Презентація на тему:
"Творчість Івана Франка"

Презентація на тему ” Творчість І.Франка” Підготували:Карпось Катя,Мельникова Аліна,Мостович Катя 10-Ф

Як син селянина,вигодуваний твердим мужицьким хлібом,я почуваю себе до обов'язку віддати працю свого життя тому простому народові.   Іван Франко

"Іван Франко – це розум і серце нашого народу. Це боротьба, мука і передчуття щастя України. України і людськості". М. Рильський Розглядаючи художню творчість Франка, ми хоч і говоримо з захоплення про нього як сміливого новатора в прозі, одного з основоположників народного театру на Україні, талановитого драматурга - до серця насамперед Франка-поета. Не тому, що він був геніальним поетом, а тому, що він був поетом у всьому: в громадських ідеалах своїх і в щоденній практичній роботі, в ліричних зізнаннях і вчених архівних розшуках. Поезія дала Франкові друге ім'я – Каменяр. З поезії він почав і нею завершив свій творчий шлях.

Інтимна лірика Івана Франка Збірка поезій Івана Франка "Зів"яле листя" створювалась понад десять років і побачила світ у 1896 році. Вона складається з трьох циклів, названих "жмутками". "Зів"яле листя" містить інтимну лірику, і якій висловлено глибокі почуття палкого, але нещасливого і нерозділеного кохання. Мотиви туги і страждань викликані тяжкими роками невдач і розчарувань. Появі сумних мотивів певною мірою сприяло і те, що соціальні перепони розлучили його з коханою дівчиною Ольгою Рожкевич, з якою він мріяв поєднати свою долю.

“Червона калино…” До найкращих віршів збірки належать: "Ой ти, дубочку, кучерявий", " Ой ти, дівчино, з горіха зерня", "Чого являєшся мені у сні?" та інші. В народних українських піснях червона калина - це символ ніжної і вродливої дівчини, а явір і дуб - вродливого парубка. У вірші "Червона калино..." образ дуба представлений як символ ворожої сили. Дуб звертається до калини: Червона калино, чого в лузі гнешся? Чого в лузі гнешся? Чи свтла не любиш, до сонця не пнешся? До сонця не пнешся?

"Червона калино, чого в лузі гнешся?.." Червона  калино,  чого  в  лузі  гнешся?   Чого  в  лузі  гнешся?   Чи  світла  не  любиш,  до  сонця  не  пнешся?   До  сонця  не  пнешся?   Чи  жаль  тобі  цвіту  на  радощі  світу?   На  радощі  світу?   Чи  бурі  боїшся,  чи  грому  з  блакиту?   Чи  грому  з  блакиту?   Не  жаль  мені  цвіту,  не  страшно  і  грому,   Не  страшно  і  грому.   І  світло  люблю  я,  купаюся  в  ньому,   Купаюся  в  ньому.   Та  вгору  не  пнуся,  бо  сили  не  маю,   Бо  сили  не  маю.   Червоні  ягідки  додолу  схиляю,   Додолу  схиляю.   Я  вгору  не  пнуся,  я  дубам  не  пара,   Я  дубам  не  пара:   Та  ти  мене,  дубе,  отінив,  як  хмара.   Отінив,  як  хмара.

“Чого являєшся мені у сні?” Поезія "Чого являєшся мені у сні?" є однією з найкращих у збірці. У ній хвилююче відтворено ніжну, палку, але нерозділену любов ліричного героя. Тільки у сні з"являється йому образ коханої: Чого являєшся мені у сні? Чого звертаєш ти до мене Чудові очі, ті ясні, сумні, Немов криниці дно студене? Герой щиро кохає свою милу, хоч вона і згордувала ним. Довга розлука посилила в його серці біль, але не погасила кохання. Свою безнадійну любов, страждання і журбу переливає він у сумні пісні: В життю ти мною згордувала, Із нього визнавала одні Оті ридання голосні -

“ Чого являєшся мені у сні?” Чого являєшся мені У сні? Чого звертаєш ти до мене Чудові очі ті ясні, Сумні, Немов криниці дно студене? Чому уста твої німі? Який докір, яке страждання, Яке несповнене бажання На них, мов зарево червоне, Займається і знову тоне У тьмі? Чого являєшся мені У сні? В житті ти мною згордувала, Моє ти серце надірвала, Із нього визвала одні Оті ридання голосні — Пісні. В житті мене ти й знать не знаєш, Ідеш по вулиці — минаєш, Вклонюся — навіть не зирнеш І головою не кивнеш, Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш, Як я люблю тебе без тями, Як мучусь довгими ночами І як літа вже за літами Свій біль, свій жаль, свої пісні У серці здавлюю на дні. О ні! Являйся, зіронько, мені! Хоч в сні! В житті мені весь вік тужити Не жити. Так най те серце, що в турботі, Неначе перла у болоті, Марніє, в'яне, засиха, — Хоч в сні на вид твій оживає, Хоч в жалощах живіше грає, По-людськи вільно віддиха, І того дива золотого Зазнає, щастя молодого, Бажаного, страшного того Гріха!

“Ой ти,дівчино,з горіха зерня” Засобами української лірично-народної пісні написана поезія "Ой ти, дівчино, з горіха зерня.Такими є порівняння дівчини з ясною зорею, горіховим зерням, вживання пестливих слів (хустонька, серденько). Очі коханої кращі від сонця, вони запалюють коханому серце пожаром, будять у нього незгасиме почуття любові. У вірші відтворено драму ніжної любові героя, показано суперечливість його почуттів, бо для нього втрачена кохана дівчина,а лишилась тільки любов,яка ранить його серце. Ой ти, дівчино, ясная зоре, Ти мої радощі, ти моє горе. Тебе видаючи, любити мушу, Тебе кохаючи, загублю душу.

«Ой ти,дівчино,з горіха зерня» Ой ти, дівчино, з горіха зерня, Чом твоє серденько — колюче терня? Чом твої устонька — тиха молитва, А твоє слово остре, як бритва? Чом твої очі сяють тим чаром, Що то запалює серце пожаром? Ох, тії очі темніші ночі, Хто в них задивиться, й сонця не хоче! І чом твій усміх — для мене скрута, Серце бентежить, як буря люта? Ой ти, дівчино, ясная зоре! Ти мої радощі, ти моє горе! Тебе видаючи, любити мушу. Тебе кохаючи, загублю душу.

“Тричі мені являлася любов…” (Історії кохання Івана Франка)

Любов — це кара, це сумна в'язниця,      Бог від якої заховав ключі.      П. Сорока Іван Франко був людиною тонких і багатих почуттів,його серце також палало любов’ю,сумнівалось,тануло в безнадії,оживало в сподіваннях.Бо знав митець:люди смертні,але вічним є кохання – і взаємне,щасливе, і Франкове,нерозділене,стражденне. «Хвилини в котрих я любив...,були, може,найкращі в моїм житті – жаль тільки, що були це заразом хвилини найтяжчого болю, якого я дося зазнав, а не радості…» Іван Франко

Ольга Рошкевич Першим сильним почуттям юного Франка було кохання до Ольги Рошкевич.Батьки Ольги спочатку заохочували її дружбу з Іваном,але після семи місяців ув’язнення поета заборонили йому з’являтися в їхньому домі.Попри заборону зустрічатись,Іван та Ольга ще протягом десяти років через друзів листувалися.Ользі Рошкевич він присвятив поезію “Розвійтеся з вітром,листочки зів’ялі,незгоєні рани,невтішні жалі…”Її останнім проханням було,щоб лита від поета поклали їй у труну,під голову-як найдорожчий скарб її життя.

Юзефа Дзвонковська Юзя Дзвонковська-друга жінка,яку Франко палко кохав і називав “Гордая Княгиня”.У Юзиній сім’ї-хоча і дуже збіднілій-був культ “голубої крові”,і дівчина дивилась на Франка згори вниз. Уже потім Франко писав,що Юзя тому не пішла за нього заміж,що знала про свою хворобу – і що за кілька років відійшла з життя народною вчителькою. Іван Франко присвятив Юзефі Дзвонковській вірш “Червона калина, чого в лузі гнешся?”

Целіна Журовська Одна з найромантичніших історій із життя Івана Франка – це його кохання до шляхтянки Целіни Журавської.Целіна твердила, що Франко буквально переслідував її, ходив за нею слідом, що тривало місяцями. Він як школяр, боявся промовити до неї слово і підступити ближче, годинами вистоював перед її вікнами, що Целіну смішило і заразом злило.Але гордовита красуня не могла покохати “русина” з рудим волоссям у вишиваній сорочці і простими манерами.Ось ця нерозділена любов мучала поета багато років.

Ольга Хоружинська Ця освічена жінка була йому вірною дружиною, народила трьох синів і дочку, писала статті, видавала журнал ”Життя і слово”, багато допомагала чоловікові у написанні та виданні творів, переживала з ним радість і горе. Саме вона спонукала Франка записатися до Чернівецького університету — і він здобув вищу освіту. А невдовзі за кошти дружини Іван Якович поїхав до Відня, де написав та захистив дисертацію і отримав диплом доктора філософії. Про їхній шлюб говорили, що це сокровенна мрія українського народу, розділеного кордоном, про возз’єднання Заходу і Сходу України.

Іван Франко у листі своєму другові Агатангелу Кримському зізнався: ”З теперішньою моєю жінкою я одружився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою (себто наддніпрянкою), і то більш освіченою курсисткою... Но то дарма. Судженої і конем не об’їдеш”. Вона знала,що Франко не кохає її так як Рошкевич або Зигмунтовську,що він дивився на неї як на жінку-друга,товариша та сподвижника по боротьбі.

Що є кохання для Франка? “Зів’яле листя” , “Лірична драма” “Любов – це кара, це сумна в’язниця, Бог від якої заховав ключі.” “За любов її і ласку дам я небо, рай, весь світ” “Як сміючись ти вбила чистую любов мою” “Завмерлеє в серці кохання” “Тебе кохаючи, загублю душу” “Люблю я власну мрію”

Ідеал коханої жінки Як і кожна людина, І Франко мріяв про велике кохання, про гарну і вірну подругу свого життя. І, мріючи, він створив собі ідеал кохання і коханої . Мудні люди кажуть:”Горіх без зерня-ніщо,так і людина без серця.” Кохання – це найсвітліше почуття,що народжується в серці людському. Кожен закоханий-поет,тільки не кожен може передати це віршами,як це зробив Франко у своїй збірці “Зів’яле листя”.