Презентація на тему:
Етико-правові проблеми трансплантології та трансфузіології. Сурогатне материнство. Етичні проблеми генно-інженерних технологій.

Етико-правові проблеми трансплантології та трансфузіології. Сурогатне материнство. Етичні проблеми генно-інженерних технологій.

Трансплантація органів і тканин людини - це заміщення відсутніх у хворого або яким-небудь чином пошкоджених органів або тканин, яке базується на забиранні органів і тканин у донора чи трупа людини, їх типизування, консервації та зберіганні здійснюване за допомогою проведення хірургічної операції.

Історики медицини виділяють в історії трансплантації її початок або донауковий (ненауковий) етап та етап власне наукової трансплантації, датований XIX століттям.

Провідною ідеєю донаукової трансплантації, яка залишається значущою і для сучасної медицини, є ідея «перенесення життя». У древніх язичницьких культурах за субстанцію життя приймалася кров. Виникнення хвороби пов'язували з ослабленням життєвих сил в крові, і підтримка цих сил здійснювалося за допомогою вливання «здорової крові».

Історія лікування і знахарства сповнена історіями переливання крові від тварин, немовлят людям похилого віку з метою досягнення омолодження. У Овідія Медея саме так, вливаючи старцю Пелію кров вівці, повертає йому юність. Гіппократ вважав, що вживання, наприклад, злою людиною крові вівці може змінити душевні властивості людини.

Переливання крові як науковий метод виникає з магії крові. У зв'язку з цим доктор І. Т. Спаський в 1834 році, беручи участь в обговоренні методу переливання крові під час пологів, писав: «Введена в цих випадках (втрата крові при пологах) у вену кров, ймовірно, діє не стільки своєю кількістю, скільки цілющими властивостями, збуджуючи діяльність серця і кровоносних судин ».

Переливання крові в історії трансплантації, як забезпечення «перенесення життя», є логічним і конкретно-історичним початком теорії та практики пересадки органів і тканин.

Розвитку сучасної проблеми трансплантації органів послужило оригінальне відкриття російських хірургів - переливання трупної крові. Це стало поштовхом до створення першого радянського законодавства про право вилучення у трупів крові, кісток, суглобів, кровоносних судин і рогівки.

Перші дослідження з проблем наукової трансплантації історики медицини пов'язують з італійським доктором Барон, німецьким лікарем Райзіндером. Особлива увага приділяється діяльності по створенню кістковопластичної хірургії Н. І. Пирогова. Згадується також і дисертація Пауля Берта (1865 р.) на тему «Про трансплантації тканин у тварин».

МОРАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ТРАНСПЛАНТОЛОГІЇ Існують різні види трансплантації, причому відмінності між ними стосуються не тільки засобів і методів пересадки, а й пов'язаних з нею етичних проблем. Пересадка органів і тканин здійснюється або від живого донора, або від померлого донора.

При пересадці від живого донора мова йде про вилучення у донора тільки тих органів або тканин, без яких він в змозі продовжувати повноцінне життя. Найбільш часто запозичується нирка, проводяться також операції з пересадки частини печінки та ін. Безумовно, донор йде на певний ризик, пов'язаний, по-перше, із самою операцією по вилученню органу і, по-друге, з можливістю таких небажаних наслідків, які можуть виявлятися через місяці і навіть роки після операції.

Основні проблеми, що виникають при пересадці від живого донора, пов'язані з тим, якою мірою і яким чином може бути гарантовано справді добровільна згода донора. Очевидно, що не може вважатися добровільним згоду, що дається по примусу. Менш очевидним може вважатися згоду, при якому донор отримує винагороду, а простіше кажучи, продає свій орган. Практично скрізь у світі комерційне використання органів заборонено, але, тим не менш, відомо, що у ряді країн світу така практика має місце.

Презумпція згоди (нез’ясована згода) виходить з того, що забір і використання органів з трупа здійснюється, якщо померлий при житті не висловлював заперечень проти цього, або якщо заперечення не висловлюють його родичі. Відсутність вираженої відмови трактується як згода, тобто кожна людина практично автоматично перетворюється на донора після смерті, якщо він не висказав свого негативного ставлення до цього. «Презумпція згоди» є однією з двох основних юридичних моделей регулювання процедурою отримання згоди на вилучення органів від померлих людей.

Друга модель це так зване «нез’ясована згода», яке означає, що до своєї смерті померлий явно заявляв про свою згоду на вилучення органу, або член сім'ї чітко висловлює згоду на вилучення в тому випадку, коли померлий не залишив подібної заяви. Доктрина «нез’ясована згоди» передбачає певне документальне підтвердження «згоди». Прикладом подібного документа є "картки донора», які отримані в США тими, хто висловлює свою згоду на донорство. Доктрина «нез’ясована згоди» прийнята в законодавствах з охорони здоров'я США, Німеччині, Канаді, Франції, Італії.

Трансплантація, як метод лікування застосовується виключно за наявності медичних показань та згоди поінформованого реципієнта лише у випадках, коли усунення небезпеки для життя або відновлення здоров’я реципієнта іншими методами лікування неможливе.

Законодавчо визначені межі припустимості трансплантації Які передбачають і моральні критерії, насамперед, священну цінність життя людини і пошук нових засобів нести здоров’я, повагу до гідності людської особи. Разом з цим залишається ряд неоднозначних у морально-психологічному відношенні питань, пов’язаних з трансплантацією. Їх розгляд повинен насторожувати і вимагати надзвичайно зваженого і продуманого підходу до кожного окремого випадку.

ЕТИКО-ПРАВОВІ ПРИНЦИПИ ТРАНСПЛАНТАЦІЇ ЛЮДСЬКИХ ОРГАНІВ Трансплантація органів від живих донорів не менш проблематична в етичному плані, чим перетворення померлої людини в донора. Чи морально продовжувати життя на якийсь час ціною погіршення здоров'я, свідомої травматизації і скорочення життя здорового донора? Гуманна мета продовження і порятунку життя реципієнта втрачає статус гуманності, коли засобом її досягнення стає нанесення шкоди життя і здоров'ю донора. Не менш драматичними є ситуації дефіциту донорських органів.

Ліберальна позиція щодо етичних проблем трансплантації Аргументи “за”: • Трансплантація уможливлює забезпечення права кожної людини на життя. Цей доказ особливо вагомий з погляду його моральної вартості. Ідея охорони життя і здоров’я, їх збереження і вшанування отримує високу моральну санкцію.

• Трансплантація визнається ефективним способом лікування незворотних захворювань та ушкоджень органів людини. Ця теза підтримується багатьма лікарями світу, які мають на меті служіння людині, її життю, здоров’ю. Зокрема, українські медики О.Возіанов, В.Москаленко, В.Саєнко, Є.Баран стверджують, що трансплантологія сьогодні міцно вкорінюється як надзвичайно необхідний альтернативний спосіб лікування таких життєво важливих органів, як нирки, печінка, серце, легені та інші.

• Аргументація на користь трансплантації спирається на апеляції до тих ситуацій, коли цей метод є єдино можливим. Він ефективний тоді, коли всі інші методи лікування неприйнятні і пацієнт не має вибору між життям і смертю. У такому безвихідному становищі трансплантація є єдиним методом лікування.

Аргументи “проти” трансплантації • Вагомим аргументом проти трансплантації є велика трудомісткість, надзвичайна складність подібних операцій, чималий ризик негативних наслідків. Деякі операції з трансплантації потребують удосконалення (наприклад, пересадка серця). Інші операції залишаються все ще на стадії експерименту. Доволі поширеним є відторгнення донорської тканини, що може призвести до смерті. У квітні 1968 року доктор Д.Кулі зробив першу у своїй лікарській практиці пересадку серця. Згодом за вісім місяців цей лікар провів ще 15 трансплантацій серця. З них тільки три людини почували себе задовільно, шестеро померли невдовзі після операції, решта – дещо пізніше. Таке “змагання”, на жаль, мало на меті не людське здоров’я, а очевидно, славу, світове визнання.

Аргумент “проти” трансплантації • Пов’язаний з пересадкою серця. Цей вид трансплантації передбачає, щоб донор був клінічно мертвим. Існує чітка моральна вимога: серце може бути пересаджене без жодних етичних застережень лише від особи, що однозначно є мертвою. При недотриманні цієї вимоги пересадка серця означає вбивство донора. Ця проблема є досить складною, оскільки пов’язана із констатацією смерті, відносно якої нема на сьогодні однозначних критеріїв.

Сучасна медицина оперує такими критеріями стану смерті: серце, дихання, пульс, рефлекси, мозкова активність. Важливою методикою визначення цих критеріїв є електроенцефалограма. Існує дискусія довкола питання про смерть мозку. Одні спеціалісти характеризують кінець життя як “смерть мозкової кори”, інші вважають, що про смерть можна говорити як про “смерть цілого мозку”.

Поняття “смерті мозку” пов’язане зі зміною традиційної світоглядної установки, що існувала до цього часу. Адже впродовж століть загальновизнаним були кардіальні, а не церебральні критерії смерті. Точно встановити час, коли настала смерть мозку, практично неможливо. Умовно вважають, що це певний момент, коли у хворого вперше виявляються ознаки зниження функції мозку. Часом юристи, що знайомляться із судовими матеріалами, вбачають причину смерті в операції по вилученню донорських органів, а не в ушкодженнях головного мозку. А це уможливлює звинувачення трансплантолога в навмисному вбивстві хворого.

Існує гостра небезпека помилкових заключень про смерть, ціна яким життя людини. Дуже важливо уникнути небезпеки, що буде забрано орган у людини, визнаної занадто поспішно за померлу. На підтвердження думки про неоднозначні в моральному, деонтологічному відношенні рішення щодо проведення пересадки серця можна звернутися до медичної практики.

“Операція ХХ століття” – перша пересадка серця була здійснена 3 грудня 1967 року в лікарні Кейптауна в ПАР. Лікар К.Бернард замінив хворе серце 55-літнього Л.Вашканського здоровим серцем 34-річної Д.Дарваль, що отримала важкі ушкодження в автокатастрофі. Через 18 днів Л.Вашканський помер від запалення легенів. Проте насторожує не сам факт, а процес здійснення операції. Операція розтину грудної клітини Л.Вашканського була розпочата на 50 хвилин раніше, ніж зупинилося серце донора. Це був тверезий розрахунок для того, щоб серце взяти в найкращому стані.

З попередніх міркувань випливає ще один аргумент проти трансплантації, пов’язаний з місією лікаря. Існує загроза перетворення лікаря з активного борця за життя на пасивного спостерігача. Цей аргумент засвідчує несумісність морально-деонтологічної і соціально-етичної настанови з вищевказаною хибною позицією практикуючого лікаря. І цей доказ не є суто теоретичним. Дослідники вказують на наявні випадки, коли медичні сестри чи інший персонал, відчуваючи неприязнь і засуджуючи дії групи спеціалістів, яка вирішує питання про смерть мозку хворого, відмовляються виконувати свої обов’язки.

• Аргументом проти трансплантації є проблема небезпеки зловживань у зв’язку з комерціалізацією сучасної медицини. Можливе отримання органів обманним чи навіть злочинним шляхом у беззахисних людей, а також організація торгівлі органами. Світова громадськість в особі різного роду організацій намагається зупинити ці злодіяння. Зокрема, Всесвітня асамблея у 1985 р. закликала уряди всіх країн попередити комерційне використання людських органів. Українське законодавство забороняє торгівлю органами та іншими анатомічними матеріалами людини (Закон України «Про трансплантацію»).

Пересадка органів і тканин доволі часто рятує людині життя, продовжує його у новій позитивній якості. Разом з цим слід пам’ятати, що результати трансплантації залежать від ретельного виконання всіх її етапів. Як зазначають спеціалісти, підбір реципієнтів, донорське забезпечення, техніка виконання операції, ведення післяопераційного періоду потребують координації, високого професіоналізму. До цього можна додати ще один важливий елемент – моральну гуманістичну настанову. Слушно зазначав лауреат Нобелівської премії В.Форсманн, що прогрес – явище неминуче, але платити за нього втратою моральних критеріїв є занадто дорогою ціною.

ІСТОРІЯ МЕТОДУ ШТУЧНОГО ЗАПЛІДНЕННЯ Серед піонерів-розробників методики штучного запліднення в галузі ветиринарії в Росії відомий І.І. Іванов. З 1899 року він починає публікувати свої роботи зі штучного запліднення над різними видами тварин. В кінці XIX століття ідеї штучного запліднення починають використовуватися і для «боротьби з жіночим безпліддям».

У 1917 році доктор Ф. Ільїн констатує, що до 1917 року наука має 69 описів з успішними випадками штучного запліднення жінок спермою свого чоловіка. Завдяки виданню «Стать, секс, людина» (Пер. з фран., Вид-во «Світ», 1993) російська громадськість дізналася про існування «скандальної» дисертації Ж. Жерара (1885) «Вклад в історію штучного запліднення (600 випадків внутрішньо сімейного осіменіння)», яка отримала у Франції свого часу великий суспільний резонанс.

У 2-ій половині XIX століття інтимне життя подружжя (тобто те, що входить сьогодні в поняття репродуктивної медицини - контрацепція, безпліддя) не перебувала ще в компетенції медицини. Робота Ж. Жерара була своєрідним викликом громадській думці, оскільки незадовго до цього, в 1883 році, в Бордо в суді з аналогічного приводу було прийнято рішення, що «штучне запліднення противно законам природи».

РОЗВИТОК МЕТОДИКИ ШТУЧНОГО ЗАПЛІДНЕННЯ У 1944 році було досягнуто перше успішне культивування ооцита людини і екстракорпоральне запліднення (ЕО), що призвело до розвитку двохклітиного ембріона.

РОЗВИТОК МЕТОДИКИ ШТУЧНОГО ЗАПЛІДНЕННЯ У 1978 році в клініці Бон-Холл (Кембридж, Англія) медику Р. Едвардсу та ембріології Н. Степто вдалося імплантувати в порожнину матки жінки, яка страждає безпліддям, ембріон, отриманий в пробірці в результаті з'єднання яйцеклітини і сперматозоїда. Через дев'ять місяців народився перша у світі «пробірочна» дитина - Луїза Браун.

ЗАКОНОДАВЧА БАЗА ЩОДО ПИТАНЬ СУРОГАТНОГО МАТЕРИНСТВА Реалізація репродуктивних програм для «одиноких» батьків, як для різностатевих пар, які не перебувають у шлюбі, так і для одиноких чоловіків і жінок в даний час можлива лише на території Російської Федерації.

МЕТОДИ ШТУЧНОГО ЗАПЛІДНЕННЯ Серед методів штучного запліднення розрізняють: штучне запліднення спермою донора або чоловіка (ШЗСД і ШЗСЧ) метод екстракорпорального запліднення і перенесення ембріона в порожнину матки (ЕКЗ і ПЕ).

Генна інженерія і генетична трансформація — система методів і технологій, що дають можливість ідентифікувати, виділяти, клонувати й переносити окремі гени.

Людина у своїй діяльності здавна використовувала живі організми. При цьому мова йде не тільки про безпосереднє виробництво сільськогосподарської продукції шляхом вирощування рослин і тварин. Люди, самі того не підозрюючи, використовували і мікроорганізми. Хлібопечіння, пивоваріння, виробництво кисломолочної продукції, квашення овочів, виноробство, виробництво спирту тощо - все це приклади традиційних мікробіологічних біотехнологій.

«Біотехнологія» У широкому розумінні терміном позначають використання живих організмів для виробництва різних продуктів і енергії. Тим не менш, довгий час під біотехнологією розуміли, насамперед, саме мікробіологічні процеси.

У другій половині двадцятого століття склалася велика галузь промисловості - мікробіологічна. На мікробіологічних підприємствах за допомогою спеціально відселектованих штамів бактерій, дріжджів виробляють різні фармацевтичні препарати, засоби захисту рослин, біодобрива, всілякі харчові продукти і сировину.

Державні програми «Розробка і використання генно-інженерних біотехнологій в інтересах сільського господарства і медицини («Генетична інженерія»), включають проведення наукових досліджень, комплекс організаційних та кадрових заходів, покликаних дати поштовх прискореному розвитку цього перспективного наукового напрямку.

Генетична інженерія - це технологія отримання нових комбінацій генетичного матеріалу шляхом проведених поза клітини маніпуляцій з молекулами нуклеїнових кислот і перенесення, створених конструкцій генів в живий організм, в результаті якого досягається їх включення і активність в даному організмі і у його потомства.

Генно-інженерний (трансгенний) організм (ГІО) - живий організм, який містить нову комбінацію генетичного матеріалу, отриману за допомогою генетичної інженерії.

ГЕННО-ІНЖЕНЕРНІ ОРГАНІЗМИ НА СЛУЖБІ У МЕДИЦИНИ Виробництво штучного інсуліну Діабет - страшне захворювання, яке викликається порушенням роботи підшлункової залози, що виробляє гормон інсулін, необхідний для нормальної утилізації містяться в їжі вуглеводів. Розробка технології виробництва штучного інсуліну є справді тріумфом генетики. Спочатку Ф. Сенгер у 1955 році за допомогою спеціальних методів визначив будову молекули цього гормону, склад і послідовність амінокислот у ній. У 1963 році молекулу інсуліну синтезували за допомогою біохімічних методів.

Здійснити в промисловому масштабі настільки дорогий і складний синтез, що включає 170 хімічних реакцій, виявилося складно. Тому упор в подальших дослідженнях був зроблений на розробку технології біологічного синтезу гормону в клітинах мікроорганізмів, для чого використовували весь арсенал методів генетичної інженерії. Знаючи послідовність амінокислот в молекулі інсуліну, вчені розрахували, якою має бути послідовність нуклеотидів в гені, що кодує цей білок, щоб вийшла потрібна послідовність амінокислот.

«Зібрали» молекулу ДНК з окремих нуклеотидів у відповідності з певною послідовністю, «додали» до неї регуляторні елементи, необхідні для експресії гена в прокаріотів організмі E.coli, і вбудували дану конструкцію в генетичний матеріал цього мікроба. В результаті бактерія змогла виробляти два ланцюги молекули інсуліну, які можна було в подальшому з'єднати за допомогою хімічної реакції і отримати повну молекулу інсуліну.

Виробництво трансгенних медичних препаратів Біосинтез рекомбінантного фактора VIII людської крові дозволяє ефективно вирішувати проблему лікування хворих на гемофілію (знижена згортання крові). До цього фактор VIII виділяли з крові донорів, що пов'язано з ризиком зараження пацієнтів вірусними інфекціями типу гепатиту. Виробництво трансгенного еритропоетину (гормону, що стимулює утворення червоних кров'яних клітин людини) допомагає боротися з різними анеміями. Раніше найбільш ефективним методом лікування анемії вважалося часте переливання донорської крові, обходиться дуже дорого і також пов'язане з ризиками.

Промисловий біотехнологічний синтез. Мікроорганізми широко використовуються для промислового виробництва органічних розчинників (ацетону й бутанолу), амінокислот, кормових білків, ферментів, антибіотиків, вакцин і інших препаратів, широко використовуваних у промисловості, виробництві кормів, сільському господарстві, медицині та ветеринарії.

Дякую за увагу!