X Код для використання на сайті:
Ширина px

Скопіюйте цей код і вставте його на свій сайт

X Для завантаження презентації, скористайтесь соціальною кнопкою для рекомендації сервісу SvitPPT Завантажити собі цю презентацію

Презентація на тему:
Біосоціальні чинники психічного здоров’я. Вікові аспекти : Психологічні особливості та критерії зрілості і старіння.

Завантажити презентацію

Біосоціальні чинники психічного здоров’я. Вікові аспекти : Психологічні особливості та критерії зрілості і старіння.

Завантажити презентацію

Презентація по слайдам:

Слайд 1

Біосоціальні чинники психічного здоров’я. Вікові аспекти : Психологічні особливості та критерії зрілості і старіння. Якість особистості, в основному, визначається рівнем і гармонійністю розвитку всіх сфер психіки, можливістю адаптації до навколишнього, здатністю досягти реальних результатів в своїй діяльності, а також рівнем об’єктивної самооцінки.

Слайд 2

Основні показники зрілої і незрілої особистості: Незріла особистість намагається змінити інших людей, пристосовувати їх до себе. Зріла - навпаки намагається змінити насамперед себе і переходить на гармонійну саморегуляцію у взаємостосурках. При конфліктах незріла особистість говорить: “Наді мною знущались”. Зріла особистість самокритично оцінює: “Я сам дозволив познущатись над собою”. Незріла особистість понад усе намагається змінити обставини, зріла – в першу чергу – пристосовуватись до них. В кожному мінусі вона намагається знайти і частку позитивного. Незріла особистість часто знає, але не уміє. Зріла - не лише знає, але й уміє. Ось чому незріла особистість, в основному, критикує, а зріла робить справу (хоч інколи при цьому мовчить або злиться). Незріла особистість намагається влаштувати насамперед своє особисте життя, а потім справи. В результаті не виходить ні те, ні інше і така людина потрапляє в залежність від інших людей. Зріла особистість в першу чергу влаштовує свої справи і отримує незалежність. Особисте життя влаштовується на основі саморегуляції. Потреби зрілої особистості випливають із потенційних можливостей, з її успіхів, її справ. Незріла особистість, не роблячи справи, копіює потреби зрілої особистості, збільшує їх розміри, не рахуючись із своїми реальними потенційними можливостями. (Згадайте потреби дорослих дітей, котрі сидять на шиї у своїх старіючих батьків).

Слайд 3

Незріла особистість думає про результати, а зріла про справу, і результат приходить після її завершення. Незріла особистість хоче більше, ніж має, заслуговує і може. Вона не оцінює критично свої можливості, здійснює нераціональні вчинки і в результаті нерідко втрачає і те, що має. Зріла особистість задоволена тим, що має і діє з розумом, щоб примножити те, що має. Незріла особистість хоче, щоб її справи влаштував хтось. Зріла особистість власні справи влаштовує сама. Незріла особистість сподівається, зріла - діє. Незріла особистість намагається управляти іншими людьми, зріла управляє собою. Незріла особистість - це “декорація, яка бажає стати фігурою”.Зріла особистість - фігура, яка не задумується, як вона виглядає в очах інших. Незріла особистість спочатку приймає рішення, а потім підганяє під нього факти (звідси підозріливість незрілої особистості). Зріла особа спочатку збирає факти, а потім на їх основі приймає рішення (звідси відкритість зрілої особистості). Незріла особистість хоче зайняти високе становище, не займаючись самовдосконаленням. Зріла особистість турбується про самовдосконалення, особистісний ріст. Високе визнання приходить само собою.

Слайд 4

Якщо підсумувати все вище наведене, стає зрозумілим відомий вислів вітчизняного психолога С. Рубінштейна: “Особистість є те, що людина хоче (її нужди і потреби), що людина може (її здібності і можливості) і що вона собою являє (її спрямованість, характер і ступінь зрілості)”.

Слайд 5

Здебільшого найважливіші життєві проблеми вирішуються. У людини є професія, сім’я. Проте можливості “життєвого маневру” зрілості суттєво звужуються. Це обумовлює розвиток кризового періоду від молодості до зрілості, або так звану “кризу середини життя”.

Слайд 6

Багато психологів вважають найголовнішим у самовідчутті дорослої людини почуття незаспокоєння. Якщо людина заспокоюється, вона перестає рости як особистість, перестає внутрішньо збагачуватись, внаслідок чого настає застій. Більшість людей не встигають зробити все, що хочуть, але вони реально сприймають цей факт і не надто переймаються ним. Проте певна частина людей переживає цей факт болісно. Такий стрес є причиною розвитку неврозів і психосоматичної патології. Частота смертей серед творчих працівників (особливо поетів, художників, артистів і талановитих вчених) в період 35-40 років різко зростає.

Слайд 7

У зрілому віці здебільшого виробляється відповідний стереотип життя: знижується сприймання нового, наростають скритність і консерватизм тощо. Інколи це переростає у нетерпимість, фанатизм, самодурство із зниженням здатності критично оцінити професійні і творчі можливості оточуючих.

Слайд 8

Нерідко у цей період розпадаються сім’ї. Людині хочеться змінити професію і стиль життя. Після сорока років підвищується увага до свого здоров’я. У багатьох в цей період виникає відчуття відставання від життя, втрачається “смак життя”, розвиваються депресія і своєрідне відчуття, що вичерпуються можливості. Гегель назвав цей стан “іпохондрією зрілої людини”. Психологи називають такий стан “кризою ідентичності”. Нерідко в структурі синдрому “кризи ідентичності зрілої людини” спостерігається феномен “предметної смерті”. Суть цього феномену в тому, що людина “поглинається предметом, який становить сенс її життя, реалізуючись у цьому предметі”. Наприклад, батьки втілюються у дітях, учитель в учнях, вчений у відкриттях, художник в своїх творах і т.д. Іншими словами, людина живе не для себе, а для інших осіб і предметів, які стали суттю її життя. Певні прояви “предметної смерті” зустрічаються практично у всіх людей. Проте зріла людина повинна більше уваги приділяти і собі, жити і для себе, любити і поважати себе. Це є важливою запорукою психічного здоров’я на межі зрілості і старості.

Слайд 9

Зрілість і старість період, коли уже практично нічого змінити не можна, людина стає своєрідним житейським філософом. Вона по-філософськи осмислює своє життя і буття суспільства. У цей період “душевних мук”, зумовлених переходом від стану максимальної активності і бурхливої діяльності до згортання її, різноманітних обмежень, занепадання здоров’я, дефіциту творчих сил і головне, усвідомлення того факту, що необхідно поступитись місцем молодшим і вийти на пенсію, загострюються прояви кризи ідентичності, іпохондрії і предметної смерті, з’являється “інволюційна криза” – клімакс, гормональна перебудова. Зміна гормонального фону супроводжується вегетативними і психічними розладами, так званим “клімактеричним неврозом”. В цей період психіка стає дуже вразливою і оточуючим слід про це пам’ятати.

Слайд 10

Вихід на пенсію в наш час не є безболісним процесом. У 39 % пенсіонерів виявляється погранична патологія, основу якої складають неврози, у 29 % обумовлені комплексом переживань, пов’язаних з виходом на пенсію.

Слайд 11

Зміни способу і якості життя людей пенсійного періоду призводять до специфічних психогенних розладів адаптації пізнього віку, які розвиваються при впливі вперше виникаючої, комплексної психотравми, пов’язаної з попаданням в незвичні умови існування. Людина здебільшого старіє раптово. Потім наступає тривалий латентний період, коли вона змінюється мало.

Слайд 12

Раніше старість розглядали з похмурих позицій Лютера: “Старість – це жива могила”, що відповідало духові часу і поділялось його сучасниками. В наш час людям більше до вподоби теза А.Морза про те, що “Старість – це погана звичка, для якої в активних людей немає часу”. Між цими крайніми поглядами лежить безодня, заповнена людськими поглядами на старість, кожен з яких має свій смисл і своє значення. Сучасні психологи говорять про своєрідні новоутворення старечого віку, які нічим не гірші і не кращі, ніж психологічні новоутворення інших періодів життя. Старість це не обов’язково маразм. В ній є своя сувора естетика і жива сила. Активний спосіб життя продовжує вікову гармонію

Слайд 13

Психологічні аспекти старіння Старіння – закономірне виникнення в органах і системах організму вікових змін, які послаблюють його пристосувальні можливості і призводять до старості. Старіння - складний біологічний процес, який відображає одну із сторін розвитку живого організму, розвиток його в часі: процес внутрішньо суперечливий, який поєднує як регресивні тенденції, так і прогресивні – формування нових пристосувальних механізмів. Старіння є закономірним і заключним етапом онтогенезу, вивченням якого займається геронтологія.

Слайд 14

Геронтологія – галузь медико-біологічної науки, яка вивчає закономірності старіння живих організмів, в тому числі й людини. Геронтологія включає геріатрію - вчення про особливості хвороб людей похилого віку, геронтогігієну - вчення про гігієну людей похилого віку, геронтопсихологію і психіатрію – вчення про вікові психологічні зміни і захворювання осіб похилого віку, геродієтику – вчення про збалансованість енергетичної цінності харчового раціону і енергетичних витрат організму тощо.

Слайд 15

В геронтології розрізняють фізіологічне і передчасне старіння. Фізіологічне старіння – це природний, біологічно детермінований процес, закономірний початок і поступовий розвиток старечих змін, що обмежують здатність організму адаптуватись до оточуючого середовища.

Слайд 16

Позитивні компенсаторні риси особистості при старінні: 1. Врівноваженість. 2. Відчуття власної гідності. 3. Життєвий досвід і мудрість. 4. Здоровий консерватизм. 5. Охорона добрих традицій.

Слайд 17

Негативні риси особистості при старінні: Зниження активності. Загострення рис характеру з втратою гармонійності. Звуження кола інтересів. Вороже ставлення до всього нового. Послаблення уваги і запам’ятовування. Підвищена втомлюваність. Страх перед хворобами. Загальна загальмованість всіх дій. Псевдомудрість.

Слайд 18

Класифікація періодів життя за Піфагором Період становлення – 0-20 р. (“весна”). Молода людина – 20-40 р/ (“літо”). Людина у розквіті сил – 40-60 р. („осінь”). Стара і згасаюча людина – 60-89 р. (“зима”). Класифікація періодів життя за Соловіном і Гіппократом грунтується на науці про переломні або “клімактеричні “ роки, в центрі якої знаходиться ідея цифрового символізму. Згідно з цими уявленнями, кожні 7 років ( на думку інших авторів – 9 р.) відбувається корінна перебудова людського організму, небезпечна для здоров’я і життя людини.

Слайд 19

Середня тривалість майбутнього життя за Ульпіаном.

Слайд 20

Найбільше число довгожителів є у Росії, Абхазії, Швеції, Норвегії, Таджикистані, Білорусі і Прибалтиці. Багато довгожителів мешкають у високогірних районах (Абхазія, Таджикистан, Еквадор, Колумбія). Довгожителі, як правило, худі, активні, любителі свіжого повітря, свіжої екологічно чистої води і їжі, здорові, не хворіють. Вони, здебільшого, скромні в плані матеріальних благ, малограмотні, живуть в незадовільних побутово-гігієнічних умовах. Більшість із них виконували важку фізичну роботу.