Презентація на тему:
Південно-східне наріччя

Південно-східне наріччя . Південно-східне наріччя

. Південно-східне наріччя

Південно-східне наріччя об’єднує три говори 1. середньонаддніпрянський говір, 2. слобожанський говір, 3. степовий говір Південно-східне наріччя

Особливості південно-східного наріччя Середньонаддніпр. говір має виразну північну діалектну основу. Слобожанський і степовий говори виникли як наслідок переселення і дозаселення людності протягом 16 — 18 ст. Північно-східне наріччя остаточно сформувалося у 19 — 20 ст. Воно побутує на території з найчисельнішим порівняно з двома ін. наріччями укр. населенням, а його говори значно однорідніші, ніж говори пн. і пд.-зх. наріч. П.-с. н. властивий шестифонемний наголош. вокалізм, який в осн. виявах фонем мало чим відрізняється від вокалізму укр. літ. мови. Південно-східне наріччя

Фонетичні особливості У частині говірок Північно-східного наріччя спостерігаються риси, характерні для говірок північного наріччя, напр.: збереження [о], [е] в ненаголош. позиції на місці етимологічних [о], [е] (гвоздки , бéседа, пошóў). У П.-с. н. у ненаголош. позиції немає розрізнення фонем [е], [и] (ниесý, виедý, жеивé, биерéза, сиелó). У ряді говірок фонему [о] у ненаголош. позиції заступає фонема [у] (туобí, пуожар). У системі консонантизму П.-с. н. у більшості говорів фонема [ф] заступається звичайно [x], [хв] (тýхлі, хвáбрика, бухвéт); обмежено вживаються африкати [дж], [дз], [дз’], зам. них — [д], [ж], [з] (хóд’у, бужý, звонóк, жерелó); наявний альвеолярний (т. з. середній) [л.], що найчастіше виступає у полтав. говірках (гол.ова, бул.и , мол.око); поширений м’який приголосний [р’] (р’ама, гр’аниц’а, кобзар’). Південно-східне наріччя

Морфологічні особливості На морфологічному рівні діалектні ознаки спостерігаються головним чином у дієвідмінюванні. Форми інфінітива можуть мати паралельні суфікси -ти або т’; дієслова 1-ї ос. одн. — форми типу вóз’у, кóс’у, сид’ý, крут’ý; широко представлені усічені форми у дієсловах І дієвідміни: зна, гукá, дýма, питá; у дієсловах II дієвідміни у слобожанських і степових говірках виникли форми типу нóсе, рóбе, лáзе. Південно-східне наріччя

Середньонаддніпрярнський говір . Південно-східне наріччя

. Південно-східне наріччя

Фонетичну систему Середньонаддніпрянського говору характеризують такі риси: 1) шестифонемний наголошений вокалізм: 2) ненаголошений вокалізм залежно від ступеня збереження осн. виявів фонем може мати такі типові структури: Південно-східне наріччя

- 2 - 1) поширеними є зміни ненаголошених фонем [е] > [еи], [и] (сеилó, пóпил, пóгриб), в частині говірок [е] > [ае] (таепéр, маенé); 2) переважно у східнополтав. говірках відзначено зміну [и] > [еи], [е], (чоботеи); 3) [и] > [иі], [і] перед складом з наголошеним í (мінí); укання — зміна [о] > [оу], [у] переважно перед складом з наголошеними í, ý, рідше и (оуб’íд, муги ла, учкýр); 4) переважно у пн. говірках давня фонема [о] в новоутв. закритих складах змінилася на [і] непослідовно, тому тут відзначено форми воз, кóстка. порóг, рáдост’; 5) нерегулярний розвиток давніх фонем: [о] як [е], [и] (либодá, лескотáти) та [а] (переважно перед складом з наголошеним á — пагáний, ганчáр); [ę] як [і] (колóдíз’); [ě] як [о] (хрон); 6) у частині полтав. говірок поширений особливий вияв [л] — ясенний або альвеолярний [л.], т. з. напівм’який «полтавський»: (бул.á, мол.окó, ходи л.и); 7) наявність протетич. приголосних в, г, й (ворáти, гискáдра, Гадéса, йіроплáн); у пн. говірках протетичні часто відсутні (узóл, ýхо); як гіперичне до протези явище спостерігається втрата початкових етимол. приголосних (орóх ‘горох’); Південно-східне наріччя

- 3 - 8) більшості говірок властиве пом’якшення приголосних д, т, з, с, н перед і, що походить з давніх о, е; немає такого пом’якшення у частині сусідніх з подільськими правобережних говірок; 9) збереження опозиції м’яких і твердих приголосних т ~ т’, ц ~ ц’, p ~ р’, а для частини говірок і ж ~ ж’, ш ~ ш’, ч ~ ч’ у позиції перед а (лош’а, волóч’ат’); посилення функц. навантаження [р’] (р’áма, гр’ад, гончáр’); 10) ослаблення функц. навантаження африкат [дз] > [з] (звін, зéркало), в окр. говірках зворотний процес (дз’аб ‘зяб’, дзалéний ‘зелений’); [дж] > [ж] (хóжу, сижý); зміна звуків [ґ] > [г] (дзи га, гýдзик); [ф] > [x], [кв], [хв], [п], [в], [м] (квартýх, хвáбрика, хóрма); 11) різнотиповість розвитку давніх сполук губний приголосний +j: а) збереження цієї сполуки (свйáто, жáбйачий), б) зрідка — втрата j з наступним пом’якшенням губного приголосного (жаб’ачий) і без пом’якшення (свати й), в) поява на місці j вторинного епентетичного приголосного н’ (полуми’а, ми’акий): 12) зміна сполуки ви на мн (рíмний), сполуки чн на шн (помішни к); 13) в окр. словах заступлення [т’] на [к’] (к’існи й, к’íсто); 14) протиставлення дзвінких і глухих приголосних переважно зберігається; у частині лівобережних говірок відбувається оглушення дзвінких перед глухими і в кінці слова (одтказати). Наголос у С. г. динамічний, особливості його вияву часто вирізняють групи говірок; у правобережних говірках парокситоновий наголос займенників (мóго, твóго, тóго), числівника (однóго); особливістю цих же говірок є наголошування на закінчення дієслів (підé — підéм), подвійне наголошування деяких іменників (дрóва — дровá); пересунення наголосу характерне для пн. говірок (рунó, см’іт’:á), зрідка для південних (вузóл). Південно-східне наріччя

Морфологічні особливості 1) у дав. в. одн. іменників ч. р. в більшості говірок переважають закінчення -ові, -еві (бáт’кові, конéві), тоді як у пн. говорах — -у (дýбу, гáйу); 2) здебільшого зберігається протиставлення твердої і м’якої груп іменників, проте у ряді говірок відбувається уніфікація за твердим різновидом (товáришові, кон’óві, гáйом, топóл’ойу); 3) у род. в. одн. іменників ж. р. виступає закінчення -и (сóли, рáдости); 4) у східнополтав. говірках у дав. і місц. в. мн. іменників з наголосом на основі зберігаються закінчення -ім, -ix (кóнім, на кóніх), а іменники колишніх t-основ у дав. в. одн. мають паралельні закінчення -ові і -ат-ові (тел’óві і тел’áтові); 5) у род. в. мн. ім. ж. р. мають різні закінчення: нульове та -іў, -иў, -оў (баб і бабíў, сестéр і сестри ў, стріх і стрíхоў); 6) паралельні форми мають вказівні займенники та, ц’а у род. і ор. в. одн. (тóйі, тéйі, тíйі і тійéйі, тíйу, тóйу, тéйу і тійéйу), у непрямих відмінках з паралельних уживанішими є форми йім, на йóму, на йій, ніж з приставним [н] (ним, на ній); Південно-східне наріччя

- 2 - 7) у пн. говірках поширена стягнена форма прикметника (краси ви, молоди ); у сx. частині лівобережних говірок твердий різновид відмінювання заступається м’яким (чóрн’ій ‘чорний’, б’íл’íй ‘білий’, на гáрн’іх); паралельні форми присвійного прикметника з флексією -и та -і (мáтеирини і матеириін’і); 8) інфінітив має форми на -ти і -т’ (ходи ти і ходи т’), у полтав. говірках — і на -т (ходи т); 9) у більшості говірок у 1-й ос. одн. регулярне чергування д — ж/дж, т — ч, c — ш, з — ж, зд — ждж, ст — шч (води т’ — вóджу), яке не властиве частині пд. і сx. говірок (вóд’ý, крут’ý; так само і при творенні дієприкметників — вóд’аний, прóс’аний); 10) у частині говірок 3-я ос. одн. теп. і майб. ч. має паралельні форми з кінцевим -т’ і без нього (хóде і хóдит’); 11) форми 3-ї ос. одн. дієслів І дієвідміни з основою на -j бувають усічені (слýха, зна) і повні (слýхайе, знáйе); 12) те саме дієслово може виступати із закін. І і II дієвідмін (вóз’ат’ і вóз’ут’, тóч’ат’ і тóч’ут’); 13) майб. ч. виражається двома формами (бýду роби ти і робитиму). Південно-східне наріччя

Слобожанський говір . Південно-східне наріччя

. Південно-східне наріччя

Основні особливості Сформувався в основному у 16 — 17 ст. внаслідок взаємодії і дальшого розвитку переселенських середньонаддніпрянських, східнополіських, частково подільських та південноросійських говірок, структурний зв’язок з якими простежується досі. Південно-східне наріччя

Фонетичні особливості Зрідка визначається нейтралізація [а] : [о] — акання (малакó); зміна [о] > [оу], [у] — (cуобí, боули т’, пужáр, хоумýт); як протилежне до укання виникло вторинне гіперичне окання — зміна [у] > [уо], [о] (одовá, кор’íн’ ‘курінь’); непослідовні зміни давніх фонем: [ě] > [і], [и], [е], [о] (хр’ін і хрон, хр’ен, ц’ілувáти і целувáти); [ę] > [а], [і] (колóд’аз’ і колóд’із’); нерегулярний розвиток окр. сполук, зокрема губний приголосний + j: а) збереження даної сполуки (ви мйа), б) втрата j з наступним пом’якшенням губного приголосного (ви м’а), в) поява на місці j епентетичного [н’] (ви мн’а), переважно знівельована вимова пом’якшених приголосних перед [і], що походить з [ě], [о], [е] (ст’іл, д’ід), у пн. говірках зберігається протиставлення пом’якшеної вимови перед [і], що походить з [ě], і непом’якшеної — перед [і] з [о] (тік, лій і д’ід, с’іно); спорадична відсутність протетич. приголосного [в] (уж, ýхо, од:áти); в окр. словах поширена заміна [т’] на [к’] (к’íсто, к’існи й), [д’] на [й] (йáтеил’ ‘дятел’, свáйба) і [й] на [д’] (с’ід’бá); [л.] на [н] (манéн’кий); Наголос динамічний; особливістю є пересунення наголосу в поодиноких словоформах (грáбки, хворóст, жайворóнок, шчáвел’, цéбер, к’íс’:а, за н’огó). Південно-східне наріччя

Степовий говір активно формувався у 17 — 19 ст. на середньонаддніпрянській і слобожанській діалектній основі, з вкрапленнями говірок північно- і південно-західного типів. У різний час зазнав впливу російських, болгарських, молдавських, частково — сербських, грецьких, німецьких говірок. У межах Степового говору невиразно виділяються наддніпрянські, західностепові і південнобессарабські говірки. Південно-східне наріччя

Морфологічні особливості протиставлення твердого і м’якого різновидів відмінювання іменників, проте спостерігається уніфікація за твердим різновидом (кон’óм, долóн’ойу); паралельні закінчення у род. в. множинних іменників (грóшей і грóш’ій); в дав. в. мн. (кóн’ам і кóн’ім); в ор. в. одн. іменників с. р. колишніх t-основ (тел’áм, тел’óм, тел’áтом), ж. р. (рукóйу і рукóй); в ор. в. мн. іменників ч. р. (дубáми і дубáм); у місц. в. мн. (на кóн’ах і на кóн’іх); у пн. говірках наз. в. мн. прикметників — стягнена форма (чужи , дóбри); у цих же говірках у непрямих відмінках займенників — форми без приставного [н] (за йóго, йéйу); форма інфінітива на -ти, -т’, зрідка — -т (ходи ти, ходи т’, ходи т); поширення форми 1-ї ос. одн. дієслів теп. ч. без чергування кінцевого приголосного основи (вóз’у, нóс’у, хóд’у; кінцевий приголосний [д] може зберігатися або ж змінюватися на [дж], [ж] (вóд’у, вóджу, вóжу); результати взаємодії І і II дієвідмін (3-ї ос. одн. хóдит’ і хóде; 3-ї ос. мн. нóс’ат’ і нóс’ут’). Південно-східне наріччя

Степовий говір . Південно-східне наріччя

. Південно-східне наріччя

Фонетичні особливості помірне укання — переважно перед складом з наголошеними í, ý у більшості говірок (тоубí, зоузýл’а); як зворотне до укання гіперичне окання (очи теил’); неоднаковий розвиток [ě] — переважно як [і], зрідка — як [и], [е], [о], [у] (ди рка, ц’ул’увáти); вживання [ф] зам. [хв] (фали ти, фіст) і [x] зам. [ф] (хунт); неоднаковий розвиток сполуки губний приголосний +j (здорóвл’а, здорóвйа); відсутність в окр. словоформах чергування задньоязикових приголосних г, к, x з шиплячими і свистячими приголосними (на дорóг’í, рук’í); перед глухими і в кінці слова дзвінкі приголосні оглушуються (т’áшко, міх ‘міг’); заступлення [т’] на [к’] в окр. словах (к’íсно, к’íсто). Наголос у Степовому говорі динамічний; Південно-східне наріччя

Морфологічні особливості в ор. в. одн. іменники І відміни можуть мати паралельні закінчення -ойу, -ейу, -ой, -ей (земл’óйу, душóй); помітний вплив закінчень іменників ч. р. на іменники ж. і с. р. у род. в. одн. (хат’íў, ноч’íў, озéр’іў, тел’ат’іў); паралельні закінчення широко відомі в іменниках колишніх t-основ: у род. в. -ати, -ат’і, -а (тел’áти, тел’áт’і, тел’а), дав. в. -у, -ату, -атов’і, ор. в. -ам, -ом, -атом; паралельні закінчення властиві ор. в. множинних іменників (сáн’ми — сáнами, гóн’ми — гóнами); у ряді говірок збереглися форми двоїни іменників ж. р. при числівниках два, три, чоти ри (три йам’і, ч’оти р’і корзйн’і); відсутність у формах непрямих відмінків особових займенників приставного [н] (кóло йéйі, на йóму); у наддніпр. говірках поширені нестягнені форми займенників — мойóго, свойóго; можливе паралельне закінчення 3-ї ос. одн. теп. ч. — зрідка з кінцевим [т’] (рóбит’, хóдит’), але переважно без кінцевого [т’] (рóбе, нóсе). Південно-східне наріччя

Південно-східне наріччя