Презентація на тему:
Ольга Кобилянська. Життєвий і творчий шлях.

Ольга Юліанівна Кобилянська (27 листопада 1863 — 21 березня 1942) —українська письменниця.

Народилася Ольга Кобилянська 27 листопада 1863 року в м.Ґура-Гумора, повіт Сучава, Герцогство Буковина, Австро-Угорщина, нині м.Гуара-Гуморулуй, Румунія Померла у 79-річному віці 21 березня (1942) у Чернівцях

Походження Батько, Юліан Кобилянський, народився в Галичині. Він належав до шляхетського роду, який мав свій герб і походив з Наддніпрянщини. Проте, папери, які б посвідчували спадковість родової ознаки, з легковажної руки Якова Кобилянського — батька Юліана і діда Ольги Кобилянської — не мали нотаріального підтвердження, бо він вважав, що синові буде достатньо і його розумної голови для заробітку. Це мало згодом великий вплив на долю письменниці. Мати, Марія Вернер, походила з німецької родини. Її родичем був відомий німецький поет-романтик Захарій Вернер. Будучи спольщеною німкою, з любові до свого чоловіка Марія Вернер вивчила українську мову, прийняла греко-католицьку віру та виховувала усіх дітей у пошані та любові до українства. Брат Ольги Степан був живописцем (серед його творів — портрети сестри). Ще один брат — Юліан — прославився як філолог, автор кількох підручників із латинської мови.

Дитинство Народилася Ольга Кобилянська 27 листопада 1863 р. у містечку Ґурагумора в Південній Буковині. У багатодітній сім'ї, де було семеро дітей, вона була четвертою. Знала польську й німецьку мови. Українську почала вивчати у 20 років. Через п'ять років після її народження батька переводять до Сучави. Там Ольга Кобилянська знайомиться з місцевим парохом та українським письменником Миколою Устияновичем. Як між родинами вцілому, так і між її доньками, зокрема Ольгою Кобилянською і Ольгою Устиянович, зароджуються приятельські стосунки, які триватимуть у майбутньому до кінця життя письменниці. Пізніше вона жила в селі Димка, а з 1891 р. — у Чернівцях.

У 1877р. – закінчила чотирикласну німецьку школу в Кімполунзі, далі продовжувати навчання не судилося. Проте вона навчалася самостійно: багато читала, брала приватні уроки з української мови. Формування Ольги як творчої особистості відбувалося в атмосфері постійної праці над собою. Вона малює картини, виступає в аматорських виставах, виконує на сцені пісні, грає на фортепіано. З чотирнадцятилітнього віку веде “Щоденник”.

У 1898 році Ольга їде на святкування 25-річного ювілею Івана Франка. Знайомиться з Іваном Франком, живе в його родині. В 1899 році на неї звернула увагу Леся Українка. Спочатку вони листувалися, а в 1901р. – зустрілися. 37-річна Ольга Кобилянська (ліворуч) із на сім років молодшою Лесею Українкою. Фото 1901 року

1881р. – Кобилянська зустрілася з Софією Окуневською, однією з найосвіченіших жінок Галичини. Шістнадцятирічна Софія Окуневська і вісімнадцятирічна Ольга Кобилянська стали товаришками на все життя. А перші уроки з латинської Софія брала в Юліана Кобилянського, брата письменниці.

Дивно перепліталися долі Кобилянських та Окуневських. Сестра Ольги Кобилянської Євгенія була хворобливо закохана у батька Софії, Атанасія Окуневського. Між юною Кобилянською та кузином Софії - Євгеном Озаркевичем - спалахнула іскра почуттів, але згасла через високі вимоги Ольги до чоловіків. Рідний брат Ольги Кобилянської, той самий, який вчив Софію латини, палав нероздільним коханням до своєї учениці

Перед Ольгою Кобилянською становиться питання: якою мовою писати, та хто буде її читачем. Тоді, Софія Окуневська познайомила молоду авторку з українською письменницею Наталею Кобринською, яка пропагувала жіночий рух у Галичині.

Ольга Кобилянська належить до тих митців, хто своєю творчістю увійшов в історію вітчизняної белетристики назавжди. Сучасне літературознавство справедливовідводить їй місце одного з перших українських авторів модерністів, художні здобутки якого засвідчили європейський рівень української літератури кінця XlX ст. Її називали гіркою орлицею за горде серце, пишною трояндою в саду української літератури за неповторну шляхетну жіночність у змалюванні дійсності , яскраву метафоричність художнього бачення. Сама ж вона називала себе скромно й просто – “робітницею свого народу”.

Ольга Юліанівна стала членом “Товариства руських жінок на Буковині”, написала працю “Дещо про ідею жіночого руху”(1894), в якій захищала рівність прав на освіту жінок і чоловіків. Їй у фемінізмі імпонувала ідея рівності чоловіка і жінки у всіх сферах суспільного та культурного життя. Питання емансипації (звільнення від залежності) жінки було у полі зору Ольги Юліанівни, стало однією з ідей її прозових творів. Вона писала, що жінці слід забезпечити право вибору роботи, особисту самостійність і психологічну незалежність.

Творчість У Південній Буковині, заселеній переважно німцями й румунами, жили й українці. Але українських шкіл чи культурно-освітніх закладів у 60—80-ті роки тут не було. Німецька школа не могла дати Кобилянській будь-яких знань з історії культури українського народу. Перші літературні твори О. Кобилянської, написані німецькою мовою ще без чіткого уявлення, "що значить слово «література», припадають на початок 80-х років («Гортенза, або нарис з життя однієї дівчини», «Доля чи воля?»). Ранні неопубліковані твори Кобилянської («Гортенза», «Малюнок з народного життя на Буковині», «Видиво», «Людина з народу» та ін.) сьогодні зберігають переважно пізнавальне значення, відображаючи окремі сцени з життя містечкової інтелігенції, людей з народу.

Сприйняття Кобилянською німецької культури проходило через її особисті зв'язки з відомими німецькими та австрійськими редакторами та видавцями журналів і газет. Це спілкування дало змогу їй надрукувати німецькою мовою такі твори як «Природа», «Битва», «Некультурна», «Мужик». Особливе значення мали тривалі контакти О. Кобилянської з німецьким письменником Л.Якобовським (1868–1900 рр.), які відбивали певні закономірності розвитку міжлітературних взаємин української та австрійсько-німецької літератур кінця XIX — початку XX століття. У 1890-ті роки, коли активізується співпраця з Л. Якобовським, Кобилянська публікує на німецькій мові свою статтю «Марко Вовчок та її оповідання», цілий ряд перекладених німецькою мовою оповідань українських письменників. Водночас ці контакти сприяли тому, що твори німецьких авторів друкувалися у перекладі українською мовою. Леся Українка, О. Маковей, Д. Лукіянович, А. Крушельницький перекладали твори Л. Якобовського та друкували їх у чернівецькій «Буковині», у львівському «Літературно-науковому віснику».

Німецька мова, як і німецька культура, відіграли позитивну роль у житті й творчості Кобилянської. Вони, як слушно зауважила Леся Українка, допомогли Кобилянській вийти в широкий світ загальнолюдської культури. Але для утвердження Кобилянської як української письменниці треба було глибоко знати не лише українську мову, а й надбання української літератури. Цю істину вона все ясніше усвідомлювала й з кінця 1880-х років наполегливо вивчала культурну спадщину свого народу, виявляла дедалі більший інтерес до його життя. Під впливом свого оточення — письменниці й діячки жіночого руху Наталії Кобринської, першої української жінки-лікарки в Австро-Угорщині Софії Окуневської (стала праобразом героїні твору «Доля чи воля?»), художниці Августи Кохановськоїновели письменниці «Некультурна», «Природа», «Битва», «Під голим небом») — вона почала писати рідною мовою.

Продовжуючи проблематику «Людини», повість «Царівна» (1895 р.) свідчила про розширення світобачення письменниці, поглиблення її реалістичної манери, засобів психологічного аналізу. Повість має складну творчу історію. Її творення й доопрацювання було тривалим (1888–1893), первісний текст був німецький, пізніший — український. Надрукували повість у газеті «Буковина» (1895 р.) і того ж року вона вийшла в Чернівцях окремим виданням. Торкнувшись морально-етичних проблем життя інтелігенції в новелах, як «Аристократка» (1896 р.), «Impromptu phantasie», Кобилянська продовжила розробляти їх у наступних творах і створила три цілісних образи жінок-інтелігенток в оповіданні «Valse melancolique» (1898 р.). Згодом вона повернулася до цієї теми в повістях «Ніоба» (1905р.), «Через кладку», «За ситуаціями» (1913 р.).

Книга «Природа», видання 1897

Тема інтелігенції проходить через усю творчість Кобилянськоі — від її ранніх оповідань та повістей до «Апостола черні». Зображення життя села, його соціально-психологічних і морально-етичних проблем — друга провідна лінія творчості Кобилянської. «Щоденники» письменниці переконливо свідчать, що в 2-й половині 1880-х рр. вона замислювалася над долею народу, пов'язуючи проникнення в його життя з опануванням соціалістичних ідей. В новелі «Жебрачка» (1895) письменниця вперше показала людину з народу, яка опинилася без засобів до існування, живе з милостині. У середині 1890-х рр. письменниця поглибила знання селянського життя, чому сприяли її тісні контакти зі жителями сіл, зокрема Димки (згодом це село ввійшло в її творчість картиною страшного братовбивства в повісті  «Земля»)

Глибоко правдиві картини з життя села Кобилянська дала в новелах «Банк рустикальний», «На полях», «У св. Івана», «Час», «Некультурна». Визначним досягненням української літератури, вагомим внеском письменниці у розробку теми землі у світовій літературі є повість «Земля». На початку 1890-х рр., розробляючи проблеми, накреслені в ранніх творах, письменниця прагне розширити сферу своїх художніх пошуків, звертається до абстрактно-символічних тем і образів («Акорди», «Хрест», «Місяць» та ін.), пише ряд поезій в прозі, серед яких є майстерні художні мініатюри. Кобилянська публікувала окремі твори в модерністських журналах «Світ», »Українська хата».

Реалістичні й романтичні тенденції творчості Кобилянської своєрідно поєдналися в одному з її найкращих творів — повісті «В неділю рано зілля копала», в основі якої — мотив романтичної балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», неодноразово опрацьованої українськими письменниками, зокрема Михайлом Старицьким— в однойменній драмі. Повість перекладена багатьма мовами, була інсценізована, з успіхом йшла на сцені. Творчість Кобилянської 1920-1930-х рр., коли Буковина опинилася під владою Румунії, проходила у складних умовах. Українська мова й культура була об'єктом переслідувань, проте й у таких умовах Кобилянська налагоджувала контакти з українською літературною молоддю журналу «Промінь» (1921–1923 рр.), з місячником »Нові шляхи» (Львів), з видавництвом «Рух» (Харків), де протягом 1927–1929 рр. вийшли її «Твори» в 9 томах.

У творах Кобилянської періоду І світової війни та часів румунського панування з'явилися деякі нові мотиви. В оповідання письменниці ввійшла тема війни («Юда», «Лист засудженого вояка до своєї жінки», «Назустріч долі» (1917 р.), «Зійшов з розуму» (1923) та ін.) — подібно до творів Василя Стефанника, Марка Черемшини, Осипа Маковея, Катрі Гриневичевої та ін. У деяких оповіданнях та новелах повоєнного періоду Кобилянська повернулася до тих морально-етичних проблем, що були предметом художнього аналізу в її творах кінця 19 — початку 20 ст. Так, мотиви «Землі» знайшли своєрідне продовження та поглиблення в оповіданні «Вовчиха». Творчість Кобилянської 1920-1930-х рр. підпадала під вплив символізму («Сниться», «Пресвятая Богородице, помилуй нас!»). У романі «Апостол черні» письменниця наділила буковинське духівництво, зокрема таких духовних пастирів, як о. Захарій, багатьма громадянськими й християнськими чеснотами.

Кобилянська протягом майже півстоліття створила десятки оповідань, нарисів, новел, повістей, критичних і публіцистичних статей, перекладів, лишила значне за обсягом листування. Частина її творів написана німецькою мовою. З них лише деякі були надруковані в періодичних виданнях; 1901 року вони вийшли окремою книжкою під назвою «Kleinrussische Novellen». Найкращі твори письменниці вийшли у перекладах багатьма мовами, зокрема слов'янськими.

Твори Гортенза, або Нарис з життя одної дівчини (1880 р.) - оповідання німецькою мовою Воля чи доля? (1883 р.) — оповідання німецькою мовою Картинки з життя Буковини (1885 р.) — оповідання Видиво (1885 р.) — алегорична замальовка Голубка і дуб (1886 р.) — алегорична замальовка Вона вийшла заміж (1886–1887 рр.) — оповідання Людина (1886 р.) — повість Природа (1887 р.) — новела Жебрачка (1888 р.) У св. Івана (1890 р.) — оповідання Impromtu phantasie (1894 р.) Valse melancolique (1894 р.) Рожі (1896 р.) — мініатюра Він і вона (1895 р.) — оповідання Час (1895 р.) Битва (1895 р.) У св. Івана (1895 р.) — оповідання

Банк рустикальний (1895 р.) — оповідання Земля (1895–1901 рр.) — повість Аристократка (1896 р.) Некультурна (1897 р.) — новела Поети (1897 р.) — мініатюра Слово зворушенного серця Царівна (1895 р.) — повість, яка почалась писатись як німецькомовна повість Lorelei (1888 р.) Що я любив (1896 р.) — мініатюра, оповідання Покора (1898 р.) Акорди (1898 р.) На полях (1898 р.) — оповідання Там звізди пробивались (1900 р.) — мініатюра Під голим небом (1900 р.) — нарис Смутно колишуться сосни (1901 р.) — мініатюра Мої лілеї (1901 р.) — мініатюра Самітно мені на Русі (1902 р.) — мініатюра Осінню (1902 р.) За готар (1903 р.) — оповідання До світа (1903 р.)

Ніоба (1905 р.) — повість Через кладку (1905 р.) — оповідання В долах (1907 р.) — мініатюра В неділю рано зілля копала… (1908 р.) Весняний акорд (1910 р.) — мініатюра За ситуаціями (1913 р.) Юда (1917 р.) Лист засудженого вояка до своєї жінки (1917 р.) Назустріч долі (1917 р.) Сниться (1917 р.) Василка (1922 р.) Вовчиха (1923 р.) — оповідання Зійшов з розуму (1923 р.) Апостол черні (1926 р.) Але Господь мовчить… (1927 р.) Пресвятая Богородиця, помилуй нас! (1928 р.) Не смійтесь (1933 р.)

Екранізації За творами письменниці знято фільми: «Земля» (1954 р.; у ролях —А. Бучма) «Вовчиха» (1967 р.) «Меланхолійний вальс» (1990 р., т/ф; режисер Б. Савченко)  « Царівна» (1994 р., телесеріал; режисер С. Туряниця) 

Кадри з Фільму «Царівна»

Підготувала учениця 10 класу Гаврилюк Іванна Дякую за увагу!