Презентація на тему:
Урок позакласного читання за творчістю І. Багряного ("Б’є крильми птах...", "Сад Гетсиманський", "Людина біжить над прірвою", "Огненне коло", "Тигролови")

Урок позакласного читання в 11 класі “Ми є. Були. І будем Ми! Й Вітчизна наша з нами.” (за творами І.Багряного) Учитель української мови та літератури Феодосійської загальноосвітньої школи І – ІІІ сткпенів № 3 Пестрецова О.М.

ВСТУП За програмою в школі увага приділяється лише епічним творам І. Багряного, і майже ніколи не розповідається про його лірику. Я пропоную учням на уроці позакласного читання в 11 класі після вивчення роману «Тигролови» ознайомитися з лірикою та епічними творами Івана Павловича, які не входять до шкільної програми. Для цього використовую метод проектів. Учнів розбиваю на групи. Кожна група отримує завдання проаналізувати вірш І. Багряного «Б’є крильми птах» і знайти в ньому архетипи і образи. Крім того, 1 група готує відомості щодо написання твору; 2 група – аналізує образи і архетипи, що використовуються автором і в аналізованому вірші, і в романі «Тигролови»; 3 група – в романі «Сад Гетсиманський»; 4 група – «Огненне коло»; 5 група – «Людина біжить над прірвою»; 6 група – аналізує тропи, стилістичні фігури, систему віршування ліричного твору «Б’є крильми птах». Прослухавши відповіді товаришів, учні можуть вступати у дискусії, погоджуватися чи ні зі сказаним, доповнювати доповідь. Наприкінці уроку підводимо підсумки.

Тема: Ми є. Були. І будем Ми! Й Вітчизна наша з нами. (за творами І.Багряного) Мета: ознайомити учнів з віршем І. Багряного «Б‘є крильми птах…”, а також з прозовими творами “Сад Гетсиманський”, “Людина біжить над прірвою”, “Огненне коло”, “Тигролови”, викликати зацікавлення ними; сприяти розвитку читацьких інтересів; розвивати навички самостійного читання, аналізу творів; виховувати активну життєву позицію, любов до книг, естетичний смак. Обладнання: магнітофон, пісня «Б‘є крильми птах…”, виставка творів І. Багряного, портрети різних періодів життя письменника, проектор, мультимедійна дошка, комп‘ютер, малюнки-символи, картки на позначення учасників різних груп Література: І. Багряний. Б'є крильми птах. – http://www.pisni.org.ua І. Багряний. Людина біжить над прірвою. – http://www.ukrlib.com І. Багряний. Огненне коло. – http://www.ukrlib.com І. Багряний. Сад Гетсиманський. – http://www.ukrlib.com І. Багряний. Тигролови. - http://www.ukrlib.com Словник символів. - http://www. ethnology.ucoz.ua

Хід уроку: І. Оголошення теми і мети уроку ІІ. Актуалізація опорних знань учнів 1. Прослуховування пісні. «Б'є крильми птах…» - це вірш, який потім став піснею. Музику до нього склав композитор Василь Лютий. 2. Вступне слово вчителя: Постать Івана Багряного — одна з найяскравіших і найдраматичніших в українському письменстві і громадянстві першої половини і середини XX ст. Переслідуваний і караний на батьківщині, в УРСР, він не для всіх виявився бажаним і зручним і в еміграції, в діаспорі — його політична позиція ставала предметом не лише заперечень, а й злостивих перекручень та наклепів, а серед політичних супротивників знаходилися й такі, що погрожували йому розправою і вдавалися до засобів кримінальних. Замовчуваний в Україні всі повоєнні роки, він тільки останнім часом став відомий читачам на батьківщині. Тепер опубліковано тут кілька його романів, за його творами ставляться фільми, з'являються дослідження про нього. Актом справедливості і визнання (хоч і запізнілого) стало присудження йому посмертно в березні 1992 року найвищої відзнаки нашої держави — Державної премії України імені Тараса Шевченка.

3. Запитання до учнів: - Що вам відомо з біографії Івана Багряного, що могло б вплинути на написання вірша “Б‘є кральми птах…»? - Який жанр лірики ми називаємо піснею?

4. Дискусія: До якого жанрового різновиду належить вірш “Б‘є крильми птах…»? У вірші-пісні «Б'є крильми птах…» настільки переплітаються роздуми про буття народу, власні переживання та роздуми, вияв глибокої любові до Батьківщини, що не можна точно вказати жанровий різновид твору. Це водночас і громадянсько-політична, і філософська, і патріотична, і медитативна лірика. За формою поезія нагадує фольклорний твір, тому так легко в подальшому починає виконуватися як пісня.

5. Мікрофон: Як ви вважаєте, чому ми сьогодні для аналізу обрали саме цей вірш? Ми обрали для аналізу саме цей вірш, тому що саме в ньому переплітаються всі тематичні пласти творчості І. Багряного. Як було сказано вище, це твір автобіографічний. Тому, без сумніву, автор ототожнює себе і ліричного героя. Він описує свої почуття під час перебування за ґратами.

ІІІ. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу Вступне слово вчителя: За кожним фактом біографії І. Багряного — невимовні переживання, які органічно "вжилися" в драматичні долі героїв його творів. Перший розділ роману "Тигролови" (1943) закінчується лаконічним реченням: "Тим часом по всій Транссибірській магістралі і по всіх прикордонних заставах летіла телеграма-блискавка про втечу і розшук страшного державного злочинця з підкресленням важливих прикмет: "Юнак — 25 літ, русявий, атлет, авіатор тчк... Суджений на 25 років тчк... На ймення — Григорій Многогрішний". Ясна річ, не доводиться буквалістично "вичитувати" з долі головного героя "Тигроловів" Григорія Многогрішного біографію його творця, але переживання "страшного державного злочинця", його пригоди в тайзі "належать" Іванові Багряному. Після засудження в 1933 році на п'ять років заслання на Далекому Сході Іван Багряний в 1937 році втікає і переховується в знайомих в Буреїнському та Сучанському районах. Там він пізнав суворі, але чесні закони тайги, життя українців-мисливців, наслухався різних історій та й сам відчув холодне дихання смертельної загрози...

Через чотири дні після повернення додому його заарештовують. І знову в'язниця. На два роки і сім місяців, з яких 83 дні — в камері смертників. Згодом у романі "Сад Гетсиманський" (1950), який Володимир Винниченко назвав "великим, вопіющим і страшним документом", письменник наголосить: "Людина — це найвеличніша з усіх істот. Людина — найнещасніша з усіх істот. Людина — найпідліша з усіх істот.

Настав час 1 групи повідомити нам історію написання твору “Б‘є крильми птах…» Ліричний твір був написаний у 1932 році, в той час, коли І. Багряний утримувався в харківській тюрмі, в камері-одиночці, де його намагалися зламати гнітючою самотністю: не давали змоги ні читати, ні писати. Але Іван Павлович не здається: він складає вірші, заучуючи їх напам'ять. Учитель: А кому ще з великих українських поетів випало на долю від російського царату таке покарання «с запретом писать и рисовать»? Так, звісно Тарасові Григоровичу Шевченко

Вірш «Б'є крильми птах…» немов виринає з самих глибин серця письменника. Він є автобіографічним. У творі відбито всі переживання молодої душі. Уявіть собі! Поетові виповнилося всього 25 років! Усього чверть віку він прожив! А вже його молоде сонце заступили чорні в'язничні ґрати. Та якби він щось погане зробив, а то ні, він працював заради культури українського народу, за своїм переконанням був "хвильовіст". Єдиний у тих умовах вихід для майбутнього України Багряний вбачав у тому, що народ, зокрема селянство, яке становило більшість населення, "вирісши культурно і мавши навики до організації, само про себе заявить і, переглянувши конституцію, розв'яже цю справу". І ось за національну ідею він страждає.

Як було сказано вище, це твір автобіографічний. Тому, без сумніву, автор ототожнює себе і ліричного героя. Він описує свої почуття під час перебування за ґратами. Давайте з вами разом спробуймо проаналізувати образи та архетипи, використані в аналізованому вірші та в інших творах І. Багряного. Прослухаємо повідомлення 2, 3, 4 та 5 груп. Спікер другої групи починає, інші групи доповнюють повідомлення фактами з проаналізованих ними творів

Головним художнім образом після ліричного героя виступає птах. Птах з давніх-давен є символом волі, незалежності. Український менталітет возносить волю на найвищий ступінь духовних та моральних цінностей, бо ставить її навіть вище життя. Існує багато прислів'їв та приказок, в яких фігурує образ птаха: «Краще на свободі в комірці, ніж в неволі в золотій клітці», «Золота клітка солов’я не тішить», «Воля пташці краща від золотої клітки», «Ліпше пташці на зеленій вітці, ніж у пана в золотій клітці» та ін. У цих висловах неволя уявляється кліткою. Дійсно, що може бути гірше для птаха, який народжений літати під склепінням неба, ніж неволя у маленькій, навіть золотій, клітці. Цікаво те, що у вірші «Б'є крильми птах…» жодного разу не зустрічається слово «воля», «свобода», у той час, як цим почуттям твір пронизано наскрізь. Воля – ось чого бракувало авторові під час написання поезії.

Образ птаха, який ототожнюється з волею, бачимо в багатьох інших творах І. Багряного, він є ніби наскрізним у творчості письменника. Так, у романі «Сад Гетсиманський»: «Душа мечеться в побитому тілі, як пташка в клітці, марно шукаючи порятунку…» [С. 44], «…думка десь б'ється, як пташка в сліпому метанні…» [С. 12]. У романі «Людина біжить над прірвою»: «Далі вже стелився ліс, де він буде вільний, як птах» [С. 52]. У романі «Тигролови»: «Вирвавшись із пазурів смерті, він летів, як на крилах. «Воля! Воля!» [С. 9], «Душа летіла, як сокіл…» [С. 9].

Прочитавши перший раз вірш, не можна одразу зрозуміти, про якого саме птаха йдеться у творі. Насправді, це не настільки важливо, бо головною в образі птаха у творі є негативна конотації життя в неволі. Але все ж таки нам здалося, що твір чимось схожий на вірш О.С. Пушкіна «Узнік». Свої здогадки ми підтвердили пізніше, прочитавши роман «Сад Гетсиманський»: «Річ в тім, що в камері (як і в багатьох в'язницях взагалі) любили співати славнозвісну арештантську пісню на слова Пушкіна, яка починалася з строфи: «Сижу за решеткой темницы сырой, Ко мне прилетает орел молодой, Мой грустный товарищ махает крылом – Кровавую пищу клюет под окном…» [С. 75].

Образ орла неодноразово зустрічається на сторінках творів І. Багряного. У романі «Сад Гетсиманський»: «А коли в камері співали оту «Сижу за решёткой темницы сырой», Шклярук … слухав пісню про орла, що кличе в'язня вилетіти геть і податися туди, де немає нікого, де гуляє лише вітер свободний і гордий орел. І ніхто, мабуть, тієї пісні не міг до кінця так зрозуміти, як він, хіба ще Андрій та штурман, які теж літали в зеніті й плавали над великими безоднями» [С. 77] пісня «Летить орел над водою, Розмовляє з удовою…» Не плач, не плач, молода удово! Бо я твого мужа знаю!.. Бо я твого мужа знаю – Тричі на день одвідаю – І снідаю, й обідаю. А третій раз вечеряю: На кучері наступаю, З лоба очі видираю…» [С. 107]. У героя романа «Сад Гетсиманський штурмана орел витатуйований на грудях, у партизана Васильченка – на руці. На Холодній горі в тюрмі на стіні «… кинулася в очі пляма від двоголового орла, перекреслена видряпаною п'ятикутною зорею…» [С. 68].

Народна приказка «Краще битися орлом, ніж жити зайцем» підкреслює життєве кредо письменника, який ніколи не ховався за спини інших, ніколи не мовчав, коли йому було, що сказати, ніколи не відмовлявся від своїх ідеалів. Архетип орел є символом сонячних богів у багатьох культах. Він являє собою духовний початок, висоту, визволення від уз, відвагу, перемогу, гордість, велич, царське походження, владу, силу. Це один з найдавніших символів. За віруваннями, орел літає вище, ніж будь-який інший птах. Ліричний герой ототожнюється з орлом. Він вірить у те, що визволиться від уз і стане вище своїх катів, що він переможе їх. У християнстві орел слугує втіленням божественної любові, справедливості, хоробрості, духу, віри, символом Воскресіння, натхненних ідей Євангелій. Літ орла асоціюється з вознесінням Христа, з молитвами, які посилають до Бога, із низ ходженням милості Божої та перемогою над злом, над гріхом. Орел часто слугує символом душі християнина, яка міцніє під впливом доброчесності. Як і в інших традиціях, орел відіграє роль посланника небес. Саме тому аналої, з яких читались Євангелія, часто робилися у формі орла, який розправив крила. У слов'ян орел – божий птах, володар небес. Як геральдичний символ орел зустрічається на багатьох гербах та державних емблемах. Це символ безмежної влади, перемоги та відваги, величі та духовного підйому.

Крила - символ духовності, розуму; багатства думки; емоційного піднесення; могутності; незалежності; сили; впевненості. У греків крила символізували любов і перемогу. Платон вважав крила символом розуму. Вони є атрибутом коней Пелопса, Пегаса. Пегас у давніх міфах змальовується крилатим конем, хоч на давніх витворах мистецтва він міг зображатися і без крил. У християнському символізмі крила - це світ сонця правосуддя, що завжди освітлює розум невинних. В аналізованому творі крила птаха виступають якраз для того, щоб підкреслити, що правосуддя на боці ліричного героя, що ліричний герой засуджений безпідставно. Крила символізують також можливість прогресу в духовній еволюції. Крила можуть виступати символом активного чоловічого начала.

Ще одним архетипом вірша є ім'я Юда. Воно є символом зради. Однак етимологічно це слово не має негативної окраски. Церковнослов'янське Юда перекладається «який вихваляє Яхве», а зовсім не який зраджує його. До речі, це ім'я носили багато з тих, кого, навпаки, зраджували. Пригадаємо хоча б брата Ісуса Христа «за плоттю» Юду Апостола, інакше названого Фадеєм, який за проповідь Євангелія спочатку був повішений на дереві, а потім пронизаний стрілами. У сучасній семантико-стилістичній сутності цього ім'я «повинен» проступок Юди Іскаріота, який зрадив за тридцять срібних Христа. Зрада Юдою Ісуса Христа описана у Євангелії від св.. Матфея, гл. 26. Сцена зради цього дванадцятого учня Господа та подальше самогубство Юди, який розкаявся в сподіяному, народили фразеологізми поцілунок Юди (Юдин поцілунок), Юдино дерево та ін.

У романі «Сад Гетсиманський» ім'я Юди згадується 10 разів. Наведемо деякі з цитат: «Пекуче запитання «ХТО?», хто продав його, як той Юда Іскаріотський, стоїть перед ним вогненне й не погасаюче…» [С. 5], «…щось в тій трагічній легенді – легенді про вірність і про зраду – було неспізнане до самих глибин, а тому вічно нове, вічно вабляче і приковуючи людські душі, як бездонна криниця, сповнена якоїсь неопізнаної тайни» [С. 48], «Тайна вечеря да Вінчі з захмареним вірним учнем Христовим – Юдою, з невловним тремтінням передбаченої зради…» [С. 58]. Ім'я Юда знаходимо і в інших творах І. Багряного. Так, в романі «Людина біжить над прірвою»: «Бо нічого не може вирости на землі, залитій прокляттями й солоними сльозами мільйонів за облуду й за Юдину зраду» [С. 26].

Ще одне біблійне ім'я Каїн також зустрічається не тільки в аналізованому вірші, а й в інших творах письменника. В романі «Сад Гетсиманський»: «На щиті вогненному, на щиті золотому Каїн підняв Авеля на вила і так держить його. Держить перед очима, не дає й зморгнути… Вічна легенда про двох братів, вирізьблена на далекому місяці, бентежить душу, як і завжди, як і давно-давно колись в дні золотого дитинства, своєю трагедією, своєю таємничістю нерозгаданою – таємничістю неоправданої, кричущої зради…» [С. 4] в романі «Людина біжить над прірвою»: «А на ньому, на тому місяці, як на сліпучому екрані, виразно виступала розшифрована ще з дитинства таємниця його сірої плями – «Каїн підіймає брата Авеля на вилах» [С. 49]. Каїн – за Біблією (Книга буття, гл. ІІІ), старший син Адама та Єви, який вбив свого молодшого брата Авеля. Він скоїв перший злочин на землі – братовбивство. За Біблією причиною злочину Каїна була заздрість до брата, якому Бог приділив більше уваги.

Імена Каїн та Юда автор вводить у твір свідомо для підкреслення духу зради, притаманного описуваній епосі. У ті часи брат зраджував брата, щоб врятуватися самому. Не можна було нікому довіряти.

Одним із архетипів аналізованої поезії є кров. Це універсальний символ, що наділяється культовим статусом. Кров у багатьох народів розумілася як місце життєвої сили, нематеріального початку. У Біблії душа ототожнюється з кров'ю, з чим і була пов'язана заборона на використання в їжу крові та м'яса з кров'ю. З давніх-давен кров виступає символом життя; з цим віруванням пов'язані такі обряди архаїчних культур, як змащування кров'ю (або червоною фарбою, яка її символізує) лоба важкохворих, породіль та новонароджених. У близькосхідній традиції, в арабів та євреїв, кров виступає як необхідний атрибут різних обрядів очищення та спокутування гріхів. Кров очищує все, і без пролитої крові не буває пробачення, говориться у Біблії. Кров тісно пов'язана з жертвоприношенням, мета якого – умиротворити грізні сили та ліквідувати загрозу покарання. Плата кров'ю за засвоєння нових просторів буття та отримання нових ступенів волі виступає як атрибут існування людей протягом усієї їхньої історії. Речення «Ми ордена їм кров'ю покропили» можна зрозуміти «Ми життям заплатили за ці ордена».

Символіка крові також пов'язана з її кольором. Пристрасність – якісна характеристика червоного – розповсюджується і на образ крові. В цілому, символічне значення крові відповідає символу червоного кольору та вогню. Але колір крові – червоний – асоціюється як з емоціями любові, так і ненависті. Наприклад, колір червоного знамені комуністи асоціювали з ідеєю крові, пролитої у боротьбі за визволення людства від експлуатації. Кров – символ роду, родового зв'язку та відмінності. При братанні люди надрізали руки та змішували кров. «Блакитна кров» є символом благородного походження. Кров є носієм життя: вона вміщує принцип життєвого тепла. У християнській традиції пролита кров Христа має силу спасіння. Саме через пролиття крові, передречене Христом на Тайній вечері, здійснюється спокутування людських гріхів. Ліричний герой вірить, що прийде спасіння, бо ув'язнені не просто страждали, вони кров'ю спокутували свої гріхи.

У романі «Сад Гетсиманський» також зустрічаємо образ крові: «Мільйони, ім'я яким «народ»!.. І ви його роздавлюєте, бродите черевиками по нашій крові… Все повторюєте, що ви залізні… Але проти нас, проти народу, проти нашої крові ваше залізо – це тільки олово…» [С. 53], «Цитринове небо надимається й береться кривавим кольором. Потім опаловим… Кольором зненависті й зневаги… Кольором тупого безсилля й злоби» [С. 54]. У романі «Тигролови»: «Тії очі з кривавими росинками на віях, - вони стоятимуть перед ним вічно…» [С. 8]. Пізніше у статті «Чому я не хочу вертатися до СРСР» І. Багряний написав: «Кров все життя стоятиме мені в очах» [С. 2].

Ще один біблійний образ, образ Божого Страшного Суду, також проходить наскрізь через творчість письменника. За легендою про Божий Страшний Суд, Ісус розповів своїм учням, що коли Він вдруге прийде на землю, життя роду людського закінчиться. Тоді Він воскресить мертвих; душі померлих знов з'єднаються з тілами. Господь буде судити всіх людей за їхні діла та поступки. Одні, які творили добро та жили для вічного життя, будуть удостоєні Царства Небесного, інші будуть осуджені та підуть у вічний вогонь, приготований для диявола та його слуг, де їх чекатимуть страшні муки. Перед Страшним Судом настануть дуже важкі часи, яких ще не було с початку світа. Люди терпітимуть страшні лиха: голод, мор, землетруси, війни. Всілякого роду беззаконня примножаться, а віра людей ослабне і не стане взаємної любові один до одного. Тоді прийде безліч фальшивих пророків та учителів, які будуть приваблювати людей своїми згубними вченнями та відволікати їх від істинної віри.

Страшний Суд у даному вірші символізує безвихідь. І. Багряний пише, що люди вже не вірили у Страшний Суд, бо гірших часів ніколи не було. Люди терпіли такі страшні лиха та катування, що навіть Божий Суд відійшов для них на другий план. у романі «Людина біжить над прірвою»: «А земля тряслася, ніби вирішила розступитися, нарешті здійснюючи пророцтво про кінець світу й Страшний Суд» [С. 9], «Але в устах матері ці самі слова про Божий гнів, Страшний Суд тощо звучали свято, зворушливо…» [С. 3], «В апокаліптичному гуркоті чорної цієї доби відчаю, що для багатьох була напророченим біблійним кінцем світу, зруйновані й спустошені самі, як і все навколо, вони п'ялися над безоднею…» [С. 1] у романі «Огненне коло»: «Все побите і все двиготить. Рух. Дим. Мряка судного дня».

Ще одним архетипом вірша є власна назва Голгофа . Це сакральне місце захоронення Адама та розп'яття Христа. Виникло від грецького слова «череп»: круглу, череповидну форму мав сам пагорб. Буквальний, дослівний переклад – «Лобне місце». Розташовувалося за межами міста, в районі садів. Середньовічна іконографія часто робила фоном сцени розп'яття ієрусалимську міську стіну. Згідно з християнською версією, висяче на хресті тіло Ісуса опинилося прямо над прахом Адама. Кров Сина Божого стікала на останки першолюдини. Таким чином, «нова людина» спокутувала гріх «старої», тому череп Адама в християнській образотворчій символіці часто розташовувався у підніжжя православного хреста. Хрест Голгофи вишивався на великій та ангельській схимах. Він також зображувався на погребальному савані. Християнська могила моделювала образ Голгофи. Голгофа символізує місце мученій та страждань.

Образ Голгофи бачимо також у романі «Сад Гетсиманський»: «… багато відважних, позначених тим самим тавром, що й той одчайдушний романтик з полум'яними очима, не витримують гіркої чаші, але не хочуть здаватися і кидаються сторч головою в прольоти межи сходами, утікаючи геть зі шляху на Голготу в прірву небуття…» [С. 34], «Він мусить дійти до кінця, до самої крапки, дійти власними ногами. І він ішов попід гамаками, як тоді, в перший день, коли почував себе гегемоном, - коли серце було сповнене віри в людей і гордої певності, що його ніхто не посміє торкнути пальцем… Тепер він ішов на Голготу…» [С. 117] у романі «Людина біжить над прірвою»: « То копія з Густава Доре – Христос на Голготі. Великоднє» [С. 12], «Процес… Позорище… Голгота…» [С. 41], !І через те він звомпив, як і той Богочоловік на Голготі, в безмежному розпачі: «Боже, Боже! Чому ж ти мене покинув!?» [С. 60].

Ще один дуже вагомий образ в аналізованому творі – образ розп'яття. Образ розп'яття вперше зустрічається в VI ст., але залишається дуже рідким до епохи Каролінгів. Розіп'ясти – стратити, пригвоздивши руки й ноги до хрестовидно з'єднаних брусів. В аналізованому творі цей образ символізує муки, на які прирікають ув'язнених людей. Цей образ зустрічається одразу в кількох романах І. Багряного. Так, в романі «Сад Гетсиманський»: «Як вони міцно сплять! Немов ті Христові учні перед розп'яттям їхньої совісті, їхньої власної душі» [С. 22] в романі «Огненне коло»: «Нас прокленуть ті, що нас посилали… Бо ми… Бо ми не здобули їм волі… …Так… І скажуть… будкть кричати: - Розпни, розпни їх!.. І мертвих розпни!! (павза) – І власний, рідний кат, хитрий з біса Пілат умиє руки…» [С. 26] в романі «Людина біжить над прірвою»: «… колону так і женуть вчвал – щоб разом з умовними знаками зіпхнути геть і живу душу, й ту надію останню в безодню а чи розіп'ясти її» [С. 9].

Орден – символ сталінської доби. І. Сталін нагороджував орденами за будь-які заслуги і був справжнім фанатом орденів. Спочатку слово орден мало позитивну окраску. Орденом нагороджували за заслуги перед Вітчизною, орденоносцями були люди чесні, гідні, благородні. Під час же правління Сталіна це слово для простого люду стало носієм негативної конотації, тому що ордени отримували майже завжди тільки ті, хто зраджував свій народ. Тобто шлях до ордена було вимощено по крові інших, ні в чому не повинних людей. Саме тому І. Багряний використовує плеоназм орденоносного хам'я. Цією стилістичною фігурою підкреслюється негативне ставлення ліричного героя до орденоносців сталінської доби.

Вікно - символ ідеї проникнення, потенційних можливостей; свідомості, світлоносності; отвору, через який здійснюється зв'язок людини із зовнішнім світом; зв'язку з потойбічним світом; надії, чекання. Символіка вікна пов'язана із давніми віруваннями праукраїнців, які відбиті у замовляннях, обрядах, піснях тощо. Вікно називали "святим", бо воно уявлялося як чарівний отвір, який дає можливість здійснювати зносини із "білим світом". Про цю сакралізацію вікна свідчать численні народні заборони. Зокрема, категорично заборонялося плювати, виливати помиї, впускати кішку через вікно. Це зумовлено віруванням, що саме біля вікна стоять душі покійних, добрі ангели. Так, на підвіконня ставили воду і їжу протягом 40 днів для душі померлого. Там же горіли свічки. Сакралізація вікна зумовлена значною мірою спільністю його функцій із оком, яке викликало побожний трепіт і було глибоким символом. У даному вірші образ вікна символізує чекання, сподівання на здійснення мрії, сумну долю.

Око - символ розуму і духу; символ Сонця; зловорожих сил; краси; кохання. Вченими доведено, що майже 90 % усієї інформації людина отримує саме завдяки органам зору. Без очей неможливо бачити, так само як і без світла. Тому у багатьох мовах світу слова на означення ока і світла - історично спільнокореневі /Пор. укр. "світити очима"/. На думку вчених, ще 15 - 10 тис. років тому в епоху палеоліту існували численні вірування про "погане" око. Віра у "призор", "пристріт", "уроки", "зглаз" /за даними О.Афанасьєва/ - спільна для всіх індоєвропейців. Вірили: "погане око" може викликати численні хвороби, нещастя. Щоб запобігати цьому використовували замовляння. І все ж добросердна поетична душа українця частіше оспівувала очі як символ доброти, розуму, любові, краси дівчини

Дуже цікавим є архетип мотиля. Мотиль є символом безсмертя, відродження та воскресіння, бо це крилате небесне створіння з'являється на світ, перетворюючись з світської гусениці. Давні греки вважали мотиля символом безсмертя душі. За одними забобонами, нічних мотилів ототожнювали з душами померлих, чекаючи, доки їх не пропустять крізь чистилище; за іншими – це души нехрещених дітей. Вважалося поганою прикметою, якщо мотиль залітав у будинок: він був вісником хвороби або смерті. Так само двозначно сприймається образ мотиля у вірші «Б'є крильми птах…». З одного боку, мотиль асоціюється з самими арештантами, адже їх так само замкнено, вони б'ються і не можуть знайти виходу і гинуть у цих застінках, гублячи надію на повернення додому. З іншого боку, мотилі ототожнюються з душами закатованих, померлих арештантів, які не можуть знайти покою і літають по тих камерах, де були замордовані. Саме тому для ув'язнених мотиль уявлявся вісником смерті, причому власної смерті.

У романі «Сад Гетсиманський» відтворено майже таку саму картину, як і у вірші «Б'є крильми птах…»: «Іноді ніби посланець від них [дерев за вікном], до камери залітає нічний мотиль, або й два, або й ціла бригада. Вони крутяться навколо пухиря лампи в стелі, б'ються об неї головою, кружляють несамовито, в сліпім розпачі, б'ються одчайдушне, потрапивши несподівано в трагічне коло, в біду непередбачену, і вже не можуть вирватися. Б'ються об сяйво, б'ються істерично вже, ламаючи зір, і свою волю, і свою душу – і загибають. Падають мертві. Вже не можуть вилетіти, не можуть повернутися назад і щось розповісти про те, що підгледіли. За ними спостерігають багато пар очей мовчки, без слова, і на кожного те видовище, мабуть, наганяє тугу, як на Андрія, викликаючи прикрі асоціації, тяжкі аналогії…» [С. 50]. У романі «Людина біжить над прірвою» образ мотиля замінено образом тлі, але зміст від цього не змінюється: «Як бився, як тля в зачарованому світляному колі. І нарешті я його прорвав і вирвався…» [С. 9].

Темрява /пітьма/ - символ нерозвинутих можливостей; відсталості; неосвіченості; аморальності; з іншого боку - символ захисту від лихих сил. Слово пітьма сягає праслов'янського tьma, що розвинулося з індоєвропейського *tem "відсутність світла". Темрява /пітьма/ символізує материнське начало; вона /як символ матері/ утворює дихотомію світло/темрява. Ця дихотомія виникає як символічна формула моралі після розпаду первинної пітьми на світло і темряву. До розпаду первинної пітьми вона не зіставляється з мораллю. "Пітьма символізує стан нерозвинутих потенційних можливостей , які дають поштовх утворенню хаосу. У символіці слова темрява спостерігається певне оцінне протиставлення /погано - добре/ з домінантою першої ознаки.

Ще одним архетипом у даному творі є рука. Це символ діяльності; праці людей; жертвоприношення, захисту; молитви; підтримки; сили; внутрішнього світу людини; заступництва, опікунства; авторитету; влади; людських відносин, добробуту. Знак руки як символу дійшов до сьогоднішніх днів ще з часів єгипетських ієрогліфів. Рука символізувала діяльність людей, працю взагалі. Залежно від форми зображення знаки символізували конкретні види діяльності: працю, жертвоприношення, захист та ін. Ієрогліф, що зображував дві підняті догори руки, був символом молитви чи самозахисту. Їх значення є загальноприйнятим. Знак руки зі зброєю, що з'являється із хмари чи із-за межі картини, є символом помсти Короля Духів або заклик небес до відплати. У багатьох народів світу рука позначає заступництво, опікунство, авторитет, владу, силу. Рука як символ поєднується з іншими символами: зіркою, голубом, птахами. Ліричний герой просить заступництва, підтримки.

Одним із архетипів аналізованої поезії є вогонь. Це одна з основних стихій, символ Духа та Бога, торжества світла та життя над темнотою та смертю, загального очищення. Символіка вогню отримала метафізичний вимір, оскільки вогонь є метафорою для опису самого Бога: Яхве – який народжує вогонь. У православній традиції причастя порівнюють з вогнем, який очищує гідних та пече негідних. Із вогнем пов'язана символіка життєвої сили. Але вогонь – це ще й караючий символ. Наприклад, Содом за гріхи його мешканців був знищений Небесним вогнем. В християнстві вогонь може бути не тільки Божественним, але й пекельним. Вогонь – символ зародження людської цивілізації. З давніх-давен він не тільки зігрівав, але й надавав надію та підтримку. Священний вогонь був джерелом влади, символізуючи її гідність. Вогонь символізує трансформацію, очищення, силу Сонця, яка дає життя, оновлення життя, силу, міць, енергію, захист, зміну одного стану іншим. Вогонь уособлює істину та знання, які поглинають лож, ілюзії та смерть та випалюють нечистоту. Хрещення вогнем повертає первісну чистоту, що асоціюється з проходом через вогонь для знаходження раю, який з тих часів, як був залишений, оточений вогненною стіною та охороняється вартою з мечами вогненними, уособлюючи неможливість проходу для людей темних. Ліричний герой вірить, що вони повстануть і переможуть, покаравши своїх катів, очистять рідну землю від гнобителів, повернуть їй первісну чистоту, що життя оновиться і знов буде прекрасним. У вогонь повстання описаний також у сні Андрія в романі «Сад Гетсиманський»: «Земля горить у вогні повстання!.. Вони вирвалися і вони йдуть…» [С. 81].

І. Багряний у вірші також згадує Собор святої Софії. Собор святої Софії, Софія Київська або Софійський Собор — християнський собор в центрі Києва, пам'ятка української архітектури і монументального живопису 11 — 18 століть, одна з небагатьох уцілілих споруд часів Київської Русі. Був однією з головних святинь Східної Європи та центром православної Київської митрополії. Знаходиться на території Софійського монастиря. Собор, як головний храм держави, відігравав роль не тільки духовного, а й політичного та культурного центру. Під склепінням Cв. Софії відбувалися урочисті «посадження» на великокняжий престол, церковні собори, прийоми послів, затвердження політичних угод. При соборі велося літописання і були створені перші відомі на Русі бібліотека та школа. У романі «Сад Гетсиманський» також є згадка про цей собор: «Це, може, грандіозна монографія, ніким ще не створена, лише існуюча в уривках, тепер змонтовану у цілість пам'яттю, що все увібрала в себе, зберегла й упорядкувала для себе пантеон божеської краси й величі людської душі, людського серця й розуму… Всі галереї світу тут… А межи ними Лувр… І Ермітаж… І галерея Третьякова, й музей Ханенка в Києві, і фрески Святої Софії та Печерської Лаври…» [С. 58].

Закінчується вірш життєстверджуюче. Ліричний герой говорить про те, що народ не здасться, він буде боротися і обов'язково переможе своїх катів. Висновок з цього вірша пронесений через усю творчість І. Багряного. Так, у романі «Сад Гетсиманський»: «Жити! Встояти у цій боротьбі. Перемогти. Перемогти за всяку ціну!.. І не від страху перед смертю, а від страшної зненависті хотів жити» [С. 61] у романі «Людина біжить над прірвою»: «Лиш біла велетенська скрижаль мерехтить сліпуче, а на ній вогневіє, кимсь написана, нова Пісня Пісень, і перший псалом її вогненне скапує словами: «Я буду вмирати, та, поки мого дихання в мені, я буду змагатись і буду квапитись хапати іскри сонця, відбитого в людських очах, я буду з тугою вчитися тайни самому запалювати їх, шукаючи в тих іскрах дороги з чорної прірви в безсмертя!..» «Я буду вмирати, та поки моє серце в мені, я буду шукати шляхів до іншого серця, сповнений великої віри в неспалиму купину людської любови, дружби й братерства — братерства приречених на великі страждання, але й на велику, на безумну радість — радість тріумфу над смертю, над злом, над чадом вічної тьми й загибелі...» [С. 69].

А тепер дамо слово 6 групі, яка проаналізує тропи, стилістичні фігури та систему віршування цього твору Епітети: глуха північ, похмурий товариш, велелюдне торжище, нікчемне й брудне орденоносне хам'є, понурі ґрати, непроглядна безвість, хоробливі очі, нерухомі брови, свобідні птиці, безнадійний герц, байдужа ніч, набрякле серце. Порівняння: дивиться в вікно – у дірку чорну, в безвість непроглядну; думи і серце – бігом по землі; б'ється об пухир, як об набрякле болем серце. Метафори: птах ловить дзьобом ґрати, очима хоробливими утік за кам'яницями, бровами нерухомими крізь ніч злетів. Синекдоха: продані від каїнів і юд. Перифраза: туди десь, за чорне простирадло (ніч). Евфемізм: не зітруть із рубрики (не вб'ють).

Гіперболи: очима хоробливими утік за кам'яницями, бровами нерухомими крізь ніч залетів; ми ще каратимем хамів Мечем Республіки. Оксиморон: нікчемного й брудного орденоносного хам'я. Також у цьому вірші представлені майже всі існуючі стилістичні фігури. Еліпс: Там десь, туди десь, за чорне простирадло Думи і серце – бігом по землі…; Там десь, туди десь – з свобідними птицями; Чого ж той птах так крилами об ґрати? Замовчування: Б'є крильми птах і зазира в вікно… Заснув весь світ і люди сплять давно…; Думи і серце – бігом по землі…; Набрякле серце марно жде поради… Автор свідомо не закінчує думки, залишаючи читачеві можливість здогадатися, домислити, про що йдеться.

Повтор: Загнався, загнався мотиль здуру.; Товаришу, товаришу похмурий мій…; Дай руку!.. Дай же руку мені, друже!.. Посилювальний повтор: Там десь, туди десь, за чорне простирадло Думи і серце – бігом по землі… Очима хоробливими утік за кам'яницями, Бровами нерухомими крізь ніч залетів. Там десь, туди десь – з свобідними птицями Там десь – де юнь і де цвітінь. Б'є крильми птах глухої півночі над мурами, Б'є крильми птах та й ловить дзьобом грати. Чого ж той птах бунтує так за мурами? Чого ж той птах так крилами об ґрати? В розпуці б'ється, трапивши у вир, Шалено б'ється об пухир, як об набрякле болем серце. Немає відгуку. Чигає ніч байдужа, Набрякле серце марно жде поради…

Анафора: Б'є крильми птах глухої півночі над мурами, Б'є крильми птах та й ловить дзьобом ґрати… Б'є крильми птах глухої півночі над мурами, Б'є крильми птах і зазира в вікно… Б'є крильми птах глухої півночі над мурами, Б'є крильми птах і мотиль прилетів. Чого ж той птах бунтує так за мурами? Чого ж той птах так крилами об ґрати? Там десь, туди десь – з свобідними птицями Там десь – де юнь і де цвітінь. Епіфора: Б'є крильми птах і зазира в вікно… Заснув весь світ, і люди сплять давно… А чоловік стоїть за ґратами понурими І дивиться в вікно… Ампліфікація: ні віддиху, ні руху; де юнь і де цвітінь. Плеоназм: безвість непроглядна, орденоносного хам'я. Антитеза: із тьми на світло.

Риторичне питання: Чого ж той птах бунтує так за мурами? Чого ж той птах так крилами об грати? Запитання і відповідь: Товаришу, товаришу похмурий мій, Ну, а як ми не хочем умирати?! І ми не вмрем, нас не зітруть із рубрики, Ми оживем в страшнім вогні стихії. Ми ще каратимем хамів Мечем Республіки – На місці лобнім – там, біля Софії! Асиндетон (безсполучниковість): Немає відгуку. Чигає ніч байдужа, Набрякле серце марно жде поради… Дай руку!.. Дай же руку мені, друже!.. Полісиндетон (багатосполучниковість): Б'є крильми птах і зазира в вікно… Заснув весь світ і люди сплять давно… А чоловік стоїть за ґратами понурими І дивиться в вікно… Парцеляція: Із тьми на світло крізь іржу прутів Загнався, загнався мотиль здуру. І закрутився в безнадійнім герці, Об дивне світло поломивши зір. В розпуці б'ється, трапивши у вир, Шалено б'ється об пухир, як об набрякле болем серце. Лейтмотив: Б'є крильми птах…

Інверсія: б'є крильми птах; товаришу похмурий мій; за тридцять срібних продані від каїнів і юд; за мудрість, за любов, за скривджених і вбогих ми підем на Голготу; ґрати понурі; дірка чорна; безвість непроглядна; очі хоробливі, брови нерухомі, ніч байдужа; місце лобне. Анаколуф: Ми підем на Голготу – ти і я – Під крик «Розпни!»… Риторичні ствердження: І ми не вмрем, нас не зітруть із рубрики, Ми оживем в страшнім вогні стихії. Ми ще каратимем хамів Мечем Республіки – На місці лобнім – там, біля Софії! Серед засобів звукопису в аналізованому вірші яскраво представлена алітерація. Повтор літери р (за тридцять срібних продані від каїнів і юд, Мі ордени їм кров'ю покропили…; під крик «Розпни!» нікчемного й брудного орденоносного хам'я та ін..) надає віршеві твердості, рішучості. Також повторюються губні і сонорні приголосні звуки.

Версифікація Квалітативна система, силабо-тонічне віршування. Ямб. Висхідна стопа. Є пиріхій. Це вільний вірш, верлібр, бо його рядки мають різну довжину (різну кількість складів і стоп), різну кількість наголосів, довільно розташованих. Клаузула здебільшого жіноча (парокситонна), але в деяких рядках зустрічається також дактилічна і чоловіча (окситонна). Рима неточна, багата. В аналізованому вірші зустрічається і жіноча рима (ґрати – помирати), і чоловіча (юд – Суд), і дактилічна (мурами – похмурими, мурами – понурими). Римування перехресне та кільцеве (охопне, оповите), але також спостерігається не спароване римування. Строфіка невизначена. Перша строфа – 12 рядків, друга – 13 рядків, третя – 13 рядків, четверта – 8 рядків.

ІV. Закріплення вивченого матеріалу 1. Мікрофон: “Твори Івана Багряного мене навчили…” 2. Учитель: Іван Багряний усе життя біг над прірвою з вірою в людину, прагнучи запалити в ній невгасиму іскру, яка б висвітлила шлях із чорної прірви зневіри, приниження і знеособлення в безсмертя. Він поспішав, боровся відчайдушно, знесилювався і знову духовно окрилювався, запалювався гнівом і страждав, охоплений зливою сліз співчуття до людини, спрагою милосердя і невимовного болю серця, піднімав її до висот божественного творення, бо вірив у тріумф людської гідності на пограниччі боротьби і страждань. Інакше не міг, бо з юнацьких літ заповів собі бути тільки людиною. Догмати... Істини... Закони... І пенати... Ну, а для нас — лише один догмат: Ти будь таким, яким родила мати! Сьогодні Іван Багряний вертається в Україну. Сьогодні Україна його вшановує. І стверджуються горді слова Багряного, викарбувані на його могилі: Ми є. Були. І будем Ми! Й Вітчизна наша з нами.

Домашнє завдання Написати альтернативне продовження будь-якого з проаналізованих сьогодні на уроці творів І. Багряного З учнівських творів укладено збірку