Презентація на тему:
Королівство Югославія

Королівство Югославія

Державна символіка Прапор Герб

Розташування на карті Історичний період Міжвоєнний період - Союз 1 грудня 1918 - Королівство Югославія 6 липня, 1929 - Югославська операція квітень, 1941 - Соціалістична Федеративна Республіка Югославія 29 листопада 1945

Утворення Королівство було утворене 1 грудня 1918 під назвою «Королівство Сербів, Хорватів і Словенців» (серб. Краљевина Срба, Хрвата и Словенаца / Kraljevina Srba, Hrvata i Slovenaca, хорв. Kraljevina Srba, Hrvata i Slovenaca, словен. Kraljevina Srbov, Hrvatov in Slovencev) або — скорочено — Королівство СХС (Краљевина СХС / Kraljevina SHS). 1 грудня 1918 новим королем було оголошено Александр I Карагеоргієвич, принц-регент був його батько, Петр I Карагеоргієвич. Нове Королівство було складене з досі незалежних королівств Сербії і Чорногорії (які об'єднались за місяць до того), а також частини території Австро-Угорщини. Австро-Угорські землі, що увійшли до нової держави: Хорватія, Славонія і Воєводина з угорської частини імперії, Крайна, частина Штирії і більша частина Далмації — з австрійської частини, а також коронна земля Боснія і Герцеговина.

Падіння королівства Боячись вторгнення Країн Осі під час Другої Світової війни регент князь Павло підписав Берлінський пакт (1940) 25 березня 1941, заклавши співпрацю з Віссю. Після підписання пакту пройшли масивні демонстрації протесту в Бєлграді. 27 березня, режим князя Павла було повалено під час військового заколоту за підтримки Британії. 17-річний Петр II було оголошено головою держави. Генерал Душан Симович став прем'єр-міністром. Королівство Югославія перестало підтримувати Вісь 'de facto', без уточнення про вихід з Берлінського пакту. Хоча новий уряд опонував Нацистській Німеччині, він також боявся, що якщо німецький диктатор Адольф Гітлер нападе на Югославію, і Сполучене Королівство не буде мати реальну можливість допомогти. 6 квітня 1941 Вермахт розпочав Югославську операцію і швидко окупував її. Королівська сім'я, у тому числі князь Павел, втікли за кордон і були інтерновані Британією у Кенію.

Вигнання і ліквідація Петр II Карагеоргієвич, який був у вигнанні, все ще визнавався союзниками як король всієї Югославії . З 13 травня 1941 сербська «Югославська Армія на Батьківщині» ('Jugoslovenska vojska u otadžbini', або JVUO, або четники) розпочала опір окупації Віссю. Цим антинімецьким і антикомуністичним рухом Опору командував генерал-рояліст Дража Міхайлович. Довгий час четників і Югославський королівський уряд у вигнанні Петра II підтримували Великобританія і США. Але під час війни реальна влада перейшла до рук тітовських комуністичних партизан. У 1943, Тіто проголосив створення Демократичної Федеративної Югославії ('Demokratska federativna Jugoslavija'). Поступово союзники визнали війська Тіто найсильнішою опозиційною силою до німецької окупації. Вони почали відправляти більшість з їх допомоги партизанам Тіто, а не рояліським четникам. 16 червня 1944 був підписаний Висовський договір, який визнає 'de facto' і 'de jure' партизан Тіто урядом Югославії. На початку 1945, після вигнання німців, Королівство Югославія було формально відновлене. Але реальну політичну владу мали комуністи Тіто. 29 листопада короля Петра II було позбавлено корони комуністичним Зібранням Югославії, коли він був все ще у вигнанні. 2 грудня комуністична влада зайняла всю територію Демократичної Федеративної Республіки Югославії. Нова Югославія зайняла ту ж територію, що і Королівство Югославія.

Зовнішня політика Про-Антантовський уряд Королівство мало близькі взаємини з країнами Антанти. Мала Антанта У 1920—1921 рр. Королівство Югославія, Чехословаччина і Румунія сформували 'Малу Антанту', щоб запобігти Угорщині повернути території, втрачені нею після Першої Світової війни. Альянс невдовзі розпався. Балканський альянс У 1924 Королівство Югославія сформувало 'Балканську Антанту' разом з Грецією, Румунією та Туреччиною задля збереження рівноваги на Балканах. У 1934 році альянс розпався.

Розпад Факторами розпаду Югославської федерації стали смерть Тіто і фіаско проведеної його наступниками національної політики, розпад світової соціалістичної системи, сплеск націоналізму в Європі (причому не тільки в країнах Центрально-Східного регіону). У 1990 році у всіх шести республіках СФРЮ були проведені місцеві вибори. Перемогу на них усюди здобули націоналістичні сили. Зважаючи на наростання національних розбіжностей згідно з заповітом Тіто після його смерті пост президента країни був скасований, а на чолі країни стала Президія, члени якої (глави союзних республік і автономних областей) щорічно змінювали один одного по черзі. Короткочасний економічний підйом в середині 1980-х років закінчився стрімкою інфляцією і розвалом економіки, що призвело до загострення відносин між економічно розвиненішими Сербією, Хорватією і Словенією, та іншими республіками.

міжвоєнний період Восени 1918 р. південнослов'янські землі Австро-Угорщини були охоплені селянським рухом, а в армії та на фронті відбу¬валися революційні виступи. За такої ситуації 5-6 жовтня 1918р. у Загребі (Хорватія) на нараді представників різних партій з усіх південнослов'янських земель Австро-Угорщини було ут¬ворено Народне віче словенців, хорватів і сербів. Воно проголосило своею метою "об'єднання всіх словенців, хорватів і сербів у народну, вільну й незалежну державу". Було оголо¬шено про розрив усіх відносин із Габсбурзькою монархією і про створення суверенної Держави словенців, хорватів і сербів (Держава ЄХС). Народне віче стало верховним органом влади. Нова держава була в скрутному становищі. Під гаслами роз¬поділу поміщицької землі посилювався селянський рух, трива¬ли воєнні дії проти військ Антанти. Італія прагнула захопити не тільки південнослов'янські землі на узбережжі Адріатичного моря, обіцяні їй державами Антанти, а й значно більшу тери¬торію.

Після смерті Александра королем став його син Петар II (11 років), а регентом — принц Павел. У 1935 р. уряд очолив М.Стоядинович. Він намагався подо¬лати кризу в національних відносинах. Розуміючи, що для при¬боркання хорватських сепаратистів треба позбавити їх зовніш¬ньої підтримки, він уклав конкордат із Ватиканом, за яким католицька церква (хорвати-католики) отримувала ряд при¬вілеїв. Це призвело до конфлікту між урядом і православною церквою. У 1937 р. Стоядинович уклав договір із Болгарією та Італією. Тоді король надав право формувати уряд Д.Цветковичу (лютий 1939 р.). 26 серпня 1939 р. новий керівник уряду підписав угоду з ліде¬ром хорватського руху В.Мачеком про створення Хорватської самостійної адміністративної одиниці. Пронімецька політика Цветковича мала наслідком при¬єднання Югославії до Троїстого пакту фашистських держав — Німеччини, Італії та Японії. 27 березня 1941 р. стався переворот. Було усунуто регента принца Павела та уряд Цветковича, а Петара II короновано. Створювався уряд національної єдності на чолі з Д.Симовичем. Це був проанглійський державний військовий переворот, під¬триманий демократичною опозицією. 10 квітня Хорватія проголосила незалежність. Між Італією та Хорватією було укладено договір, за яким Італія визнавала територіальну цілісність Хорватії, а Хорватія зобов'язувалася не мати флоту і пропускати італійські війська через її територію. Решту території Югославії було поділено між Болгарією, Угорщиною, Німеччи¬ною та Італією.

Дякую за увагу!!!