Презентація на тему:
презентація газети "Берегиня" "Час не все переміг"

ГАЗЕТА «БЕРЕГИНЯ» ЧАС НЕ ВСЕ ПЕРЕМІГ АВТОРИ: вчитель української мови та літератури Стельмах Світлана Михайлівна та учні 8 класу Чиженок Галина, Пивовар Анна, Кривицький Євген, Сімонян Самвел

ГАЗЕТА «БЕРЕГИНЯ» Погасли кострища стоянок. У землю пішли племена. Забрали в холодні кургани сокири, мечі й письмена. Стьмяніли браслети і гребені, розпались намиста разки, Що їх одягали древні смагляві юні жінки. І келихи срібні, і чаші, що йшли по кругу колись, Покрилися порохом часу і холодом тліну взялись... Та, може, мені здалося — а час не все переміг. На чашах тепло збереглося тих вуст, що торкалися їх. Л.Костенко

Чимало історичних пам'яток на землі українській. Вони мовчать, але їх чують. Чимало з них напівзапали в землю, але їх видно і крізь товщу віків. «Усе на світі боїться часу, але час боїться пірамід», - говорили давні єгиптяни. Звісно, Золоті ворота в Києві — не колоси-усипальні серед пісків пустелі. Проте справа не в розмірі. Будь-яке визначне творіння людських рук непідвладне часові. Не впали в Лету й Золоті ворота.

РУБРИКА «ВИДАТНІ ОСОБИСТОСТІ» Ярослав Мудрий — видатний державний діяч і полководець Київської Русі, великий князь Київський. Період його князювання позначився піднесенням Київської держави, зміцненням її міжнародних зв'язків. За час його правління були засновані перші монастирі, які стали церковними й культурно-освітніми центрами. Збудував Софійський собор у Києві, школу й бібліотеку при ньому. Звів Золоті ворота.

КИЇВСЬКИЙ СОБОР СВЯТОЇ СОФІЇ ХІ СТ. ФРЕСКА ХРИСТОС ВСЕДЕРЖИТЕЛЬ

Фрески Київської Русі Фрески з'явилися на Русі з Х століття. Художники малювали фарбами по стінах. Так оздоблювали собори, церкви, каплиці, монастирі. Давні фрески донесли до нас портрети, розповіли про війни, полювання, виступи скоморохів. Фрески показали нам Ярослава Мудрого, його дружину й дітей.

Пісня на замовлення «Горнусь до тебе, Україно» П.Дворський Молюсь за тебе, Україно, і свої сили віддаю, Щоб відродити із руїни наш дух і силу бойову. Очистимо усі джерела, Дніпро-Славута оживе. І заспіваєм: «Ще не вмерла» країна наша і не вмре»

ПОЕТИЧНА СВІТЛИНА Голос трав Від полину гіркого й рути Я в спадок таїнство дістав: Велику здатність голос чути, Й не просто голос — голос трав. Ним розмовля пшениця з полем, Де я пісні свої збирав. Говорить з ясенем тополя - І знову чути голос трав! Гармонію краси магічну Мені троянда відкрива, Безсмертник думає про вічне - Цей голос в серці ожива. Це голос кожної билини, Травинки, листя, комишів... Це, врешті, голос Батьківщини, Її відкритої душі. С.Редька

ГОЛОС ТРАВ Барвінок Улюбленою декоративною рослиною українців був барвінок. Листя барвінку залишається зеленим і морозної, і спекотної літньої пори, тому його нерідко ще називали «зеленкою». Народна ж назва «могильник» походить від того, що повзучі стебла барвінку можна часто побачити на цвинтарі серед мовчазних могил. Вважалося, що хто посадить у себе на подвір'ї кущик барвінку, той обов'язково дочекається щастя. Барвінок був символом дівочої честі, любові, шлюбних урочистостей. «Хрещатий барвіночок» вплітали у вінки, якими прикрашали голови молодих. Голубі пелюстки барвінку розкриваються о шостій годині ранку і закриваються увечері близько п'ятої години. Волошки «Де волошки, там хліба трошки», - казали в народі. Неможливо уявити український хлібний лан без цих скромних польових квітів. Існує багато поетичних легенд щодо походження волошок. Найбільш розповсюдженою є та, за якою хлопчика Василька на Зелені свята заманила в поле русалка. Там серед хлібів вона залоскотала його і перетворила на квітку. Засушені волошки дуже духмяні, їх клали і у купіль новонародженого, і у домовину, зберігали також на покуті за «богами». Волошки символізували чистоту, любовну приязнь, сором'язливість. Чисті і привітні блакитні очі часто називають «волошковими».

ГОЛОС ТРАВ ЧЕБРЕЦЬ Українець завжди брав із собою у далеку подорож пучечок чебрецю. Його гострий гарячий аромат нагадував про тепло рідної домівки, відновлював сили і зміцнював дух. До речі, наукова назва чебрецю «тим'ян повзучий» у перекладі з грецької означає «сила», «дух». У народі чебрець називають «богородицькою травою», «чепчиком», «матери душкою». Наші далекі предки під час жертовних ритуалів кидали у вогонь чебрець, який виділяв духмяний дим. Чебрець широко застосовується у народній медицині для лікування простудних захворювань, при маринуванні овочів, ароматизації кулінарних виробів. Серед пасічників чебрець вважається як один із кращих медоносів. ПОЛИН Запах полину бентежить серце того, хто покинув хату - «батьківщину». Загадка про цей рідний терпкий запах часом наповнює душу щемним болем. Тому і називають полин - «чорнобилем». І світла радість, і чорна біль є в душі у кожного народу. З полину готували різні лікувальні відвари, господарки клали полин у скрині, де зберігався одяг.

ФОТОРЕПОРТАЖ ПРО СВЯТО «КОЗАЦЬКИЙ ГАРТ»

СКАЗАННЯ ПРО БАБУ СТЕПОВУ Стоїть Баба Кам'яна, стоїть-поглядає на степ на зелений, на кургани високі. А чий то степ, і що за кургани? А то руський степ і кургани руські ― сплять у них вічним сном наші витязі. Стоїть Баба й думу думає, думу степову вічну, тяжку, як камінь. Сама бачила Баба й чула, як земля тряслася від грому залізного, як трава лягала від іржання кінського, як дзвеніли вітри від криків військових, і як ішли полки руські у свій останній бій. І хотіла крикнути їм Баба Степова: «Ой, Лихо моє, горе! Куди ж ви йдете? А раптом ніхто з вас не прийде назад, не прийде назад, не повернеться! І будуть плакати по вас дружини й матері, а діти залишаться сиротами!» ― Так хотіла крикнути Баба Степова, та ні слова їм не промовила ― не володіла мовою людською, та й руської мови не відала. І стоїть із тих пір над курганами з вічною гіркотою в серці кам'яному. Стільки сліз уже перебачила, що до землі від тягаря похилилася...

Список використаних джерел 1. Гоголь Н.В. Тарас Бульба. - Одесса: Маяк, 1981. - 120 с. 2. Редька С.М. Голос трав: вірші. - Запоріжжя, 2001. - 120 с. 3. Рідна мова: підруч. для 8 кл. загальноосвіт. навч. закл. / О.П.Глазова, Ю.Б.Кузнецов; наук. ред. І.Вихованець. - К.: Зодіак-ЕКО, 2008. - 240 с.:іл. 4. Супруненко В.П. Народини: Витоки нації; символи, вірування, звичаї та побут українців. - Запоріжжя: МП « Берегиня» - СП «ФАЄЗ», 1993. - с.37. 5. Юрик П. Дощечки Ізенбека (Сказання про стародавні минувшини Руські)//Хортиця. - 2006. - №4. - с. 110. 6. www.museum.ru/C4408