Презентація на тему:
Поезія Харкова

VI група Поезія Харкова Виконала : учениця 10 А класу Просвєткіна Кристина

Микола Хвильовий Народився Микола Григорович Фітільов (таке справжнє прізвище письменника)13 грудня 1893 р. в селищі Тростянець на Харківщині, нині райцентр Сумської області у родині вчителів. Закінчив Богодухівську гімназію. Брав участь у першій світовій та громадянській війнах. Перші поетичні збірки М. Хвильового. — «Молодість» (1921), «Досвітні симфонії» (1922), поема «В електричний вік» (1921), які були позначені впливами неоромантизму та імпресіонізму. Основоположник течії активного романтизму та пролетарської поезії. Крах комуністичних ідеалів,відсутність творчої свободи, насильство «казарменого соціалізму» і наближення « розстрілу цілої генерації», безкінечні звинувачення в «буржуазному націоналізмі » штовхнули Хвильового до самогубства. Куля в скроню була останньою крапкою в творчості письменника.

Блакитний мед до уст прилип, душа — метелик колекційний, приколена натхненням до небес. Антени... ах! Цікаво... ах! блукав і там над містом місяць і до піщаних берегів тріпотно кораблі тяглися, а в щоглах кублився уламок бурі Але не бігали тоді за гармонійними синтезами. Не музиканити повітря аероплани. Лишень увечері шуліка кружляв вгорі, а біля нього метушились тендітні ластівки, що потім крапками сідали на височінь. Антени... ах! Цікаво... ах! Душа — метелик колекційний — летить ще далі, в міжпланеття. Вже пролетіла спогад, другий, на третім раптом роз'ялась... Чоло прострілене не жалом веселки-бджілки, а журбою. ...Та горілиць вона лежить одну лиш мить, а потім знов біжить, біжить, біжить покуштувати мед, блакитний мед... Б Л А К И Т Н Т Н И Й М Е Д

Володимир Сосюра народився 1898р. на ст. Дебальцеве (Донбас), мати — із Кам'яного Броду (Луганськ). Його батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною працьовитою. Батько, за словами самого поета, мав французьке коріння. Мати поета — Марія Данилівна Локотош (за походженням сербка) — робітниця з Луганська, займалася переважно хатнім господарством. Володимир Сосюра закінчив сільську і вчився в агрономічній школі, з дитячих літ працював на шахтах Донбасу; брав участь у громадянській війні, спершу в армії УНР, пізніше в Червоній армії. В перших збірках Сосюра виявив себе найсильнішим ліриком в українській поезії своєї доби. Основні джерела, якими живилася лірика Сосюри це народна Т.Г.Шевченка. У 1948 Сосюру відзначено найвищою тоді нагородою — Сталінською премією. Помер Володимир Сосюра 8 січня 1965 р. Похований в Києві на Байковому цвинтарі. Володимир Сосюра

*** Любіть Україну, як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води, в годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди! Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її, вічно живу і нову, і мову її солов'їну. Для нас вона в світі єдина, одна в просторів солодкому чарі… Вона у зірках, і у вербах вона, і в кожному серця ударі… Як та купина, що горить -- не згора, живе у стежках, у дібровах, у зойках гудків, і у хвилях Дніпра, і в хмарах отих пурпурових. Любіть у коханні, в труді, у бою, як пісню, що лине зорею… Всім серцем любіть Україну свою -- і вічні ми будемо з нею! Л Ю Б І Т Ь У К Р А Ї Н У

Сергій Жадан Сергій Жадан народився 23 серпня 1974 року у місті Старобільськ Луганської області. У 1991 році був одним з організаторів харківського неофутуристського літературного угрупування «Червона Фіра». У 1996 році закінчив Харківський Національний Педагогічний Університет ім. Г. Сковороди, факультет українсько-німецької філології. У 1996—1999 рр. навчався в аспірантурі цього ж університету. Захистив дисертацію присвячену українському футуризму. З 2000 року викладач кафедри української та світової літератури. Український поет, прозаїк, есеїст, перекладач. Літературні твори Сергія Жадана одержали численні національні та міжнародні нагороди, були перекладені тринадцятьма мовами, зробивши автора одним з найвідоміших сучасних українських письменників. Сергій Жадан є також активним організатором літературного життя України (з 2000 року - віце-президент Асоціації українських письменників), учасником мультимедійних мистецьких проектів, а також акцій громадянської непокори. Темою творів письменника є пострадянська дійсність в Україні. В 2010 році висунутий на звання "Людина року" російським журналом "GQ " за книгу "Червоний Елвіс “.

*** Музика, очерет, на долоні, руці. Скільки пройде комет крізь понадхмар'я ці. Як проступа тепло через ріки, міста. Все, що у нас було — тільки ця висота. Все, що трималось вій, голос печальний, плач, я скидаю на твій автовідповідач. *** МУЗИКА ОЧЕРЕТ

Сапеляк Степан Євстахійович народився 26 березня 1952 року в с. Росохач Чортківського району Тернопільської області. Навчався на філологічному факультеті Львівського державного університету. Член Української Гельсінської Спілки, співредактор позацензурного часопису "Кафедра". Зараз Степан Сапеляк проживає в Харкові. Українському читачеві за кордоном відомі 5 збірок його поезій, виданих у Бельгії, ФРН, Канаді, США протягом 1978-1990 рр. Автор книжок "День молодого листя" ( Брюссель, німецькою мовою), "Без шаблі і Вітчизни" (Торонто), "З гіркотою в камені" (Нью-Йорк), "Відлуння вцілілих строф" (Торонто), "Тривалий рваний зойк", "Журбопис", "Страсті по любові", "Хроніки дисидентські від головосіку". Лауреат Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка, премій імені Левка та Богдана Лепких, імені В. Сосюри, член Прес-клубу, член Національної спілки письменників. Степан Сапеляк

Медовим рястом пахне липа пізня, Хмільне хитання пахне із Левад. Цвіте пташина колискова пісня, Немов вишневий материнський сад. Цвітуть купальські срібні зорелюби Їм сняться сни, як сни Сковороди... А лісопарк світаннячко голубить, Щоб прилетіли втіхи голуби. А цвітень цвіт літніє парками, Мов ніч прощань, мов ніч купайлова... Любове, Ладонько, — мій Харкове, Волошку музики віддай мені... Віддай мені... Зіграй мені... М І Й Х А Р К О В Е

Писаревський Степан — (1780-ті — 1839) — український драматург, поет. Народився на Харківщині. Здобув освіту у Харківській духовній семінарії, після закінчення якої займав різні духовні посади. За своє життя Писаревський написав кілька віршів, які стали українськими народними піснями ("Де ти бродиш, моя доле?..", "За Немань іду"). Написав п'єсу українською мовою — "опера" "Купала на Івана". Свої твори поет друкував під псевдонімом Стецька Шерепері. Помер Писаревський 1839 року в селі Вовча на Харківщині. Степан Писаревський

ДОЛЯ Де ти бродиш, моя доле? Не докличусь я тебе. Досі б можна дике поле Пригорнути до себе. А тебе ось не вблагаю! І прохав я, і прошу, І питаюсь, і шукаю, Тільки серце я сушу. Чи на морі ти з купцями За крам лічиш бариші? Чи в будинках із панами їси ласощі й книші? Чи на небі із віконця Сучиш дулі харпакам? Чи при місяці без сонця Чешеш кучері зіркам? Чи у полі на долині Диким маком ти цвітеш? Чи у лузі на калині Ти зозулею куєш? Ой, оглянься хоч разочок, Моя доле, на мене! Я сплету тобі віночок, Пригорнуся до тебе!

Петро Гулак – Артемовський Петро Петрович Гулак-Артемовський народився 27 січня 1790 р. у м. Городищі на Київщині (тепер Черкаської обл.) у сім'ї священика. Після навчання в Київській академії (1801 —1813), де здобув загалом непогані на той час знання в галузі гуманітарних наук. З 1817 р. П. Гулак-Артемовський — вільний слухач словесного факультету Харківського університету; завідував навчальною частиною Харківського і Полтавського інститутів шляхетних дівчат. Інтенсивне формування і зростання П. Гулака-Артемовського як письменника відбувається після переїзду до Харкова, де він одразу ж активно включається в культурне життя, основним осередком якого був університет, зав'язує дружні контакти з Г. Квіткою-Основ'яненком, Р. Гонорським, Є. Філомафітським та іншими діячами культури, починає систематично виступати на сторінках «Украинского вестника» з перекладними й оригінальними творами різних жанрів. У Харкові П. Гулак-Артемовський уже в 1818 р. стає лектором заснованої з його ініціативи «кафедри польської мови». Кращі твори П. Гулака-Артемовського збагатили культуру українського художнього слова. (1790—1865)

“Ей, Хведьку, вчись! Ей, схаменись! — Так панотець казав своїй дитині: — Шануйсь, бо, далебі, колись Тму, мну, здо, тло — спишу на спині!” Хведько не вчивсь — і скоштовав Березової кашки, Та вп’ять не вчивсь і пустовав — Побив шибки і пляшки; І, щоб не скоштовать од батька різочок, Він різку впер в огонь та й заховавсь в куток. Аж батько за чуб — хіп! — і, не знайшовши різки, Дрючком Хведька разів із шість оперезав!.. Тоді Хведько скрізь слізки Так батькові сказав: “Коли б було знаття, що гаспидська дрючина Так дуже дошкуля, то, песька я дитина, Коли б я так робив: Я б впер дрючок в огонь, а різки б не палив!” Б А Т Ь К О І С И Н

Ніна Супруненко Ніна Супруненко (Ніна Антонівна Микитенко) народилася в степовому селі Новоселиця Семенівського району Полтавської області в сім’ї службовців. Закінчила Лохвицьке медичне училище. Після одруження та переїзду до Харкова працювала учасницею Народного театру гарнізонного будинку офіцерів. Згодом – народження сина Антона, вступ на режисерське відділення Харківського державного інституту культури. Згодом вийшли книги поезій: «Закономерная случайность» (Харків, 2006), «Межа часу» (Харків, 2007) «Оттиск ладони» (Харків, 2008), «Сонце осені» (Харків, 2008), «Вселенная» (Харків, 2008). Багато поезій Ніни Супруненко покладено на музику. Поезії перекладені на інші мови народів світу, друкувалися в Австралії, Вірменії, Великобританії, Білорусії, Німеччині, Польщі, Чувашії.

*** Життя прекрасне тим, що є земля; Над нею сяє сонце, місяць, зорі; Летять річки, дзвенять ліси й поля; І рвуться із землі у хмари гори! Люблю життя, хоч колються дощі, Хоч мучить спрагою нестерпна спека І вкинуть хочеться себе мерщій У хвилі моря і пливти далеко... Хоронять листя молоді сніги, Закреслюють собою тиху осінь, А все одно де-небудь до ноги Листок приб'ється — й захисту попросить. Прощають друзі слабості й борги, Їх двері і серця для нас відкриті! І добре, що існують вороги, Бо як могли б ми друзів оцінити?.. *** Д А Р У Н О К Д О Л І

Дякую за увагу