Презентація на тему:
Вода в міфології та обрядах українців. Криниця

Вода в міфології та обрядах українців. Криниця.

Вода — з найдавніших часів вважалася джерелом всякого життя, Гесіод та Фалес, одні з перших грецьких філософів, навчали, що вода — первісний елемент, з якого витворені всі речі, і з якого вони переважно й складаються. Двадцять другого березня світова спільнота у черговий раз відзначатиме Всесвітній день води, проголошення якого Генеральна Асамблея ООН ухвалили в грудні 1992 року.

Вода в міфології Єгипту Ісіда (Ісет) (егип. - "трон", "місце") - Ісіс (грец.)Функція. Богиня родючості, води і вітру, мореплавства, символ жіночності, сімейної вірності. Виступала як покровителька дітей і матерів, як покровителька породіль полегшувала пологи і визначала долю новонароджених царів.. Зображалася у вигляді Соколіца або крилатої жінки з ієрогліфом її імені на голові (трон). Іноді зображувалася у вигляді корови чи жінки з рогами корови і сонячним диском на голові.

У стародавніх греків високе положення в ієрархії богів займав бог моря Посейдон. За повір'ям він мав 3 тисячі синів - річкових богів і 3 тисячі дочок Океанид - богинь струмків і джерел.

Образ води у фольклорі надзвичайно багатогранний. Життя і здоров'я, очищення й кохання — ось основні грані цього символу. Водою, як і вогнем, очищаються від бруду — і тілесного, й душевного. Використовують воду й на благо людині (для ліків, виливання переляку), й на зло (щоб передати закляття і хвороби). Вода також виступає посередником між світом живих і потойбіччям, засобом для розкриття майбутнього.

Дана — богиня води і річок. Дає життя всьому живому. Слово ДА–НА означає: ДА — вода, НА — мати. Мати, яка творить ріку. Від імені Дана походять назви рік: Дніпро, Дністер, Дунай, Донець, Двіна. В ім’я єдиносущого господа Бога прийшла у світ Дана, богиня земних і небесних життєдайних вод. Вода та вогонь створені Господом разом на Різдво Всесвіту

Вода — це матерія; світло, вогонь — це дух. Поєднуючись, вони творять видимий світ. Давньоукраїнська легенда каже: “Цар Вогонь і цариця Водиця світ сотворили”. Шлюбові вогню (Купало—дух—життя—Іван) і води (Марена—матерія— смерть—Марійка) присвячене свято Купала. Тут зустрічаємо й вогнища, через які перестрибують, щоб очиститися, й купання або обливання водою. Вода, як утілення жіночого життєдайного начала, вважалась і джерелом родючих сил природи.

На Водохреща, з опівночі до опівночі, вода набуває цілющих властивостей і зберігає їх протягом року, лікуючи тілесні й духовні хвороби. Цьому сприяє й те, що йорданська вода заряджена сильною молитвою та вірою в духа святого. В цей день у всіх містах і селах, де є церкви, святять воду. Віддавна в народі посвячену на Водохреще воду вважають своєрідним спасінням від багатьох недуг. Її дають пити тяжкохворим, нею освячують храми, домівки і тварин. Залишається загадкою той факт, що водохрещенська вода не псується, не має запаху і може зберігатися протягом року.

Юрій Змієборець, він же Георгій (з лат. Georgius – «землероб, хлібороб»), Юрай-Рай, Ирій, Єгор, Георгій Побідоносець, Юрій Побідник, Єгорій Хоробрий — персонаж з давньої міфології і фольклору, пізніше християнський святий, день якого відзначають 6 травня. Здавна вважався покровителем хліборобів і скотарів. День Юрія – 6 травня. Вважається, що цього дня починає співати соловей і кувати зозуля. Святий Юрій відмикає небо й землю, випускає на волю росу й рослини. У народній творчості Юрій — уособлення весни протиставляється святому Дмитрові — уособленню зими. Роса в цей день має надзвичайні цілющі властивості: старі люди кажуть, що вона може сліпому зір повернути, дівчині красу подарувати, а якщо зібраною до сходу сонця росою окропити свійську птицю, то добре плодитиметься.

«В Галичині, в перший понеділок Великодніх свят хлопці ходять до дівчат і обливають їх пахучою водою — в містах або чистою джерельною—в селах...» На Гуцульщині «дівки того дня дають легіням (парубкам) галунки (крашанка) і писанки. Не дає сама, а ховає за пазуху, а леґінь відбирає від неї, звівши уперед з нею легку боротьбу. Діставши врешті, веде дівку до води, обіллє водою, буває, що й скупає цілу». Обливати когось або самого себе водою на Великодньому тижні — це стародавні звичай, що пов'язаний з весняним очищенням водою. Цей звичай існує або донедавна існував і в інших европейських народів. Так, серби у Великодню суботу обливавать водою будинки, в яких живуть, вірячи, що цим вони виганяють «нечисту силу». А в першу п'ятницю після Великодніх свят вони обмиваються «омахом» — водою з-під млинового колеса; при цьому вони ще кладуть у воду великоднє яйце і зілля - «милодух» або взагалі квіти. У Боснії в цей день купаються в джерельній воді.

Треба сказати слово про сільські криниці, які в народних віруваннях були символом здоров'я, сили, багатства, родючості, чистоти, а для молоді - символом дівочої краси, вірності, а також розлуки, суму, жалю. Подоляни надзвичайно шанували криниці, обсаджували їх вербами, квітами, кілька разів на рік освячували їх. Знали колись багато прикмет, за якими безпомилково могли визначити місце, де близько вода, щоб там викопати криницю. Брали, наприклад, склянку води і ставили у тиху погоду на землю. Через деякий час вода починала коливатися. Якщо хвильки в склянці дрібні, переставляли її на інше місце. І так доти, поки не знаходили місце, де коливання найбільші. Там і копали

Традиційно криниця була місцем, де ділилися новинами Симоненко Микола Корнилович» (1862-1912), український художник-живописець

Криниця (колодязь) — глибоко викопана й захищена цямринами від обвалів яма для добування води з водоносних шарів землі. У більшості сіл та містечок без водопроводу криниці є основним джерелом питної води. Криниці переважно поширені на рівнинній частині України через відсутність наземних природних джерел води. В україномовного населення на Галичині, Поділлі, Заході України вживається слово «криниця» (діал. кирниця), а слово «колодязь» характерніше для русифікованого населення через запозичення цього слова з російської мови. На Поділлі також зустрічається синонім — слово «бурта». У Карпатах та Прикарпатті поширена також назва «студня».

Кажуть, що найбільша благодать у воді з криниці при церкві чи хаті, де живуть добрі душею люди. Кажуть, що вода чує. Наука довела, що вода зафіксовує інформацію. Очевидно, правильним був звичай, що біля криниці, біля води не можна злословити, брехати. Біду приносить вода, біля якої постійно сваряться, б'ються, плачуть. А відзнята у воді радість приносить радість.

На Прикарпатті є село з унікальними криницями На одному подвір’ї криниця замаскована під справжній чайник! Навіть більше, картину доповнює декоративне горнятко, що ніби символізує привітність та гостинність господарів.

На іншому обійсті сидить прекрасний рожевий лебідь – це теж криниця, а хтось вирішив замаскувати свою студню під гірське джерело! Місцеві мешканці кажуть, що нічого особливого такі незвичні криниці не означають. Люди будують їх на своїх подвір’ях для краси.

Криниця на Буковині на Івано-Франківщині

Турецька криниця в Чернівцях Розмальований колодязь

Апокрифічні сказання донесли до наших днів легенду про волхва і безіменного князя, який у незапам’ятні часи владарював у Галичі. Одного разу, коли вороги взяли в облогу місто і висохла вода у двох глибоких криницях, оборонці града звернулись до князя з проханням дозволити їм скласти зброю перед ворогами і здатись на їх милість, бо муки спраги геть зламали їхню волю до боротьби. Прийшов до нього старий волхв , перед заходом сонця вивів він князя на схил гори, що був захищений оборонними парканами, і звелів уважно дивитись на те місце, куди впадуть останні промені сонця. Коли впали вони на невелику заглибину, де сиділи стомлені спрагою галицькі воїни, сказав волхв копати тут землю. Взяв князь в одного з воїнів меч, встромив клинок у землю – і вдарило звідти джерело. Княжа криниця

Дякую за увагу