Презентація на тему:
Медичні чинники психічного здоров’я. Аспекти медичної етики і деонтології. Психогігієна і психопрофілактика. Стратегії охорони психічного здоров’я

Медичні чинники психічного здоров’я. Аспекти медичної етики і деонтології. Психогігієна і психопрофілактика. Стратегії охорони психічного здоров’я.

Психічне здоров’я забезпечує комплекс різних за профілем, призначенням і суттю роботи психіатричних установ. До них належать психіатричні лікарні, диспансери (обласні, міські та районні), спеціалізовані центри, психоневрологічні і психосоматичні відділення та кабінети в складі широкопрофільних міських і районних лікарень та поліклінік: денні стаціонари і лікувально-виробничі майстерні при психіатричних лікарнях, центрах, диспансерах, які є проміжною ланкою в лікувально-діагностичному і реабілітаційному процесі між стаціонарами і амбулаторними психіатричними заходами.

Медична етика і деонтологія як чинники психічного здоров’я З перших днів навчання студенти-медики засвоюють одну з найважливіших істин: рrimum noli nocere – перш за все не нашкодь. Великий вплив на здоров’я має співпраця медиків з пацієнтом, увага до найдрібніших ознак його хвороби, емоційного типу реагування на хворобливий стан та способу психологічного захисту і психічної саморегуляції.

Термін “деонтологія” походить від грецьких слів “деон”, - обов’язок і “логос” – учення. Медична деонтологія – це вчення і практичне втілення морально-етичних принципів професійної діяльності медиків, спрямованої на створення максимально сприятливих умов для ефективного лікування хворих і профілактики захворювань. Іншими словами, медична деонтологія – це вчення про обов’язок медика, сукупність етичних норм, яких він повинен дотримуватись при виконанні своїх професійних обов’язків. Термін “деонтологія” вперше використав англійський філософ І.Бентам в 1834 році. Проте це поняття він розглядав з позицій вивчення засобів і методів отримання особистої вигоди від певної професії.

Основними завданнями медичної деонтології є: 1. Вивчення принципів поведінки медичного персоналу, спрямованих на досягнення максимальної ефективності лікування хворих і профілактики захворювань. 2. Аналіз взаємовідносин між медиком і хворим та його родичами, а також між медичними працівниками в колективі. 3. Попередження і виключення несприятливих факторів у медичній діяльності та усунення шкідливих наслідків неякісної медичної роботи.

Медична деонтологія опирається на етику – вчення про мораль, взаємини між людьми і обов’язки, які випливають із цих взаємин. Проте між медичною етикою і деонтологією є певна відмінність. Якщо норми медичної етики є спільними для всіх медиків, то деонтологічні правила мають свої специфічні відмінності. Так, деонтологічні правила поведінки медичної сестри дитячої лікарні відрізняються від правил поведінки медика психіатричної клініки.

Деонтологія не може дати рекомендації на всі випадки діяльності медика, вона дає їх для типових ситуацій. Знання деонтологічних правил спрямоване на виховання у медиків здатності до самостійного морально-етичного орієнтування у виборі стилю поведінки залежно від конкретних умов.

Медична деонтологія – це наука не лише про високе покликання медика, але і про те, якою повинна бути особистість медика, якими якостями вона повинна володіти.

Основні якості особистості медика: 1. Морально-вольові – співчуття, доброзичливість, совість, щирість, оптимізм, чесність, самовідданість, працелюбство, терпіння, ввічливість, уважність, ніжність, лагідність, мужність, рішучість, скромність, принциповість, почуття власної гідності, ініціативність, дисциплінованість, вимогливість до себе та інших.

2. Естетичні – акуратність, охайність, потяг до краси, непримирення до огидного і “сірості” в побуті, прагнення покращити умови, в яких перебуває хворий. 3. Інтелектувально-пізнавальні - ерудованість, спостережливість, логічність, прагнення пізнати сутність явища, систематичне підвищення рівня професійних знань і кваліфікації, вміння бути уважним співрозмовником, комунікабельним у спілкуванні з пацієнтами та їх родичами, здатність осмислювати отриману інформацію з виділенням головного й ефективно використовувати її в лікувально-профілактичному процесі.

Психологічні аспекти медичної деонтології Спостережливість. Люди суттєво відрізняються між собою за спрямованістю спостережливості. Одні добре помічають усе, що належить до неживих предметів, інші краще бачать особливості внутрішнього світу людини, її душевний стан, переживання, потреби, надії, страхи тощо.

Емоційне забарвлення отриманої і осмисленої інформації. Медичний працівник повинен відчувати біль і переживання іншої людини як свої власні. Це допоможе зрозуміти стан хворого і розділити з ним його переживання, що має важливе значення для хворого. Адже для будь-якої людини дуже важливо, щоб її зрозуміли.

Гуманізм. Він випливає із самої сутності професії, бо не можна любити професію медика, не люблячи людину. Милосердя. Хворий вбачає в медичній сестрі помічника лікаря і ставить особливі вимоги саме до особистості медичної сестри, шукає в ній риси доброти, співчуття, милосердя. Відомий російський хірург М.Петров стверджував, що „медичних сестер потрібно вибирати серед жінок, в душі яких горить вогонь безкорисливої любові до своєї справи і людей. Сутність цієї професії – це повсякденне втілення милосердя”.

Доброта. На ній базуються гуманізм і милосердя. Медична деонтологія вимагає від медика бути добрим до хворих, його родичів і близьких. Проте бути добрим не означає бути “добреньким”. Якщо хворий порушує необхідний режим або відвідувачі провокують пацієнта на його порушення, потрібно тактовно, але рішуче заборонити такі дії.

Совість – це „внутрішній суддя” вчинків людини. Моральний критерій совісті тісно пов’язаний з розумінням людиною сутності добра і зла, обов’язку та іншими моральними категоріями.

Скромність і акуратність повинні бути і в стилі поведінки, і в зовнішньому вигляді медика. Надмірності в одязі та косметиці мимовільно викликають у хворих запитання: “Невже вони, так зайняті собою, будуть думати і турбуватись про нас?” А, дивлячись на недбало одягнених, нечепурних, вони також думають: “Якщо вони і про себе не турбуються, то як будуть допомагати нам?” Відповідний стиль одягу і поведінки створює належний імідж медика, який повинен психотерапевтично впливати на хворого і допомагати його одужанню.

Ввічливість і увага до хворого - це не лише правила етикету. Неввічливе, а тим більше презирливе чи гидливе ставлення до хворого, фамільярність травмують його психіку, що негативно впливає на перебіг недуги.

Оптимізм є невід’ємною частиною діяльності медика. Медику доводиться брати участь у лікуванні дуже тяжких хворих. Необхідно всіляко переконувати їх у сприятливому результаті. А для цього потрібно самому бути оптимістом, вірити в успіх і різними засобами добиватись його.

Мужність – це властивість не боятись труднощів у роботі, не ухилятись від відповідальності. Мужність повинна поєднуватись з рішучістю. Інколи в медичній практиці доводиться ризикувати. Але частка ризику повинна бути адекватною обставинам. У лікувальній роботі ризик дозволений лише в межах наявних знань і досвіду. Його не можна допускати за рахунок здоров’я і життя хворих.

Основними правилами медичної деонтології є: 1. Єдність знань принципів медичної деонтології і застосування їх у практичній діяльності. Потрібно помічати і сприймати все, що відбувається з хворим. Вислуховуючи хворого, необхідно дати йому можливість виговоритись, це найкраще розкриває суттєві сторони внутрішньої картини його захворювання і душевний стан, а також викликає душевне полегшення. Разом із тим, говорити хворому потрібно лише те, що можна і доцільно йому знати. Забороняється розголошувати медичну таємницю. За будь-яких обставин хворого необхідно морально підтримувати, вселяти і зміцнювати його віру у видужання. Не повідомляйте хворому про свої побоювання, завжди демонструйте свою впевненість.

У роботі із хворим демонструйте впевненість в своїх діях і виборі тактики, не проявляйте вагання. Сумніви та нерішучість викликають стан недовіри хворого. Слід пам’ятати, що сумніви і нерішучість передаються частіше не словами, а невербальними засобами спілкування (поза, міміка, жести, сила і тембр голосу, погляд тощо). Завжди потрібно володіти собою і контролювати свій емоційний стан при проведенні маніпуляцій (внутрішньовенні ін’єкції, зондування та інше). Якщо хворий відчуває сумніви і нерішучість медсестри, він, здебільшого, не може спокійно переносити процедури, що суттєво підвищує ризик невдачі.

2. Завжди підтримуйте авторитет своїх колег, ні за яких обставин не критикуйте перед хворим їх дії. При післяін’єкційному тромбуванні вен, ранніх ознаках загрози пролежнів, незначних опіках від гірчичників чи грілки тощо не акцентуйте увагу хворих на неуважності й непрофесіоналізмі своїх колег. Нерідко у цьому винні не вони, а особливості організму. Проте необхідно негайно повідомити лікаря, щоб вчасно усунути наслідки і попередити повторення цих небажаних явищ.

Медичні працівники працюють в колективі, тому одним із професійних обов’язків є дотримання норм субординації. Сестра повинна виконувати всі вказівки лікаря і, разом з тим, повідомляти йому результати свого спостереження за хворим. Адже вона більше часу спілкується з хворим і може помітити те, чого лікар на обході не бачить, бо пацієнт не скаржиться йому, або сам не звертає уваги на деякі особливості свого захворювання. У цьому відношенні сестра є не лише виконавцем призначень лікаря, але й “шостим органом сприймання” лікаря. Лікар і медична сестра виконують спільну роботу, спрямовану на поліпшення здоров’я хворого. Медик повинен дбати про свій авторитет і підтримувати авторитет колег.

3. Спілкування з хворим є могутнім засобом психологічного впливу на його стан. При захворюванні потреба у душевному підбадьорливому спілкуванні здебільшого зростає, лише у важких випадках спілкування обтяжує хворого і він уникає його. Необхідно уважно слухати хворого, відповідати на його запитання або коментувати його думки чітко, переконливо і професійно. У цьому випадку потрібно дотримуватись принципу “слово – срібло, мовчання – золото, а слухання – діамант” (І.Харді).

Ятрогенія – це різновид психогенії, що виникає внаслідок спілкування хворого з медиками при недотриманні ними принципів деонтології. Необхідно пам’ятати, що внаслідок самої недуги у значної кількості хворих мають місце прояви псевдоятрогенних переживань. Псевдоятрогенія – це уявне перебільшення неприємностей, пов’язаних із хворобою. Необережно сказане слово може різко погіршити стан хворого, “рана, нанесена ножем, загоїться, а спричинена словом – ніколи”.

Життєвим девізом медичного працівника є: “Бути людиною серед людей” (М.Пирогов). Людяність і людські стосунки є обов’язковими компонентами психологічного портрету медика. Перш за все, потрібно за будь-яких обставин бути саме Людиною, відтак – медиком, а потім фахівцем.

Психогігієна і психопрофілактика Психогігієна, психопрофілактика, психічне здоров’я тісно взаємопов’язані на основі загальних цілей, задач, методів, а також медичного і соціального змісту.

Психогігієна - це галузь медичної психології, яка вивчає вплив факторів і умов зовнішнього середовища, виховання і самовиховання на психічний розвиток та психічний стан людини, розробляє рекомендації щодо збереження і зміцнення психічного здоров’я суспільства і окремих осіб.

Психогігієна складається з таких основних розділів як: вікова психогігієна, психогігієна праці й побуту, психогігієна сім’ї і сексуального життя тощо. Основні положення психогігієни практично повністю вкладаються в зміст вже згаданої вище старовинної молитви індійських мудреців: “Боже! Дай мені сили змінити те, що можу змінити, мужності, щоб спокійно сприйняти те, що я змінити не можу і мудрості, щоб відрізнити одне від іншого”.

Психопрофілактика – це галузь медичної психології, яка розробляє заходи, що запобігають виникненню психічних захворювань, а також вивчає питання соціальної і трудової адаптації хворих.

Первинна профілактика – це система заходів, які забезпечують попередження появи хвороби чи формування дисгармонічної структури особистості. Серед цих заходів основними є: 1. Первинна провізорна профілактика – головною метою є охорона психічного здоров’я наступних поколінь. Вона грунтується на громадських заходах, спрямованих на оздоровлення побуту, праці, життя, створення умов для формування здорової сім’ї та вдосконалення виховання підростаючого покоління, досягнення гармонії розвитку у всіх наступних поколіннях.

2. Первинна генетична профілактика – головною метою є науковий прогноз можливих наслідків спадкових психічних захворювань для здоров’я наступних поколінь. Вона створює умови для керування спадковістю та оздоровлення спадковості без шкоди і дискриминації особи. Безпосередньо здійснюється за допомогою медико-генетичних консультацій. 3. Первинна ембріологічна профілактика – спрямована на оздоровлення жінки (гігієна шлюбу і зачаття, гігієна вагітності, охорона процесу зародкового розвитку та виключення потенційно небезпечних шкідливостей, забезпечення високої якості допомоги при пологах). Ці заходи проводяться жіночими консультаціями та закладами рододопомоги.

4. Первинна постнатальна профілактика здійснюється з метою раннього виявлення вад розвитку в новонароджених, своєчасної їх корекції і включає проведення системи заходів, які забезпечують поетапний розвиток дитини, підлітка, юнака. Поряд з педіатричною службою в організації цього виду профілактики беруть участь дитячі психіатри, психологи та спеціалісти в галузі фізіології розвитку.

Вторинна профілактика – це система заходів, спрямованих на попередження небезпечного для життя або несприятливого перебігу захворювання.

До цих заходів відносять: Ранню діагностику, прогноз та попередження небезпечних для життя хворого станів. Раннє проведення лікувально-коригувальних заходів, швидке досягнення максимально повної ремісії або повної редукції хвороби. Виключення можливості рецидивного перебігу. Довготривалу підтримуючу корекцію психіки хворого після видужання та в період ремісії.

Третинна профілактика – це система заходів, спрямованих на попередження психічної інвалідизації при затяжному, хронічному перебігу хвороби. Вона здійснюється шляхом застосування медикаментозних та інших коригувальних методів терапії для переривання хронічного перебігу хвороби, оздоровлення умов життя і побуту хворих, систематичного використання засобів реадаптації та активного праце- і побутовлаштування в період ремісії.

Оздоровча медицина спрямована на пошук і стимулювання захисних, адаптаційних механізмів організму, відновлення його ефективної самоорганізації.

Мета оздоровчих заходів – це досягнення такого рівня здоров’я, вище якого не формуються ні ендогенні чинники ризику, ні патологія.

В програмі “Здоров’я нації” окреслено основні завдання щодо корінного удосконалення медичної галузі, де задекларовано пріоритет профілактики захворювань, який передбачає перенесення акценту на запобіжні та оздоровчі заходи, ранню діагностику, сприяння здоровому способу життя.

. У зв’язку з цим необхідно: Відновити діяльність центрів здоров’я. Розробити комплексні програми, орієнтовані на престиж профілактики захворювань та зміцнення здоров’я. - Налагодити профілактичне спостереження за особами з високим ступенем ризику розвитку захворюваннята їх оздоровлення. Пропагувати здоровий спосіб життя згідно із стандартами якості медичної допомоги.