Презентація на тему:
"Історія Візантійської імперії"

Історія Візантійської імперії Автор Іващук Ірина

Назва «Візантійська імперія» держава одержала в працях істориків уже після свого падіння, вперше від німецького вченого Ієроніма Вольфа в 1557. Назва походить від середньовічної назви Візантій, якою позначали поселення, яке існувало на місці сучасного Стамбула (Царгорода, Константинополя) до розбудови його Констянтином Великим, тобто Візантійська імперія — та з Римських імперій, центром якої було місто Візантій.

Жителі імперії, серед яких були предки сучасних греків, південних слов'ян, румун, молдаван, італійців, французів, іспанців, турків, арабів, вірмен та багатьох інших сучасних народів називали себе ромеями або римлянами. Саму ж імперію вони іноді називали просто «Романія», але нерідко іменували її — держава ромеїв. Столиця — Константинополь (античнийВізантій, слов'янський Царгород, тепер Стамбул).

Немає єдиної думки, коли утворилася Візантійська імперія. Багато хто розглядає Констянтина І (306—337), засновника Константинополя, за першого Візантійського Імператора. Деякі історики вважають, що ця подія відбулася передніше, протягом царювання Діоклетіана (284—305), який для полегшення управління величезною імперією, офіційно поділив її на східну і західну половини. Інші вважають за переломне царювання Феодосія І(379—395) та офіційне витискання Християнством поганства, або, час його смерті в 395, коли політичне розділення між Східною і Західною частинами імперії всталилось. Також віхою є 476 рік, коли Ромул Август, останнійзахідний імператор, відмовився від влади та відповідно імператор залишилися лише в Константинополі. Важливим моментом став 620 рік коли за імператора Іраклія державною мовою офіційно стала грецька.

Вважають, що імперія припинила існування з падінням Константинополя під ударами Османської імперії в 1453, хоча її залишки проіснувала ще декілька років, до падіння Містри в 1460 і Трапезундської імперії в 1461. Але слід звернути увагу, що середньовічні південнослов'янські джерела описують падіння Візантійської імперії не як падіння Римської чи Ромейської імперії (адже вони себе теж вважали ромеями), а як падіння Грецького царства — одного з царств, яке входило до складу імперії. Також слід пам'ятати, що як імператори Священної Римської імперії так і султани Османської імперії називали себе римськими імператорами і спадкоємцями Римської імперії

Поділ на Східну і Західну Римські імперії . 11 травня 330 року римський імператор Констянтин Великий оголосив своєю столицею місто Візантіум, перейменувавши його вКонстантинополь. Необхідність переносу столиці була викликана насамперед віддаленістю колишньої столиці — Рима — від напружених східних і північно-східних меж імперії. Особливості політичної традиції робили обов'язковим особистий контроль імператора над потужними військовими угрупуваннями, а організувати оборону з Константинополя можна було набагато швидше і при цьому контролювати війська можна було ефективніше ніж з далекого Рима. Остаточний поділ Римської імперії на Східну і Західну відбулося після смерті в 395 Феодосія Великого. Головною відмінністю Візантії від Західної Римської імперії (Гесперії) було переважання на її територіїгрецької культури на противагу майже суціль латинізованому заходу. З часом римський спадок усе більше змінювався під місцевим впливом та внаслідок розвитку, втім неможливо провести різку межу між Римом та Візантією, яка завжди самоусвідомлювала себе саме як Східна Римська 

Мапа Західної і Східної Римських імперій на 395, по смерті Феодосія І

У 518 році після смерті імператора Настасія на трон зійшов начальник гвардії Юстин — виходець з македонських селян. Тягар влада був би заважкий для цього неписьменного старого, якби біля нього не виявилося племінника Юстиніана. Із самого початку правління Юстина фактично при владі стояв Юстиніан — також уродженець Македонії, що отримав прекрасну освіту й мав неабиякі здібності. У 527 році, одержавши всю повноту влади,Юстиніан приступив до виконання своїх задумів по відновленню Імперії і зміцненню влади єдиного імператора. Він домігся союзу з православною церквою. При Юстиніані єретиків змушували переходити в православ'я під загрозою позбавлення цивільних прав і навіть страти .

Візантійська імперія під час розквіту близько 550 року

Крім військової експансії, іншою найважливішою задачею Юстиніана була адміністративна і фінансова реформи. Економіка імперії перебувала у важкій кризі, керівництво було уражене корупцією. З метою реорганізації управління Юстиніаном була проведена кодифікація законодавства і ряд реформ, що, хоча і не вирішили проблему кардинально, але, безсумнівно, мали позитивні наслідки. По всій імперії розпочалося будівництво — найбільше за масштабами з часів «золотого століття» Антонинів. Новий розквіт переживала культура.

Однак велич була куплена дорогою ціною — економіка була підірвана війнами, населення зубожіло, і спадкоємці Юстиніана (Юстин II (565—578), Тиберій ІІ (578—582), Маврикій (582—602)) були змушені основна увага приділяти вже обороні і перенести напрямок політики на схід. Завоювання Юстиніана виявилися неміцними — наприкінці VI—VII ст. Візантія втратила всі завойовані області на Заході (за винятком Південної Італії).

На початку VIII століття тимчасова стабілізація знову перемінилася низкою криз — війни зболгарами, арабами, безперервні повстання. Лев Ісавр, що зійшов на престол під ім'ям імператора Лева ІІІ і заснував ісаврійську династію (717—867), зумів зупинити розпад держави і завдав вирішальної поразки арабам.

У 800 році Карл Великий оголосив про відновлення Західної Римської імперії, що для Візантії стало відчутним приниженням. Одночасно Багдадський халіфат підсилив свій натиск на сході. Імператором Левом V Вірменином (813—820) і двома імператорами Фригійської династії —Михайлом ІІ (820—829) і Феофілом (829—842) — було відновлено політику іконоборства. Знову на цілих тридцять років імперія опинилася у владі заколотів. Договір 812 року, що визнавав за Карлом Великим титул імператора, означав серйозні територіальні втрати в Італії, де Візантія зберегла тільки Венецію і землі на півдні півострова.

Східна та Західна Римська Імперія до хрестових походів

Візантія була можливо єдиним стійким утворенням в Європі протягом Середніх віків. Її збройна і дипломатична сила гарантували Європі захист від персів, арабів, турків-сельджуків, і на якийсь час,османів. Схожу роль відігравала і Русь за часів монголо-татарської навали. Лише в наш час було визнано значення Візантії в розвитку сучасної цивілізації.