Презентація на тему:
Творча спадщина поета Маланюка

Літературна спадщина Хто ж, як не поети й малярі, музики й журналісти, мають бути духовним штабом національного руху! Українець-мистець не може, не сміє не бути воїном! Євген Маланюк Виконала Олексієнко Лариса Петрівна, учитель української мови та літератури ліцею «Престиж» Солом’янського району м. Києва

Творча спадщина поета, визнаного за українського класика, ідейно та тематично досить розмаїта. Збірки поезій та есе були видані у багатьох містах Європи та Америки. Перші вірші молодий хлопчина починає писати в тринадцятирічному віці.

В таборі Каліш (Польща) Є. Маланюк багато пише, зі своїми друзями Ю. Дараганом, М. Чирським та М. Гривою видає журнал “Веселка” (1922-1923), в якому друкує власні вірші. З переїздом до Чехословаччини, в Подєбрадах видає свою першу збірку – “Стилет і стилос” (1925). Через рік, у 1926, вже в Гамбурзі, видає свою другу збірку – “Гербарій”. Осмислення трагічної долі Вітчизни та дещо імпульсно-хаотичні пошуки виходу із цього становища — наскрізні мотиви поезій цього періоду.

Зовсім інший образ України окреслюється у «Варязькій баладі» (1925), одному із шедеврів лірики Маланюка. Поет оперує масштабними часо-просторовими координатами, змальовуює трагічну історію Вітчизни, закликаючи до її воскресіння. У поезіях циклу “Горобина ніч” (1925) особистісне, інтимне в ліриці поета поєднується із загальнолюдським. Є.Маланюк глибоко переживає втрату надії на українську державу як особисту втрату й духовну смерть. У віршах циклу розгортається фантасмагорія смерті. Втрата надій, трагедія української державності як особиста трагедія гіперболізуються до світових, космічних масштабів.

Наступні поезії фіксують поступання ностальгічної емоційності філософським роздумам – починається варшавський період творчості. У збірках («Земля й залізо», 1930; «Земна Мадонна», 1924; «Перстень Полікрата», 1939) Є. Маланюк все більше заглиблюється в історію України, шукаючи в ній державотворчі ідеали, але разом із тим шукаючи відповіді на питання сьогодення. Міцності, силі, мужності поет протиставляє «рабську кров», «розслабленість ледачу». Він шмагає українців і Україну задля однієї мети — хоч так розбудити віками витравлювань національну свідомість народу.

Книжки поета лежали в закритих спецфондах, і читач не знав його творчості, але це не заважало деяким митцям і критикам лити на Маланюка бруд. Як його тільки не незивали: і «українським фашистом», і «духовним Квазімодо», і «поетом апокаліптичних літ», і «поетом волюнтаризму». А Володимир Сосюра навіть оголосив поетові війну: Шановний пане Маланюче, Ми ще зустрінемось в бою. Зустрічі, звісно, не відбулося, а Сосюра до останніх днів не міг собі вибачити того випаду. Ставлення до Маланюка було неоднозначним не тільки серед митців соціалістичного табору. Не шкодували для нього похмурих фарб і поети-емігранти: О. Ольжич, Ю. Липа, Ю. Клен.

У 1958 р. Є. Маланюк став почесним головою об'єднання українських письменників "Слово". За океаном з'являються друком його збірки "Влада", "Поезії в одному томі", "Остання весна", "Серпень"; окремим виданням виходить поема "П'ята симфонія" (1954), що уславлює діяльність борців за українську державність - В. Тютюнника,М. Безручка та інших. Публікуються його монографії, статті, нариси. Це, зокрема, видання, що з часом отримали широкий резонанс: "Нариси з історії нашої культури" (1954), "Малоросійство" (1959), "Ілюстрісімус Домінус Мазепа - тло і постать" (1960), "Книга спостережень" у двох томах (1962; 1966).

фото творів

Також видавалися збірки: “Перстень Полікрата”, Львів (1939); “Вибрані поезії”, Львів, Краків (1943); “Влада”, Філадельфія (1951); “П’ята симфонія”, Нью-Йорк (1953); “Поезії в одному томі”, Нью-Йорк (1954); “Остання весна”, Нью-Йорк (1959); “Серпень”, Нью-Йорк (1964); “Перстень і посох”, Мюнхен (1972); “Поезії з нотатників”, Кіровоград (2003).

Більшу частину свого життя Євген Маланюк прожив за межами держави, однак Україна, українська держава були єдиною (мрією) метою. її образ, образ народу, що довгі роки виборював свою волю, відтворено в багатьох поезіях, епічних творах з позиції суб’єктивного аналізу історії та вироблення на його основі перспективної моделі.