Презентація на тему:
МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ І ЄВРОАТЛАНТИЧНА ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ

МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ОБОРОНИ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ І ЄВРОАТЛАНТИЧНА ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ Київ - 2006

МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ОБОРОНИ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ І ЄВРОАТЛАНТИЧНА ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ (навчальний посібник) Затверджено заступником начальника Національної академії оборони України з навчальної роботи Київ - 2006

Авторський колектив: Деменко О. Ф., кандидат політичних наук; Демчук П. О., кандидат філософських наук, доцент; Калениченко Р.А., кандидат психологічних наук, доцент; Коряк В. І., кандидат історичних наук, доцент; Кучма Д. Я., кандидат філософських наук, доцент; Куцак В. М., кандидат філософських наук, доцент; Мачульський Б. Г., кандидат філософських наук, доцент; Пошедін О. І., кандидат історичних наук, доцент; Скворцов В. В.; Шпанко М. А., кандидат історичних наук. Загальна редакція – Коряк В.І. УДК 327,5 (477) Міжнародні відносини і євроатлантична інтеграція України. Навчальний посібник. Колектив авторів. – К.; НАОУ, 2006 – 80 с. Навчальний посібник підготовлено викладачами кафедри міжнародних відносин і євроатлантичної інтеграції України як додаток до підручника “Міжнародні відносини і євроатлантична інтеграція України” (випуск 2005 р.). В формі структурно-логічних схем та опорно-змістовних матеріалів розкриваються найбільш суттєві питання навчальних дисциплін кафедри.

ЗМІСТ Розділ І Теоретичні основи міжнародних відносин. Розділ ІІ Міжнародне співробітництво та міжнародна інтеграція. Розділ ІІІ Європейська інтеграція і Україна. Розділ IV НАТО в системі міжнародної безпеки. Розділ V Євроатлантична інтеграція України.

Розділ І Теоретичні основи міжнародних відносин.

Теоретичні основи пізнання міжнародних відносин Міжнародні відносини – це системна сукупність політичних, економічних, дипломатичних, правових, культурних та інших зв`язків між суб`єктами світового співтовариства з метою створення найбільш сприятливих умов для свого функціонування і розвитку. Особливості пізнання міжнародних відносин вони охоплюють надзвичайно широкий діапазон явищ і процесів, усвідомлення котрих вимагає високого рівня загальної підготовки людей; в міжнародних відносинах нема центрального елементу влади і управління, підпорядкування і субординації; обмеженість доступу до інформації про діяльність і наміри суб`єктів міжнародних відносин і, навіть, використання дезінформації; реальна суперечливість між включеністю держав у системні міжнародні відносини та їх суверенними національними інтересами; одночасне існування багатьох взаємодій, взаємовпливів, взаємозалежностей, процесів і явищ, стосовно котрих необхідно приймати рішення.

Предмет науки про міжнародні відносини Міжнародні відносини можна розглядати в двох основних аспектах: а) як відносини між державами та їх об`єднаннями у відповідній галузі діяльності (політика, економіка, культура, воєнна сфера і таке інше). В цьому аспекті предметом науки і навчальної дисципліни є проблеми політики, економіки, права тощо; б) як інтегрована система одночасних взаємовідносин і взаємодій в різних галузях (економіки, політики, права і таке інше) між державами та їх об`єднаннями у визначеному місці і в конкретний час. В цьому аспекті окреслилось чотири основні підходи до визначення предмету науки про міжнародні відносин. Підхід Р. Арона, Й. Френкеля, О. Флехтгейма, К. Швейцера, К. Томпсона та інших ґрунтується на абсолютизації політичних відносин та їх ототожненні з міжнародними відносинами в цілому.

Підхід Ф. Оппенгеймера, Г. Бума, С. Лагоса, Й. Галтунга, Й. Бертона та інших ґрунтується на визнанні взаємної солідарності суверенних держав, котрі на основі норм міжнародного права створюють міжнародне суспільство (звідси назва теорії “міжнародного суспільства” або “світового суспільства”) Логіка побудови теорії “міжнародного суспільства”: Існують суверенні солідарні держави, що офіційно не підпорядковані ніякому центру (анархія) Беручи початок з анархії шляхом втілення в життя держав норм права і принципів моралі поступово формується єдине суспільство Майбутній порядок в світовому міжнародному суспільстві встановлюється без світового уряду на основі норм права і моралі

Особливості міжнародних систем Середовище міжнародних систем теж систематизоване Основні елементи мінародних систем (держави) самі є складними системами В міжнародних системах нема центрального формалізованого елемента влади і управління Внаслідок розбіжності інтересів між системами і всередині них відбуваються постійні зіткнення Регулятивні процеси в міжнародних відносинах Інтеграція виникає тоді, коли підсистеми (елементи) об`єднуються або співпрацюють в умовах неможливості самостійного власного розвитку повною мірою Дезінтеграція наступає тоді, коли система, заради власного самозбереження, обмежує можливості розвитку внутрішніх підсистем (елементів) і загострює внутрішні протиріччя Інтеграційні тенденції є властивими для відкритих (гнучких ) міжнародних систем, а дезінтеграційні - для закритих (жорстких) міжнародних відносин

Принципи полістратегії Полістратегія – органічна єдність економічної, соціальної, політичної та воєнної стратегії, що спрямовані на забезпечення реалізації національних інтересів в близькій і подальшій перспективі. Це спосіб мислення і діяльності державних і управлінських кадрів вищого державного рівня. Принцип раціональності охоплює: адекватне сприйняття цінностей і ціннісних орієнтацій у світі; логічне пристосування засобів до цілей; адекватне відношення до обставин акторів полістратегічних дій. Принцип адаптації раніше прийнятих передбачень (принцип еволюції проекції) – постійне пристосування полістратегії до змін мотивації акторів стратегічної гри та еволюції середовища і ситуації. Принцип єдності полістратегічних зусиль передбачає органічну єдність техніки, соціально-політичних відносин, доктринальних положень, часу, простору та інших факторів полістратегічних акцій. Принцип єдності соціально-політичної динаміки визначає: залежність полістратегічних впливів держав (коаліцій) від гармонізації внутрішніх соціально-політичних структур і стратегій та соціально-політичної мінливості міжнародного середовища

Сучасний світовий політичний процес: що було до нього? Біполярний світ другої половини ХХ століття Країни капіталістичної орієнтації Країни соціалістичної орієнтації Країни, так званого, “третього світу”

Внутрішні тенденції розвитку двох суспільно-політичних систем епохи “холодної війни”

Основні особливості сучасного світового політичного процесу: органічна єдність діалектично суперечливих тенденцій глобалізації і регіоналізації; формування багатоцентричної системи міжнародних відносин замість двоцентричної (багатополюсної замість двополюсної); відродження і активізація національних і релігійних ідеологій та рухів; перетворення геополітичного простору колишнього Радянського Союзу в поле високої соціально-політичної напруги; малоймовірність спалаху світової війни і перманентна небезпека виникнення локальних війн і конфліктів; поширення тероризму як форми політичної боротьби; поглиблення інтеграційних процесів у регіональному вимірі; воєнно-політичне домінування одної наддержави в глобальному вимірі; загострення глобальних протиріч цивілізаційного характеру, особливо між християнською і ісламською цивілізаціями.

Глобалізація Аргументи ціла низка проблем може бути розв`язана тільки на глобальному рівні; регіональні ресурси часто не спроможні задовольнити потреби регіону; міжрегіональні зв`язки є необхідними для повноцінного розвитку регіонів; в цілісному світі тільки глобальні організації можуть забезпечити мир; санкції проти агресії є ефективнішими на глобальному рівні; тільки глобальні організації здатні контролювати дії великих держав; регіональні організації можуть сприяти загостренню суперництва між регіонами і у світі в цілому. Регіоналізація Аргументи спільність інтересів, традицій, культури, релігій; економічне, соціальне і політичне співробітництво легше досягається на регіональному рівні; політичні, економічні та інші суперечності простіше врегульовуються на регіональному рівні; регіональний інтерес є ефективнішим в протидії конфліктам і загроза миру; регіональні організації є більш ефективними у врегулюванні криз, ніж глобальні організації. Дві тенденції сучасного світового розвитку

Основні принципи міжнародних відносин, що проголошені Заключним актом Наради в Хельсінкі (І.VIII.1975 р.) Суверенна рівність, поважання прав щодо суверенітету; Незастосування сили і загрози силою; Непорушність кордонів; Територіальна цілісність держав; Мирне врегулювання спірних питань; Невтручання до внутрішніх справ; Поважання прав людини і основних свобод, включаючи свободу думки, совісті, переконань; Рівноправ`я і право народів на самовизначення; Співробітництво між державами; Добровільне виконання зобов`язань з міжнародного права.

Розділ ІІ Міжнародне співробітництво та міжнародна інтеграція.

Формування та розвиток системи міжнародних організацій Етап Тривалість періоду Характер змін системи І етап Середина ХІХ ст. – середина 40-х років ХХ ст. Становлення системи міжнародних організацій ІІ етап Середина 40-х років – кінець 50-х років ХХ ст. Формування системи органів ООН ІІІ етап Кінець 50-х років – кінець 80-х років Розвиток міжнародних регіональних організацій IV етап З початку 90-х років до нашого часу Трансформація характеру діяльності міжнародних організацій, створення інтеграційних об`єднань

Типи міжнародних організацій (за характером членства) Міжнародні міжурядові організації Міжнародні неурядові організації ООН Європейський Союз Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) Організація Північноатлантичного Договору (НАТО) Ліга арабських держав (ЛАД) Органзіація африканської єдності Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК) Співдружність Незалежних Держав (СНД) Організація Догвору про колективну безпеку та інші Всесвітня Рада Церков Міжнародний комітет Червого Хреста Міжнародна асоціація політичних наук Лікарі без кордонів Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол, спец. Статус) Міжнародний олімпійський комітет Міжнародна амністія

Міжнародні міжурядові організації Міжнародні міжурядові організації – це об`єднання держав, що утворюються на основі багатосторонніх міжурядових угод у відповідності до міжнародного права для здійснення певних (економічних, політичних, культурних тощо) цілей. В функціональному значенні міжнародні організації виступають як: Структури глобальної і регіональної безпеки; Інструмент гарантії національної безпеки своїх членів; Механізм формування і поглиблення інтеграційних процесів; Суб`єкти міжнародного права; Форуми для обговорення і прийняття рішень з питань, що представляють спільний інтерес; Основні носії двоєдиного процесу сучасних міжнародних відносин – глобалізації і регіоналізації; Міжнародні міжурядові організації утворюються і функціонують у відповідності до статей 52, 53 і 54 Статуту ООН. 19

Постійні члени: США, Франція, Велика Британія, Російська Федерація, Китай Непостійні члени: один від Східної Європи, два від Західної Європи, п`ять від Азії і Африки, два від Латинської Америки Повноваження ради безпеки ООН Визначення існування і рівня загрози миру та заходів щодо попередження агресії Прийняття рішення про використання збройної сили для припинення та ліквідації наслідків агресії Подання рекомендацій щодо прийняття нових членів ООН Подання рекомендацій Генеральній Асамблеї ООН щодо обрання Генерального Секретаря ООН Обрання разом з Генеральною Асамблеєю суддів міжнародного суду; Подання щорічних і спеціальних доповідей Генеральній Асамблеї ООН

Регіональні Комісії ООН Поширюють інформацію, проводять відповідні дослідження, готують огляди, допомагають у плануванні економічного розвитку, організують семінари, симпозіуми та конференції. Мета регіональних Комісій ООН: забезпечення координації у сфері економічного та соціального розвитку в регіоні; допомога піднесенню рівня економічного добробуту; зміцнення економічного співробітництва між країнами регіону та їх зв`язків з країнами інших регіонів.

Регіональні Комісії ООН Економічна Комісія для Європи Економічна Соціальна Комісія для Азії та Тихого океану Економічна Комісія для Латинської Америки та Карибського басейну Економічна Комісія для Африки Економічна і Соціальна Комісія для Західної Азії Регіональні Комісії є допоміжними органами Економічної та Соціальної Ради ООН, перед якою вони звітують

Класифікація регіональних міжнародних міжурядових організацій Цільові ММО – ОАД, Організація Африканської Єдності, Рада Європи, Асоціація країн Південно-Східної Азії, СНД та інші Воєнні альянси - ЗЄС, НАТО, Організація договору про Безпеку Австралії, Нової Зеландії і США, Договір про колективну безпеку кран СНД Функціональні ММО – Європейський Союз, Європейська асоціація вільної торгівлі, ОПЕК, Європейське співтовариство з атомної енергії Регіональні Комісії ООН – Економічна Комісія для Європи, Економічна і Соціальна Комісія для Азії та Тихого океану, Економічна комісія для Латинської Америки і Карибського басейну, Економічна комісія для Африки, Соціальна комісія для Західної Азії

Міжнародні організації Європи Бельгія В. Британія Греція Іспанія Італія Люксембург Нідерланди Португалія Франція ФРН З Є С 10 Данія Чехія Литва Латвія Естонія Словаччина Словенія Польща Угорщина Австрія Ірландія Фінляндія Швеція Кіпр Мальта Є С 25 Н А Т О 26 Іспанія Норвегія Туреччина Болгарія Румунія США Канада Албанія Грузія Македонія Молдова Росія Україна Швейцарія Хорватія Рада Європи 41 Андорра Ліхтенштейн Сан-Марино Азербайджан Білорусь Вірменія Казахстан Киргизія Таджикистан Туркменистан Узбекистан Р Е А П 46 Ватикан Боснія Герцеговина Монако Югославія Сербія Чорногорія О Б С Є 55

Рада Європи 5 травня 1949 р. у Лондоні представники Великої Британії, Франції, Данії, Норвегії, Ірландії, Швеції, Бельгії, Люксембургу та Голландії підписали Статут Європи. На початок ХХІ століття членами Ради Європи були 41 країна. Головні завдання Ради Європи – забезпечення реалізації прав людини, розвиток демократії і сприяння інтеграційним процесам. На даний час в межах Ради Європи понад 140 юридично обов`язкових європейських договорів або конвенцій (це приблизно еквівалент 25 тисячам двосторонніх договорів). Найбільш суттєвими є: Європейська конвенція з прав людини; Європейська культурна конвенція з прав людини; Європейська соціальна Хартія; Європейська конвенція із запобігання тортур і тілесних ушкоджень та жорсткого поводження і приниження людської гідності. Вищими органами Ради Європи є Парламентська асамблея Ради Європи, Європейський Суд та Європейська комісія з прав людини, завдяки яким вона володіє юридично-контрольним механізмом.

Організація з Безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) (правонаступниця НБСЄ)

Шлях України до Ради Європи 18 грудня 1991 р. МЗС України виступило з пропозицією провести переговори щодо форм і сфер взаємодії з Радою Європи 10 вересня 1992 р. в Стамбулі відбулося надзвичайне засідання Вищого комітету зі встановлення контактів РЄ з країнами СНД; Кінець 1992 р. Україна отримала від Комітету міністрів РЄ запрошення приєднатися до Європейської культурної конвенції; 15 вересня 1995 р. у Києві відкрито інформаційно-документальний центр РЄ; 26 вересня 1995 р. ПАРЕ ухвалила позитивний висновок щодо заяви України про вступ до РЄ (№ 190, 1995); 19 жовтня 1995 р. Комітет міністрів РЄ одностайно ухвалив резолюцію про запрошення України стати 37 членом РЄ і приєднатися до її Статуту; 9 листопада 1995 р. відбулася урочиста церемонія вступу України до РЄ.

Типізація інтеграційних процесів Критерії типізації Типи інтеграції Механізм інтеграції 1) функціональний тип 2) культурно-історичний тип Об’єкт інтеграції 1) інтеграційні процеси в межах одного об’єкту (в рамках однієї держави) 2) міжнародна інтеграція (між елементами міжнародних відносин) Географічне охоплення глобальна регіональна трансрегіональна субрегіональна Суб’єкт інтеграції міждержавна між міжнародними організаціями об’єднана Сфера об’єднання зусиль політична військово-політична фінансово-економічна соціокультурна Характер набуття членства в об’єднанні відкриті з обмеженим доступом Метод здійснення інтеграції шляхом інституалізації (інституалізація “згоди”) шляхом узгодження функцій (ліберальні засади)

Наукові школи, які теоретично обґрунтовують сутність інтеграційних процесів на європейському континенті: 1. Федералізм – об’єднання Європи на основі федеративного принципу, який передбачає підпорядкування національних та регіональних органів управління спільним наднаціональним структурам. 2. Функціоналізм – інтеграція має розвиватися спочатку в питаннях соціально-економічного і науково-технічного характеру, вирішення яких є актуальним для всіх держав і тому може виступати в якості об’єднувального елементу. Політичній інтеграції відводиться другорядна роль. 3. Неофункціоналізм – виходячи із теоретичних напрацювань функціоналізму, використовує також деякі риси федералізму. Його представники віддають перевагу економічній інтеграції, але при цьому визнають необхідність політичної інтеграції для координації дій.

Розділ ІІІ Європейська інтеграція і Україна.

Етапи становлення і розвитку європейської інтеграції ІІІ ЕТАП: З ПОЧАТКУ 1990-Х РОКІВ МИНУЛОГО СТОЛІТТЯ І ДО НАШОГО ЧАСУ. Створення Європейського об`єднання вугілля і сталі (1952 р.); Створення Європейського економічного співтовариства і Євроатома (1957 р.); Формування Митного союзу та Спільного ринку; Вступ до ЄЕС Великобританії, Данії та Ірландії (1973 р.). І ЕТАП: ПОЧАТОК 1950-Х – СЕРЕДИНА 1970-Х РОКІВ. ІІ ЕТАП: СЕРЕДИНА 1970-Х – ПОЧАТОК 1990-Х РОКІВ. Створення європейської валютної системи; Заснування Європейської Ради як найвищої політичної інстанції ЄЕС (1974 р.); Вступ до ЄЕС Греції (1981 р.), Іспанії та Португалії (1986 р.); Схвалення Єдиного Європейського акту (1987 р.). Підписання Маастрихтського договору, яким був заснований Європейський Союз; Вступ до ЄС Швеції, Фінляндії та Австрії (1995 р.); Підписання Амстердамського договору (1997 р.); Розширення ЄС до 25 країн-членів за рахунок країн ЦСЄ і Балтії (2004 р.); Розробка проекту Конституції ЄС

Основні цілі європейського союзу СФЕРИ ІНТЕГРАЦІЇ ТА РІВНІ ЦІЛІ (ОСНОВНІ) Економічна Комунітарний рівень гармонійний і збалансований розвиток економічної діяльності; досягнення високого рівня конкурентоспроможності та зближення економічних показників; економічна інтеграція; стійке та безінфляційне зростання. Соціальна Комунітарний рівень високий рівень зайнятості та соціальний захист; рівноправність чоловіків та жінок; захист та поліпшення стану навколишнього середовища; підвищення життєвого рівня та якості життя; соціальна інтеграція та солідарність. Зовнішня політика та політика безпеки Міжурядовий рівень захист загальних цінностей, основних інтересів, незалежності і цілісності Союзу; укріплення безпеки всіма можливими способами; збереження миру та укріплення міжнародної безпеки; сприяння міжнародній співпраці; розвиток та консолідація демократії і законності, визнання основних прав і свобод людини Внутрішні справи та правосуддя Міжурядовий рівень забезпечення усім громадянам країн-членів Союзу високий рівень безпеки у рамках забезпечення свободи та справедливості

Процес створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) (Засновник - “Європейська шістка”: Франція, ФРН, Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди) Договір про створення Європейського Співтовариства вугілля і сталі (ЄСВС) (18.04.1951 р.) Договір про створення Європейського Економічного співтовариства (ЄЕС) та Євроатом (23.03.1957 р.) Договір про злиття виконавчих органів ЄСВС, Євроатому та ЄЕС (02.04. 1965 р.) Створення єдиної системи інститутів, що забезпечує європейську інтеграцію Рада Європейських співтовариств Європейська Рада Європарла- мент

Від ЄЕС до Євросоюзу (25 країн) (етапи) Розширення європейського економічного співтовариства (ЄЕС) 1973 р. – Велика Британія, Данія, Ірландія 1981 р. – Греція 1986 р. – Іспанія, Португалія 1995 р. – Фінляндія, Швеція, Австрія Підписання єдиного європейського акту ( 1986 р.) Договір про Європейський Союз (Маастріхт, Голландія – 7.2.1992 р.) Спільна зовнішня політика та політика безпеки Європейські співтовариства (ЄСВС, Євроатом, Європейське співтовариство) Співробітництво в сферах юстиції та внутрішніх справ О п о р и Розширення ЄС на схід Грудень 2002 р. (Копенгаген) – рішення Європейської Ради про вступ 10 нових членів (з травня 2004 р.) (Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія) Цілі європейської інтеграції Єдиний внутрішній ринок Спільна політика в соціальній сфері, науково-технічного розвитку і охорони навколишнього середовища Інтеграція в сфері зовнішньої політики

єдиного побудованого ринку Створення економічного і валютного союзу 1) 2) Європейського економічного співтовариства Європейського співтовариства (розширення компетенції за рахунок інших сфер діяльності ) 3) наднаціональної економічної взаємодії („перша опора”) Її доповнення співпрацею в сфері зовнішньої політики і безпеки („друга опора”) та внутрішніх прав і правосуддя („третя опора”) 4) економічної інтеграції Соціального виміру її на базі загальної соціальної політики. до до до до Від Від Від Від Цілі Маастріхстський договір про ЄС (1992 р)

Інституційна структура Євросоюзу

Європарламент – голос народу Виражає волю 374 млн. громадян Євросоюзу (існує з 50-х років ХХ ст.) Вибори Функції Прямі, раз в 5 років Засідання Не в національних блоках, а в політичних групах європейського масштабу Працює

Етапи розширення європейського союзу Євросоюз (роки) Кількість країн Країни 1957 6 Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Франція, ФРН. 1973 9 Великобританія, Данія, Ірландія. 1981 10 Греція. 1986 12 Іспанія, Португалія. 1995 15 Австрія, Фінляндія, Швеція. 2004 25 Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Латвія, Литва, Естонія, Мальта, Кіпр 2007 27 Болгарія, Румунія.

Копенгагенські критерії членства в європейському союзі Політичні критерії “Стабільність інститутів, що є гарантами демократії, верховенства права, прав людини і поваги та захисту прав меншин” Економічний критерій “Існування діючої ринкової економіки, а також спроможність впоратися з конкретним тиском та ринковими силами в межах Європейського Союзу” Критерій членства “Здатність взяти на себе обов`язки членства, включно з дотриманням цілей політичного, економічного та валютного союзу” Незалежний критерій “Спроможність Європейського Союзу абсорбувати нових членів, одночасно підтримуючи динаміку Європейської інтеграції...”

Послідовні етапи набуття членства в європейському союзі Консультативний етап Охоплює дії кандидатів і Євросоюзу до подання країною – кандидатом заяви про вступ Оцінювальний етап Охоплює час від подання заяви про вступ до початку переговорів про вступ між країною – претендентом і Євросоюзом. Переговорний етап Від початку і до завершення переговорів про вступ Ратифікаційний етап Від підписання Угоди про вступ до її ратифікації всіма членами ЄС Імплементаційний етап Після завершення всіх ратифікаційних процедур д набуття Угодою чинності

Саміти Україна - Євросоюз Консультації „Трійки” (ЄС – Україна) Рада з питань співробітництва між Україною та ЄС Комітет парламентського співробітництва Комітет з питань співробітництва між Україною та ЄС Підкомітети Інституційний механізм співпраці між Україною та ЄС

Основні завдання системи європейської безпеки

Розділ IV НАТО в системі міжнародної безпеки.

Схематична система безпеки на основі співробітництва Забезпечення стабільності Колективна оборона Колективна безпека Індивідуальна безпека

Фактори Розколу союзу держав-переможців У іі світовій війні і переходу До протистояння схід - захід Зміни у співвідношенні сил між ведучими державами У соціально-політичному ладі У системі цінностей В ідеології Зростання економічної і фінансової могутності США Зруйнована економіка країн Європи Реальні політичні сили: США, Англія, СРСР

Протистояння між СРСР ↔ США, Великобританією і втягування в стан “холодної війни” 1 Питання про укладення миру з колишніми союзниками Німеччини Болгарія ← США – Великобританія –прагнення привести до влади антирадянські сили Румунія Польща ← СРСР розглядав як сферу свого панування 2 Територіальні претензії СРСР до Туреччини 3 Конфлікт навколо Ірану і Фултонська промова У. Черчіля (березень 1946 р.), яку Сталін оцінив як заклик до війни з СРСР. 4 Дискусія з грецького питання і конфлікт між СРСР Великобританією (1946-1947 рр.) 5 Доктрина Трумена: (березень 1947 р.) Нова глобальна роль США в протидії СРСР і комунізму 6 План Дж. Маршалла (червень 1947 р.) І різне відношення до нового (Молотов в ООН: ”Спроба розколоти Європу на два табори”) 7 Реалізація план Маршалла, як передумова політичного союзу західних держав і формування військового політичного блоку 8 Переговори представників 5 країн (Великобританія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург) про Західно - Європейський Союз (4.03.1948 р.)

Що таке НАТО ? ПЗМ (Програма партнерства заради миру) РЕАП (Рада Євроатлантичного партнерства ) 26 + 20 (46 країн) “Середземноморський діалог” Співробітництво з 7 країнами Середземномор`я Форум для співробітництва між країнами-членами та їх партнерами В галузях (напрямках) Планування щодо цивільних надзвичайних ситуацій Усунення наслідків природних катаклізмів Наукові та економічні програми (підтримка наукових досліджень) Рамочний документ Індивідуальна партнерська програма План дій Сфери (рівні) взаємодії Координація та планування Політична Оборонна і воєнна Партнерство з іншими країнами

НАЙВАЖЛИВІШІ 14 статей Північно-атлантичний договір підписаний у Вашингтоні 4 квітня 1949 р. (10 країн Європи + США і Канада) За період з 1952 – 2004 рр. – приєднались 14 країн Суть договору 1) Це Хартія об`єднаних націй (преамбула) взаємні 2) Зобов`язання щодо Альянсу в цілому Ст. 3 Колективне оборонне планування Ст. 4 Консультації в разі небезпеки Ст. 5 Напад на одну державу вважати як напад на всі ці країни Ст. 9 Заснування Північноатлантичної Ради як єдиного офіційного органу Ст. 10 Право кожної країни запросити будь-яку державу до Альянсу Створює підзвітні органи (комітети та управління) для виконання завдань договору Орієнтація на безпеку у майбутньому Єдина міжнародна організація, яка має необхідні сили та засоби для підтримання миру Трансформація політичних та воєнних структур Адаптація до миротворчої діяльності та завдань щодо врегулювання криз Перспективні напрямки розвитку

Пошук та узгодження поглядів країн Західної Європи на систему безпеки Період формування НАТО 1945 – 1949 рр. Північноатлантичний договір (квітень 1949 р.) (12 країн) Брюсельський договір (1948 р.) – про співробітництво та колективну самооборону (Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Великобританія, Франція) План Маршалла – економічне підґрунтя для об`єднання Головні функції НАТО Політико-правове оформлення системи безпеки

Країни – члени НАТО Роки Кількість країн Країни 1949 12 Бельгія Великобританія Данія Ісландія Італія Люксембург Нідерланди Канада Норвегія Португалія США Франція 1952 2 Греція Туреччина 1955 1 ФРН 1982 1 Іспанія 1999 3 Польща Чехія Угорщина 2004 7 Болгарія Естонія Латвія Литва Румунія Словаччина Словенія

Структурна схема НАТО Північно-атлантична Рада Комітет оборонного планування Група ядерного планування Інші комітети НАТО, що допомагають керівним органам Постійні представники країн-членів Військовий комітет Міжнародний секретаріат Міжнародний військовий штаб Комітети, комісії, ради та інші структури, створені відповідно до рішень ПАР або договорів між НАТО та іншими державами Інтегрована військова структура Інші комітети, групи, комісії, що створюються для підготовки рішень у військовій сфері НАТО Цивільні структури НАТО Військові структури НАТО Політичні керівні органи НАТО

Керівні органи НАТО Командування об`єднаних сил м. Неаполь, Італія Командування об`єднаних сил м. Брюнсум, Нідерланди Командування НАТО з операцій м. Монс, Бельгія Командування НАТО з трансформацій м. Норфолк, США Навчальні заклади НАТО Стратегічні командування На рівні представників оборонних відомств країн-членів НАТО (постійно) Керівники оборонних відомств (тричі на рік) Постійні представники і двічі на рік – на рівні міністрів оборони Глави держав і урядів Міністри закордонних справ, міністри оборони, економіки, фінансів Постійні представники у ранзі послів (“Постійна рада”) 3-й рівень Військовий 2-й рівень (військово-політичний) 1-й рівень (політичний) Генсек НАТО Посадова особа найвищого рівня Апарат Міжнародний секретаріат головує Міжнародний військовий штаб Керують Рівні Склад

Структури НАТО, які приймають рішення Назва структури Представництво у ході зустрічей Режим зустрічей Тип рішень та документів, яки приймаються Головуючий Північноатлантична рада (ПАР) Глави держав та урядів При необхідності розгляду особливо важливих питань або ключових моментів розвитку політики Альянсу в галузі безпеки. Найважливіший орган, що приймає політичні рішення: декларації і комюніке, у яких пояснюються політика і рішення Альянсу як широкій громадськості, так і країнам, які не є членами НАТО Генеральний секретар НАТО, а за його відсутності - його заступник Коли Рада проводить засідання у такому форматі, її часто називають "Постійною радою". Глави урядів (кожен уряд представлений у Раді Постійним представником у ранзі посла, якому допомогу надає політичний та військовий персонал) Міністри закордонних справ Двічі нарік, а іноді й частіше Міністр однієї з держав Міністри оборони Тричі нарік Постійні представники країн-членів НАТО Збираються на засідання щонайменше раз на тиждень Комітет оборонного планування (КОП) Міністри оборони Збираються двічі нарік Опікується всіма оборонними питаннями та справами, що торкаються колективного планування оборони, дає настанови органам військового управління і, в межах своїх повноважень, має такі ж самі функції та владу, як і Рада в межах своєї компетенції. Постійні представники Група ядерного планування (ГЯП) Міністри оборони регулярно зустрічаються в Групі ядерного планування Обговорюються конкретні політичні питання, пов`язані з ядерною зброєю та приймаються відповідні рішення

Діяльність генерального секретаря у структурах НАТО Назва структури Функція Генсека НАТО стосовно структури Структури, через які працює Генсек НАТО НАТО Головний речник Альянсу: - у зовнішніх відносинах; - у контактах з урядами держав-членів - у контактах з представниками засобів масової інформації. Північноатлантична рада (ПАР) Голова Керує Міжнародним секретаріатом Комітет оборонного планування (КОП) Голова Розпоряджається Особистою канцелярією Група ядерного планування (ГЯП) Голова Розпоряджається Канцелярією Генерального секретаря Рада євроатлантичного партненства Голова Виконавчий секретаріат Група середземноморської співпраці Голова Постійні спільні ради НАТО - Росія Співголова разом із представником Росії та представником країни НАТО, що виконує обов'язки Почесного президента Комісія НАТО - Україна Співголова разом із представником України Інші вищі комітети Номінальний голова

Етапи розвитку і стратегічні концепції НАТО 1, Конкретизація концепції 1999 р. “Ініціатива щодо посилення обороноздатності” – 1999 р. План дій з розширення членства НАТО – 1999 р. Празький саміт НАТО (21 – 22 листопада 2002 р.) Стамбульський саміт НАТО (28 – 29 червня 2004 р.) Загострення протистояння з Організацією Варшавського договору Готовність до війни з використанням ядерної зброї Ставка на могутні збройні сили Пошук шляхів послаблення напруги між Сходом і Заходом Перехід до політики співробітництва країн Європи (РЕАП, ПЗМ) Широкий підхід до безпеки в Європі, безпека за рахунок розширення НАТО Закріплення лідируючої ролі Альянсу у побудові нової архітектури безпеки в євроатлантичному регіоні Конкретизована функція забезпечення стабільності і безпеки в євроатлантичному регіоні Охарактеризовано простір безпеки і основні загрози Цілі боротьби з небезпеками і загрозами Засоби (політичні і військові) досягнення цілей

Політика безпеки на платформі НАТО Принципи Ідеологічно-ціннісні Політичної взаємодії Військового будівництва Головні з них: Вирішення міжнародних спорів мирним шляхом Утримання від застосування сили чи загрози силою Десять принципів міжнародних відносин, затверджених Заключним актом в Гельсінкі (1975 р.) Визнання договору 1949 р. і стратегічної концепції Альянсу Демократичний цивільний контроль над збройними силами Професійна армія Стандартизація та оперативна сумісність збройних сил країн Альянсу Прозорість військового бюджету

Збройні сили країн-членів НАТО № з/п Кількість військовослужбовців Принципи формування Строки служби 1 Бельгія 40 тис. Професійний 2 Болгарія 41,1 тис. За призовом 3 Великобританія 212,6 тис. Професійний 4 Данія 28,5 тис. За призовом 5 Греція 178 тис. Змішаний 19 – 21 місяців 6 Іспанія 143, 5 тис. За призовом 9 місяців 7 Ісландія - 8 Італія 230 тис. За призовом 10 місяців 9 Канада 56,8 тис. Професійний 10 Німеччина 308 тис. Змішаний 10 місяців 11 Нідерланди 51 тис. Професійний 12 Люксембург 600 Професійний 13 Латвія 6,5 тис. За призовом 12 місяців 14 Литва 12 тис. За призовом 12 місяців 15 Норвегія 26,7 тис. За призовом 12 місяців 16 Португалія 43,6 тис. За призовом 4 -12 місяців 17 Польща 206 тис. За призовом 12 місяців 18 Румунія 101,8 тис. За призовом 12 місяців 19 Словаччина 33 тис. За призовом 9 місяців 20 Словенія 6 тис. За призовом 9 місяців 21 США 1,3 млн Професійний 22 Туреччина 582,3 тис. За призовом 15-18 місяців 23 Франція 273,7 тис. Змішаний 24 Чехія 54,6 тис. За призовом 12 місяців 25 Угорщина 28,9 тис. За призовом 12 місяців 26 Естонія 5,8 тис. За призовом 8 – 12 місяців

Оборонні видатки країн-членів НАТО В цінах за курсом обміну 2000 року Оборонні витрати у % ВВП 1980 1995 2000 2004 Бельгія 3,2% 1,5% 1,4% 1,2 Болгарія 2,4 Чехія - - 2,3% 1,9 Данія 2,4% 1,7% 1,5% 1,5 Франція 4,0% 2,9% 2,7% 2,6 Німеччина 3,3% 1,6% 1,5% 1,4 Греція 5,3% 4,6% 4,9% 2,9 Угорщина - - 1,7% 1,5 Італія 2,1% 1,9% 1,9% 1,8 Люксембург 1,0% 0,8% 0,7% 0,8 Нідерланди 3,0% 1,8% 1,6% 1,7 Норвегія 2,7% 2,2% 1,9% 1,8 Польща - - 2,0% 1,9 Португалія 2,9% 2,3% 2,2% 1,7 Іспанія 2,3% 1,4% 1,3% 1,3 Словенія 1,6 Румунія 2,2 Естонія 1,6 Латвія 1,3 Литва 1,4 Словакія 1,8 Туреччина 4,0 4,4% 5% 3,5 Великобританія 5,2% 2,8% 2,4% 2,3 Загалом Європа (млн. $ USA) 111 981 184 352 164 559 Канада 2,0% 1,4% 1,2% 1,2 США (млн.$) 5,6% (138191) 3,3% (278856) 3,3% (296373) 3,9 Загалом Півн. Америка (млн. $USA) 143 141 287 933 304 441 Загалом НАТО (млн. $USA) 255 122 472 284 468 999

Видатки оборони на душу населення (За цінами та за курсом 1995 року) Оборонні витрати на людину ($США) 1980 1995 2000 2004 Бельгія 619 438 427 400 Чехія - - 120 121 Данія 613 596 567 564 Франція 821 822 785 813 Німеччина 859 504 484 467 Греція 452 484 633 429 Угорщина - - 91 95 Італія 324 338 343 320 Люксембург 240 345 397 502 Нідерланди 581 518 500 511 Норвегія 699 805 809 857 Польща - - 85 97 Португалія 217 269 273 214 Іспанія 241 221 225 238 Туреччина 83 107 136 88 Великобританія 778 557 526 564 Загалом Європа 547 447 394 392 Канада 306 309 265 291 США 1144 1061 968 1256 Загалом Півн. Америка 1062 986 897 773 Загалом НАТО 758 670 589 582

Розширення НАТО За рахунок нових членів (5 хвиль) Розширення політичних і стратегічних інтересів Заходи по врегулюванню криз Діалог з питань озброєння та роззброєння Співпраця з партнерами (РАЕП, ПЗМ, Середземноморський діалог) Розширене розуміння і тлумачення загроз і небезпек (більш широкий підхід до безпеки) Агресія проти членів договору Етнічні конфлікти Тероризм Поширення ядерної зброї Організована злочинність Неконтрольована міграція Торгівля наркотиками і людьми Екологічна нестабільність Відмивання грошей, корупція Розширення геостратегічного простору дії Альянсу (дії за межами території, визначеної договором – ст. 5 Стратегічної концепції 1999 р.) 1990 р. – допомога Кувейту (проти Ірану) - 1994 р. – Боснія, Герцеговина - 1999 р. – Югославія - 2002 р. - Афганістан 1949 р. (12 країн)

Базові характеристики процесу розширення НАТО й основні мотиви запрошення нових членів Рік Країни, що приєднались Характеристика процесу приєднання Основний мотив запрошення 1952 Греція, Туреччина Лобіювання членства протягом двох років. Після прийняття політичного рішення юридичні процедури зайняли рік. Підготовчого періоду не було Інтереси США на Близькому Сході 1955 Німеччина Політичне рішення з боку НАТО без попереднього лобіювання з боку Німеччини. Юридичні процедури завершення окупації та приєднання Німеччини до НАТО зайняли два роки Збільшення військового потенціалу НАТО 1982 Іспанія Політичне рішення після досягнення національного консенсусу щодо членства. Завершення юридичних процедур зайняло півроку. Доля військових баз США 1999 Польща, Угорщина, Чехія Політичне рішення про членство після неформального підготовчого періоду протягом трьох років. Юридичні процедури зайняли два роки Стабілізація й реформування Центральної та Східної Європи 2004 Болгарія, Естонія, Латвія, Румунія, Словаччина, Словенія Політичне рішення про членство після тривалого підготовчого періоду, який складався із неформальної частин (два – три роки) і формальної підготовки як країн-кандидатів (три роки). Юридичні процедури зайняли два роки, одночасно з продовженням процедур підготовки Реформування НАТО для виконання нових військових місій

Сили реагування НАТО (СРН) ( багатонаціональне міжвидове оперативно-тактичне об`єднання – до 22 тис. осіб) Компоненти Сухопутний Морський Повітряний Спеціальний Бригадна тактична група – 6000 осіб до 30 різнорідних корабельних одиниць; до 30 авіаційних засобів; батальйон морської піхоти Оперативне з`єднання Завдання стратегічні повітряні перевезення; дальнє радіолокаційне виявлення; ведення повітряної розвідки; Контроль повітряного простору; авіаційне підтримання сухопутних військ. Завдання розвідка; психологічні операції; евакуація персоналу. Варіанти застосування СРН 1) проведення самостійних операцій (евакуація, ліквідація наслідків воєнних дій, контртерористичні операції, підтримання миру); 2) як сили “попереднього втручання” в рамках операцій з підтримання миру; 3) як “сили залякування” з метою демонстрації рішучості НАТО

Програма “Партнерство заради миру” (ПЗМ) Цілі ПЗМ 1994 Рамочний документ ПЗМ Цілі

Розділ V Євроатлантична інтеграція України.

Політико-правова база взаємовідносин України з НАТО РАДА ЄВРОАТЛАНТИЧНОГО ПАРТНЕРСТВА (РЄАП) 10 БЕРЕЗНЯ 1992 Р. Рамковий документ Програми НАТО "Партнерство заради миру" Підписаний 8 лютого 1994 р., не підлягає ратифікації Презентаційний документ щодо участі України в програмі "Партнерство заради миру" Переданий НАТО 25 травня 1994 р., Брюссель, не підлягає ратифікації Угода про безпеку між Урядом України та Організацією Північно-Атлантичного Договору Підписана 13 березня 1995 р., Брюссель, ратифікована 12 вересня 2002 р. Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України та НАТО щодо заснування Центру інформації та документації НАТО в Україні 7 травня 1997 р., Київ Угода між державами-учасницями Північноатлантичного Договору та іншими державами, які беруть участь у Програмі "Партнерство заради миру", щодо статусу їх збройних сил та Додатковий протокол до неї Підписані 6 травня 1996 р., Брюссель, ратифіковані 2 березня 2000 р.

Політико-правова база взаємовідносин України з НАТО „Державна програма співробітництва України з НАТО на період до 2001 року” (ДПС – 2001). Указ Президента України від 4 листопада 1998 р. Меморандум про взаєморозуміння між Кабінетом Міністрів України і Організацією НАТО з матеріально-технічного забезпечення і обслуговування Підписаний 6 грудня 2001 р., Брюссель, не підлягає ратифікації Подальший додатковий протокол до Угоди між державами-учасницями Північно-Атлантичного Договору та іншими державами, які беруть участь у Програмі "Партнерство заради миру", щодо статусу їх збройних сил Підписаний 3 грудня 1999 р., Брюссель ратифікований 20 квітня 2000 р. Державна програма співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО) на 2001 – 2004 рр. Указ Президента України від 27 січня 2001 р. Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України та Організацією Північноатлантичного Договору щодо призначення Офіцерів зв'язку НАТО в Україні 9 грудня 1998 р., Брюссель Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-Атлантичного Договору (НАТО) Підписана 9 липня 1997 р., Мадрид, не підлягає ратифікації

Політико-правова база взаємовідносин України з НАТО Про стратегію України щодо організації Північноатлантичного договору (НАТО) Указ Президента України від 08 червня 2002 р. Меморандум про взаєморозуміння між Кабінетом Міністрів України і штабом Верховного головнокомандувача об`єднаних збройних сил НАТО на Атлантиці та штабом Верховного головнокомандувача об`єднаних збройних сил НАТО в Європі щодо забезпечення підтримки операцій НАТО з боку України Підписаний 9 липня 2002 р., Київ, (ратифікований Верховною Радою України 17 березня 2004 року). План дій Україна - НАТО Ухвалений 22 листопада 2002 р. Прага Закон України „Про основи національної безпеки України” Набув чинності 30 липня 2003р. ”Про державні програми з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004 – 2007 роки”. Указ Президента України від 13 грудня 2003 р. Воєнна доктрина України Указ Президента України від 15 червня 2004 року № 648/2004 “Про невідкладні заходи щодо дальшого розвитку відносин України з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО)” Рішення РНБО, введене в дію Указом Президента України від 27 грудня 2005 року. “Про Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України” Указ Президента України від 28 лютого 2006 року №153/2006.

Заснування трастового фонду з метою організації знищення запасів застарілих боєприпасів Мета: поглиблення співробітництва в рамках плану дій Україна-НАТО прийнятому на Празькому саміті (2002 р) 3 Інтенсифікований діалог Україна-НАТО Сигнал від союзників по НАТО про підтримку євроатлантичних намірів України це Початок 22.02.2005 Брюссель – засідання комісії Україна-НАТО (КУН) (на рівні глав держав) 21.04.2005 Вільнюс – Засідання Комісії Україна-НАТО (на рівні міністрів Закордонних справ) 09.06.2005 Засідання КУН на рівні міністрів оборони 27.06.2005 Візит Генсека НАТО до Києва, зустріч з Президентом В. Ющенком прийнято Допомога в реформуванні розвідувальних служб Збільшено підтримку перепідготовки військовослужбовців, звільнених із ЗСУ Заснування трастового фонду з метою організації знищення запасів застарілих боєприпасів 1 2 3 Заходи зосереджено в п’яти сферах Мета: поглиблення співробітництва в рамках плану дій Україна – НАТО, прийнятому на Празькому саміті (2002 р._)

Військове планування і формування бюджету Демократичний контроль над ЗСУ і оборонною структурою Керування повітряним рухом і ППО Радіоелектронна боротьба Воєнні навчання і навчання невоєнного характеру Оперативні матеріальні й управлінські аспекти стандартизації Планування, організація і керування національними програмами оборонних досліджень і військових закупівель Міжнародне співробітництво у галузі озброєнь

Співробітництво у галузі озброєнь для досягнення взаємосумісності ЗСУ - ОЗС Впровадження єдиної системи класифікації, кодування і каталогізації ОВТ НАТО Виконання стандартів у галузі розробки, виробництва та випробування Впровадження прийнятої в НАТО системи метрологічного забезпечення в/частин і підрозділів Співробітництво у галузі розробки військових технологій та технологій подвійного призначення Спільні дослідження і розробка озброєнь і військової техніки Обмін результатами військово-наукових досліджень Вивчення можливостей розміщення на оборонних підприємствах України замовлень НАТО та країн-партнерів Участь підприємств України в проектуванні та виробництві озброєння у рамках проектів НАТО Спільна розробка та виробництво зразків ОВТ із залученням державних і приватних інвестицій НАТО Підготовка програм адаптації національної системи військових досліджень та розробок військового виробництва, постачань і ремонту ВТ до стандартів НАТО Досягнення відповідного рівня взаємосумісності ОВТ щодо забезпечення виконання спільних з НАТО операцій з підтримання миру Створення умов для забезпечення розробки, закупівлі озброєння ВТ і МТЗ відповідно до стандартів НАТО Створенні умов в Україні для запровадження державної системи кодифікації продукції військового призначення, що сумісна з системою кодифікації НАТО Підтримання проекту ПЗМ щодо знешкодження небезпечних боєприпасів, легкого озброєння і стрілецької зброї в Україні

Основні напрямки посилення сумісності Україна – ЗСУ - НАТО Приведення політичних соціально-економічних оборонних систем до Євроатлантичних стандартів Взаємосумісність Україна – ЗСУ - НАТО Адаптація оперативного управління, озброєнь, військової техніки, тилового та технічного забезпечення до стандартів НАТО Розвиток громадського суспільства Незалежне правосуддя Подолання корупції Наближення до стандартів НАТО системи управління ЗСУ Президент України В. Ющенко “Курс на інтеграцію до європейських і євроатлантичних структур віднині визначатиме стратегію і тактику нашої політики “ 22.02.2005 р. Брюссель

Основні напрямки досягнення сумісності ЗСУ та ОЗС (Об`єднані збройні сили НАТО) Практичне використання у ЗСУ нормативних документів НАТО Перепідготовка військових кадрів Поглиблення співробітництва з питань сумісності в галузі оборонного планування Активізація проведення спільних з НАТО військових навчань і тренувань з використанням військової інфраструктури ЗСУ (загальновійськових і авіаційних полігонів) Створення системи перекладу, аналізу і практичного використання нормативних документів НАТО з метою досягнення взаємосумісності Стандартизація відповідно до нормативів НАТО Консультації з НАТО щодо початку програм у галузях управління і контролю, тилової підтримки, управління повітряним рухом тощо. Адаптація системи навчання відповідно до стандартів НАТО Запрошення до України інструкторів-викладачів іноземних мов Започаткування разом з МОН України мовних курсів для військовослужбовців Створення експертного Центру мовного тестування з використанням тесту Нато – “STANAG – 6001” Здійснення спецпідготовки військовослужбовців для роботи у складі багатонаціональних штабів

Правові основи взаємовідносин ЄС-НАТО 1. Рішення Міністрів закордонних справ НАТО про створення власної Європейської системи безпеки і оборони (Берлін, 1996 р.) 2. Декларація про європейську оборонну політику і політику безпеки. (Підписана НАТО і ЄС 16 грудня 2002 р. ) - захист таємної інформації; - стратегічне партнерство між НАТО та ЄС по врегулюванню криз і запобіганню конфліктів; - доступ ЄС до можливостей НАТО і співробітництво між двома організаціями в розвитку Спільної Європейської оборонної політики і політики безпеки; - визначено політичні принципи співробітництва ЄС-НАТО. 3. Угода НАТО-ЄС про інформаційну безпеку (березень 2003 р.) 4. Пакет документів під загальною назвою “Берлін-плюс”, який було прийнято в результаті переговорів у 2003-2004 рр. Рішення “Берлін-плюс” мають на меті запобігти зайвому дублюванню ресурсів і стосуються чотирьох питань: - гарантований доступ ЄС до ресурсів оперативного планування НАТО; - можливість надання Євросоюзу військових формувань НАТО та спільних ресурсів; - можливість використання структур європейського командування НАТО для проведення операції під проводом Європейського Союзу; - адаптація оборонного планування НАТО з врахуванням можливого виділення сил Альянсу для виконання операції Євросоюзу.

Єдність ЄС і НАТО забезпечується: спільністю історії, культури і традицій народів країн-членів НАТО та ЄС; стабільністю інститутів, що є гарантами демократії, верховенства права, прав людини і поваги та захисту прав меншин; широким консенсусом щодо основ економічної політики; відсутністю територіальних претензій між країнами-членами обох організацій; відданістю принципу співробітництва в забезпеченні національної і колективної безпеки; схильністю до компромісів і пошуку консенсусу у вирішенні проблем і протиріч; взаємною повагою до національних інтересів кожної країни-члена НАТО та Євросоюзу.

Значна роль військових у формуванні державної політики завдає державі великої шкоди, може обумовити надмірну мілітаризацію суспільства, підрив економічних сил, стати однією з головних причин тяжкого становища та низького життєвого рівня народу. Жодна демократична держава поки що не може існувати без підтримки збройних сил, оскільки, майбутнє не вільно від регіональних конфліктів, громадянських війн, етнічних розбратів, навіть інтервенцій великих держав у сфери впливу одне одного та третіх країн, нових викликів – таких, як міжнародний терорізм та інші. Тому достатньо сильні збройні сили ще довго будуть необхідним інститутом держави. Принципові положення ЦВВ у демократичних країнах. визначення державної політики, у тому числі оборонної, цивільною державною владою; зверхність цивільних структур влади над військовими; армія не може бути самостійним суб`ектом політики, виключення військових з владних політичних структур; зведення призначення армії виключно для того, щоб захищати суспільство, але не управляти ним; безумовна відданість усіх силових структур по-перш усього Конституції, законові, народові, а не конкретної особистості чи політичному сегменту суспільства; законодавче визначення з боку державних та представницьких органів влади, прав та обов`язків військових відповідно до демократичних норм та специфіки військової діяльності. Контроль за виконанням обов`язків та турбота про забезпечення визначених прав з боку усього суспільства. Основні принципові положення, що регулюють ЦВВ у демократичних країнах

середовище вимоги підтримка середовище Зворотній зв`язок рішення дії Загальна модель ДЦК у демократичному суспільстві

Структура цивільно - військових відносин в Україні Президент України · Адміністрація Президента України · Рада національної безпеки і оборони України · Головне управління з питань діяльності військових формувань та правоохоронних органів Органи місцевого самоврядування Можуть створюватися: · Депутатьскі комісії з питань ДЦК Місцеві держ.адміністрації Можуть створюватися: · необхідні підрозділи Кабінет Міністрів України · Управління експертизи та аналізу оборонно - мобілізаційної роботи правоохоронних органів та органів юстиції · Міністерства та відомства, здійснюють забезпечення, взаємодіють із силовими структурами та контролюють їх діяльність у відповідних сферах Прокуратура України Суди України Верховна Рада України Комітет з питань національної безпеки і оборони Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Комітет з питань бюджету Уповноважений ВР з прав людини Рахункова палата Громадсьтво · Громадяни України та громадськи організації, утворювані відповідно до Конституц ії · ЗМІ Воєнна організація держави

Воєнна організація Правоохоронні органи держави Президентський контроль Парламентський контроль Контроль з боку судових органів та нагляд з боку прокуратури Контроль з боку органів виконавчої влади та органів МСВ Громадський контроль громадяни України та громадські організації, утворювані відповідно до Конституції України для здійснення та захисту прав і свобод громадян Засоби масової інформації. прокуратура України судові органи України Кабінет Міністрів України центральні та місцеві органи виконавчої влади органи місцевого самоврядування Верховна Рада України парл. комітети і спец. комісії народні депутати Уповноваженний ВР з прав людини Рахункова палата Президент України Рада національної безпеки і оборони Система та суб`єкти ДЦК над Воєнною організацією і правоохоронними органами України

ЛІТЕРАТУРА . Актуальні проблеми воєнної політології: Підручник для слухачів вищих військових навчальних закладів Збройних Сил України / За заг. ред. В. Ф. Смолянюка. – 1-е видання, - Вінниця: НОВА КНИГА, 2002 р. – 344 с. . Демчук П. О. Міжнародні відносин та проблеми євроатлантичної інтеграції. – Київ: ППП, 2004. – 252 с. . Діланян А.А. Європейський Союз. –К., 2003. -78 с. . Довідник НАТО. Брюссель, 2001. – 608 с. . Європейський Союз. Словник-довідник, К., 2001. -152 с. . Критерії членства в СОТ, ЄС та НАТО. Інтеграційні перспективи України. –К.:ІЄАС, 2001. 76 с. . Кукулка Ю. Теоретические проблемы международных отношений. –М., 1982. -268 с. . Мандрагеля В.А. Моральне виховання та соціально-етичні аспекти управління і менеджменту в арміях Заходу. –К.: АЗС України, 1997. -222 с. . Мандрагеля В.А. Причини та характер воєн (збройних конфліктів): філософсько-соціологічний аналіз. – К., 2003. -269 с. 0. Празький саміт і трансформація НАТО. Довідник. – Брюссель, 2003. 106 с. 1. Стратегічний оборонний бюлетень України на період до 2015 року (Біла книга України) . Київ, 2004 р. 96 с. 2. Міжнародні відносини і євроатлантична інтеграція України / За заг. ред. Л. С. Голопатюка К.: НАОУ, 2005. – 403 с. 3. www.nato.int. 4. www.delukr.cec.eu.int 5. www.mfa.gov.ua 6. www.mil.gov.ua 7. www.ieac.erg.ua