Презентація на тему:
Збірка поезій « Співець природи» Павло Григорович Тичина

Збірка поезій « Співець природи» Павло Григорович Тичина

Хор лісових дзвіночків Ми дзвіночки, Лісові дзвіночки, Славим день. Ми співаєм, Дзвоном зустрічаєм: День! День. Любим сонце, Небосхил і сонце, Світлу тінь, Сни розкішні, Все гаї затишні: Тінь! Тінь.

Розкажіть, розкажіть мені, хмари:  Ви чого це тікаєте далі?  — Та хіба ми, нещасні та стомлені, знаєм?  Он вітри там женуться, кричать:    "Ей ви, кралі! Почекайте, бо ми вас кохаєм". Розкажи, розкажи мені, поле:  Що ж тепер нам з тобою робити?  — Ех, хіба це уперше! Така моя доля.  Хоч кукіль та волошки я буду родити —  Все ж плугатарю є щось із поля.

Там тополі у полі на волі (Хтось на заході жертву приніс) З буйним вітром, свавольним і диким, Струнко рвуться кудись в далечинь… Йду в просторі я, чулий, тривожний (Гасне день, облітає, мов мак). В моїм серці і бурі, і грози, Й рокотання — ридання бандур… Хилить вітер жита понад шляхом (Ой там хмара похмура з півдня) І так смутно, так сумно співає — Тільки перепел б’є десь у дзвін… Моя пісне, вогниста, шалена (Креше небо і котить свій гнів) Ах, розбийся на світлі акорди, Розридайсь — і затихни, як грім…

Ви знаєте, як липа шелестить У місячні весняні ночі? — Кохана спить, кохана спить, Піди збуди, цілуй їй очі, Кохана спить... Ви чули ж бо: так липа шелестить. Ви знаєте, як сплять старі гаї? — Вони все бачать крізь тумани. Ось місяць, зорі, солов'ї... «Я твій»,— десь чують дідугани. А солов'ї!.. Та ви вже знаєте, як сплять гаї!

Не дивися так привітно Яблуневоцвітно Стигнуть зорі, як пшениця: Буду я журиться. Не милуй мене шовково, Ясно-соколово. На схід сонця квітнуть рожі: Будуть дні погожі. На схід сонця грають грози — Будуть знову сльози! Встала мати, встали й татко: Де ластовенятко? А я тут, в саду, на лавці, Де квітки-ласкавці... Що скажу їм? — все помітно: Яблуневоцвітно.

Гаї шумлять — Я слухаю. Хмарки біжать — Милуюся. Милуюся-дивуюся, Чого душі моїй так весело.   Гей, дзвін гуде — Іздалеку. Думки пряде — Над нивами. Над нивами-приливами, Купаючи мене, мов ластівку.

Інакше плачуть хмари і стогне буйний вітер:  В їх горі щира кротість і саможертви зміст.  Чи нам же розгадати природи риси літер? —  Людина і в стражданні страждаючий артист. Інакше гнуться лози і журяться тумани.  Мовчать одвіку гори зовсім не так, як ми.  В нас болі — на престолі! — б'ють в рани,        як в тимпани, А їхні світлі жалі — скрижалі долам тьми.

Арфами, арфами — золотими, голосними обізвалися гаї Самодзвонними: Йде весна запашна, Квітами-перлами Закосичена. Думами, думами — наче море кораблями, переповнилась блакить Ніжнотонними: Буде бій Вогневий! Сміх буде, плач буде Перламутровий... Стану я, гляну я — скрізь поточки як дзвіночки, жайворон як золотий З переливами: Йде весна Запашна, Квітами-перлами Закосичена

ВЛАСНЕ ВРАЖЕННЯ ВІД ТВОРЧОСТІ ПАВЛА ТИЧИНИ Познайомившись із поезіями Павла Тичини, я була дуже вражена кількістю застосованих художніх засобів,емоційністю,символікою, образністю його віршів. У кожному з них можна зустріти або метафору, або епітет, або уособлення. У кожній поезії є образи-символи, через які автор намагався передати всю красу природи. На мою думку, він один з найкращих поетів України. І я погоджуюсь з думкою Бориса Олійника: «Павло Тичина за могутністю подарованого йому природою таланту, за своїм інтелектом і творчим розмахом належить до майстрів світового класу».