Презентація на тему:
гнійна інфекція

Вище ми з вами згадували, що один з найпотужніших моментів, які гальмували розвиток хірургії була і в певній мірі, до тепер залишається гнійна інфекція. Ідея безгнилісного лікування ран по справжньому знайшла своє рішення лише в другій половині ХІХ ст. Угорський акушер Ігнац Земмельвейс (1818-1865). В 1846 р. був прийнятий асистентом в акушерську клініку у Відні. Його гнітило те, що майже кожна п’ята, а по даних за 1841р., кожна третя породілля помирала на 2-ий - 3 -ій день після пологової гарячки. В іншому акушерському відділенні клініки летальність в породіль була втричі нижчою. В першому відділі пологи приймали лікарі та студенти, які часто відвідували прозекторську та анатомічні театри, в той час, як в другому проводили всю роботу акушерки, які не мали справи з трупами. Відмічено також, що післяпологова гарячка не виникала у жінок, які рожали вдома, іноді навіть в гірших умовах. Земмельвейс не сумнівався, що в кровоносну систему попала, так звана “трупна отрута”, і що заносили цю отруту в пологові шляхи жінок студенти, які приходили в акушерську клініку після роботи в прозекторській.

Молодий лікар запропонував , щоби всі лікарі, які переступили поріг акушерської клініки, одягали свіжий костюм, та обробляли руки знешкоджуючими розчинами. Найкращим І.Земмельвейс вважав розчин хлорного вапна. Результати виявились блискучими. В 1847 р. молоді матері помирали в 10 разів менше. В 1860-61 рр. була видана книга І.Земмельвейса про попередження гарячки породіль, але провідні акушери так і не визнавали його. Хоча в той час М.І.Пірогов писав “Переконання Земмельвейса, щодо піємії в породіль, які б ексцентричні вони не були, все-таки містять в собі велику долю правди”. М.І.Пірогов пропонував відділити від решти хворих тих, у кого відмічаються признаки зараження. Він рахував, що зараження може передаватися від людини до людини. Через декілька років ідею за яку боровся і страждав І. Земмельвейс, на фундаментальній науковій основі втілив в життя видатний англійський хірург Джозеф Лістер (1827-1912). який познайомився з роботами Л.Пастера, де доводилась роль мікроорганізмів в бродінні та загниванні і зробив практичний висновок про значення безгнилісного лікування ран в хірургії.

Він переконував, що більш важкий перебіг відкритих переломів пов”язаний з тим, що в рану попадають патогенні мікроби з повітря, оточуючих предметів, рук хірурга і що процес нагноєння ран по суті подібний до процесів гниття та бродіння. Л.Лістер дійшов до переконання, що руки хірурга, перев”язувальний матеріал є джерелом зараження хворого. Природа створила надійний захист для мікроорганізмів - шкіру. Тільки при її пошкодженні у глибину тканин проникають мікроби і починається боротьба між макро- та мікроорганізмами. Метод Лістера був розроблений в 1867 р. Суть його полягала в тому, що після розрізу рану орошували 3% розчином (водним) карболової кислоти, після цього накладали 8-шарову марлеву пов’язку, змочену ти самим розчином. Зверху пов’язку закривали вологостійкою тканиною. Тим самим розчином обробляли інструменти, шовний матеріал та руки хірурга. Для знешкодження мікроорганізмів в повітрі був запропонований пульвелізатор, який розбризкував в операційній дезінфікуючий розчин.

Результати перших дослідів були блискучими. В 9 з 11 оперованих хворих з відкритими пораненнями не було жодних ознак нагноєння. З цього моменту вважається, що антисептика, як метод, довічно війшла в хірургію. В цьому значна роль наших вітчизняних вчених і перш за все М.І Пірогова, який вперше з метою антисептики застосував йод, спирт, ляпіс (азотнокисле срібло). Його учні М.В. Скліфосовський (1836-1904) та В.А. Караваєв (1811-1892) широко впроваджували та вдосконалювали метод Д.Лістера. Поряд з цим в хірургію почали проникати ідеї про те, що треба знезаражувати не тільки рану та оточуюче повітря, але й інструменти, перев’язувальний матеріал, тобто все, що контактує з раною. Наукове обгрунтування цього методу репрезентував Е. Бергман та його учень К. Шиммельбуш, в 1890 році . Він отримав назву асептики. Отже в ХІХ ст. були розроблені та впроваджені антисептика та асептика. Як же чітко визначити ці методи?