняють умови праці, вплив виробничих шкідливостей, уточнюють характер, режим харчування (регулярність, якісний і кількісний склад). Запитують про побутові інтоксикації (зловживання алкоголем, кавою, міцним чаєм, палінням). Необхідно розпитати пацієнта про хвороби, які переніс на протязі життя, перенесені травми, оперативні втручання, захворювання тієї чи іншої системи, чи не хворів на жовтяницю, малярію, туберкульоз, виясняють наявність факторів ризику ВІЛ-інфекції. Для виявлення алергічних захворювань обов’язково уточнюють, чи не було в минулому у хворого, його родичів алергічних реакцій на харчові, лікарські засоби, фарби, лаки, засоби гігієни і санітарії. Потрібно вияснити, чи не було подібних хвороб у близьких родичів(спадковий анамнез).

Об’єктивне обстеження. Загальний огляд хворого (inspectio). Спочатку проводять загальний огляд, а потім послідовно оглядають ділянки тіла. Послідовно оглядають усі частини тіла, що попереджує діагностичні помилки, які можуть виникнути, якщо оглядати лише окремі ділянки. Всі виявлені при огляді ознаки записують в історію хвороби і проводиться оцінка загального стану пацієнта, яка грунтується на комплексній оцінці його свідомості, рухової активності, положення в ліжку. Вирішальне значення має оцінка загрози для життя хворого виявленого захворювання. Розрізняють задовільний, середньої тяжкості, тяжкий і надмірно тяжкий стани:

загальний стан задовільний – скарги виражені мінімально, свідомість ясна, положення в ліжку активне, вираз обличчя звичайний; - загальний стан середньої тяжкості – більш виражені скарги з приводу певного захворювання, хворий хоче більше знаходитися в ліжку, так як активні рухи посилюють загальну слабкість і больові відчуття, свідомість ясна, вираз обличчя страдницький; - загальний стан тяжкий – скарги і симптоми хвороби різко виражені. Свідомість може бути затьмарена, відсутня, іноді ясна. Вираз обличчя страдницький. Активні рухи хворий здійснює з трудом і займає вимушене положення або пасивне; - загальний стан вкрай тяжкий – характеризується виникненням загрозливих для життя хворого ускладнень (розлади мозкового кровообігу при гіпертонічній хворобі, пухлини, термінальні стани при захворювання серця, цирозі печінки).

Свідомість (corscientia) хворого може бути як ясною, так і порушеною. Ясною свідомість оцінюється якщо пацієнт адекватно відповідає на питання, орієнтується в своїй особі, в часі і місцевості. Розрізняють такі порушення свідомості: ступор, сопор, кома, делірій та сутінковий стан свідомості. Мова хворого. Хода. Положення хворого в ліжку може бути активним, пасивним чи вимушеним.

Тілоскладення. У понятті “тіло-складення” (habitus) входять консти-туція, ріст і маса тіла хворого. М.В. Чорноруцького розрізняють три конституційних типи: нормостенічний, астенічний і гіперстенічний

Ріст людини залежить від розмірів кісткового скелету. В нормі ріст чоловіків коливається від 165 до 180 см, жінок – від 155 до 170 см. Маса тіла. Встановлено, що між ростом, масою тіла і окружністю грудної клітки людини існує певне співвідношення, яке дозволяє краще оцінити пропорційність її тілобудови. Так, “належну” масу тіла людини приблизно можна розрахувати наступним чином: виміряти ріст людини і відняти 100. Наприклад, при рості 170 см маса тіла повинна складати 70 кг (170-100). Шкіра і її похідні. Колір шкіри залежить від вмісту гемоглобіну, кровонаповнення її судин, товщини і кількості пігменту. Вологість шкіри. Вологість шкіри визначається функцією потових залозПідвищена пітливість може виявлятись при туберкульозі, септичних станах, гнійних захворюваннях, при критичному зниженні високої температури, а також при Базедовій хворобі. Вмістом рідини в тканинах, станом кровопостачання визначається еластичність шкіри (turgor).

Висипання на шкірі (eruptio). Вони, як правило, різноманітні за формою, величиною, кольором, розповсюдженістю. Розеола (roseola) Еритема (erythema) Кропив’янка (urticaria). Герпетичні висипання (herpes)

Пурпура – крововиливи в шкіру (haemorrhagiae) можуть бути різної величини: точкові (петехії), лінійні (екхімози), масивні (гематоми). При огляді шкіри на верхній половині тіла може виявлятися надмірне розширення капілярів і артеріол (toeleangiectasia) – судинні зірочки. Атрофія (atrophia) Ерозія (erosia) Тріщини (fissura) Виразка (ulcus)

Волосся. .

Нігті

Підшкірна основа. Ступінь розвитку підшкірної основи може бути нормальним, підвищеним або зменшеним і залежить від конституційних особливостей людини, віку, статі. Набряки (oedema) зумовлені нагромадженням рідини в тканинах. При набряках шкіра розтягнута, напружена, виглядає блискучою, прозорою, ямки у кісткові виступи згладжуються. При огляді на шкірі над набряками помітні відбитки одягу, взуття. Набряки можуть бути місцевими і загальними

Лімфатичні вузли. У здорової людини лімфатичні вузли не збільшені і не пальпуються. Краще стан лімфатичних вузлів можна оцінити методом пальпації. При цьому звертають увагу на їх величину, болючість, рухомість, консистенцію, злученість зі шкірою, флюктуацію, наявність рубців над ними. Пальпацію лімфовузлів проводять послідовно: шийних, підщелепних, над- і підключичних.

Огляд рук і ніг. Cуглоби і локомоторний апарат. Голова. Певне діагностичне значення мають розміри, рухомість, положення, похитування голови. Обличчя. При доброму самопочутті у здорових людей вираз обличчя спокійний, бадьорий, осмислений, при захворюваннях – страждальний. Очі. При огляді звертають увагу на ширину очних щілин, стан повік, склер, кон’юнктиву, рогівки і зіниці. Ніс. При огляді оцінюють розміри, форму, забарвлення шкіри. Вуха. Рот. Шия. Грудна клітка. Огляд живота.

Пальпація (palpatio). Цей метод, який грунтується на використанні дотикових відчуттів пальців чи кистей однієї або обох рук, доповнює дані огляду і дозволяє визначити болючість, місцеву температуру, вологість шкіри, рухомість та величину лімфатичних вузлів. Крім того, розрізняють балотуючу пальпацію, коли кінчиками пальців наносять декілька коротких поштовхів. Таким способом можна виявити наявність асциту, збільшені органи, пухлини, розміщені в підшкірній основі. Пальпацією досліджують всі зовнішні структури, кістки, зчленування, м’язи, сухожилля і суглоби, поверхневі артерії і варикозно розширені вени, поверхневі нерви; цим способом виявляють наявність набряків і гематом.

Перкусія (percussio). Метод введений в практику віденським лікарем Ауенбруггером в 1861р. Грунтується метод на вистукуванні поверхні тіла з тим, щоб за характером отримуваного звуку оцінити фізичні властивості органів, що лежать під вистукуваною поверхнею. Розрізняють перкусію безпосередню і опосередковану. Найпопулярнішою і найефективнішою є опосередкована перкусія “палець по пальцю” (Серед методів безпосередньої перкусії найбільшої уваги заслуговують способи Ф.Г.Яновського (постукування по поверхні грудної клітки пучкою кінцевої фаланги середнього пальця правої руки) і В.П.Образцова (постукування по поверхні грудної клітки пучкою кінцевої фаланги вказівного пальця, ковзаючого з поверхні ІІІ пальця). При опосередкованій перкусії постукування проводять по плесиметру (метал, скло, палець). Вистукувати можна молоточком або пальцем. Найчастіше використовують перкусію пальцем по пальцю.

Аускультація (auscultatio). Метод грунтується на вислуховуванні звукових явищ, зумовлених коливаннями в організмі тих чи інших його елементів. Опосередкована аускультація впроваджена Лаенеком у 1816 р., а описана ним у 1819 р. Розвиток аускультації пов’язаний з вдосконаленням стетоскопа (Піорі, Ф.Г. Яновський), впровадженням бінаурального стетоскопа (Н.Ф. Філатов), фонендоскопа і вивченням фізичних основ її.