Презентація на тему:
Життєвий і творчий шлях Шиллера

ШИЛЛЕР ЙОГАНН КРІСТОФ ФРІДРІХ Життєвий і творчий шлях поета

Шиллер Йоганн Крістоф Фрідріх німецький поет, драматург і філософ-естетик народився 10 листопада 1759 р. в Марбасі.

У 1768 р. майбутній поет почав відвідувати латинську школу. Будучи підданим герцога Вюртемберзького Карла Євгенія, батько був змушений віддати сина до так званої Кардової академії, де він без особливого запалу вивчав спочатку юриспруденцію, а потім — медицину.

Вісім нелегких років (1773—1780) провів Шиллер у цьому розпліднику рабів, де панували шпигунство і сувора дисципліна, а за учнями постійно стежили, категорично забороняючи їм спілкуватися із зовнішнім світом. Лише вночі Шиллеру вдавалося взяти до рук книжку. Юнак багато разів перечитував твори Плутарха, оди і поеми Ф.Ґ. Клопштока, ліричні вірші і роман «Страждання молодого Вертера» свого старшого сучасника Й.В. Ґете.

Згодом Шиллер захопився В. Шекспіром. Після закінчення академії Шиллера було призначено полковим лікарем, за свою службу він отримував жалюгідні копійки.

Поряд із драматургією, Шиллер багато часу віддавав поезії. У його віршах думка завжди переважає над почуттями. Оспівуючи прекрасну пані, він називає її Лаурою, демонструючи таким чином не лише піднесений платонічний лад почуттів, а й визнаючи себе прибічником італійського гуманіста Ф. Петрарки. Обидва поети розмірковують над тим, чому кохання є вкрай необхідним для людини та людства. На переконання Шиллера, яке він успадкував від античних мислителів, всі часточки величезного розрізненого світу возз'єднує сила кохання. Кохання дає життя, без нього світ і природа мертві. Кохання до Л аури, яке оспівує поет, — велике прекрасне почуття, тому що воно — необхідна з'єднувальна часточка світотвору. Ліричний герой Шиллера здіймається над грішною землею, долучаючись до досконалості ідеалу.

У Карловій академії викладав філософію талановитий педагог і вчений Абель, який згодом став щирим другом Шиллера. На майбутнього поета лекції Абеля справили велике враження. Професор доводив первинну встановленість світової гармонії. Спираючись на вчення найвидатнішого німецького філософа та вченого Ґ. Лейбніца, він намагався прищепити своїм вихованцям оптимістичне світосприйняття, любов до ближнього, спрямовував їх на шлях пізнання навколишнього життя. Лекції Абеля не минули для Шиллера даремно.

Лекції Абеля не минули для Шиллера даремно. Найвиразніше вплив його філософської концепції виявився в одному з найзнаменитіших творів Шиллера — «Оді до радості» («An die Freude»)

Радість, гарна іскро Божа!   Несказанно любо нам   Увійти, царице гожа,   В твій пресвітлий дивний храм.   Все, що строго ділить мода,   В'яжеш ти одним вузлом,   Розцвітає братня згода   Під благим твоїм крилом...

Певна річ, оптимістичний настрій оди не пояснюється лише короткочасними життєвими гараздами — в основу вірша покладений притаманний Шиллеру принциповий оптимізм, віра в людину, переконаність у тому, що люди можуть і повинні навзаєм поріднитися між собою. У 1890 р. Шиллер одружився із Шарлоттою фон Ленґефельд, до якої відчував, як сам зізнавався, «спокійну тиху прив'язаність» і яка стала йому відданою дружиною та матір'ю чотирьох дітей.

Античні божества допомагають Шиллеру вибудувати певну філософську концепцію. Серед богів — благодійників людства — раз по раз з'являються тіні міфічних істот, які уособлюють згубні сили. Античний світ для поета — це тільки казка сивої давнини, адже минуле руйнується, щоб звільнити шлях для майбуття. Проте нить історії не переривається; людський прогрес неминучий, як би дорого він не коштував, — це лейтмотив вірша.

За три роки до смерті імператор Карл Август надав Шиллеру дворянство, а незадовго до цього знаменитий поет став професором історії у Єнському університеті. Проте хворому на сухоти Шиллеру жити залишалося лічені роки. Він помер 9 травня 1805 р.