Презентація на тему:
Югославія

Підготувалa: учениця 11-Б класу Нігматулліна Ірина Югославія

Герб

Югосла вія — федеративна держава, яка існувала у XX столітті на півдні Європи. Площа — 255,8 тис. кв. км Населення — 23 123 000 (1985) Столиця — Белград. Складалася з 6 республік: Боснія і Герцеговина (столиця Сараєво), Македонія (Скоп'є), Сербія (Белґрад), Словенія (Любляна), Хорватія (Загреб) і Чорногорія (Тітоґрад — тепер Подгориця) та двох автономних країв у складі Сербії: Воєводина (Нові-Сад) та Косово (Пріштіна). Населення (1981): серби (8,2 млн.), хорвати (4,5), босняки (2,0), словенці (1,8), албанці (1,8), македонці (1,4), чорногорці (0,6), а також угорці, цигани, турки, словаки, болгари, румуни та ін. На території колишньої Югославії мешкали близько 40 тис. українців.

Події, що відбулися до початку бойових дій: 13 травня 1990 Матч ненависті — Безлад під час футбольного матчу в Загребі між місцевим Динамо та белградською Црвеною Звездою, що був спровокований сербськими футбольними фанатами, яких очолював ультранаціоналіст Желько Ражнатович на прізвисько Аркан, який згодом створив Сербську добровольчу гвардію — одну з найбоєздатніших сербських військових структур, що скоїла безліч воєнних злочинів під час Югославських воєн. 1-3 березня 1991 — Битва за Пакрац 31 березня 1991 Плитвицький кривавий Великдень: зіткнення між сербами і хорватами на Плитвицьких Озерах в Хорватії внаслідок яких загинуло двоє людей. 2 травня 1991 Боровські заворушення зіткнення внаслідок яких загинуло 13 хорватських поліціянтів та 3 сербів. Хронологія основних подій

Оголосивши державну незалежність 25 червня 1991 року Словенія очікувала від Белграда спроб вирішення конфлікту військовою силою. 26 червня сили Югославської Народної Армії дислоковані в хорватській Рієці отримали наказ висунутись до Словенії та захопити прикордонні пункти перепуску на кордоні з Італією. Станом на 27 червня майже всі головні об'єкти Словенії (практично всі прикордонні пункти перепуску, столиця Словенії Любляна та міжнародний аеропорт в столичному передмісті Брніку) були захоплені югославською армією без опору та жодного пострілу. Однак рішучість словенського керівництва на чолі з президентом Міланом Кучаном, яке вирішило чинити збройний опір відіграло вирішальну роль. Таємно розбудовуючи власні збройні сили напередодні війни словенці використали переважно гірський ландшафт країни для успішного ведення спочатку партизанської, а згодом і відкритої війни, і в ході бойових дій, що місцями переросли в жорстокі бої (особливо в містечку Горня Радгона), зуміли завдати армії Югославії вирішальної поразки, заподіявши своєму супротивнику значних втрат: зокрема в ЮНА втрати були такими — 44 убитими, 146 пораненими та 4.944 полоненими. Натомість словенці зазнали втрат у 19 осіб убитими (з яких 9 були військовими, а решта цивільними особами) та 182 пораненими. Зазнавши поразки і не маючи можливості продовжувати бойові дії Югославський уряд пішов на укладання Бріонського мирного договору 7 липня 1991 року, за яким Югославська Народна Армія припиняла ведення бойових дій на території Словенії; натомість Словенія та Хорватія на три місяці відкладали проголошення незалежності. Війна Словенії за незалежність

22 грудня 1990 року парламент Хорватії ратифікував нову Конституцію (в якій закладались основи майбутньої незалежної Хорватії), проти якої одразу виступили серби, що становили 12% населення Хорватії (хорвати натомість 78%). У квітні 1991 року серби проголосили створення Республіки Сербської країни (яка включала чверть хорватської території) та бойкотували хорватський референдум про незалежність, що відбувся 19 травня 1991 року. 25 червня 1991 року (в один день зі Словенією) Хорватія оголосила про свою незалежність. 25 серпня 1991 року сербські війська обложили прикордонне місто Вуковар. Війна Хорватії за незалежність

Вуковарська водонапірна башта пошкоджена в ході битви за Вуковар - один з символів Югославських воєн

Події, що відбулися після початку війни 25 червня 1991 — Словенія і Хорватія проголосили незалежність від Югославії 26 липня 1991 — Кулянська різанина вбивство цивільних хорватів сербами у селі Куляні 26 липня 1991 — Замочамська різанина вбивство хорват. поліціянтів сербами у селі Замочамі 26 липня 1991 — різанина в Струзі вбивство хорват. поліціянтів сербами у селі Струзі липень — грудень 1991 Битва за Далмацію серпень 1991 — травень 1992 Далзька різанина вбивство сербами щонайменше 135 мирних хорватських жителів у селищі Далжі на сході Хорватії (39 1 серпень). 25 серпня — 19 грудня 1991 Битва за Вуковар 8 вересня 1991 Кусонська різанина — масове вбивство сербами 20 хорв. поліціянтів (полонених) в с. Кусоне 21 вересня 1991 — різанина в Івановім Селі масове вбивство сербами 7 цивільних хорв. чехів в селі Івановім Селі вересень — грудень 1991 Битва за казарми вересень 1991 Битва за Госпич жовтень 1991 — травень 1992 Облога Дубровника 12 жовтня 1991 Саборська різанина масове вбивство сербами 29 цивільних хорватів в селі Саборське. 13 жовтня 1991 -різанина в Шірокій Кулi вбивство 23 цивільних хорватів (і 4 сербів) сербами у селі Шірока Кула

16 жовтня 1991 -Буковацька різанина вбивство 7 цивільних хорватів сербами у селі Буковці 16 — 18 жовтня 1991 Госпицька різанина вбивство хорватами щонайменше 100 цивільних сербів у містечку Госпич. 21 жовтня 1991 Бачинська різанина вбивство сербами 110 цивільних хорватів у селах Бачина та Церовляна 29 жовтня 1991 — 3 січня 1992 Операція Оркан '91 31 жовтня — 4 листопада 1991 Операція Откос 10 10 листопада 1991 Ловаська різанина вбивство 75 цивільних хорватів сербами у селі Ловас 18 листопада 1991 Шкабрньська різанина вбивство сербами 86 цивільних хорватів в селищі Шкабрня. 18 листопада 1991 Овчарська бійня вбивство сербами 255—264 цивільних хорватів на фермі Овчарі. 12-13 грудня 1991 Вочинська різанина вбивство 47 цивільних хорватів сербами у селі Вочині 15 грудня 1991 Кострицька різанина вбивство 16 цивільних хорватів сербами у селі Костричі 16 грудня 1991 Йошевіцька різанина вбивство 21 цивільних хорватів сербами у селі Йошевіці

21 червня 1992 Атака на Мілевицьке Плато раптовий наступ хорватських військ на позиції контрольовані сербами з Сербської Країни, що дозволило хорватам відновити контроль над територією з площею 90 км² 22 січня — 1 лютого 1993 Операція «Маслениця» 1 травня — 3 травня 1995 Операція «Блискавка» — раптовий наступ хорватських військ на позиції Сербської Країни у Західній Славонії, блискавичний розгром сербських військ та відновлення хорватського контролю над цією територією. 2 — 3 травня 1995 Ракетний обстріл Загреба та інших мирних хорватських міст військами Сербської Країни, які, усвідомлюючи неминучість своєї поразки, у відчаї скоїли цей злочинний акт. 4 — 7 серпня 1995 Операція «Буря» — ліквідація Республіки Сербська Країна

Війни під час розпаду Югославії: 1. Війна Словенії за незалежність (1991) (Десятиденна війна) 2. Війна Хорватії за незалежність (1991—1995) (хорв. Domovinski rat, Вітчизняна війна) 3. Боснійська війна (1992—1995) Операція НАТО в Боснії та Герцеговині (1995) Конфлікти в регіонах населених албанцями: 1. Війна в Косові (1998—1999) Операція НАТО в Югославії (1999) 2. Конфлікт у Південній Сербії (2000-2001) 3. Конфлікт в Македонії (2001)

Офіційним початком війни вважається 6 квітня 1992 року, коли зазнала нападу столиця боснійців — Сараєво, хоча фактично війна почалася 1 квітня 1992 р., коли воєнізоване формування «Сербська добровольча гвардія» під орудою відомого в Європі злочинця Желька Ражнатовича на прізвисько «Аркан» за наказом начальника сербської державної служби безпеки Йовіци Станішича перейшло сербсько-боснійський кордон і, атакувавши місто Бієліна, скоїло першу різанину боснійців [1][2]. Припускається, що в майже чотирирічній війні загинуло від 100 000 до 200 000 осіб, тоді як більш ніж два мільйони жителів були змушені покинути свої домівки. За останніми даними, у війні загинуло близько 94 000 мешканців, а 1,8 мільйона людей було переміщено. Війну спричинено складним поєднанням у країні загальнополітичної, суспільної і безпекової криз, якими обернувся кінець холодної війни і падіння соціалістичного ладу в Югославії. Війна закінчилася підписанням мирної угоди в Дейтоні 21 листопада 1995 року. Боснійська війна

5 квітня 1992 — 29 лютого 1996 Облога Сараєво весна 1992 Вишеградський геноцид вбивство сербами близько 3.000 боснійців в місті Вишеграді у східній частині Боснії та Герцеговини 1992 Прієдорський геноцид вбивство сербами близько 5.200 боснійців та хорватів у місті Прієдор та близько 14.000 в околицях міста 1992—1993 Різанина в Лашванській долині вбивство хорватами близько 2.000 мирних боснійців травень — вересень 1994 Битва за Мостар вересень 1994 Битва за Неретву 2 червня 1994 — 24 серпня 1994 Операція Тигр липень 1995 Різанина в Сребрениці — найбільший воєнний злочин Югославських воєн, полягав у вбивстві сербами щонайменше 8.000 цивільних боснійців 5 лютого 1994 та 28 серпня 1995 Обстріли Маркале — два мінометні обстріли ринку Маркале в Сараєво, здійснені сербами, внаслідок чого загинули під час першого обстрілу — 68 осіб та 144 було поранено, під час другого — 37 загинуло та 90 було поранено. Цей воєнний злочин став підставою для проведення Операції НАТО в Боснії та Герцеговині (1995) 25 липня — 30 липня 1995 Операція Літо 8 вересня — 15 вересня 1995 Операція Містраль 10 жовтня — 30 жовтня 1995 Операція Сана 14 грудня 1995 Дейтонський мир

30 червня 1998 Битва за Белачевацьку шахту 15 січня 1999 Рачацька різанина масове вбивство сербами цивільних косовських албанців у селищі Рачак. Стало однією з причин Операції НАТО в Югославії 1999 9 квітня — 10 червня 1999 Кошарамська битва

У період з 1992 по 1995 рік у миротворчих операціях на Балканах брали участь 240-й та 60-й окремі спеціальні батальйони, 40-а оперативна група штабних офіцерів, підрозділ військової поліції, група військових спостерігачів та 15-й окремий вертолітний загін. Український національний контингент забезпечував проведення конвоїв з вантажами гуманітарної допомоги місцевому населенню, сприяв припиненню бойових дій та нормалізації ситуації, здійснював патрулювання в зонах відповідальності. Загалом за цей період у складі миротворчої місії ООН у Югославії (UNPROFOR) пройшли службу майже 6,5 тисяч українських військових. З 1995 по 1999 рік 240-й окремий спеціальний батальйон чисельністю 400 військовослужбовців виконував завдання на території Боснії та Герцеговини у складі Сил Виконання Угоди (IFOR) та Сил Стабілізації (SFOR) під егідою НАТО. Під час перебування в Боснії і Герцеговині українські миротворці, окрім виконання безпосередніх завдань, брали участь у відбудові, реконструкції та відновленні лікарень та шкіл, ремонті доріг, ліній електромереж, роздачі їжі сиротам та дітям, наданні медичної допомоги місцевому населенню тощо. За чотири роки близько 2800 військовослужбовців Збройних Сил України взяли участь у зазначеній Місії. Українські миротворці в Югославії

Українські миротворці також брали участь в миротворчій місії в Косові у складі сил КФОР, в спільному українсько-польському батальйоні. Загалом в миротворчих місіях в Югославії взяли участь близько 14.000 українських військовослужбовців, 21 з яких загинули.