Презентація на тему:
Глобальні проблеми екології. Характеристика середовища проживання людини.

Автор: д.м.н., професор Кондратюк В.А. Лекція на тему: 1 Глобальні проблеми екології. Характеристика середовища проживання людини.

ВСТУП

ПРЕДМЕТ ТА ЗАВДАННЯ ЕКОЛОГІЇ Екологія – наука про закономірності взаємозв’язків і взаємодії організмів і їхніх систем з середовищем проживання й функціонуванням природних і антропогенних екологічних систем та біосфери в цілому. Термін «екологія» і визначення до нього були введені в наукову літературу німецьким вченим Е. Геккелем в 1866 р. Екологія - спочатку була вченням про взаємовідносини організму й середовища, тепер вона трансформувалась у науку про структуру природи. Екологія є основою поведінки індустріального суспільства в природі.

ЕКОЛОГІЯ У традиційному розумінні – це розкриття сутності взаємозв’язків рослин, тварин, мікроорганізмів та їх угруповань між собою й усією сукупністю факторів навколишнього середовища.

Місце екології в системі наук

Метою сучасної екології є теоретичне обґрунтування основних шляхів і раціональних методів управління природними і штучними екосистемами для досягнення максимальної їх продуктивності, прогнозування й усунення негативних антропогенних змін, охорони та оптимізації навколишнього середовища, раціонального використання і збагачення природних ресурсів біосфери.

Найголовніші завдання екології 2)організація моніторингу (безперервного стеження) за динамікою структури й роботи складових блоків біосфери як основи оцінки наслідків антропогенних впливів на неї, а також визначення темпів і напрямів її еволюції 1)вивчення механізмів формування і збереження середовища 3)здійснення аналізу сучасних форм взаємовідносин між суспільством і природою 4)визначення критичних рівнів параметрів навколишнього середовища і критичних параметрів збурюючих впливів на біосферу на сучасному етапі її еволюційного стану

5)моделювання та прогнозування природних екологічних процесів в окремих екосистемах і в біосфері в цілому, таких же процесів, які проходять в згаданих системах під впливом стихійного або планомірного антропогенного впливу ; 6)визначення критичних значень параметрів навколишнього середовища і людської цивілізації майбутнього, тобто на інтелектуальному етапі розвитку біосфери ; 7)обґрунтування методів управління екологічними і соціальними процесами на планеті й способів оптимізації як структурно-функціональної організації біосфери, так і взаємовідносин між суспільством і природою.

Наукові кадри Добра екологічна обізнаність Потужне технічне оснащення Високе відчуття обов’язку і відповідальності Для вирішення цих проблем необхідні:

СТРУКТУРА ЕКОЛОГIЇ «Загальна» екологія являє собою систему наукових дисциплін і поділяється на аутекологію і синекологію. Аутекологія досліджує відносини і взаємодію із середовищем проживання особи якого-небудь роду, її популяції й навіть виду. Синекологія вивчає стосунки між особинами, що належать до різних видів даного угрупування організмів, а також між ними і угрупуваннями. Базується екологія на даних природних, суспільних і технічних наук. Теоретичною основою її служить вчення про взаємозв’язок і взаємообумовленість в природі. Екологія як інтегративна наука об’єднує цілий ряд наукових напрямів, які зображені на схемі

Рівні організації матерії та поле діяльності сучасної екології

Глобальні проблеми екології – це проблеми, які торкаються життєвих інтересів усього людства й вимагають для свого вирішення колективних зусиль різних держав, всього світового співтовариства. ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОЛОГІЇ Вони характеризуються різними рівнями: глобальним (напр., зміни в озоновому шарі); міжрегіональним та регіональним (напр., забруднення Світового океану, атмосфери); національним (у межах однієї країни) .

Міждисциплінарний характер екологічної науки

Cучасний світ У світі сьогодні 1,5–2 млрд голодних. Щорічно помирає 60 млн чоловік, із них 20 млн від голоду. Наявні запаси орисних копалин будуть використані приблизно за 50 років, джерела нафти – за 30 років. Відбудеться забруднення повітря, води й ґрунту, як результат “брудної” фази промислової революції.

Сучасна екологія охоплює широке коло теоретичних і практичних проблем: 1) вивчає різні рівні біологічної організації – від окремих організмів через популяції й угруповання до екосистем, принципи й закономірності їх структури, функціонування, розвитку, регуляції й адаптації; 2) досліджує сутність процесів обміну і перетворення речовин та енергії в природі; веде пошуки природних законів організації життя на нашій планеті; 4) досліджує сучасний стан і прогнозування змін у біосфері та її окремих компонентах, які виникають внаслідок зростаючої діяльності людини або під впливом стихійних сил; 5) вивчає шляхи оптимізації відносин людини, суспільства і природи.

Екологія людини (антропоекологія) вивчає місце людини в екосистемі, взаємовплив людини й екосистем, які виникають внаслідок цього впливу, а також в об’єднанні зусиль багатьох дисциплін та наукових напрямів.

Термін «екологія людини» уперше почав використовуватись в 1921 р. американськими вченими Борджесом і Парком. Екологією людини спочатку вважали розділ медицини, який вивчає вплив середовища на людину не тільки в рамках медичних досліджень, він частково вивчався в соціології, техніці, архітектурі, економіці праві та ін. Особливо це стосується загальної гігієни та профільних гігієнічних дисциплін.

Предмет екології людини Предметом екології людини є вивчення біотичної взаємодії людини на організмовому та популяційному рівні з навколишнім середовищем із метою забезпечення високого рівня здоров’я населення. Об’єктом вивчення екології людини вважають систему «людина – навколишнє середовище», в якій людина виступає як на організмовому, так і на популяційному рівнях, а поняття «навколишнє середовище» охвачує природне, техногенне і соціокультурне середовище.

Головним завданням екології людини є прогнозування можливих змін у рівня здоров’я людини (популяції) під впливом навколишнього середовища і в розробці науково-обгрунтованих нормативів корекції у відповідних компонентах систем життєзабезпечення із врахуванням прогнозів та аналізу антропоекологічного напруження.

Функції екології людини

Навколишнє природне середовище – сукупність природних та змінених природних умов проживання людини і виробничої діяльності суспільства.

Фактор навколишнього середовища будь-який фізичний, хімічний, біологічний чи психоемоційний компонент навколишнього середовища, природного чи антропогенного походження, здатний впливати на здоров’я людини як безпосередній чинник. будь-який фізичний, хімічний, біологічний чи психоемоційний компонент середовища проживання людини, в тому числі природного, виробничого, побутового та іншого, здатний за певних умов прямо чи опосередковано шкідливо впливати на здоров'я людини; фактор ризику, тобто будь-який зовнішній чи внутрішній вплив на організм людини, що з достатньо високою вірогідністю може підвищити ймовірність захворювання або подальшого його розвитку, не будучи безпосереднім чинником.

Фактори середовища Фактори суспільного середовища – це соціальні (включаючи політичні), економічні та культурні фактори: демографія, економіка, освіта, суспільний устрій, культура, професійні та побутові стреси, тип медичної допомоги, відпочинку, спосіб життя тощо. Фактори фізичного та суспільного середовища крім прямого впливу на здоров’я людини можуть спричиняти істотні екологічні, економічні та естетичні наслідки.

ВИДИ ВПЛИВУ ФАКТОРІВ ДОВКІЛЛЯ НА ОРГАНIЗМ Деякі фактори впливають постійно, інші – періодично, але практично ніколи ні один із них не діє ізольовано. Розрізняють різні види їхнього впливу. Комбінована дія – це сумарний вплив декількох факторів однієї природи, наприклад, декількох хімічних сполук або декількох фізичних факторів. Поєднана дія – це сумарний вплив одночасно двох або більше факторів різної природи, наприклад, хімічних та фізичних факторів. Комплексна дія – це така дія, при якій одна і та ж речовина надходить в організм людини з різних середовищ біосфери; або це одночасна дія хімічної речовини, яка надходить в організм кількома шляхами (перорально, респіраторно, через шкіру).

Спільна дія факторів на організм (комбінована, поєднана) Проста сумація їх впливу (адитивна дія); підсилення впливу, який перевищує суму впливу діючих факторів (синергічна дія); ослаблення впливу одного фактора іншим (антагоністична дія). Деякі хімічні речовини можуть посилювати перебіг захворювання або змінювати імунобіологічну резистентність організму (паратоксична дія) Спричиняют розвиток патологічних процесів після того, як уже закінчилося отруєння (метатоксична дія).

Природні, або есенціальні фактори складають природний фон біосфери, який забезпечує відносну постійність її складу і кругообігу речовин у природі і є основою функціонування живої матерії. більшсть антропогенних, або неесенціальних факторів факторів, (в залежності від величини їх впливу на організм людини) є небажані або небезпечні. Відмінність реакції організму на вплив їх можна прослідкувати з допомогою аналізу залежності «доза-ефект» на прикладі металів, відображає характер впливу антропогенних факторів і природних факторів.

Зона оптимуму Основною відмінністю між реакціями організму на вплив природних факторів є наявність зони оптимуму (0,1–1,0) у межах якої зміни в організмі не виходять за межі фізіологічних коливань функцій і характеризуються як нормальні. Зменшення дози впливу (0,1–0,01) або її збільшення (1,0–10,0) викликає несприятливі зміни, які при достатній тривалості впливу, можуть перейти в патологічні.

Реакції-відповіді організму на вплив факторів навколишнього середовища залежать від патогенності, зміни інтенсивності або потужності, швидкості наростання цієї потужності, тривалості впливу, резистентності організму, яка, у свою чергу, залежить від спадковості, віку, статі, фізіологічного стану та ін. Виникнення всіх можливих реакцій організму в залежності від дози і диференціюють їх таким чином: 1) смертність; 2) захворюваність; 3) фізіологічні й біохімічні ознаки хвороби; 4) зміни в організмі невідомої етіології; 5) нагромадження забруднюючої речовини в органах і тканинах.

В адаптаційному синдромі виділяються три фази: Перша – фаза тривоги («аварійна фаза» за З. І. Барбашовою) – містить у собі заклик до мобілізації захисних сил організму у відповідь на зовнішній вплив. Друга фаза – фаза резистентності (або «стабільності функцій» за Н. А. Агаджаняном) – характеризується досягненням певної динамічної стійкості у співвідношенні організм-навколишнє середовище і стабілізації основних функціональних систем. У цій фазі відмічається підвищення стійкості не тільки до діючого фактора, але і до інших несприятливих впливів (так звана перехресна резистентність). Саме ця обставина дає можливість використовувати різноманітні методи і прийоми для підвищення резервних можливостей організму. Третя фаза – фаза виснаження; наявність її необов’язкова і виникає вона тоді, коли організм не в стані повністю компенсувати порушення, які виникли при тривалому впливі екстремального фактора.

Як реакції пристосування в людини відбуваються ритмічні зміни біологічних процесів, так звані біоритми: циркадні (добові), циркасептанні (місячні) і цирканні (річні, сезонні).

Офіційне визначення здоров’я Всесвітньою Організацією Охорони Здоров’я (ВООЗ) яке міститься у преамбулі її Статуту: «Здоров’я – це стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороби або фізичних дефектів».

В екології людини використовуються такі визначення здоров’я здоров’я індивіда – це динамічний стан (процес) збереження й розвитку його психофізіологічних функцій, оптимальної працездатності і соціальної активності при максимальній тривалості активного життя i максимальному збереженнi функцiональних резервiв;. здоров’я популяції – процес соціально–історичного розвитку біологічної і психосоціальної життєздатності населення, яке проживає на певній території, в ряді поколінь, підвищення його працездатності й продуктивності колективної праці, росту екологічного домінування, удосконалення виду Homo sapiens.

Показники груп «популяційного здоров’я» населення за визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я соціального благополуччя (демографічна ситуація, санітарно-гігієнічні показники навколишнього середовища, спосіб життя, рівень медичної допомоги, соціально-гігієнічні показники); медичні (захворюваність, смертність загальна й дитяча, фізичний розвиток, інвалідність); психічного благополуччя (захворюваність психічними хворобами, частота невротичних станів і психопатій, психологічний клімат).

Критерії, що формують здоров'я а) процент валового національного продукту, які виділяються на потреби охорони здоров’я; б) доступність первинної медико-санітарної допомоги; в) охоплення населення безпечним водопостачанням; г) процент осіб, імунізованих проти шести особливо поширених серед населення країн, що розвиваються, інфекційних захворювань (дифтерії, коклюшу, стовбняка, кору, поліомієліту й туберкульозу); д) ступінь обслуговування жінок кваліфікованим персоналом у період вагітності та при пологах; е) процент дітей, які народились з низькою масою тіла (менше 2500 г); ж) середня тривалість прийдешнього життя; з) рівень грамотності серед населення.

Фактори довкілля, що впливають на здоров'я Штучне міське глибоко деградоване середовище, фактори якого можуть спричиняти комплексний вплив на здоров’я населення: забрудненість атмосфери, гідросфери, літосфери; інші стрес-фактори (прискорений ритм життя, скупченість населення, незадовільні житлові умови, соціальні умови тощо). комплексний вплив деградованого міського середовища - вуличний транспортний шум, міський травматизм, забруднення повітря транспортом,

Здійснення своєї мети гігієна досягає через природні і соціальні чинники. Для цього гігієнічна наука ставить перед собою і вирішує ряд завдань: 1. Вивчення закономірностей впливу чинників навколишнього середовища і соціальних умов на організм людини (на її здоров’я). 2. Вивчення стану навколишнього середовища з огляду на його потенціальну та реальну небезпеку як для здоров’я населення, так і для об’єктів навколишнього середовища. 3. Наукове обґрунтування оптимальних і гранично допустимих параметрів чинників навколишнього середовища, на підставі відомостей про їх якісну, кількісну характеристику та закономірності впливу на організм людини. 4. Впровадження гігієнічних нормативів і рекомендацій у практику, перевірці їх ефективності і подальшому вдосконаленні. 5. Науково обґрунтоване прогнозування санітарної ситуації з урахуванням найближчої та віддаленої перспективи розвитку окремих регіонів чи країни в цілому.

Дякую за увагу!