Презентація на тему:
"Англійське відродження"

Англійське відродження

План Основні відомості про Відродження Риси Відродження; Особливості Ренесансу в Англії; Передвідродження. Джефрі Чосер Раннє Відродження. Томас Мор Поезія Відродження. Джон Скелтон, Томас Уайет Зріле Відродження. Філіп Сідні, Едмунд Спенсер, Джон Лілі, Крістофер Марло. Пізнє Відродження. Вільям Шекспір

Епоха Відродження Відродження, або  Ренеса нс (фр. Renaissance — «Відродження») — культурно-філософський рух кінця Середньовіччя — початку Нового часу, що ґрунтувався на ідеалах гуманізму та орієнтувався на спадщину античності. Літерату ра Відро дження (література Ренесансу) — це період в історії світової літератури, що охоплює 14-16 століття в Італії та кінець 15 — початок 16 століття в інших країнах Європи. Риси Відродження частково присутні і в літературах Сходу. Кінцем доби можна вважати 1616 рік — дату смерті Шекспіра і Сервантеса. Першим назву «Відродження» або, французькою мовою, «Ренесанс» застосував у 16 столітті італійський історик мистецтва Джорджо Вазарі. Він прагнув підкреслити факт повернення образотворчого мистецтва тієї доби до античних взірців. Поступово назву «Відродження» поширили на всю культурно-історичну добу та її мистецтво.

Епоха Відродження Основні риси Відродження: Антропоцентризм — домінування філософського принципу, згідно з яким людина є центром і метою всесвіту. Гуманізм — домінування філософського принципу, згідно з яким утверджується повага до гідності й розуму людини, її права на щастя, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей. Пантеїзм — філософська позиція (світогляд), згідно з яким Бог і світ перебувають у нерозривній єдності. Філософія Відродження характеризується також появою нової натурфілософії, інтересом до держави, індивідуалізмом, формуванням ідеї соціальної рівності та опозиційністю до церкви.

Особливості англійського Відродження Відродження в Англії мало обмежений характер, що найбільше відбився не в образотворчому мистецтві, а в літературі. Культура Англії підтяглася до ідей відродження з запізненням, а засвоєння ідей відродження і гуманізму збіглося з добою маньєризму і раннього бароко, що теж мали обмежений характер в країні. Тут часто використовували форми, вироблені в інших мистецьких центрах — Італії, Нідерландах, частково — Франції. В поезії і в створенні п'єс для тогочасного театру англійськи митці посіли провідні позиції в Європі, а імена англійських поетів і драматургів уславили країну — Філіп Сідні (1554–1586), Крістофер Марлоу (1564–1593), Бен (Бенджамін) Джонсон (1573–1637)та інші. Саме в Англії були створені умови для виховання і розвитку таланту такого велетня європейської культури, що творив під псевдонімом Шекспір (Роджер Меннерс, граф Ретленд, володар замку Бівер).

Особливості англійського Відродження Англійське відродження мало аристократичний характер, а королівський двір посів місце головного ренесансного центру країни. Саме при дворі короля Генріха VIII працюють гуманіст Томас Мор і відомий художник Ганс Гольбейн молодший, портретист Ніколас Хіллард (1547–1619), а при дворі королеви Єлизавети І — поет Філіп Сідні і Роджер Меннерс, граф Ретленд (Шекспір), ранні п'єси якого йшли при дворі. Інтелектуальна еліта Англії мала всі умови для освіти, самоудосконалення, подорожей, деякий час жила на континенті (Філіп Сідні — у Франції і в Нідерландах, Роджер Меннерс — у Франції і Данії). Вони отримали дійсну можливість стати мудрими на прикладах тих, хто пройшов шляхом помилок і небезпек — до них, засвоїти їх досвід, розвинути найкраще в досвіді попередників, з якої б країни вони не були. Набуває розвитку практика запрошення на працю в Лондон іноземних художників. Королівський двір і аристократичне коло британців обслуговували Ганс Гольбейн Молодший (німець за пходженням), Ганс Еворт (фламандець із Антверпена), низка майстрів, імен яких не поквапились зберегти тощо.

Особливості англійського Відродження Час англійського Відродження — 16 та початок 17 століття. Виділяють такі періоди: Передвідродження (з кінця 14 століття) — Джефрі Чосер (1340-1400), головний твір якого — збірка з 24 віршованих "Кентерберійських оповідань", написаних у дусі "Декамерона" Боккаччо. Раннє Відродження (перша половина 16 століття) — Томас Мор (1478-1535), знаменитий своєю "Утопією" (1516). Середнє Відродження (друга половина 16 століття) — Філіп Сідні, Едмунд Спенсер ("Королева фей"), Джон Лілі, Крістофер Марло. Пізнє Відродження (на межі 16-17 століття) представлене іменем Вільяма Шекспіра (1564-1616), одного з найвидатніших письменників доби Відродження, автора сонетів, трагедій "Ромео і Джульєта", «Макбет», "Отелло", «Гамлет», "Король Лір", комедій "Приборкання норовливої", "Сон літньої ночі", «Багато галасу з нічого», історичних хронік, драм. Томас Мор Вільям Шекспір

Передвідродження Хронологічні межі англійського Відродження - кінець XV- початок XVII ст. Але підготовка грунту для виникнення гуманістичної культури розпочалася раніше, ще в XIV ст. Це був час значних соціальних змін: розпочався розклад феодалізму, відбувався швидкий розвиток міст, ремесла, торгівлі. Особливо тісні зв'язки встановилися з Фландрією та Італією, звідки й почали проникати в Англію гуманістичні ідеї. Великі соціальні зрушення були зумовлені Столітньою війною (1337-1453). Вона активізувала боротьбу за зміцнення королівської влади; принесла багато злигоднів народу, але водночас сприяла його єднанню, розвитку його свідомості і почуття своєї соціальної значимості. В 1381 р. в південних частинах Англії спалахнуло Велике селянське повстання на чолі з Уотом Тайлером. Виник реформаційний рух лоллардів, що виступили проти папства і католицької церкви. Представники лоллардів Джон Уїкліф і Джон Болл, який був також одним із вожаків селянського повстання, мали великий вплив на народ. Усі ці процеси створили передумови для формування англійської нації, культури, мови. У середньовічній Англії після норманського завоювання (XI ст.) офіційною державною мовою була французька, нею користувалися в аристократичному середовищі і при дворі. Населення міста і села розмовляло англосаксонськими діалектами. Тільки на початку другої половини XIV ст. на основі лондонського діалекту почала формуватися англійська літературна мова. Повстання на чолі з Уотом Тайлером Джон Болл

Передвідродження Найяскравіший представник англійського Передвідродження – Джефрі Чосер . Народився в 1343 році, в Лондоні, Велика Британія. Помер 25 жовтня 1400 р. в Лондоні. Місце поховання: Вестмінстерське абатство. Він відомий як автор «Кентерберійських оповідань». Чосер відіграв значну роль у становленні розмовної англійської мови в літературі в часи домінування латини та французької. Окрім свого поетичного доробку Чосер відомий також як філософ, алхімік, астроном, урядовець, придворний та дипломат. Відомі цитати Д.Чосера : Друзі повинні у всьому в згоді жити. Насильство може дружбу задушити. Жадібність — корінь усього зла. У високих душах милосердя — частий гість. Хто п'є, той став на шлях розпусти. Джефрі Чосер Сторінка з “Кентерберійських оповідань”

Джефрі Чосер Найвидатнішим твором Чосера є «Кентерберійські оповідання» - збірка віршованих оповідань, створена в останній період життя. В ній поет зовсім відходить від алегоричного принципу зображення і звертається до безпосереднього змалювання життя сучасної Англії. За будовою твір подібний до «Декамерона» Боккаччо. Це також обрамована новелістична збірка, яка відкривається прологом, де описано оповідачів, а далі подано їхні розповіді. Але пролог в «Кентерберійських оповіданнях» має незрівнянно більше значення, ніж у «Декамероні» - у Чосера він є найважливішою і найцікавішою частиною збірки. У пролозі розповідається про те, як на околиці Лондона в таверні «Табард» якось під вечір зібралося 29 прочан, щоб відправитись всім разом у Кентербері поклонитися мощам святого Томаса Бекета. До цієї групи приєдналися і власник таверни Гаррі Бейлі і сам поет. Під час подорожі прочани за пропозицією веселого і дотепного Бейлі розповідають різні історії. Там був Монах, шанований прелат,  Нив доглядач, в абати кандидат,  Каплиці монастирської хранитель,  Мисливець, коней пристрасний любитель,-  Була у нього непогана стайня,-  І їздив часто він на полювання.  Коли ж він мчав на огирі, дзвеніли  Сильніше, ніж капличний дзвін, вудила. ............................................................ Під ним був кінь рисистої ходи -  Прелат, він був, звичайно, хоч куди:  Товстий, рум'яний, ситий - а зі страв  Із лебедя печеню полюбляв.

Раннє Відродження XV ст. в історії Англії - буремний і жорстокий час, мало сприятливий для розвитку культури. Негативні наслідки Столітньої війни, героїчний період якої давно вже минув, кривава династична війна Червоної і Білої Троянд (1455-1485), внутрішній розбрат загальмували поступ гуманізму. Він починає розвиватися тільки на рубежі XV-XVI ст. і свого розквіту досягає в другій половині XVI ст. Цей процес був зумовлений рішучими змінами у суспільному житті країни. Внаслідок тривалої боротьби між великими феодальними баронами за трон похитнулась могутність родовитого дворянства і в Англії утвердилася абсолютна монархія. В роки правління Генріха VII (1485-1509) і Генріха VIII (1509- 1547) сила феодального стану, а також церкви була підірвана остаточно. Генріх VIII порвав з папою римським, проголосив себе главою англійської церкви (1534) і привласнив церковні землі. Новостворене дворянство було зацікавлене в буржуазному розвитку країни. Дворяни «становили зовсім нову верству; їх звички і прагнення були далеко більш буржуазними, ніж феодальними. Вони прекрасно знали ціну грошам і негайно взялися роздувати земельну ренту, зігнавши з землі сотні дрібних орендаторів і замінивши їх вівцями. Генріх VIII масами створював нових лендлордів з буржуазії, щедро роздаючи і продаючи за безцінь церковні маєтки; до того самого результату приводили безперервно здійснювані до кінця XVII століття конфіскації великих маєтків, які потім роздавалися всіляким вискочкам у прямому або переносному розумінні цього слова. Тому англійська «аристократія» з часів Генріха VII не тільки не протидіяла розвиткові промисловості, але, навпаки, старалась добувати з цього розвитку посередню вигоду»  Біла та Червона троянди

Раннє Відродження Найвідомішим представником раннього Відродження в Англії є Томас Мор. Світову славу йому приніс суспільно-політичний трактат “Утопія”. Видатним прозовим твором Томаса Мора є також незакінчена історична праця «Історія Річарда III» (1513-1518) і Він відомий як філософ, державний діяч, лорд-канцлер (1529—1532 рр.). Один з основоположників утопічного соціалізму. Святий Римо-католицької церкви. Народився 7 лютого 1478 в Лондоні. Помер 6 липня 1535 у віці 57 років, був обезглавлений. Мав дві дружини - Джейн Кольт, Еліс Мідлтон. І четверо дітей: Марґарет, Елізабет, Сесіль, Джон Відомі цитати Т. Мора: Я помру як вірний слуга короля, але насамперед — Бога. (Слова, які він начебто сказав перед стратою). Томас Мор Титульний аркуш “Утопії”

Томас Мор «Історія Річарда III» мала значний вплив на розвиток як англійської політичної думки, так і літератури і мови. Зокрема, Шекспір у своїй драмі «Річард III» значною мірою орієнтувався на твір Мора і наслідував його інтерпретацію образу Річарда. Твором Томаса Мора, який приніс автору світову славу, є «Золота книга, така ж корисна, як і забавна, про найкращий устрій держави і про новий острів Утопія». «Утопія» за своєю літературною формою - розповідь про подорожі в невідомі краї - якнайбільше відповідала захопленням доби географічних відкриттів, а разом з тим давала простір для фантастики - єдиного на той час засобу вираження сміливої соціалістичної думки. Твір поділяється на дві книги і будується як бесіда автора з бувалим моряком Рафаїлом Гітлодеєм - нібито одним із супутників знаменитого мореплавця Амеріго Веспуччі. Саме в уста Гітлодея автор вкладає найсміливіші думки і судження. Зміст другої книги становить розповідь Гітлодея про суспільний лад на острові Утопія, де він нібито прожив більше п'яти років і покинув його тільки тому, що хотів розказати людям про цей новий світ. Томас Мор виразив мрію про ідеальний суспільний лад

Поезія Значного розвитку в період раннього Відродження досягла англійська поезія. Джерелами були і національна поетична традиція і антична література; зазнала вона сильного впливу італійської гуманістичної поезії, а також французької та іспанської. Англійські поети багато перекладали з поезії континентальної, вводячи у національну поезію нові теми, ідеї, жанри. Перший визначний ренесансний поет - Джон Скелтон (1460-1529). Він одержав освіту в Кембриджському університеті і мав науковий ступінь магістра мистецтв. Скелтон був учителем майбутнього короля Генріха VIII. У 1498 р. він прийняв духовний сан і був декілька років священиком у Норфолку. З 1512 р. його знову наблизили до двору. Скелтон рано здобув визнання як учений і поет. У 1499 р. Еразм Роттердамський назвав його «єдиним світочем і славою англійської літератури». У своїй поетичній творчості Скелтон спирався на традиції Чосера і народної поезії. Майже всі його твори - це віршові сатири антицерковної й анти-дворянської спрямованості. Поет викриває беззаконня, неробство дворян, невігластво й розбещеність попів, церковну службу та ін. Особливо високо ціниться його гостросатирична поема «Колін Клаут» (1519-1524), в центрі якої стоїть образ бродяги-бідняка, своєрідного блазня Коліна Клаута, котрий сміливо говорить правду про порочність служителів кліру і вищого дворянства. Окремі місця поеми звучать як грізні інвективи. За спрямованістю сатири Скелтона близькі до ідей Реформації. Наприкінці першої половини XVI ст. в англійській літературі виступили поети Уайет і Серрей, що [331] у своїй творчості відштовхувалися не від національної традиції, як Скелтон, а від зразків європейської гуманістичної поезії, головним чином італійської.

Поезія Томас Уайет (1503-1542) походив з багатої дворянської родини, одержав освіту в Кембриджському університеті і певний час був визначною постаттю при дворі Генріха VIII. У 1527 р. в складі дипломатичної місії він побував в Італії, де близько ознайомився з творчістю Петрарки і захопився його лірикою. Уайет почав перекладати сонети італійського поета, а потім і створювати за їхнім зразком власні поезії. Таким чином, Уайет увів жанр сонета в англійську поезію. Але любовна лірика поета широко не розвинулася. Він потрапив у немилість при дворі, деспотичний Генріх VIII заточив його в Тауер, що змінило умонастрій поета, і до любовних поезій він більше не повертався. Не встиг широко розгорнути своєї творчості і талановитий поет Генрі Серрей (1517-1547). Він походив з старовинного дворянського роду, належав до придворного середовища. Несправедливо звинувачений у державній зраді, він був страчений. Друг і послідовник Уайета, Серрей також перекладав сонети Петрарки, творив у цьому жанрі, значно удосконаливши його, порівняно з Уайетом, і змінивши його форму. Сонет Серрея складається з трьох катренів і заключного куплета з парною римою. Цією формою потім скористався Шекспір. Крім того, Серрей переклав англійською мовою дві пісні «Енеїди» Вергілія, вперше застосувавши в англійській поезії білий вірш (неримований п'ятистопний ямб), яким потім, удосконалюючи його, писали англійські драматичні поети (Марло, Шекспір). Досвід поезії Уайета і Серрея був цінний для англійських поетів-ліриків другої половини XVI ст. Томас Уайет

Зріле Відродження  Філіп Сідні Народився 30 листопада 1554 в Кенті , Королівство Англія Помер 17 жовтня 1586 у віці 31 року Місце смерті - Арнем , Республіка Сполучених провінцій Належав до стародавнього аристократичного роду Його батьком був сер Генрі Сідні , а матір’ю- леді Мері Дадлі Філіп Сідні був одружений з леді Френсіс Уолсингем. Відомий як англійський поет і громадський діяч єлизаветинської епохи. Найвідоміший твір – трактат “Захист поезії”. Також є автором роману “Стара Аркадія” та циклу сонетів “Астрофіл і Стелла”   Едмунд Спенсер Англійський поет єлизаветинської епохи , старший сучасник Шекспіра , вперше прищепив англійському віршу солодкозвучність і музикальність . Спенсер залишив після себе майстерно написані твори в кожному жанрі поезії: від пасторалі і елегії , до сонетів і величезною епопеї. Як поетові Спенсеру діставалися самі найвищі епітети: « принц поетів» , « архі - поет Англії» , «наш новий Поет» , «Поет Поетів» Твори Спенсера видаються в багатьох країнах світу , є величезна кількість робіт , присвячених його життю та поезії , створено Міжнародне Спенсерівське суспільство. З 1980 р. почав виходити спеціальний науковий журнал , в якому публікуються статті про Спенсера і його творах Філіп Сідні Едмунд Спенсер

Зріле Відродження Джон Лілі (1554-1606) – англійський драматург та романіст доби Відродження, який належав до групи письменників-енциклопедистів чи «університетських умів». Джон Лілі є одним із попередників Вільяма Шекспіра. Літературне визнання Джону Лілі здобув романом «Евфуєс» Хоча цей твір і не відзначається особливою оригінальністю сюжетної лінії (історія пригод двох молодих людей на ім’я Евфуєса, що зі старогрецькї означає «вихований», і Філавта), проте містить багато свіжих на той час гуманістичних думок філософського, етичного та, насамперед, виховного характеру. Крістофер Марло (*26 лютого 1564 — †30 травня 1593) — англійський поет, драматург. Вважається родоначальником англійської ренесансної трагедії. Саме Марло запровадив і розвинув білий вірш, що став традиційним для цього жанру. Мав репутацію безбожника та вільнодумця. Є дані про його співпрацю з таємними службами. Загинув в містечку під Лондоном — був заколотий власним ножем в наслідок сварки, що розпочалася через рахунок в таверні. Ввжається, що це було зумисне вбивство організоване агентами таємної поліції. Світову славу йому приніс твір “Трагічне життя доктора Фауста” Джон Лілі Крістофер Марло

Крістофер Марло Велич і трагедія сильної індивідуальності Ренесансу показана в «Трагічній історії доктора Фауста» - першому драматичному творі на сюжет німецької легенди. Марло, скориставшись англійським перекладом народної книги у виданні Шпіса, досить точно відтворив її епізоди, але образ Фауста і твір загалом наповнив зовсім новим змістом. Я їх пошлю до Індії по злото,  Шукати в океані змушу перли;  З віддалених кутків Нового Світу  Приставити звелю розкішні фрукти;  Вони поможуть осягнути мудрість  Чужих країв і тайни королів;  Німеччину звелю я оточити  Стіною з міді й повернути Рейн;  Народні школи виповню шовками,  Студентів одягну в багаті шати;  Я військо наберу на кошти духів,  І князя Парми вижену з країни,  І стану королем усіх земель!

Пізнє Відродження Вільям Шекспір (хрещений 26 квітня 1564, дата народження невідома, Стретфорд-на-Ейвоні — 23 квітня (3 травня) 1616, Стретфорд-на-Ейвоні) — англійський драматург Єлизаветинської епохи. Один з найвідоміших драматургів світу, автор принаймні 17 комедій, 10 хронік, 11 трагедій, 5 поем і циклу з 154 сонетів. Шекспір визнаний найвидатнішим англійським драматургом всіх часів. Був також поетом і актором. Народився в заможній за тим часом родині Джона Шекспіра, рукавичника та торгівця шерстю. Його мати, вроджена Арден, належала до одної із найдавніших англійських родин. Найвідоміші твори : «Ромео і Джульєта», «Сонети», «Гамлет», «Король Лір», «Буря», «Отелло», «Сон літньої ночі» Вільям Шекспір Герб родини Шекспірів Сцена з “Ромео і Джульєтти” Підпис В.Шекспіра

Вільям Шекспір. Сонети Основним змістом сонетів є розповідь поета про своє глибоке почуття дружби до юнака довершеної краси і своє сповнене пристрасті кохання до «смуглявої леді». Дослідники, розглядаючи сонети як автобіографічні твори, здавна дошукуються тих реальних осіб, які були прототипами друга і коханої. Протягом XIX і XX ст. висловлювалися різні здогадки. Наприкінці XIX ст. особливо популярною була версія, нібито за образом «смуглявої леді» криється придворна дама Єлізавети Мері Фіттон. Уже в наш час, у 1973 p., англійський історик А. Роуз висунув нову гіпотезу, згідно з якою прототипом «смуглявої леді» була донька придворного музиканта італійця Б. Бассано Емілія, одружена з Вільямом Ланьє, батько якого також служив музикантом при дворі. Та, зрештою, рішення цієї загадки не може впливати на сприйняття шекспірівських сонетів. Вони є видатним явищем поетичної творчості і становлять невмирущу естетичну цінність, незалежно від того, хто були прототипи створених образів. Сонети Шекспіра становлять сюжетний цикл. Хоч кожний з сонетів це завершений вірш, важливий сам по собі, але взяті разом вони створюють певний сюжет, який будується на розвитку відносин між поетом, другом і «смуглявою леді». Поетом володіють дві сильні пристрасті - дружба і кохання, найдорожчі йому дві людини - друг і «смуглява леді», які не чужі один одному. Прийшли мені на горе і на страх  Любові дві в супутники щоденні.  Юнак блакитноокий - добрий геній,  І жінка - демон з мороком в очах.   Щоб мою душу в пекло заманити, Збиває демон ангела на гріх І хоче силою очей своїх Слугу небес дияволом зробити

Вільям Шекспір. Трагедія “Ромео і Джульєтта” В середню 90-х років у період написання веселих комедій Шекспір створив і трагедію «Ромео і Джульєтта». Сюжет її запозичено з поеми англійського поета Артура Брука, написаної, в свою чергу, на основі італійської новели Матео Барделло. «Ромео і Джульєтта» має багато спільного з ранніми комедіями кохання і в побудові, і в настрої. Трагедія пройнята оптимістичною вірою в неминучість торжества гуманістичних відносин між людьми, в ній значне місце займають комедійні сцени. У центрі сюжету трагедії, як і в комедіях, є історія кохання юних героїв, але розвивається ця тема в трагічному плані і завершується загибеллю закоханих. Трагізм долі Ромео і Джульєтти зумовлений обставинами суспільного життя, зіткненням у ньому старого і нового, феодальної і гуманістичної моралі. На шляху до щастя героїв загрозливою перешкодою стоять давня кривава ворожнеча між родинами Монтеккі і Капулетті та жорстокі феодальні моральні устої. Ромео і Джульєтта - це люди вже нового часу. Чума, чума обом родинам вашим! Зробили з мене харч для хробаків! Загинув я... Чума обом родинам!

Вільям Шекспір. Трагедія “Макбет” Трагедія «Макбет» - твір соціально-політичної проблематики, в якому засуджено криваву узурпацію і сваволю монарха. Сюжет Шекспір запозичив з «Хронік» Р. Холіншеда. Дія трагедії сконцентрована навколо образу Макбета, показаного в еволюції. Особлива увага приділяється зображенню внутрішнього світу героя, розкриттю поступового розпаду його особистості в ході злочинної боротьби за трон. На початку трагедії Макбет постає як герой Шотландії, її захисник, славний і непереможний воїн, якого шанує і відзначає високими нагородами король Дункан. Глибоко драматичне зображення зруйнування колись благородної і доблесної людини робить образ Макбета глибоко трагічним. Але це зовсім не означає виправдання злочинця. Засудження його безкомпромісне. Трагедія сповнена войовничого гуманізму. Проти Макбета виступає все суспільство, воно бореться з тираном і знищує його в ім'я справедливості й людяності. Я довго жив і на путі життя У жовтолисту осінь перейшов. Чи ж бачу те, що прикрашає старість,- Любов, покору, шану, юрми друзів? Нема й не буде. Ні! Самі прокльони... Фільм "Макбет" (1948)

Висновок Отже, Відродження, або Ренесанс (фр. Renaissance, італ. Rinascimento) — епоха в історії культури Європи, що прийшла на зміну культурі середньовіччя і передувала культурі нового часу. Приблизні хронологічні межі епохи — XIV—-XVI століття. Доба Відродження включає три фази: раннє (XIV ст.), високе (XV—XVI ст.) та пізнє Відродження (XVI — початок XVII ст.). Виникло воно в Італії, а пізніше поширилось і на інші європейські країни — у XV-—XVI століттях ідеї Ренесансу поширюються "п Францію та Німеччину, а в Англії й Іспанії Відродження припадає ми XVI — початок XVII ст. Відмітні риси доби Відродження — світський характер культури та її антропоцентризм (тобто інтерес у першу чергу до людини та її діяльності). З'являється цікавість до античної культури, відбувається ніби її «відродження» — так і з'явився цей термін. Водночас література замість латини почала використовувати національні мови, з'явився інтерес до народної творчості при одночасному зацікавленні античними зразками. Для мистецьких творів цієї доби були характерні ясність естетичного мислення, простота і конкретність. Наяскравішими представниками Ренесансу в Англії були Джефрі Чосер, Томас Мор, Джон Скелтон, Томас Уайет, Філіп Сідні, Едмунд Спенсер, Джон Лілі, Крістофер Марло, Вільям Шекспір

Дякую за увагу Виконала учениця 11-А класу Клюс Марія