Презентація на тему:
Василь Стефаник (1871-1936)

Василь Стефаник (1871-1936) Дата народження: 14 травня 1871 Місце народження: Русів Дата смерті: 7 грудня 1936 Громадянство:Австро Угорська Імперія Рід діяльності: проза Роки активності: 1897-1936

Стефаник - це митець з Божої ласки. Він досконало володіє формою і має подиву гідний смак у доброті своїх творчих засобів. Він уміє найпростішими засобами справити якнайбільше враження. І. Франко

Життєвий шлях письменника Дитинство Народився 14 травня 1871 року в селі Русів (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) в сім'ї заможного селянина. У 1880 р. батько віддав його до другого класу початкової школи в Снятині. В цьому будинку жив з 1910 року

Батько письменника - Семен Стефаник (1846-1920) Освіта Навчався у Снятинській міській, школі, потім у польських гімназіях у Коломиї та Дрогобичі. Був виключений з Коломийської гімназії через участь у «Покутській трійці» — таємному творчому об'єднанні духовно близьких митців-земляків, до складу якої входили також Лесь Мартович та Марко Черемшина. По закінченні Дрогобицької гімназії вступив до медичного факультету Краківського Університету (1892). У Кракові Стефаник на довгі роки заприязнився з польським лікарем і культурним діячем В. Морачевським. Приятелювання з ним, а також дружні стосунки з плеядою письменників «Молодої Польщі» (зокрема з С. Пшибишевським), В. Орканом та інші відкрили Стефанику, за його власним висловом, «дорогу в світ». Багато працюючи над своєю загальною освітою і знайомлячись з сучасною йому західно-європейською літературою, Стефаник поступово втрачав зацікавлення медициною і зрештою у 1900 покинув

Спершу В.Стефаник писав невеличкі поезії в прозі, та не знайшов для них видавця. З осені 1897 р. в газетах почали з’являтися його реалістичні новели. Потім вийшли збірки творів “Синя книжечка” (1899), “Камінний хрест” (1900) і “Дорога” (1901). Вивчення медицини письменник залишив у 1900 р. Восени 1903 р. у складі делегації він відвідав Київ. Тут зустрівся з відомими письменниками – Лесею Українкою, М.Коцюбинським, М.Старицьким та ін. Відвідав могилу Т.Шевченка в Каневі. У 1904 р. одружившись на Ользі Гаморак, Стефаник деякий час відійшов від літератури, займався сільським господарством. З 1908 р. по 1918 р. він був депутатом парламенту і використовував можливості “мужицького посла” для захисту бідноти у старостві й на суді. Під час першої світової війни австрійські військові власті заарештували Стефаника за зв’язки з російськими солдатами. Страждання трудящих, породжені війною, змусили письменника знову взятися за перо, і він пише ряд антивоєнних новел. У 1928 р. уряд Радянської України призначив Стефаникові пенсію за його заслуги в розвитку літератури. Це була велика матеріальна й моральна підтримка.

У творчості Стефаника було два періоди: перший припадає на 1897-1901, а другий на 1916-1933 рр. Головна тема його новел – важке життя західноукраїнської сільської бідноти, її остаточне зубожіння і пролетаризація.

Прозаïк. Автор оповiдань i новел; що увiйшли в збiрки “Синя книжечка” (1899), ” Камiнний хрест” (1900), “Дорога” (1901), “Моє слово” (1905), “Земля” (1926). Розвивав у лiтературi жанровий рiзновид психологiчноï новели, у якiй на передньому планi стоять почуття i переживання, настроï персонажа, викликанi певними життєвими обставинами.

Пам'ятник Василеві Стефанику у Львові на вулиці Стефаника перед входом у Національну бібліотеку імені Стефаника

Пам'ятник Василеві Стефанику в Івано-Франківську у подвір'ї Прикарпатського університету на вулиці Шевченка

Тяжка хвороба затьмарила останні роки життя письменника. Він жив один: не було в живих дружини, сини також не жили при батькові. Син Кирило згадував: «Хоч по хворобі батько змінився, тяжко пересувався з палицею, сам із себе був невдоволений, найчастіше пересиджував на стільчику... розум мав твердий і блискучий». Це видно з написаних перед смертю трьох новел: «Гріх», «У нас все свято», «Червоний вексель». Не стало В. Стефаника у грудні 1936 р. Поховано його на сільському цвинтарі.