X Код для використання на сайті:
Ширина px

Скопіюйте цей код і вставте його на свій сайт

X Для завантаження презентації, скористайтесь соціальною кнопкою для рекомендації сервісу SvitPPT Завантажити собі цю презентацію

Презентація на тему:
ПУБЛІЧНИЙ ВИСТУП І КУЛЬТУРА ПУБЛІЧНОГО МОВЛЕННЯ

Завантажити презентацію

ПУБЛІЧНИЙ ВИСТУП І КУЛЬТУРА ПУБЛІЧНОГО МОВЛЕННЯ

Завантажити презентацію

Презентація по слайдам:

Слайд 1

ПУБЛІЧНИЙ ВИСТУП І КУЛЬТУРА МОВИ План 1. Сутність і специфіка публічної монологічної мови. 2. Родо-жанрова диференціація сучасної монологічної публічної мови. 3. Підготовка і реалізація виступу. Закони риторики. 4. Структура професійної публічної промови. 5. Оратор і аудиторія.

Слайд 2

«Слова, як і ліки, — підкреслював письменник і лікар П. Бейлін, — мають пряму токсичну чи побічну дію. На окремі слова виробляється несприйняття — вони можуть викликати «алергію», шок. А передозуєш, хай навіть за змістом і своїм лікувальні слова, може розвинутися «лікарська хвороба».

Слайд 3

Лікування для медика завжди залишатиметься мистецтвом. І як мистецтво, вимагатиме від нього розвиненої уваги, інтуїції, гармонії розуму і серця. Ці якості допомагають обрати оптимальний шлях лікування, його стратегію і тактику. Слово лікаря є свідченням його милосердя, чуйності, загальної культури й освіченості.

Слайд 4

Сутність і специфіка публічної монологічної мови Публічною вважається мова, адресована широкому загалу. Одним із її основних різновидів є ораторська мова, що функціонує як форма живого спілкування промовця з колективним слухачем з метою впливу на нього і переконання.

Слайд 5

Ораторська мова — систематизована сукупність мовних засобів граматичного, лексичного та фонетико-орфоепічного рівнів, дібраних відповідно до потреб стилю, підстилю, жанру і організованих у живий (промову) або писаний текст за законами риторики. Темою публічних промов є, як правило, важливі і часто складні для вирішення питання суспільно-політичного, громадського життя, які потребують публічного ствердження чи заперечення, аргументації чи спростування, правильного вибору. Оратор прагне переконати слухачів у правильності своєї позиції.

Слайд 6

Форми реалізації публічної промови Писемно-усна форма реалізації публічної промови передбачає фіксування на папері всієї підготовчої роботи (задуму, концепції, породження тексту: тези, положення, докази, факти, мовне вираження). Це необхідно для того, щоб промовець виклав хід своїх думок послідовно, логічно, несуперечливо, розібрався у власних судженнях і відчув їхню вагу.

Слайд 7

Книжний характер публічної промови виявляється на підготовчому, писемному, етапі (у граматичній правильності, дотриманні норм літературної мови, у логічній послідовності, точності і стислості матеріалу, у доцільності добору художніх засобів) і залежить від галузевої сфери функціонального стилю (офіційно-ділова, виробнича, політична промова, навчальне, судове красномовство тощо).

Слайд 8

Розмовний характер публічного мовлення полягає передусім в його усному проголошенні і використанні тих мовних емоційно-вольових виражальних засобів, які впливають на слухачів і здатні активізувати їх сприймання та пізнавальну і творчу діяльність.

Слайд 9

Античні ритори вважали, що публічна мова повинна: а) навчати; б) подобатися; в) зворушувати. Цим вимогам мають відповідати і сучасні промови. Навчати публічна мова може тоді, коли ґрунтується на науково достовірних знаннях про предмет, логічних судженнях, відображає реальні факти, явища, події тощо, має практичне спрямування. Подобатися слухачам буде правильна, точна, чиста, логічна, змістовна, доступна, ясна, виразна, милозвучна, естетична, багата публічна мова. Досягти цього можна тільки за умови високої мовної культури оратора. Зворушуватиме слухачів натхненна емоційно-оцінна промова, яка збуджуватиме почуття, глибоко хвилюватиме порушеними проблемами й небайдужим ставленням до них промовця. Крім того, сучасна публічна мова повинна інформувати, консолідувати колектив чи суспільство, спростовувати хибні думки, уявлення.

Слайд 10

Родо-жанрова диференціація сучасної монологічної публічної мови Розрізняють такі роди красномовства: академічне, соціально-політичне, дипломатичне, судове, соціально-побутове та церковно-богословське.

Слайд 11

Академічне красномовство — рід професійної публічної мови, що спрямований на формування наукового світогляду і характеризується науковим викладом, глибокою аргументованістю, логічною культурою. До цього роду належать наукова доповідь, лекція, науковий огляд, наукове повідомлення, науково-популярна лекція.

Слайд 12

Залежно від наявності елементів мовного спілкування виділяють: лекцію-показ, лекцію-огляд, лекцію-бесіду, лекцію-інформацію, лекцію-підсумок тощо. Лекція- показ — це розповідь з демонстрацією того, що і в який спосіб слід робити. Сутність лекції-інформації полягає в послідовному викладі теоретичних положень з великим фактажем. Лекція-бесіда передбачає вмілу комбінацію монологу і діалогу, що значно активізує увагу і мислення слухачів, робить їх співучасниками творчого пізнання.

Слайд 13

Соціально-політичне красномовство — рід професійної публічної мови, який характеризується оцінністю та обгрунтуванням, гостротою порушених питань. Розрізняють такі види соціально-політичних промов: виступи на соціально-політичні, політично-економічні, соціально-культурні, морально-етичні теми, виступи з питань науково-технічного прогресу, звітні доповіді на з'їздах, зборах, конференціях, парламентські, мітингові, військово-патріотичні, політичні, агітаційні промови.

Слайд 14

Звітна доповідь — це звіт офіційної особи про виконану роботу та її результати на уповноваженому зібранні. Така доповідь має офіційний характер. У ній відсутня агітація і пропаганда, натомість йдеться про майбутню ді яльність, формулюються нові завдання.

Слайд 15

Парламентський виступ є публічним намаганням переконати аудиторію в доцільності певної ідеї, заходів, дій. Для цього використовують оригінальні пропозиції, аргументи, несподівані думки, залучають емоції, швидку реакцію на репліки і запитання тощо.

Слайд 16

Мітингова промова — запальний виступ на політичну, актуальну для суспільства або якоїсь частини громадян тему дохідливою для мас мовою, з емоційно-експресивними оцінками. Військово-патріотична промова виголошується командиром перед вирішальним боєм. Вона дуже коротка і має закличний патріотичний характер, сувора за змістом і завжди перейнята ідеєю героїзму, налаштовує на особистий подвиг.

Слайд 17

Політичні промови майже завжди гостропубліцистичні, бо в них є утвердження певних ідей, поглядів, ідеологічних позицій, що означає відхилення інших. З огляду на це політична промова завжди потребує пафосу, який може виражатися по-різному: вдалими, «ударними» перифразами, порівняннями і зіставленнями, епітетами й метафорами, морально-етичними антитезами, ствердними запереченнями; повторенням певних ідеологем;

Слайд 18

Дипломатичне красномовство — рід професійної публічної мови, спрямований на налагодження або збереження добросусідських відносин між державами. До нього належать промови на міжнародних та міждержавних конференціях, зборах, засіданнях, зустрічах тощо.

Слайд 19

Судове красномовство — рід професійної публічної мови, зверненої до суду та інших учасників судочинства і присутніх при розгляді кримінальної, цивільної, адміністративної справи, що містить висновки щодо справи, яку розглядають. Соціально-побутове красномовство – рід публічної мови, що використовується в побуті і має виразно окреслений національний характер, обслуговує, зберігає й продовжує традиції і звичаї народу. До цього роду публічної мови належать ювілейна (похвальна) промова, застільне слово (тост), а також похоронна (поминальна) промова.

Слайд 20

Церковно-богословське красномовство — рід професійної публічної мови, якою користуються у християнських церковних відправах та проповідницькій діяльності. Основним видом церковно-богословського красномовства є проповідь

Слайд 21

Підготовка і реалізація виступу. Закони риторики Передусім необхідно точно визначити тему виступу і дізнатися про склад, кількість, вік, фах слухачів, рівень їх обізнаності з темою виступу. Починаючи підготовку до виступу, з’ясуйте мету, якої Ви хочете досягти: поінформувати, переконати, розважити чи спонукати до чогось слухачів. Після цього найголовніше дібрати матеріал, що стосується обраної теми, осмислити його, вилучити зайве, впорядкувати, логічно його розташувати, виділивши композиційні частини, відшліфувати стиль, запам'ятати текст виступу і на завершення спочатку мислено а потім і вголос проговорити, узгоджуючи з виділеним на виступ часом.

Слайд 22

Після цього найголовніше дібрати матеріал, що стосується обраної теми, осмислити його, вилучити зайве, впорядкувати, логічно його розташувати, виділивши композиційні частини, запам'ятати текст виступу і на завершення спочатку мислено а потім і вголос проговорити, узгоджуючи з виділеним на виступ часом. Коли в цілому задум виступу визрів, зафіксовуємо його у вигляді ключових слів, що утворюють каркас понять, на яких тримається публічний виступ. Потім на основі ключових слів записуємо у повному словесному обсязі головну частину виступу, розподіляючи її на мікротеми і оформляючи кожну мікротему в окремому абзаці. Лише після завершення головної частини формулюємо вступ і висновки, в яких, зазвичай, подаються посилання на головну частину.

Слайд 23

Закінчивши запис промови, корисно продовжити її вдосконалення, проглядаючи від початку до кінця і навпаки: від висновків до вступу. У ході таких переглядів міркуємо, як поліпшити композицію виступу, як зробити виразнішими, чіткішими, дохідливішими окремі фрази. Наступний етап підготовки — запам'ятання промови. У першу чергу намагаємося зафіксувати в пам'яті план виступу, мету і основну думку, її зв'язок із частковішими думками, аргументами.

Слайд 24

Завершуємо підготовку виголошенням промови у внутрішньому мовленні, а потім і вголос. Така ретельна підготовка забезпечить успіх публічного виступу.

Слайд 25

Етапи підготовки і виголошення промови

Слайд 26

Закони риторики Р = К + А+ С + Т + М+ ЕК + СА, де Р — риторика, К — концептуальний закон, А — закон моделювання аудиторії, С — стратегічний за кон, Т — тактичний закон, М — мовленнєвий закон, ЕК — закон ефективної комунікації, СА — системно-аналітичний закон.

Слайд 27

Перший закон (концептуальний) формує й розвиває в людини уміння всебічно аналізувати предмет дослідження і вибудовувати систему знань про нього (задум і концепцію). Другий закон (закон моделювання аудиторії) формує і розвиває в людини уміння вивчати в системі три групи ознак, які визначають «портрет» будь-якої аудиторії: соціально-демографічні, соціально-психологічні, індивідуально-особистісні.

Слайд 28

Третій закон (стратегічний) формує й розвиває в людини уміння розробляти програму діяльності на основі створеної концепції з урахуванням психологічного портрета аудиторії: визначення цільової установки діяльності (навіщо?); виявлення й розв'язання суперечностей у досліджуваних проблемах; формулювання тези (головної думки, власної позиції).

Слайд 29

Четвертий закон (тактичний) формує й розвиває в людини уміння працювати з фактами та аргументами, а також активізувати мисленнєву діяльність співрозмовника (аудиторії), тобто створити атмосферу інтелектуальної й емоційної співтворчості. П'ятий закон (мовленнєвий) формує й розвиває в людини вміння володіти мовленням (одягати свою думку в дієву словесну форму). Шостий закон (закон ефективної комунікації) формує й розвиває в людини уміння встановлювати, зберігати й закріплювати контакт з аудиторією як необхідну умову успішної реалізації продукту мисленнєво-мовленневої діяльності.

Слайд 30

Сьомий закон (системно-аналітичний) формує й розвиває в людини уміння рефлексувати (виявляти й аналізувати власні відчуття з метою навчитися робити висновки з помилок і нарощувати цінний життєвий досвід) і оцінювати діяльність інших, тобто визначатися, як допомогти іншому ефективніше здійснювати його діяльність, а також, як навчитися вбирати в себе цінний досвід іншого.

Слайд 31

Основними змістовими характеристикам хорошого виступу Об'єктивність означає передусім відсутність упередженості, безсторонність, правдивості повідомлюваного. При цьому якщо промовець хоче висловити особисте ставлення до повідомлюваного, він повинен чітко розмежувати факти явища, закономірності і особисту думку про них.

Слайд 32

Об'єктивність означає передусім відсутність упередженості, безсторонність, правдивості повідомлюваного. При цьому якщо промовець хоче висловити особисте ставлення до повідомлю ваного, він повинен чітко розмежувати факти явища, закономірності і особисту думку про них. Чіткість виступу зумовлюється простотою однозначністю формулювань, з яких він складається. Тому якщо ми вживаємо багатозначні слова і поняття, то потрібно їх уточнювати з допомогою визначень. Прозорість значного за обсягом виступу забезпечує логічна послідовність, наявність зв'язків між його частинами.

Слайд 33

Цілеспрямованість виступу досягається бага торазовим повторенням основної думки в тому самому, а також в різних формулюваннях, щоб слухачі краще усвідомили і запам'ятали суть повідомлення. Підвищення напруги викладу змісту від вступу аж до кульмінації, яка чітко формулюється заздалегідь, здійснюється заради утримання уваги слухачів і є однією з найважливіших умов досягнення мети виступу. Відомий французький оратор Жан Жорес завжди виступав настільки захоплююче, що одного разу навіть стенографістки забули записати його промову.

Слайд 34

Повторення головної думки та інших істотних частин змісту полегшує сприйняття, осмислення і запам'ятання виступу. Несподіваний, нетрадиційний зв'язок деталей, фактів забезпечує підвищення напруги викладу змісту повідомлюваного, підвищує цікавість слухачів. Змістова насиченість виступу є безумовно по зитивною ознакою, але тут також потрібно до тримуватися міри, чергуючи насичені інфор мацією частини промови з легшими для сприймання частинами, в яких дається роз’яснення нового в повідомленні, його ілюстрація.

Слайд 35

Стислість за наявності інших позитивних характеристик виступу забезпечує його досконалість. «Справжня красномовність, — відзначав Ларошфуко, — полягає в тому, щоб сказати все, що необхідно; але сказати лише те, що необхідно». Дотепність та іронія надають нового забарвлення виступу. Вважається, що вони глибше висвітлюють зміст, ніж трагічна серйозність. Особливо цінним є гумор, який виявляє, окрім гостроти розуму виступаючого, також його сердечність. Гумор просто необхідний після викладу складних для розуміння частин виступу, бо, мов сонце, освітлює похмурість серйозності.

Слайд 36

Структура професійної публічної промови Структура професійної публічної промови — закономірне, мотивоване змістом і задумом розміщення всіх частин виступу і доцільне їх співвідношення; система організування матеріалу.

Слайд 37

Структура професійної публічної промови

Слайд 38

Незалежно від роду і виду промови, в її структурі виділяють три частини: вступ, основну частину, висновок. Кожна промова починається із зачину. Зачин промовця має заінтригувати слухачів. Цього можна досягти майстерно вибудуваним початком промови. Найчастіше це етикетні формули, стисла розповідь про якийсь випадок, якийсь парадокс, дивину, пов'язані з темою промови. Особливості зачину визначаються темою виступу і аудиторією. Продуманий зачин створює чітке уявлення слухачів про ставлення оратора до них, напрям і тему виступу.

Слайд 39

Вступ покликаний психологічно підготувати слухачів до суті промови і ввести їх у процес сприйняття її змісту. Вступ виконує кілька функцій: психологічну — закріплення контакту, уваги і зацікавленості, які були викликані зачином, створення необхідного настрою; змістову — опис цільової настанови промови, повідомлення теми, перелік і коротка характеристика проблем, які аналізуються в основній частині; концептуальну — наголошення на специфіці теми, визначення її актуальності і суспільної значущості.

Слайд 40

В основній частині висвітлюють зміст промови. Для цього промовець використовує факти, логічні докази, аргументацію, наводить різні теоретичні положення, аналізує приклади тощо. Вибір аргументів має бути мотивований ситуацією спілкування і складом аудиторії. Вони будуть переконливими, якщо діятимуть не лише логічно, а й емоційно. Основна частина передбачає виклад матеріалу, доказ, спростування.

Слайд 41

Виклад матеріалу У цій частині промови використовують кілька функціональних типів мовлення: розповідь, опис, роздум. Розповідь — це динамічний функціонально-змістовий тип мовлення, що виражає повідомлення про послідовний розвиток подій. Як правило, це історія питання, ознайомлення із суттю проблеми, основні факти чи події, що сприятимуть висвітленню проблеми і можуть стати вихідною позицією при доведенні.

Слайд 42

Опис — це систематизований виклад предмета промови, його частин, особливостей. За його допомогою промовець готує слухачів до доказу. Роздум — це тип мовлення, за допомогою якого доводять або спростовують якісь тези, розкривають зв'язки між явищами дійсності. Він характеризується особливими логічними відношеннями між судженнями, які входять до його складу і утворюють умовиводи. У роздумі переважають речення з причинно-наслідковими зв'язками. Роздуми дають змогу активізувати увагу слухачів, збуджуючи думки та викликаючи зацікавленість до теми промови.

Слайд 43

Доказ Докази є логічним доведенням чогось. Вони, залежно від теми, постають у різних формах: пояснення, прикладів, дослідів, ілюстрацій. В аргументації вони мають бути центральними. Саме за допомогою доказів промовці переконують слухачів.

Слайд 44

Спростування Це доказ від протилежного, аргумент від опонента, який бачить істину інакше або в чомусь іншому. Спростування може спричинити полеміку або суперечку. Виокремлення доказу і спростування як структурних елементів основної частини пояснюється полемічною природою публічної промови. Оратор вибудовує свою промову, протиставляючи її зміст уже існуючим текстам. Це дає підстави визначати публічну промову як спрямовану на переконання.

Слайд 45

Оратор і аудиторія Результат публічного виступу залежить не тільки від змісту і форми промови, а й від враження, яке оратор справляє на слухачів, бо будь-яка промова сприймається ще й візуальним шляхом. Враження про оратора складається уже з перших хвилин його появи перед аудиторією. Зовнішній вигляд, стиль, манери, жести і міміка промовця формують його імідж, який істотно впливає на готовність аудиторії слухати і сприймати промовця.

Слайд 46

Зовнішність промовця повинна відповідати вимогам слухачів та умовам спілкування і має бути передусім охайною: волосся чистим і зачесаним, руки доглянутими, взуття начищеним, одяг випрасуваним і застебнутим. Готуючись до виступу, слід виявляти стриманість у використанні косметичних засобів, ювелірних прикрас, біжутерії, їх надмірність буде розцінена як свідчення невисокого рівня загальної культури, що знизить статус промовця.

Слайд 47

Важливим елементом зовнішності є одяг . При формуванні першого враження про оратора він завжди фіксується присутніми як знак привабливості чи непривабливості. З погляду психології, правильно вдягатися — означає грамотно творити власний імідж, бо одяг презентує людину, несе різнопланову інформацію про неї. Найбільш інформативними в одязі є: вартість; силует (чим більше силует одягу оратора наближений за формою до витягнутого прямокутника, тим вищий його статус в очах слухачів; такий силует мас діловий одяг); колір (для професійних публічних виступів найкраще підходять нейтральні неяскраві кольори). Одяг, призначений для публічного виступу, не повинен бути екстравагантним, бо це викличе неоднознач ну реакцію слухачів і розсіє їхню увагу. Помірність і стриманість є свідченням справжнього естетичного смаку і високої культури.

Слайд 48

Манери промовця не менш важливі для успішного публічного виступу, ніж зовнішність. Оратор зобов'язаний дотримуватися правил ділового етикету, тобто з повагою ставитися до слухачів, не зловживати їх увагою, вчасно починати й закінчувати виступ, вміло відповідати на запитання, ввічливо реагувати на зауваження, тактовно висловлювати незгоду з опонентом тощо. Жести і міміка промовця посилюють емоційність промови, сконцентровують увагу на важливості інформації, але їх необхідно контролювати і застосовувати тільки в разі потреби і за призначенням. Вони мають бути точними і переконливими. Неприпустимо тримати руки в кишенях, ховати їх за спину, перебирати сторонні предмети. Усе це демонструє зверхність, нещирість або власну невпевненість. Найкраще обрати вільну, відкриту позу.

Слайд 49

Ефективним засобом підтримування контакту з аудиторією у вибраній тональності є запитання — відповіді, за допомогою яких створюється атмосфера невимушеного безпосереднього спілкування. Промовець ставить запитання і сам відповідає на них, активізуючи в такий спосіб увагу слухача та спрямовуючи хід його міркувань у потрібне русло.

Слайд 50

Вміло використані жарти, дотепи також викликають прихильність слухачів, оскільки свідчать про те, що оратор є людиною інтелектуальною, доброзичливою, життєрадісною. Однак із жартами треба бути дуже обережними, щоб не образити жодного слухача.

Слайд 51

Виголошення публічної промови Завершальним етапом ораторської дії є виголошення промови. Основу його формують з'ясування умов спілкування, особливості особистості оратора й аудиторії, методичне застереження, інтонування тексту,психологічний тренінг, техніка дихання і техніка мовлення, тобто все те, що, як зазначав Цицерон, дає змогу «достойно» виголосити промову.

Слайд 52

Методичне застереження Підготувавши промову, оратору необхідно психологічно налаштуватися на її виголошення. Успіх промови залежить від багатьох чинників, які ораторові слід обов'язково взяти до уваги. Насамперед слід пам'ятати, що навіть дуже приємний голос може втомлювати слухачів. Тому не слід безперервно говорити більше сорока хвилин, а краще — до 20. Якщо підготовлено все те, що треба сказати, то промовець мусить застерегти себе від того, чого не треба казати, бо майстерним вважають такого оратора, який уміє дотримуватися цієї вимоги. Перед початком виступу промовця, як правило, охоплює хвилювання або навіть страх, тому бажано знати напам'ять перші вислови, перші рухи і перші жести, щоб не розгубитися перед аудиторією.

Слайд 53

Техніка мовлення Важливим критерієм оцінювання промовця є техніка мовлення: дихання, голос, дикція, темп, пауза, інтонація, а також володіння орфоепічними навичками вимови звуків і звукосполучень, структурно-інтонаційне та логічне наголошення. Передумовою звучання є вдихання повітря в легені. Утворення голосу і звучання починається з видихування повітря. На цій видихувальній хвилі розгортається тембр, розкриваються властивості голосу, ритмомелодика фрази (інтонування, розмір, наголошення).

Слайд 54

Дихання Перед виступом треба звернути увагу на розмір приміщення, його провітрюваність, кількість слухачів. Несвіжим, сухим, як і надмірно вологим, повітрям буде важко дихати. Повітря має бути чистим. Найкращою позою для виголошення промови є нескуте стояння за столом, кафедрою, трибуною з трохи піднятою головою й розправленими плечима. Мовні органи в такій позі будуть вільними, не затисненими.

Слайд 55

Голоc . Виступ краще починати не дуже голосно, щоб була перспектива за потреби логічного наголошення його підсилювати і щоб вистачило духу, голосу і сили пристойно завершити виступ. Дикція (лат. dictio — вимова) — чітка, виразна вимова звуків. Дикційна нормативність є важливим компонентом культури мови. Дикція забезпечує артикуляційну точність, нормованість, активізує процес спілкування із аудиторією. Оратор з поганою дикцією буде змушувати слухачів або перепитувати інформацію, або «пропускати» її.

Слайд 56

Темп (італ. tempo, від лат. tempus — час) — часова характеристика усного мовлення, його швидкість. Гарна дикція тісно пов'язана із темпом. Індивідуальний темп мовлення залежить від мовленнєвої звички, психічного складу мовця, ступеня володіння ним усним мовленням та національної мовної традиції (наприклад, темп української мови дещо повільніший від російської). Темп буває повільний, уповільнений, середній, пришвидшений, швидкий. Повільний темп промовця розхолоджує, заколисує слухачів і не активізує до роботи, а надто швидкий сприймається як несерйозний, важкий, бо слухачі не встигають сприймати зміст тексту або в них складається вра ження, що скоромовкою говорять про щось другорядне.

Слайд 57

Техніка мовлення Пауза (лат. раusа — зупинка, затримка, припинення) являє собою своєрідну перерву в мовному потоці. Акустично — це відсутність звучання, фізіологічно — перерва в артикуляції органів мовлення. Інтонація (лат. intonare — голосно вимовляти) — сукупність звукових мовних засобів, завдяки яким передається смисловий, емоційно-експресивний і модальний характер висловлення, комунікативне значення та ситуативна зумовленість, стилістичне забарвлення тексту, індивідуальність виражальних прийомів мовця. Інтонацію формують мелодика, інтенсивність, тривалість звучання, фразовий і логічний наголоси, ритм, тембр, паузи. За допомогою інтонації виражають основні комунікативні значення: ствердження, запитання, вигук, спонукання.

Слайд 58

Наголос — виділення складу в слові (словесний наголос); слова в синтагмі, тобто в мовленнєвому такті, що складається з одного чи кількох слів, об'єднаних у смисловому та інтонаційному відношеннях (синтагматичний наголос); синтагми у фразі (фразовий). У професійній публічній мові використовуються усі три типи наголосів. Крім того, у ній активно функціонують логічний та емфатичний наголоси. Словесний наголос призначений фонетично об'єднувати слова, іноді він виконує ще й смислорозрізнювальну функцію (орган — орган, деревина — деревина, терен — терен тощо). Синтагматичний наголос падає переважно на останнє слово синтагми, а фразовий — на останню синтагму фрази. Логічний наголос падає на важливе в смисловому відношенні слово або словосполучення, яке може стояти на будь-якому місці в синтагмі.

Слайд 59

Отже, успіх і ефект промови залежать від рівня підготовленості оратора, від того, як він виконує свої комунікативні завдання, зокрема як долає дистанцію між собою та слухачем. Вплинути на слухачів, переконати їх у чомусь публічним виступом можна лише за умови гармонійного поєднання вербальних і невербальних складників публічного спілкування.

Слайд 60

Слайд 61

Слайд 62

Завантажити презентацію

Презентації по предмету Українська мова