Презентація на тему:
тефаник

Життєвий і творчий шлях Василя Семеновича Стефаника (1871-1936)

Василь Семенович Стефаник народився 14 травня 1871 року в селі Русів (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) у заможній селянській родині. Батько письменника - Семен Стефаник (1846-1920)

У 1880 році Семен Стефаник віддав свого сина Василя до другого класу початкової школи в Снятині. Трьохлітня школа в селі Русові, де навчався Василь Стефаник.

1883р. В.Стефаник вступає до польської гімназії в Коломиї, де з четвертого класу бере участь у роботі гуртка гімназичної молоді. Учасники гуртка вели громадсько-культурну роботу серед селян (зокрема, організовували читальні). Стефаник-гімназист починає пробувати сили в літературі. Зі своїх перших творів В.Стефаник опублікував без підпису лише один вірш. У співавторстві з Лесем Мартовичем написав два оповідання: “Нечитальник” (1888) та “Лумера” (1889).

Богдан Лепкий і Василь Стефаник Василь Стефаник і Лесь Мартович

Після закінчення гімназії (1892) Василь Стефаник вступає на медичний факультет Краківського університету. Однак, за визнанням письменника, з тією медициною “вийшло діло без пуття”. Замістьстудіювання медицини він поринає у літературне і громадське життя Кракова. Тут існувало товариство студентів-українців “Академічна громада”. Більшість студентів,які належали до нього, тягнулися до радикальної партії. До них приєднався і В.Стефаник. У студентські роки він особливо багато читає, пильно стежить за сучасною літературою, зближується з польськими письменниками. Стефаник-студент бере активну участь у громадському житті рідного Покуття, розширює творчі контакти з українськими періодичними виданнями, активізує свою діяльність як публіцист.

Літературна діяльність В.Стефаника Перші літературні спроби В.Стефаника припадають на роки навчання в гімназії; 1897р. в чернівецькій газеті «Праця» надруковано кілька його новел з життя покутського села («Виводили з села», «Лист», «Побожна», «У корчмі», «Стратився», «Синя книжечка», «Сама-саміська»), у 1899р., теж у Чернівцях, з'явилася перша збірка прози Стефаника «Синя книжечка». Літературна критика сприйняла ці перші публікації з великим захопленням як твори цілком зрілого і надзвичайно талановитого автора.

Перша збірка новел — “Синя книжечка”, яка вийшла у світ 1899р. у Чернівцях, принесла В.Стефаникові загальне визнання, була зустрінута захопленими відгуками найбільших літературних авторитетів, серед яких, крім І. Франка, були Леся Українка, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, стала помітною віхою в розвитку української прози. Автор “Синьої книжечки” звернув на себе увагу насамперед показом трагедії селянства. Новели “Катруся” і “Новина” належать до найбільш вражаючих силою художньої правди творів В.Стефаника. Вони стоять поряд з такими пізнішими його шедеврами, як “Кленові листки”, “Діточа пригода”, “Мати” та ін. Майстерно змальовано в цих творах трагічні людські долі.

У 1900р. вийшла друга збірка В.Стефаника — “Камінний хрест”, яку також було сприйнято як визначну літературну подію. Тема матері і дитини, жертовності материнської, батьківської любові з'являється у творах письменника у життєвому переплетінні з іншими темами ще в збірці “Синя книжечка” (“Мамин синок”, “Катруся”, “Новина”). Наявна вона й у збірці “Камінний хрест”.

У творчому пошуку Третя збірка новел Стефаника — “Дорога”(1901р.), яка становила новий крок у розвитку його провідних ідейно-художніх принципів. У збірці переважають новели безсюжетні, лірично-емоційного плану (“Давнина”, “Вістуни”, “Май”, “Сон”, “Озимина”, “Злодій”, “Палій”, “Кленові листки”, “Похорон”).

У першіих роках ХХ століття твори В.Стефаника були вже відомі в перекладах польською, німецькою, російською, італійською (перекладач Луїджі Сальвіні) та іншими мовами. Коли ж 1903 року В.Стефаник поїхав у Полтаву на відкриття пам'ятника Івану Котляревському і зустрівся там з Лесею Українкою, Оленою Пчілкою, Михайлом Коцюбинським, Михайлом Старицьким, Гнатом Хоткевичем та іншими, то вони привітали його як одного з видатних діячів української літератури.

У 1903 році разом з іншими відомими письменниками Василь Стефаник відвідав могилу Т.Шевченка в Каневі. З Канева написав Ользі Гаморак: “Осе ж і місце, звідки я поклонився всій Україні ”.

« Моя жінка Ольга - найбільший мій приятель і мати моїх трьох синів » Євгенія Калитовська — велике кохання письменника. Вона була заміжня, мала двох дітей, та їм не судилося бути разом. Одружився В.Стефаник з рідною сестрою Євгенії — Ольгою. 26 січня 1904 року у Львові пошлюбились Василь Стефаник з Ольгою Гаморак. Шлюбними батьками на їхньому весіллі були Іван Франко і Северин Данилович. Весільний бенкет відбувся в готелі «Ванда». Відтак подружжя поселилось у Стецеві, де було велике господарство Кирила Гаморака, від якогось часу запущене, бо Стефаників тесть через утрату дружини, а згодом і трьох синів та зятя Івана Плешкана, які повмирали замолоду, не мав ні охоти, ні сил тим ґаздівством опікуватися. Молодий ґазда В.Стефаник ревно взявся до справи й невдовзі поставив господарство на ноги.

Невтомний трудівник 1905 року виходить збірка новел В.Стефаника “Моє слово”. 1907 року виходить окреме видання новел В.Стефаника в російських перекладах у Петербурзі. У 1908 році Василя Стефаника обирають депутатом до австрійського парламенту.

Важка розлука У лютому 1914 року відійшла у вічність дружина, вірна подруга й супутниця життя Василя Стефаника – Ольга Гаморак, залишивши чоловікові трьох неповнолітніх дітей.

Доля була немилосердною до письменника. В.Стефаник тяжко хворів, прибутків від продажу творів не було, дуже бідував. У скрутні для себе часи письменник звертається по допомогу до митрополита Андрея Шептицького. Ці листи справляють болісне враження і не можуть залишити байдужим.

…найбільший артист, який появився у нас від часу Шевченка І.Я.Франко У пору імперіалістичної війни і великих соціальних потрясінь, розпаду Австро-Угорської імперії В.Стефаник знову береться за перо новеліста. Почався другий період його творчості, не такий інтенсивний, як перший, але з чималими здобутками. Хронологічним початком цього періоду можна вважати новелу “Діточа пригода” (написана восени 1916р., а опублікована на початку 1917р.).

Стефаник є поетом мужицької розпуки Марко Черемшина У 1927 — 1933 рр. В.Стефаник опублікував ще більше десяти новел. В останні роки життя В.Стефаник пише також автобіографічні новели, белетризовані спогади. До них належать такі твори, як “Нитка”, “Браття”, “Серце”, “Вовчиця”, “Слава йсу”, “Людмила”, “Каменярі”. 1916р. В.Стефаник пише новелу “Марія”, яку присвячує пам'яті І.Франка. За “Марією” письменник публікує шість новел, які разом із двома названими творами другого періоду (“Діточа пригода” і “Марія”) склали п'яту збірку — “Вона — земля”, видану 1926р. У роки перебування Західної України під владою Польщі Василь Стефаник жив майже безвиїзно в с. Русів, де й писав останні твори у вільні від хліборобської праці хвилини.

…Тебе терло життя і наші дороги не сходилися… О.Ю.Кобилянська

…як коротко, сильно і страшно пише ця людина Максим Горький До самої смерті не полишало Василя Стефаника бажання “сказати людям щось таке сильне і гарне, що такого їм ніхто не сказав ще”. І на його долю випало найбільше для художника щастя — він сказав те, що хотів, і сказав так, як хотів. Палке серце Василя Стефаника перестало битися 7 грудня 1936 року. Похований письменник у рідному селі Русові.

Батьківщина Василя Стефаника

У Русові В.Стефаник прожив 26 років. Тут минуло дитинство трьох його синів — Семена, Кирила і Юрія. Все життя прожив у селі його син Кирило, який скінчив Торговельну школу у Львові. Він допомагав по господарству батькові, який останніми роками тяжко хворів. А згодом, коли 1941 року в батьківській садибі було створено Літературно-меморіальний музей Василя Стефаника, безкоштовно віддав половину хати під експозицію, був директором музею впродовж 46 років.

2011року виповнюється 60 років відтоді, як у Русові діє Літературно-меморіальний музей Василя Стефаника. Експозиція музею розгорнута у двох приміщеннях: у трьох меморіальних кімнатах будинку письменника зберігаються його меблі, побутові речі, одяг. Директором музею є Марія Косменко. Їй близький стефаниківський світ. Вона пропагує творчість письменника, виступає з доповідями, проводить екскурсії.

Увічнення пам'яті В.С.Стефаника Ім'я Василя Стефаника носять: Премія в галузі літератури, мистецтва, архітектури та журналістики — найвища в Івано-Франківській області відзнака, яку присуджує Івано-Франківська обласна державна адміністрація місцевим авторам. Прикарпатський національний університет в Івано-Франківську Національна бібліотека у Львові Публічна бібліотека у Києві Вулиця у Львові Вулиця у Стрию Василеві Стефанику споруджено: пам'ятник у Львові на вулиці В.Стефаника перед входом у Національну бібліотеку імені В.Стефаника пам'ятник в Івано-Франківську у подвір'ї Прикарпатського університету на вулиці Т.Шевченка

Пам'ятник Василеві Стефанику у Львові на вулиці В.Стефаника перед входом у Національну бібліотеку імені В.С.Стефаника

Пам' ятник Василю Стефанику в місті Івано-Франківську перед входом у Прикарпатський університет імені В.С.Стефаника

Презентацію підготувала вчитель української мови та літератури Івано-Франківської ЗШ І-ІІІ ступенів №18 Павлюк Марія Петрівна